Справа № 462/2543/25 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк А.І.
Провадження № 22-ц/811/1778/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
23 вересня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.
секретаря Марко О.Р.
з участю представника заявниці ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 квітня 2025 року у складі судді Кирилюка А.І. у справі за заявою ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 , -
встановив:
У квітні 2025 року уповноважений представник заявниці ОСОБА_3 - адвокат Загвойська О.В. звернулася до суду із заявою у якій просила суд видати обмежувальний припис, яким вжити заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 та покладення на нього обов'язків, а саме:
- заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання з постраждалою особою ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 строком на 6 місяців;
- заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 200 м до місця проживання постраждалої особи ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 строком на 6 місяців;
- заборонити ОСОБА_2 контактувати з постраждалою особою ОСОБА_3 особисто і через третіх осіб, строком на 6 місяців;
- заборонити ОСОБА_2 переслідувати та в будь-який спосіб спілкуватися з постраждалою особою ОСОБА_3 , строком на 6 місяців.
Заява обґрунтована, зокрема тим, що заявниця потерпає від насильства зі сторони ОСОБА_2 , поведінка якого негативно впливає на її здоров'я та якість життя, адже вона перебуває на 21-му тижні вагітності. Заінтересована особа чинить перешкоди у користуванні квартирою та систематично в стані алкогольного сп'яніння вчиняє домашнє насильство щодо заявниці, а саме діяння психологічного та фізичного насильства.
Окрім цього, зазначала, що 22.03.2025 ОСОБА_2 перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння вчинив психологічне та фізичне домашнє насильство відносно ОСОБА_3 , а саме ображав, вживав на її адресу нецензурну лексику та шарпав. Працівниками поліції, що прибули на місце події, після проведення оцінки ризиків складений терміновий заборонний припис АА №610245 відносно ОСОБА_2 строком на 9 діб з накладенням зобов'язання залишити місце проживання постраждалої особи, заборони на вхід та перебування в місці проживання та заборони в будь який спосіб контактувати з постраждалою особою. Внаслідок такого емоційного потрясіння та застосування фізичної сили зі сторони ОСОБА_2 у заявниці різко погіршилось самопочуття і вже 27.03.2025 її госпіталізовано внаслідок загрози переривання вагітності. З огляду на зазначене просила задовольнити заяву у повному обсязі.
Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28 квітня 2025 року заяву ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 - задоволено частково.
Видано обмежувальний припис ОСОБА_2 на строк шість місяців, яким:
- заборонено ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання з постраждалою особою ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 строком на 6 місяців;
- заборонено ОСОБА_2 контактувати з постраждалою особою ОСОБА_3 особисто і через третіх осіб, строком на 6 місяців;
- заборонено ОСОБА_2 переслідувати та в будь-який спосіб спілкуватися з постраждалою особою ОСОБА_3 , строком на 6 місяців.
В іншій частині заявлених вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_2 , вважає незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, наявним доказам і беззаперечним фактам.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги покликається на те, що проживає і зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 . За вказаною адресою окрім нього зареєстровано ще 12 осіб і всі три квартири є у співвласності вказаних осіб. Зазначає, що є офіційно працевлаштований, жодних правопорушень не вчиняв, до адміністративної відповідальності не притягувався, на обліку у жодних установах не перебуває і алкоголем не зловживає. Має право керування транспортним засобом, має добрі характеристики з місця проживання і з місця роботи, де займає відповідальну посаду, сумлінно працює і має ряд відзнак.
Вважає, що сам факт звернення заявника до суду із заявою про видачу обмежувального припису не зумовлює її автоматичне задоволення. Звернення заявника до органів поліції з підстав вчинення щодо нього психологічного та фізичного домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії, не є достатнім підтвердженням вчинення такого насильства та застосування судом до кривдника спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, а лише свідчить про наявність тривалого конфлікту між заявником та заінтересованою особою, що не підтверджує факт того, що ОСОБА_2 чинив домашнє психологічне насильство, яке є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Вказана позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, який міститься у постанові від 10 лютого 2021 року у справі №761/49109/19.
Вказує на те, що під час ухвалення рішення судом першої інстанції не встановлено домашнього насильства, не оцінено ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Додає, що відповідно до постанови Залізничного районного суду м. Львова від 05 травня 2025 року у справі №462/2682/25, об'єднаного зі справою №462/2683/25 закрито провадження у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення. Під час розгляду справи було встановлено наявність конфліктної ситуації між сестрою і братом, і що між ними існує триваючий конфлікт, мають місце словесні обопільні сварки, однак акцентується на тому, що сам факт висловлювання ним ( ОСОБА_2 ) нецензурною лайкою на адресу сестри в ході конфлікту не є підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 173-2 КУпАП.
Тому, безпідставними є висновки суду, що суперечать наявним у справі доказам про те, що «факти вчинення психологічного та фізичного насильства зі сторони заінтересованої особи, має систематичний характер, і те, що ОСОБА_2 є беззаперечним кривдником, а вжиті заходи, саме притягнення до адміністративної відповідальності не вплинули на його поведінку і він продовжує вчиняти протиправні дії.
Просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 квітня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову у видачі обмежувального припису.
В судовому засіданні представник заявниці ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечила, в обґрунтування надала пояснення, аналогічні доводам відзиву на скаргу.
Апелянт ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув, не повідомив про причину неявки.
