24 вересня 2025 року ЛуцькСправа № 140/3904/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи “Центр пробації» Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної установи “Центр пробації» Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство юстиції України про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення нарахування та виплати додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 23 березня 2022 року по 01 червня 2022 року; зобов'язання здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 23 березня 2022 року по 01 червня 2022 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 2018 по 2023 рік проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби, а саме у Державній установі “Центр пробації». Зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168) було передбачено право позивача на отримання додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн у період з 24 лютого 2022 року по 01 червня 2022 року, як особі рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка». Вказує, що за період проходження служби під час дії воєнного стану з 24 лютого 2022 року по 01 червня 2022 року не виплачувалася додаткова винагорода відповідно до Постанови №168 та не видавалися накази Державної установи “Центр пробації» про її виплату, що призвело до порушення права на отримання вказаної додаткової винагороди. З наведених підстав просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (а.с.33-40), в якому заперечує проти позовних вимог у повному обсязі та зазначає, що Уряд включаючи у Постанову №168 право на отримання додаткової винагороди особами рядового і начальницького складу Державної кримінально виконавчої служби, одночасно мав на меті покращення матеріального стану осіб рядового та начальницького складу Державної кримінально виконавчої служби, які беруть участь у відсічі збройної агресії проти України та охороні органів виконання покарань. Позивач не брав безпосередню участь у бойових діях, не забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, не ніс службу (чергування, наряди тощо). Сам факт проходження служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби в установах, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка» не є достатнім для виплати вказаної додаткової винагороди, оскільки зазначені суми є додатковою виплатою, що потребує виконання додаткових умов. Звертає увагу, що позивачем не надано жодного наказу директора Центру пробації щодо несення служби, жодного графіку наряду чергування, жодної облікової форми часу несення служби в уповноваженому органі з питань пробації, крім цього, позивачем не надано доказів залучення його до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають
У відповіді на відзив представник позивача підтримала доводи позову та вказала, що положення пункту 1 Постанови №168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді, тощо (а.с.87-88).
Третя особа подала пояснення щодо позову (а.с.92-99), у яких в задоволенні позовної заяви просила відмовити повністю, посилаючись на те, що повноваження персоналу органів пробації, в тому числі повноваження начальника сектору, які вбачаються із завдань пробації, передбачених положеннями закону та Кримінально-виконавчого кодексу України, пов'язані з проходженням служби, а не з її несенням, оскільки вони не пов'язані із забезпеченням безпеки суб'єктів пробації, захистом чи охороною режимних об'єктів та об'єктів критичної інфраструктури, участю у оперативних заходах, несенням варти, в тому числі у нічний час, несенням служби у наряді та інших заходах, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану. Таким чином, позовна вимога стосовно виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень щомісячно не має законного обґрунтування, адже в позовній заяві не наведені факти несення служби за період 23 березня 2022 року по 01 червня 2022 року на територіях, які дають право особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України на отримання додаткової винагороди.
Представник позивача подала заперечення на пояснення, у яких вказала на їх безпідставність та просила позов задовольнити повністю (а.с.145-146).
Інші заяви по суті справи сторони не подали.
Ухвалою суду від 28 травня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотань Державної установи “Центр пробації» Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України про залишення даної позовної заяви без розгляду (а.с.151-152).
Ухвалою суду від 28 травня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання третьої особи про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с.153-154).
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 у період з 2018 по 2023 рік проходив службу у Державній установі “Центр пробації», що не є спірним та підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_1 (а.с.11).
Згідно з витягом з наказу від 19 січня 2023 року №62/к (а.с.12) “Про особовий склад» майора внутрішньої служби ОСОБА_1 (Д-011672) звільнено з старшого інспектора Володимирського районного відділу №1 філії Державної установи “Центр пробації» у Волинській області на підставі пункту 5 статті 23 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 4 частини першої статті 77 “Про Національну поліцію» (у зв'язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів), 31 січня 2023 року.
У відповідь на звернення представника позивача щодо виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 за період з 23 березня 2022 року по 01 червня 2022 року, відповідач листом від 11 березня 2025 року №б/н повідомив, що особи начальницького складу уповноважених органів з питань пробації у період воєнного стану виконували службові обов'язки згідно з посадовими інструкціями, положеннями про відділи (сектори) філій Державної установи “Центр пробації», колективним договором між Адміністрацією Профспілковою організацією персоналу Державної установи “Центр пробації» на 2020-2023 роки. До виконання завдань, передбачених Законом України “Про правовий режим воєнного стану», заходів і повноважень, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, не залучалися. Порядок та умови виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, особам начальницького складу уповноважених органів з питань пробації на період воєнного стану відсутні. Накази про виплату додаткової винагороди не видавались. Відтак, підстави для нарахування та виплати позивачу зазначеної додаткової винагороди відсутні (а.с.13).
