25.09.25
22-ц/812/1587/25
Справа №484/2917/25 Головуюча у 1-й інстанції Максютенко О. А.
Провадження № 22ц/812/1587/25 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.
Іменем України
25 вересня 2025 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючої-судді: Ямкової О. О.,
суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справу
за апеляційною скаргою
фізичної-особи підприємця (далі ФОП) ОСОБА_1 ,
на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 червня 2025 року, описку в якому виправлено за ухвалою того ж суду від 27 червня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Максютенко О. А. в залі суду в місті Первомайську Миколаївської області, зі складенням повного рішення суду, у справі
за позовом
ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1
про стягнення коштів у зв'язку з невиконанням умов договору купівлі-продажу, -
27 травня 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення суми оплати, внесеною нею за договором купівлі-продажу холодильної шафи Philko PW 166GD, у зв'язку з порушенням відповідачкою строків поставки товару.
В обґрунтування поданого позову зазначала, що 24 лютого 2025 року уклала з відповідачкою договір купівлі-продажу холодильної шафи Philko PW 166GD шляхом приєднання до публічного договору розміщеного на інтернет сайті http://edlene.online/publichnyj-dogovir-oferta на суму 55 930 грн, яка була сплачена нею за виставленим рахунком 26 лютого 2025 року. Однак, у визначений договором 7денний строк товар поставлено не було.
9 квітня 2025 року позивачкою направлено на адресу реєстрації відповідачки вимогу про повернення суми оплати, яка нею залишена без уваги.
Тому у зв'язку з невиконанням умов договору просила стягнути на її користь з відповідачки 55 930 грн, як суми, що сплачена нею за договором купівлі товару.
У відзиві на позовну заяву відповідачка вважала її вимоги необґрунтованими, оскільки позов до неї пред'явлено неналежним позивачем, у зв'язку з вчиненням усіх дій з оформлення договору неповнолітнім сином ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , а тому позов має бути поданий від його імені через законного представника неповнолітнього.
Тому свідома сплата позивачкою коштів без юридичного обов'язку не породжує у неї прав на їх повернення.
Крім того, враховуючи, що ОСОБА_2 не є стороною договору, а ОСОБА_3 не здійснював оплату та не зазнав збитків, внаслідок чого він не має майнового інтересу, у позивачки відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у справі. Посилалась на відповідну судову практику.
У відповіді на відзив позивачка вважала заперечення відповідачки безпідставними та такими, що не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та законі. Просила про стягнення на її користь судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 21 211 грн 20 коп.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідачка спростовувала аргументи позивачки з наведених нею раніше підстав у відзиві на позовну заяву та додатково зазначала, що цей позов подано безпосередньо від імені самої ОСОБА_2 , а її посилання на себе як на сторону договору є неприпустимим, оскільки правовідносин між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 не виникало, а факт оплати нею замовлення цього не змінює, тому що факт переказу коштів не є безумовним доказом наявності договірних відносин.
Крім того, оскільки ініціатором укладення договору був неповнолітній ОСОБА_3 та договір укладено з неповнолітнім без нотаріального посвідчення та погодження з його батьками, він є нікчемним та не породжує зобов'язань.
Заперечувала щодо заявленого позивачкою розміру витрат на правничу допомогу, вважаючи їх завищеними та не співмірними зі складністю справи, оскільки надання послуг на заявлену суму не підтверджено належними доказами та їх вирахування містить помилки чи навмисне спотворення облікових даних, що викликає сумнів у достовірності їх надання.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 червня 2025 року, описку в якому виправлено за ухвалою того ж суду від 27 червня 2025 року, позов ОСОБА_2 задоволено, ухвалено про стягнення на її користь з ФОП ОСОБА_1 суму попередньої оплати товару за рахунком на оплату замовлення №816268340 від 24 лютого 2025 року у розмірі 55 930 грн. Розподілено судові витрати.
Ухвалюючи рішення, суд вважав та виходив з обґрунтованості пред'явленого позову та наявності підстав для його задоволення.
В апеляційній скарзі відповідачка ФОП ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, та внаслідок неповного з'ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити.
На думку апелянта поза увагою місцевого суду залишилась відсутність договірних правовідносин між позивачкою та відповідачкою, оскільки оплата зобов'язання третьою особою не надає їй прав сторони договору. Тому, позивачкою, яка діє від власного імені порушено вимоги щодо пред'явлення позову, передбачені статтею 175 ЦПК України, оскільки не надано доказів повноважень діяти від імені сина ОСОБА_3 . Також укладення правочину неповнолітнім тягне за собою наслідок його недійсності та є підставою для відмови у захисті прав особи, яка зловживає своїм правом.
Вказувала на те, що місцевим судом не перевірено належність сторін у справі, не з'ясовано, чи має позивачка процесуальне право на звернення до суду, не досліджено її правосуб'єктність, оскільки замовлення №816268340 сформовано на ім'я покупця Гарбарука « ОСОБА_4 ».
Також під час ухвалення рішення судом не враховано правові висновки Верховного Суду та зловживання процесуальними права позивачкою, яке виразилось у зверненні з позовом, за яким вона не може бути стороною.
Не враховано судом і норми цивільного законодавства щодо особливостей укладення правочинів неповнолітніми, який було укладено внаслідок неможливості перевірки відповідачкою віку замовника.
Зазначала, що судом також не перевірено належність, допустимість та достовірність доказів оплати правничої допомоги, розмір витрат на яку вважала завищеним та не співмірним складності справи та зауважувала на порушення позивачкою принципів добросовісності та зловживання нею процесуальними правами.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка вважала її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з раніше зазначених нею аргументів. Додатково наполягала на дійсності понесених нею витрат на правничу допомогу.
Ухвалами колегії суддів Миколаївського апеляційного суду з розгляду цивільних справ від 15 серпня та 1 вересня 2025 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
При вирішенні справи судом встановлено, що 24 лютого 2025 року неповнолітній син позивачки ОСОБА_3 направив на адресу ФОП ОСОБА_1 заявку на придбання у відповідності до публічного договору, розміщеного на інтернет сайті http://edlene.online/publichnyj-dogovir-oferta магазину Edlene Famile Market, товару: холодильної шафи Philko PW 166GD, вартістю 55 930 грн. У відповідь отримав від відповідачки листа про можливість поставки товару протягом семи днів у випадку повної оплати товару. До листа відповідачкою приєднано рахунок від 24 лютого 2025 року, який сплачено позивачкою ОСОБА_2 26 лютого 2025 року. Оплата товару прийнята ФОП ОСОБА_1 та нею видано фіскальний чек на підтвердження укладення договору роздрібної торгівлі з купівлі-продажу холодильної шафи. Однак, у визначений договором 7денний строк товар не поставлено (а.с.30-40, 29, 7, 31-32, 48-49).
У зв'язку з порушенням строків поставки товару, 5 квітня 2025 року ОСОБА_2 направлена вимога про повернення їй суми внесеної оплати товару, так як подана нею заява про повернення коштів від 21 березня 2025 року на її розрахунковий рахунок за тих же обставин не задоволена (а.с.8-11).
Заперечуючи проти повернення коштів, відповідачка ФОП ОСОБА_1 наполягала на укладенні нею договору з неповнолітньою особою, внаслідок чого такий договір є нікчемним або недійсним, та вказувала на відсутність у неї обов'язку з повернення коштів позивачці, з огляду на те, що остання не є стороною договору.
В той же час суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , вважав, що відповідачкою не виконані умови договору та не поставлено у визначений час товар позивачки, яка оплатила його покупку.
З такими висновками слід погодитися, оскільки вона відповідають нормам матеріального права та встановленим обставинам справи.
За положеннями статті 633 ЦК України договір роздрібної торгівлі є публічним договором, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться.
Тому продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товарів, зобов'язується за договором роздрібної купівлі-продажу передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницької діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його (стаття 698 ЦК України), зокрема, з умовою про прийняття покупцем товару у строк, встановлений договором (стаття 701 ЦК України).
Аналіз наведених норм права дає підстави виснувати, що оскільки продавець товару укладає публічний договір з кожним, хто до неї звернеться та оплатить товар, то підтвердженням укладання такого договору роздрібної купівлі-продажу товару є не рахунок, лист або тощо, а виключно дії, пов'язані з оплатою покупцем товару, тобто квитанція про оплату товару чи фіскальний чек, що виданий за проведеною покупцем оплатою.
Таким чином, на переконання колегії суддів, судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи стосовно того, що покупцем холодильної вітрини була позивачка, яка здійснила оплату товару за банківською квитанцію, на підтвердження прийняття якої відповідачкою видано фіскальний чек.
В той же час звернення неповнолітнього сина позивачки із замовленням на можливу покупку товару та отримання листа від підприємця на свою електрону пошту не є умовою для особистого укладання ним договору роздрібної купівлі-продажу та не робить його стороною цього договору, який оплачено позивачкою, як покупцем товару. Навпаки, вчинення таких дій сином позивачки вказує на його дії з її дозволу відповідно до положень статей 31 та 32 ЦК України.
Між тим, оплативши покупку товару, позивачкою у встановлені строки та за межами цих строків холодильна вітрина від продавця ФОП ОСОБА_1 не отримана, внаслідок чого 21 березня 2025 року спочатку подана заявка на повернення коштів, що сплачені за товар і 5 квітня 2025 року подана вимога про повернення суми оплати у відповідності до статей 9 і 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
За змістом статей 662, 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до частини 2 статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Втім, відповідачкою сума попередньої оплати позивачці досі не повернута, виходячи з того, що на думку продавця, позивачка ОСОБА_2 такі кошти перерахувала добровільно, не будучи стороною договору.
