22.09.25
22-ц/812/987/25
Єдиний унікальний номер судової справи 473/5028/24
Номер провадження 22-ц/812/987/25
Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Постанова
Іменем України
22 вересня 2025 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Серебрякової Т.В.,
суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,
з секретарем судового засідання Повертайленко Ю.В.,
за участі: представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Таранченко Ю.В.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Таранченко Юлією Володимирівною, рішення, яке ухвалене Доманівським районним судом Миколаївської області 31 березня 2025 року, під головуванням судді Єгорової Н.І., в приміщені цього ж суду у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , про встановлення факту перебування на утриманні, заінтересовані особи: Міністерство оборони України та ОСОБА_2 ,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні, заінтересовані особи: Міністерство оборони України та ОСОБА_2 .
В обґрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , з якою проживають однією сім'єю, ведуть спільне господарство, мають спільний бюджет і взаємні права та обов'язки притаманні членам сім'ї.
ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з ними.
ОСОБА_3 є особою з інвалідністю, про що свідчить довідка МСЕК, термін дії якої безстроково. В силу захворювання донька дружини потребує постійного догляду та нагляду.
ОСОБА_2 отримує пенсію, розміру якої не вистачає для повноцінного утримання доньки. При цьому, ОСОБА_2 позбавлена можливості працювати та отримувати дохід, оскільки постійно зайнята доглядом за дочкою. Інших доходів ОСОБА_2 не має.
ОСОБА_1 є єдиною особою, яка матеріально утримує сім'ю в повному обсязі. Заявник є військовослужбовцем, має стабільний дохід, який у сукупності за 4 місяці склав 147 339 грн. 16 коп.
Встановлення факту перебування ОСОБА_3 на утриманні заявника, необхідне ОСОБА_1 оскільки передбачена можливість звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини, утримання повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю 1 групи, тому має значення для заявника для подальшого звернення до військового командування з питання проходження військової служби у відповідності до вимог чинного законодавства.
Посилаючись на викладені обставини, заявник ОСОБА_1 просив встановити факт утримання ним повнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю 1 групи.
Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 31 березня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що заявником не доведено спільне проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 та її донькою, не зважаючи на реєстрацію шлюбу, не доведено спільний побут та утримання сім'ї, не надано суду доказів щодо встановлення опікунства над особою з інвалідністю ОСОБА_3 .
Грошові перекази здійснені заявником, без підтвердження прізвища отримувача, в короткий проміжок часу, ще не свідчать про утримання особи з інвалідністю.
Будь-яких інших належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про перебування на утриманні заявника повнолітньої дитини дружини, яка є особою з інвалідністю 1 групи, матеріали справи не містять.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Таранченко Ю.В., посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення районного суду скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення про задоволення заяви в повному обсязі.
Заявник ОСОБА_1 в судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, був повідомлений про місце, день та час судового засідання шляхом направлення судової повістки засобами поштового зв'язку.
Представник заінтересованої особи - Міністерства оборони України та заінтересована особа Демешко О.А. теж в судове засідання не з'явилися, повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду справи належним чином, через Електронний кабінет.
Зважаючи на вимоги ст.ст.128,130, ч.2 ст.372 ЦПК України колегія суддів визнала неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи, враховуючи, зокрема, що матеріали справи є достатніми для проведення судового розгляду.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України.
Так, відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення таким вимогам не відповідає.
Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 статі 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Згідно з ч.7 ст.19 ЦПК України, окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
За правилами п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
З матеріалів справи убачається, що звертаючись до суду із заявою про встановлення факту перебування ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю 1 групи з дитинства, на утриманні ОСОБА_1 , останній посилався на те, що встановлення цього факту йому потрібно для подальшого вирішення питання щодо звільнення з військової служби через сімейні обставини.
Отже, метою встановлення вищевказаного факту заявник визначив можливість звільнення його від військової служби у разі перебування на його утриманні повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю І групи, відповідно п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Заяву про встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_1 пред'явив до суду у порядку її розгляду за правилами окремого провадження.
Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Відповідно до ч.4 ст.315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Тобто визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний із порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Аналогічні за змістом висновки щодо встановлення факту викладені в постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №302/991/19 (провадження №61-1128св20), від 29 червня 2022 року у справі №205/6338/21 (провадження №61-19306св21).
З матеріалів справи убачається, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини від 20 березня 2024 року ОСОБА_1 є військовослужбовцем (а.с.9).
Згідно з копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 з 22 липня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі, зареєстрованому в Мирноградському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (а.с.10).
У відповідності до копії свідоцтва про народження № НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_2 . Батьком згідно з цим свідоцтвом зазначено ОСОБА_4 (а.с.20 зворот).
Відповідно до наявної у справі довідки до акту огляду МСЕК від 22 серпня 2011 року, ОСОБА_3 має першу групу інвалідності безстроково (а.с.19 зворот-20).
В судовому засіданні апеляційної інстанції від 22 вересня 2025 року представник заявника пояснила, що судовим рішенням був задоволений позов ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання дитини з інвалідністю.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст.1 СК України).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (ст.141 СК України).
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
Згідно зі ст.198 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2024 року справа №551/812/23 (провадження №61-9313св24) зазначено, що: «задовольняючи вимоги заяви, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки доведення факту утримання падчерки вітчимом пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких біологічний батько дитини не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини та безумовно впливає на права і інтереси самої дитини. Такий факт утримання дитини не біологічним батьком, а вітчимом не може встановлюватись у безспірному порядку, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Таким чином, за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі батька дитини у її матеріальному забезпеченні/утриманні, а отже, питання, заявлене заявником у цій справі, не може з'ясовуватись безвідносно до дій батька дитини та може вирішуватись у межах спору про право за загальним правилом у позовному провадженні».
У постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 (провадження №14-132цс23) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов'язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов'язків виховання дитини, то питання, заявлене у цій справі, не може з'ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року в справі №139/122/14-ц (провадження №61-3238св22) вказано, що: «під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов'язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 січня 2023 року в справі №198/99/15-ц (провадження № 61-7049св22) вказано, що: «згідно з ч.6 ст.294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов'язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання повнолітніх сина або доньки. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо утримання дитини.
Колегія суддів зазначає, що доводи ОСОБА_1 про утримання повнолітньої непрацездатної ОСОБА_3 , яка є дочкою його дружини ОСОБА_2 , підлягають перевірці в межах позовного провадження, оскільки встановлення такого факту може мати негативні наслідки для біологічних батьків ОСОБА_3 .
Так, доведення факту утримання заявником повнолітньої ОСОБА_3 пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких її мати ОСОБА_2 та/або її батько ОСОБА_4 (відомості щодо якого ОСОБА_1 взагалі не зазначені в заяві), не виконує своїх батьківських обов'язків щодо неї, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі за судовим рішенням) та безумовно впливає на права й інтереси самої ОСОБА_3 , а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Отже, у справі наявний спір про право, зокрема, спір щодо участі біологічних батьків (відомості про які внесені до свідоцтв про народження) в утриманні дитини та/або ухилення від такої участі, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника, і підлягає розгляду в порядку позовного провадження, що згідно з вимогами ч.4 ст.315 ЦПК України є підставою для залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Таким чином суд першої інстанції не звернув уваги на те, що подана ОСОБА_1 заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки питання про утримання заявником дитини його дружини підлягає перевірці в межах позовного провадження.
Оскільки районний суд розглянув заяву в порядку окремого провадження, то апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати, а заяву ОСОБА_1 , відповідно до ч.6 ст.294 ЦПК України, залишити без розгляду. Одночасно заявнику слід роз'яснити її право подати позов на загальних підставах.
Відповідно до ч.7 ст.294 ЦПК України при ухваленні судом рішення в порядку окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
Керуючись ст.ст.367,374,377,381,382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Таранченко Юлією Володимирівною, - задовольнити частково.
Рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 31 березня 2025 року скасувати та прийняти у справі нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 , про встановлення факту перебування на утриманні, заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ОСОБА_2 - залишити без розгляду.
Роз'яснити заявнику ОСОБА_1 про його право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: В.В. Коломієць
Н.В. Самчишина
Повний текст судового рішення
складено 25 вересня 2025 року