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди відповідно до Постанови №168, у зв'язку із чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (частини 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Частиною першою статті 6 Закону України від 23 червня 2005 року №2713-IV “Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон №2713-IV) встановлено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Згідно із частиною першою статті 14 Закону №2713-IV до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі працівники кримінально-виконавчої служби).
Частиною п'ятою статті 23 Закону №2713-IV обумовлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України “Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
У частині першій статті 2 Закону України від 05 лютого 2015 року №160-VIII “Про пробацію» (далі - Закон №160-VIII) визначено, що пробація - це система наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються за рішенням суду та відповідно до закону до засуджених, виконання певних видів кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого; орган пробації це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері пробації; персонал органу пробації працівники, які відповідно до повноважень, визначених цим Законом та іншими законами України, виконують завдання пробації.
Частиною першою статті 19 Закону №160-VIII передбачено, що права, обов'язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та цим Законом.
Наказом Міністерства юстиції України від 08 грудня 2020 року №4242/5 затверджено Положення про Державну установу “Центр пробації» (далі - Положення), відповідно до пункту 1 якого Центр пробації є неприбутковою державною установою, створеною для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації і безпосереднього спрямування та координації діяльності уповноважених органів з питань пробації, що належить до сфери управління Мін'юсту.
Пунктом 6 Положення передбачено, що у структурі Центру пробації функціонують відокремлені структурні підрозділи (далі Філії), до складу яких входять уповноважені органи з питань пробації. Філії не є юридичними особами та здійснюють частину делегованих функцій Центру пробації відповідно до мети (цілей), завдань та функцій.
Згідно з пунктом 7 Положення до складу Центру пробації входять працівники, які працюють за трудовим договором, та особи начальницького складу, що були переведені з Державної кримінально-виконавчої служби України.
Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року №925/5 (далі - Порядок №925/5).
Пунктом 3 розділу І Порядку №925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом першим пункту 4 розділу І Порядку №925/5 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров'я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
У зв'язку з військовою агресією росії проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні», на всій території України введений воєнний стан.
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 “Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року №2105-IX “Про затвердження Указу Президента України “Про загальну мобілізацію», оголошено про проведення загальної мобілізації.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 “Про введення воєнного стану в Україні» та №69 “Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168, в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно із пунктом 5 Постанови №168 вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року №350 “Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №168» (Постанова №350) до пункту 1 Постанови №168 внесено зміни шляхом доповнення абзацу першого після слів “та поліцейським» словами “а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка».
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06 березня 2022 року №204-р затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми “єПідтримка» згідно з додатком, у якому значиться Волинська область.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №168» (Постанова №793) в абзаці першому пункту 1 Постанови №168 слова і цифри “додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами “додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Як зазначено у Постановах №350, №793, ці постанови набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
У решті зміст пункту 1 Постанови №168 в частині, що стосується виплати додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, на час виникнення спірних правовідносин (з 23 березня 2022 року по 01 червня 2022 року) не змінювався.
Разом з цим, суд також враховує, що постановою Кабінету Міністрів України №754 від 01 липня 2022 року “Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №168» (Постанова №754), до Постанови №168 були внесені зміни, відповідно до яких в абзаці першому пункту 1 слова “які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка» замінено словами “які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)».
Також, після слова щомісячно доповнити словами (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць).
Пунктом 2 Постанови №754, установлено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01 червня 2022 року.
Отже, зміст вказаних норм дає підстави дійти висновку про те, що право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, в розмірі 30000,00 грн щомісячно, у період з 24 лютого 2022 року по 01 червня 2022 року, окрім інших, мали особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несли службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надавалася допомога в рамках Програми “єПідтримка».
Після 01 червня 2022 року, право на отримання згаданої винагороди, окрім інших, мали лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несли службу в межах територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Вказані вище висновки щодо правозастосування викладені в постановах Верховного Суду від 08 серпня 2024 року у справі №160/12981/22, від 25 липня 2024 року у справі №400/1895/23, від 21 березня 2024 року у справі №160/12980/22, які в силу частини п'ятої статті 242 КАС України є обов'язковими для врахування при розгляді даної справи.
Як встановлено судом, у спірний період (з 23 березня 2022 року по 01 червня 2022 року) позивач перебував на посаді старшого інспектора Володимирського районного відділу №1 філії Державної установи “Центр пробації» у Волинській області, отже позивач мав право на виплату додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн на місяць, втім вказану додаткову винагороду позивачу нараховано та виплачено не було.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач, нездійснивши нарахування і виплату позивачу додаткової винагороди у період з 23 березня 2022 року по 01 червня 2022 року в розмірі 30000,00 грн щомісячно діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку доводам Державної установи “Центр пробації» про те, що право на отримання додаткової винагороди мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які саме несуть службу в органах та установах зазначеної Служби, суд зазначає, що у цьому випадку поняття “несення служби», яке зазначено у пункті 1 Постанови №168, тотожні поняттю “проходження служби», оскільки законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть.
При цьому, положення пункту 1 Постанови №168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді тощо.
Тобто, Постанова № 168 (у редакції постанови від 22 березня 2022 року) не ставить у залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, як про це вказує відповідач.
У постанові від 02 листопада 2023 року у справі №160/11851/22, де позивач підполковник внутрішньої служби, який обіймав посаду начальника Чечелівського районного відділу філії Державної установи “Центр пробації» у Дніпропетровській області оскаржував бездіяльність Державної установи “Центр пробації» щодо ненарахування і невиплати йому винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови №168, Верховний Суд надав оцінку схожим доводам Державної установи “Центр пробації», який вважав, що право на отримання додаткової винагороди, відповідно до Постанови №168, мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (зокрема і Державної установи “Центр пробації»), які саме “несуть службу» в органах та установах зазначеної Служби.
Відповідаючи на такі аргументи, Верховний Суд зазначив, що у цьому випадку поняття “несення служби», яке зазначено у пункті 1 Постанови №168, тотожні поняттю “проходження служби». Оскільки законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання, проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть. При цьому, Суд зауважив, що положення пункту 1 Постанови №168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді тощо. Отже, Постанова №168 (у редакції Постанови №350) не ставить у залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, як про це вказує відповідач.
У справі №160/12980/22 Верховний Суд відхилив аргументи Державної установи “Центр пробації» щодо відмінності терміну “несення служби» від “проходження служби», які були обґрунтовані посиланням на пункт 5 глави 13 розділу ІІІ Порядку №925/5, оскільки розділ ІІІ під назвою “Компенсаційні виплати» містить лише 2 глави, в яких відсутнє поняття “несення служби».
Верховний Суд зазначив, що таке визначення наведене лише в підпункті 5 пункту 13 “Порядок преміювання осіб рядового і начальницького складу» розділу ІІ “Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу» Порядку №925/5 і стосується саме преміювання. Аналіз змісту указаної норми свідчить про вузьке використання цього поняття лише в аспекті виконання службових обов'язків особами рядового і начальницького складу в нічний час, що жодним чином не стосується предмету спору у справі, що розглядається.
У справі №200/297/23 Верховний Суд констатував безпідставність доводів Державної установи “Центр пробації» про те, що за відсутності відповідних наказів командирів (начальників), на підставі яких здійснюється виплата додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови №168, відсутні і підстави для нарахування та виплати такої винагороди, позаяк, вказане свідчить лише про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права у позивача на таку винагороду.
Таким чином, доводи відповідача про те, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників), а отже за відсутності таких підстав для нарахування та виплати такої винагороди відсутні, свідчить лише про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права у позивача на таку винагороду.
Отже, застосовуючи сформований у подібних правовідносинах Верховним Судом підхід щодо застосування положень пункту 1 Постанови №168, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати на користь позивача додаткової винагороди за період з 23 березня 2022 року по 01 червня 2022 року (у межах заявлених позовних вимог) у розмірі 30000,00 грн щомісячно відповідно до Постанови №168, та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди за період з 23 березня 2022 року по 01 червня 2022 року у розмірі 30000,00 грн щомісячно відповідно до Постанови №168.
Щодо посилань відповідача на висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №640/13029/22, суд звертає увагу, що дана справа за суб'єктним критерієм не відповідає критеріям типової справи, викладеним Верховним Судом, тому висновки Верховного Суду у зразковій справі №640/13029/22 не підлягають обов'язковому врахуванню при вирішенні даної справи, оскільки не є релевантними.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас згідно з пунктом першим частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Отже, питання про повернення судового збору, сплаченого за подання цього адміністративного позову відповідно до квитанції від 14 квітня 2025 року №0.0.4308555381.1 (а.с.6) може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону України “Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Державної установи “Центр пробації» Міністерства юстиції України (04050, місто Київ, вулиця Юрія Іллєнка, будинок 81, ідентифікаційний код юридичної особи 41847154), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство юстиції України (01001, місто Київ, вулиця Архітектора Городецького, будинок 13, ідентифікаційний код юридичної особи 00015622) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи “Центр пробації» Міністерства юстиції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 23 березня 2022 року по 01 червня 2022 року у розмірі 30000,00 грн щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Зобов'язати Державну установу “Центр пробації» Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за період з 23 березня 2022 року по 01 червня 2022 року у розмірі 30000,00 грн щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. Л. Шепелюк