Наведені посилання відповідачки є такими, що суперечать дослідженим судами обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють укладення договорів роздрібної купівлі-продажу товару, а тому не заслуговують на увагу.
Такими чином, правильно встановивши обставини справи та надавши їм правову оцінку, місцевий суд обґрунтовано задовольнив позов.
Інші доводи апеляційної скарги в частині задоволення позову про стягнення суми перерахованої оплати за товар не спростовують висновків місцевого суду, а тому не можуть бути підставою для скасування або зміни рішення суду, постановленого з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Щодо вимог позивачки про стягнення на її користь витрат на правничу допомогу та заперечень відповідачки з приводу їх співмірності та доведеності, колегія суддів виходить з наступного.
У відповідності до частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати пов'язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладають на відповідача.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
З матеріалів справи вбачається, що правову допомогу позивачці надано Адвокатським об'єднанням «МІТРАКС» на підставі договору про надання правової допомоги №08/07-21-1 від 8 липня 2021 року з додатковою угодою №3 від 16 червня 2025 року (а.с.51, 53) із узгодженням детального опису робіт за яким позивачці надана допомога, яка складалась із розробки юридичної стратегії, аналізу вхідної документації замовника, складання позовної заяви, аналізу релевантної судової практики, складання відповіді на відзив, консультації замовника стосовно юридичних питань тривалістю 1 година кожне, вартістю кожного 4 000 грн та загальною вартістю 20 000 грн, яка за додатковою угодою збільшена, враховуючи вартість 1 години роботи у розмірі 4 000 грн та зафіксовано загальну суму заборгованості у розмірі 76 500 грн (а.с.52).
Надана правова допомога за договором сплачена за квитанціями на загальну суму 93 000 грн (а.с.54-58), але підтверджена в частині заявленої суми до відшкодування в розмірі 20 000 грн.
Заперечуючи проти відшкодування витрат на правничу допомогу відповідачка вважала їх розмір завищеним та неспівмірним зі складністю справи, та через похибки в підрахунках саме їх понесення - малоймовірним.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Отже, аналізуючи детальний опис дій, які повинні були виконати адвокати на підставі укладених договорів, та у їх відповідності розрахунок тривалості використаного часу, та понесених на підставі цього витрат, вони відповідають умовам самих договорів.
Таким чином, та з огляду на те, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави, при задоволені позову, такі витрати підлягають компенсації за рахунок відповідачки разом із іншими судовими витратами.
За висновком, викладеним ВП ВС у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року при розгляді нею справи № 755/9215/15-ц, визначено, що для цілей розподілу судових витрат судом враховується:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
В той же час розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України та за наявністю обґрунтованих заперечень іншої сторони, суд може відповідно до частини 5 цієї статті, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Тому, аналізуючи детальний опис наданих позивачці правових послуг та складеного акту, колегія суддів вважає співмірним складності та тривалості розгляду справи у суді першої інстанції використання двох годин на підготовку справи в суді, враховуючи детальний опис робіт, частина з яких (розробка стратегії, аналіз вхідної документації, аналіз релевантної практики, консультація замовника) є частиною виконання основного об'єму інших робіт (складання позовної заяви та складання відповіді на відзив), внаслідок чого вважає можливим за наявності заперечень відповідачки зменшити їх розмір до 8 000 грн.
Підстави для зменшення суми витрат, за сплачений судовий збір, колегія суддів не вбачає.
Таким чином рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає частковій зміні відповідно до пунктів 3 і 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, зі зменшенням суми витрат на понесену правову допомогу позивачкою з 20 000 грн до 8000грн, що разом зі сплаченим судовим збором складе суму 9 211 грн 20 коп.
Що стосується витрат, на надану правову допомогу в суді апеляційної інстанції, про розподіл яких просила позивачка та які підтверджені відповідними документами, то колегія суддів вважає за необхідне відшкодувати їх за рахунок відповідачки частково в сумі 2 000 грн, виходячи із складності справи, її розгляду без повідомлення учасників справи, та складання відзиву, зміст якого є аналогічним змісту поданим позивачкою документам в суді першої інстанції.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 червня 2025 року, описку в якому виправлено за ухвалою того ж суду від 27 червня 2025 року, в частині розміру витрат на правову допомогу та загального розміру розподілених судових витрат змінити.
Стягнути з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 8 000 грн витрат на правничу допомогу та 1 211 грн 20 коп. сплаченого судового збору у суді першої інстанції, а всього на загальну суму 9 211 грн 20 коп.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 000 грн витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуюча О. О. Ямкова
Судді Т. В. Крамаренко
О. В. Локтіонова