про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
м. Вінниця
25 вересня 2025 р. Справа № 120/13349/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Жданкіна Наталія Володимирівна, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної державної (військової) адміністрації, Управління у справах національностей та релігії Вінницької облдержадміністрації, третя особа: Релегійна організація "РЕЛЕГІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ СТАРООБРЯДНИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ХРАМУ РІЗДВА ХРИСТОВОГО М.ЧЕРНІВЦІ ЧЕРНІВЕЦЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ" про визнання протиправним та скасування розпорядження, скасування реєстраційної дії
23.09.2025 до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Чернівецької обласної державної (військової) адміністрації, Управління у справах національностей та релігії Вінницької облдержадміністрації, третя особа: Релегійна організація "РЕЛЕГІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ СТАРООБРЯДНИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ХРАМУ РІЗДВА ХРИСТОВОГО М.ЧЕРНІВЦІ ЧЕРНІВЕЦЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ", в якій просив суд:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Чернівецької обласної державної (військової) адміністрації № 1156-р від 25 серпня 2025 року;
- скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань реєстраційну дію, здійснену державним реєстратором Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації Мандрикою Ю.В. 28 серпня 2025 року о 09:51:36 год. № 1000381070009007517 «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу».
За змістом частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема: чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За нормами частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року по справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, що регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовим спором є спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб і суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
З матеріалів позовної заяви встановлено, що позивач в межах даного позову оскаржує розпорядження Чернівецької обласної державної (військової) адміністрації № 1156-р від 25 серпня 2025 року, відповідно до якого зареєстровано у новій редакції Статут релігійної організації «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ СТАРООБРЯДНИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ХРАМУ РІЗДВА ХРИСТОВОГО М. ЧЕРНІВЦІ ЧЕРНІВЕЦЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ» на підставі заяви ОСОБА_2 від 23.05.2025, а також, як наслідок, просить скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційну дію, здійснену державним реєстратором Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації Мандрикою Ю.В. 28 серпня 2025 року о 09:51:36 год. №1000381070009007517 «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу»
Суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення релігійної організації врегульовано Законом України від 23 квітня 1991 року № 987-ХІІ «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон № 987-ХІІ).
За змістом статті 7 Закону № 987-ХІІ релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Згідно статті 8 Закону № 987-ХІІ, Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.
Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).
Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим.
За правилами, встановленими статтею 12 Закону № 987-ХІІ, відомості, зокрема, про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження повинні міститися у статуті (положенні) релігійної організації, який (як і зміни до нього) підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 вказаного Закону.
Частина перша статті 14 Закону №987-ХІІ передбачає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, як і рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено до суду в порядку (частина двадцять перша статті 14, частина друга статті 15 Закону № 987-ХІІ).
Отже, законодавець висловився стосовно юрисдикції спорів, які виникають у зв'язку з діями, бездіяльністю чи відмовою уповноваженого органу у прийнятті рішення щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації та змін до статуту.
Спір, який виник у цій справі, також стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення що реєстрації змін до статуту релігійної організації.
За змістом позовної заяви, видно, що позов у цій справі подано на захист релігійних прав позивача як учасника/керівника релігійної громади.
За подібних правовідносин Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19 зазначила, що, оскільки, правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, стосуються питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади, Велика Палата Верховного Суду вважає, що такі правовідносини є тісно пов'язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14, частини другої статті 15 Закону № 987-ХІІ.
Також, у постанові від 06 квітня 2021 року по справі №910/10011/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатись в порядку господарського судочинства.
Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18, від 18 березня 2020 року у справі № 466/6221/16-а, від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15, від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20.
Оскільки предмет спору пов'язаний безпосередньо з приватноправовими правовідносинами (спір позивача як керівника юридичної особи) щодо прийняття Чернівецькою обласною державною (військовою) адміністрацією розпорядження № 1156-р від 25 серпня 2025 року, відповідно до якого зареєстровано у новій редакції Статут релігійної організації «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ СТАРООБРЯДНИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ХРАМУ РІЗДВА ХРИСТОВОГО М. ЧЕРНІВЦІ ЧЕРНІВЕЦЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ», а також подальшого внесення реєстратором відомостей в ЄДР на підставі наявних документів, на нього не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, згідно з ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України є завданням господарського судочинства та відповідно до ст. 20 ГПК України підвідомчі господарським судам.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах про вимогу щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
Предметом позову є спір, пов'язаний із реєстрацією змін до документів юридичної особи - релігійної організації, що має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суд відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин, обставини, встановлені судом та враховуючи суб'єктний склад учасників справи, суд вважає, що цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.
Поряд з тим, слід роз'яснити позивачу, що згідно з ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Керуючись ст.ст. 170, 248, 256 КАС України, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної державної (військової) адміністрації, Управління у справах національностей та релігії Вінницької облдержадміністрації, третя особа: Релегійна організація "РЕЛЕГІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ СТАРООБРЯДНИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ХРАМУ РІЗДВА ХРИСТОВОГО М.ЧЕРНІВЦІ ЧЕРНІВЕЦЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ" про визнання протиправним та скасування розпорядження, скасування реєстраційної дії.
Роз'яснити позивачу, що згідно з ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення..
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна