Справа №588/1546/24 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/524/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем
Іменем України
15 вересня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в м. Суми кримінальне провадження № 588/1546/24 за апеляційною скаргою заступника керівника Охтирської окружної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу Лебединського районного суду Сумської області від 08.11.2024 про повернення обвинувального акта,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
захисників - адвокатів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
установила:
У поданій апеляційній скарзі заступник керівника Охтирської окружної прокуратури ОСОБА_11 просить скасувати ухвалу суду у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд в суді першої інстанції, оскільки обвинувальний акт відповідає вимогам КПК, кримінальні правопорушення за ст. 191, 209, 366 КК не відносяться до злочинів приватного обвинувачення, які можуть бути розпочаті лише на підставі заяви потерпілого. Обґрунтування відсутності потерпілого в обвинувальному акті підтверджується листом Тростянецької міської ради, згідно якого останні не погоджуються на залучення їх у якості потерпілих, у кримінальному провадженні не залучались викривачі, тому не вказаний і розмір пропонованої винагороди викривачу. Зробивши висновки щодо неконкретності пред'явленого обвинувачення, суд вийшов за межі наданої компетенції і безпідставно повернув обвинувальний акт.
16.08.2024 до Тростянецького районного суду Сумської області від Охтирської окружної прокуратури надійшов обвинувальний акт відносно ОСОБА_8 за ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 209 КК разом з реєстром матеріалів досудового розслідування.
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 27.08.2024 подання голови Тростянецького районного суду Сумської області у зв'язку з неможливістю утворити склад суду було задоволене і матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_8 за ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 209 КК були направлені для судового розгляду до Лебединського районного суду Сумської області.
06.09.2024 до Лебединського районного суду Сумської області від Сумського апеляційного суду у зв'язку зі зміною територіальної підсудності надійшов обвинувальний акт відносно ОСОБА_8 за ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 209 КК разом з реєстром матеріалів досудового розслідування.
В ході підготовчого судового засідання ухвалою Лебединського районного суду Сумської області від 08.11.2024 обвинувальний акт відносно ОСОБА_8 повернутий прокурору як такий, що не відповідає вимогам КПК. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що в обвинувальному акті не зазначена сума привласнених державних коштів та коштів Тростянецької міськради і сума коштів, якою заволодів ОСОБА_8 , а також відсутня інформація щодо залучення тих чи інших осіб як потерпілих. Крім того, шкода, завдана в результаті кримінального правопорушення може бути стягнута за результатами розгляду цивільного позову, однак не заявлено цивільного позову ні на користь держави, ні на користь іншої особи.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи прокурора ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу, просив скасувати ухвалу суду і призначити новий розгляд в суді першої інстанції, доводи обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисників ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.
Зокрема, відповідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (ч. 1 і 2 ст. 1 КПК), а завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Належна правова процедура - це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя, а застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень. При цьому в кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом згідно з правилами, передбаченими КПК (ч. 1 ст. 30 КПК), а зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження (ст. 7 КПК)
Так, згідно ч. 1-2, 4, 6 ст. 22 КПК, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом; сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом; повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором, а у випадках, передбачених цим Кодексом, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися потерпілим, його представником. При цьому суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК, а суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень КПК (ч. 1 і 3 ст. 26 КПК).
Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим (ст. 370 КПК), а основне завдання стадії підготовчого судового засідання полягає в тому, щоб процесуально та організаційно забезпечити проведення судового розгляду відповідно до положень кримінального процесуального законодавства.
Ухвалюючи рішення про повернення прокурору обвинувального акта через його невідповідність вимогам ст. 291 КПК, суд першої інстанції дійшов висновку, що в обвинувальному акті не зазначено, яку суму державних коштів та коштів Тростянецької міськради привласнив обвинувачений і якою сумою коштів він заволодів, а також не зазначена інформація щодо залучення потерпілих.
Однак такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не відповідають вимогам кримінального процесуального закону та є необґрунтованими.
Зокрема, відповідно п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти, крім іншого, таке рішення як повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу, а вичерпні вимоги КПК до обвинувального акта містяться у ст. 291 цього Кодексу, а саме згідно ч. 1 даної статті обвинувальний акт складається слідчим, дізнавачем, після чого затверджується прокурором; обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим, дізнавачем.
Згідно ч. 2 ст. 291 КПК, обвинувальний акт має містити такі відомості: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3-1) анкетні відомості викривача (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); 8-1) розмір пропонованої винагороди викривачу; 9) дату та місце його складення та затвердження.
Обвинувальний акт підписується слідчим, дізнавачем та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно (ч. 4 ст. 291 КПК) і до нього додається: 1) реєстр матеріалів досудового розслідування; 2) цивільний позов, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування; 3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім випадку, передбаченого ч. 2 ст. 297-1 КПК); 4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного; 5) довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, у якій зазначаються: найменування юридичної особи, її юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце державної реєстрації. Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.
Будь-яких обґрунтувань чи мотивів недотримання прокурором вказаних вище вимог кримінального процесуального закону суд першої інстанції у своєму рішенні не навів, чим істотно порушив вимоги КПК. При цьому вимоги КПК щодо викладу фактичних обставин та правової кваліфікації прокурором дотримані у повному обсязі, а обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (подія кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у його вчиненні тощо) викладені чітко і конкретно саме у тому об'ємі, у якому вважає сторона обвинувачення у межах своєї дискреції. Тобто, у даному випадку в основі прокурорської дискреції лежить внутрішнє переконання прокурора, яке слугує імпульсом для здійснення ним обвинувальної діяльності або відмови від неї, а дискреційність виступає однією зі складових частин засади публічності, випливає із загального права прокурора розпоряджатись публічним кримінальним переслідуванням, зокрема реалізація ним засад публічності та диспозитивності, що зумовлює їх взаємоузгодження і взаємодоповнення. Принцип дискреційності кримінального переслідування означає надання прокурору певної свободи вибору в питаннях здійснення обвинувальної діяльності на основі його розсуду та в межах передбачених законом, є одним із засобів надання діяльності прокурора у кримінальному провадженні більшої гнучкості та варіативності, поєднаних із підвищенням персональної відповідальності за її результати, і поширюється на ухвалення прокурором основних рішень щодо кримінального переслідування.
Після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважав в межах дискреційних повноважень встановленими, в обвинувальному акті міститься також сформульоване обвинувачення із зазначенням кримінально-правової кваліфікації дій обвинуваченої та кваліфікуючих ознак вчинених нею кримінальних правопорушень.
Розкриваючи зміст поняття «сформульоване обвинувачення», колегія суддів враховує правовий висновок ВСУ з цього питання (постанова від 24.11.2016 у справі № 5-328кс16), згідно якого «в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому». При цьому важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення у суді та для реалізації права на захист.
Колегія суддів бере до уваги і усталену прецедентну практику ЄСПЛ, згідно якої «обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення», оскільки в контексті ст. 6 Конвенції Суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи (п. 44 рішення від 27.02.1980 у справі «Девеер проти Бельгії» (Deweer v. Belgium), заява № 6903/75).
Конкретності саме змісту обвинувачення стосується й рішення ЄСПЛ від 25.07.2000 у справі «Маттоціа проти Італії» (Mattoccia v. Italy), що відображає послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про «пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами».
Повертаючись до обставин провадження, наведені у обвинувальному акті фактичні дані в своїй сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що у свою чергу дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою, у зв'язку з чим конкретність викладення фактичних обставин у цьому кримінальному провадженні, а отже, і обвинувачення у колегії суддів не викликає сумнівів.
Таким чином, апеляційна скарга прокурора у частині відсутності передбачених законом підстав для повернення обвинувального акта є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а згідно ч. 1 ст. 412 цього Кодексу істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Обвинувальний акт відносно ОСОБА_8 відповідає вимогам ст. 291 КПК, оскільки жодних недоліків, які б стосувалися неповноти, неправильності та відсутності необхідних відомостей в обвинувальному акті або були б пов'язані з невиконанням вимог ст. 291 КПК, судом апеляційної інстанції встановлено не було, тому доводи апеляційної скарги прокурора заслуговують на увагу, а судове рішення підлягає скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України,
постановила:
Апеляційну скаргу заступника керівника Охтирської окружної прокуратури ОСОБА_6 задовольнити.
Ухвалу Лебединського районного суду Сумської області від 08.11.2024 про повернення обвинувального акта у кримінальному проваджені відносно ОСОБА_12 скасувати у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4