На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявниці на заперечення доводів скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст.12 ЦПК України).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції виходив з того, що заявником надано належні та допустимі докази, які в своїй сукупності підтверджують, що факти вчинення психологічного та фізичного насильства щодо заявниці зі сторони заінтересованої особи має систематичний характер, те що ОСОБА_2 є беззаперечним кривдником, а вжиті заходи, а саме притягнення його до адміністративної відповідальності, не вплинули на поведінку ОСОБА_2 і він продовжує вчиняти протиправні дії, а тому існують ризики продовження чи повторного вчинення насильства та загрози настання тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи. З підстав, наведених вище, суд погодився із доводами ОСОБА_3 та з метою застосування дієвого та ефективного захисту її інтересів, а також недопущення повторного випадку домашнього насильства, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви та видачі обмежувального припису щодо ОСОБА_2 .
Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення, колегія суддів виходить із такого.
Судом встановлено, що згідно із свідоцтвом про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 05.11.1993, квартири, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 належать на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 (а.с. 41).
З Відомостей з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб №190108 від 16.04.2025 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровані 13 осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_15 (а.с. 44).
З долученої до справи копії протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №689482 від 22.03.2025 стверджується, що ОСОБА_2 22.03.2025 о 11 год. 40 хв., за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно сестри, а саме виражався нецензурною лексикою в її сторону, погрожував та штовхав, своїми діями завдав шкоду її психологічному здоров'ю, чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (а.с. 52).
22.03.2025 працівником поліції складено Терміновий заборонний припис АА №610245 щодо ОСОБА_2 , яким у зв'язку із скоєнням домашнього насильства накладено зобов'язання, а саме: строком на 9 діб залишити місце проживання постраждалої особи, заборони на вхід та перебування в місці проживання та заборони в будь який спосіб контактувати з постраждалою особою (а.с. 64).
Крім цього, з копії протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №451198 від 22.03.2025 встановлено, що ОСОБА_2 22.03.2025 року близько 18 год. 30 хв., за адресою: АДРЕСА_1 , порушив умови ТЗП АА 610245 від 22.03.2025 року, а саме увійшов до помешкання, що йому було заборонено, умовами даного припису, чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 173-2 КУпАП (а.с. 61).
Звертаючись до суду із цією заявою про видачу обмежувального припису ОСОБА_3 стверджувала, що потерпає від психологічного та фізичного насильства зі сторони ОСОБА_2 , який проживає разом з нею в одній квартирі. Його поведінка негативно впливає на її стан здоров'я, так як вона перебуває на 21 тижні вагітності.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у цій сфері, є Цивільний процесуальний Кодекс України та Закон України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Згідно із пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до п.14, 17 ч.1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи; фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
В свою чергу, кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Натомість особа, яка постраждала від домашнього насильства, - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі (пункт 8 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно із частиною третьою статті 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У пункті 9 частини першої статті 1 згаданого Закону оцінка ризиків це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Зважаючи на наведені правила Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, провадження № 61-4830св19; від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження №61-271св19; від 23 грудня2020 року у справі № 753/17743/19, провадження № 61-23053св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, провадження № 61-16103св20, від 14 липня 2021 року у справі № 643/15988/20, провадження № 61-5729св21, від 16серпня 2021 року у справі №361/1110/20, провадження № 61-10458св20.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону № 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Встановивши, що надані заявницею докази та встановлені обставини справи підтверджують обставини застосування відносно неї заінтересованою особою у справі психологічного насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для видачі обмежувального припису щодо ОСОБА_2 .
При цьому, місцевим судом обґрунтовано вказано, що на підставі зібраних та ретельно досліджених доказів у справі, вбачається, що існує тривалий конфлікт між заявником та заінтересованою особою, який виникає в ході спілкування та переходить в словесну суперечку, що призводить до сварок та конфліктів між братом і сестрою.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на час розгляду справи судом були наявні ризики продовження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо заявниці, тому вважає, що суд обґрунтовано задовольнив заяву та видав обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 на 6 місяців із встановленням декількох заходів тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов'язків.
На думку суду, саме такі види обмежувальних заходів сприятимуть запобіганню вчиненню психологічному насильству з боку заінтересованої особи та буде сприяти недопущенню таких випадків в майбутньому.
Суд в даному випадку правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
В свою чергу, згідно із правовим висновком, викладеним у Постанові КЦС ВС від 19.05.2020 №404/5203/19 (61-22539св19), законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Сам по собі факт не притягнення особи до юридичної відповідальності не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об'єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника.
Відтак, доводи апелянта про те, що постановою Залізничного районного суду м. Львова від 05 травня 2025 року у справі №462/2682/25, об'єднаною зі справою №462/2683/25 закрито провадження у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, висновки суду першої інстанції не спростовує, оскільки під час розгляду адміністративної справи встановлено наявність конфліктної ситуації між сестрою і братом, і що між ними існує триваючий конфлікт, мають місце словесні обопільні сварки, мав місце факт висловлювання ОСОБА_2 нецензурною лайкою на адресу сестри в ході конфлікту.
Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі "Левчук проти України" (заява № 17496/19), в якій визнав порушення ст.8 Конвенції з прав людини (право на повагу до приватного і сімейного життя). Згідно до ст.8 Конвенції з прав людини, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чиморалі або для захисту прав і свобод інших осіб. ЄСПЛ у даній справі вказав, що покладаючись на статтю 8 Європейської Конвенції з прав людини, суди не мають бути надмірно формалістичними у своїх рішеннях, які викликають у особи почуття безкарності та піддають Заявника, ще більшому ризику психологічного переслідування та нападу.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 24 вересня 2025 року.
Головуючий А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк