Справа № 448/1359/24 Головуючий у 1 інстанції: Гіряк С.І.
Провадження № 22-ц/811/1615/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
23 вересня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Марко О.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 02 квітня 2025 року в складі судді Гіряк С.І. у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Мостиська міська рада Львівської області як орган опіки та піклування про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна,-
встановив:
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна.
Заява обґрунтована тим, що є членом сім'ї, племінником ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є рідною сестрою його покійної матері ОСОБА_3 та проживає спільно з ним по АДРЕСА_1 .
Зазначає, що ОСОБА_2 страждає психічним розладом та знаходиться на диспансерному обліку в КНП «Мостиська міська лікарня» Мостиської міської ради Львівської області, у 1996 році їй встановлено безтерміново ІІ групу інвалідності. Зазначає, що ОСОБА_2 не в змозі працювати і не усвідомлює наслідків своєї поведінки, не може орієнтуватися в простих життєвих ситуаціях. Внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Стан її здоров?я з кожним роком не покращується. Потребує постійного нагляду та турботи. Таким чином, внаслідок душевної хвороби ОСОБА_2 потребує встановлення над нею опіки.
Бажає доглядати за ОСОБА_2 і бути її опікуном, має на це можливість і бажання, позитивно характеризується за місцем свого проживання, і за станом здоров?я може надавати ОСОБА_2 соціальні послуги.
Зазначає, що батько ОСОБА_2 - ОСОБА_4 не може здійснювати обов'язки опікуна щодо догляду за дочкою, оскільки у 2001 році йому встановлено безтерміново ІІ групу інвалідності, а мати ОСОБА_2 - ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказує, що висновком судово-психіатричного експерта №875 Львівської філії судово-психіатричних експертиз державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України» від 11.07.2024 встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 страждає хронічним стійким психічним розладом - параноїдною шизофренією беперервно-прогредієнтного типу перебігу із стійким дефектом особистості в емоційно-вольовій сфері.
Просив суд визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною та призначити його опікуном останньої.
Оскаржуваним рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 02 квітня 2025 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Мостиська міська рада Львівської області як орган опіки та піклування про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна - задоволено частково.
Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає у АДРЕСА_1 - недієздатною.
Встановлено опіку над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає у АДРЕСА_1 .
Покладено обов'язки опікуна над недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на Мостиську міську раду Львівської області як орган опіки та піклування до вирішення питання про призначення опікуна, в порядку визначеному законодавством.
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про призначення його опікуном над недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - відмовлено.
Рішення суду оскаржив заявник ОСОБА_1 , з таким не погоджується, вважає, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні усіх обставин справи.
В апеляційній скарзі зазначає, що ОСОБА_2 є членом його сім'ї, інших повнолітніх членів сім'ї, які б спільно проживали з останньою та бажали бути її опікуном не має.
Звертає увагу, що чинне законодавство на містить окремих деталізованих вимог до подання органу опіки та піклування, а в рішенні не вказано, яким саме законодавчим положенням не відповідає подання Мостиської міської ради Львівської області.
Разом з цим, звертаючись до суду із поданням про призначення його опікуном ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , орган опіки та піклування ретельно проаналізував усі обставини та підтверджуючі документи, а саме місце проживання, відсутність судимостей, стан здоров'я, прив'язаність особи та довіру тільки до ОСОБА_1 .
Стверджує, що суд пов'язав дату звернення із заявою про призначення опікуна із введеним у державі воєнним станом та не вчинення органом опіки та піклування дій для уникнення можливих зловживань щодо захисту Вітчизни, однак такі висновки суду не підтверджені належними та допустимими доказами.
Звертає увагу на те, що після смерті матері ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , постало питання про опіку над такою, тому призначення його опікуном зумовлене необхідністю вчинення необхідних побутових та нотаріальних дій, що спростовує висновки суду про мету отримання відстрочки від мобілізації.
Стверджує, що відмова суду призначити опікуна недієздатному за наслідками розгляду заяви про визнання особи недієздатною суперечить позиції Верховного Суду висловленій у справі № 341/1526/23.
Покликаючись на норми СК України, а також Правил опіки та піклування, звертає увагу на перелік тих, хто не може бути опікунами (піклувальниками), при цьому можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органам опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна, а подання цього органу є обов'язковою умовою призначення судом конкретної особи опікуном.
При цьому, сам факт проходження особою військової служби не може слугувати підставою для відмови у призначенні її опікуном.
Просить скасувати рішення Мостиського районного суду Львівської області від 02 квітня 2025 року в частині відмови у призначенні ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 та ухвалити у цій частині нове рішення, яким заяву задовольнити у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про місце та час розгляду справи, в судове засідання 23 вересня 2025 року не прибули, не повідомили суд про причину неявки.
На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити враховуючи таке.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що призначення опікуна у разі визнання особи недієздатною є обов'язком суду, оскільки в такому випадку у повному обсязі досягається мета цивільного судочинства захист порушених, невизнаних, або оспорюваних прав особи, а в даному конкретному випадку - забезпечення повноцінного здійснення своїх прав недієздатною особою.
Призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно вимог Цивільного процесуального кодексу України.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_2 хворіє психічним розладом протягом тривалого часу, а саме з 1996, однак в матеріалах справи відсутні відомості щодо того, хто саме здійснював догляд за нею до моменту звернення ОСОБА_1 до суду.
Крім цього, у матеріалах справи відсутні дані щодо місця праці та сімейного стану заявника, які можуть бути обставинами, що перешкоджатимуть у здійсненні постійного догляду за тіткою ОСОБА_2 .
Також, органом опіки і піклування у поданні про можливість призначення опікуном ОСОБА_1 не обгрунтовано про відсутність інших родичів чи неможливість здійснювати догляд родичами першого ступеня спорідненості.
Суд звернув увагу на те, що на сьогоднішній день саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення її опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з'ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань в цьому напрямку, належним чином мотивувати свій висновок про можливість призначення конкретної особи опікуном та, перш за все, необхідність такого.
Поряд з цим, такий фактор не був врахований органом опіки і піклування при внесенні подання, крім того, на неодноразовий виклик до суду представник органу опіки і піклування не з'явився, пояснення щодо подання про призначення заявника опікуном не надав.
Враховуючи наведне, суд відмовив у задоволенні заяви в частині вимог призначення опікуна.
Разом з тим, оскільки суд зобов'язаний встановити опіку над недієздатним, врахувавши, що заявник здійснює догляд за ОСОБА_2 , яка доводиться йому тіткою, суд встановив опіку над недієздатною ОСОБА_2 , та тимчасово до вирішення питання про призначення опікуна над недієздатною, поклав обов'язки опікуна на орган опіки і піклування Мостиської міської ради Львівської області, задовольнивши частково заяву.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції враховуючи таке.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження (ч. 2 ст. 19 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою статті 16 ЦК України визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, одним із яких може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Отже, для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно також враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду у цій справі є дослідження законності та підставності вимог про визнання особи недієздатною та призначення їй опікуна.
В свою чергу, слідуючи принципу диспозитивності, предметом апеляційного перегляду є висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог про призначення опікуном ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 над недієздатною ОСОБА_2 , оскільки рішення суду в частині визнання недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає у АДРЕСА_1 , не оскаржується.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Відповідно до статті 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.
Статтею 55 ЦК України визначено, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
У частині першій статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України).
Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.
У частинах другій-п'ятій статті 63 ЦК України визначено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.
Відповідно до частини першої статті 67 ЦК України опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.
При призначенні опікуна важливі і обов'язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.
Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 року № 34/166/131/88 (далі - Правила).
Так, відповідно до пункту 1.1 Правил опіка (піклування) є особливою формою державної турботи про неповнолітніх дітей, що залишились без піклування батьків, та повнолітніх осіб, які потребують допомоги щодо забезпечення їх прав та інтересів.
Органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад (пункт 1.3, 1.4 Правил).
Рішення органів опіки і піклування про призначення чи звільнення опікунів і піклувальників від виконання своїх обов'язків, а також з інших питань опіки і піклування можуть бути оскаржені в установленому законом порядку (пункт 1.8 Правил).
Відповідно до пункту 2.1 Правил опіка (піклування) встановлюється за місцем проживання особи, яка підлягає опіці (піклуванню), або за місцем проживання опікуна (піклувальника). Рішення про встановлення опіки (піклування) повинно бути прийняте не пізніше як у місячний термін з моменту, коли відповідному органові опіки та піклування стане відомо про потребу встановлення опіки чи піклування.
За пунктом 3.1 Правил для безпосереднього здійснення опіки та піклування органами опіки та піклування призначається опікун чи піклувальник. При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов'язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб.
Органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Права та обов'язки органів, на які покладено здійснення опіки та піклування, щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 56 ЦК України).
За підпунктом 4 пункту б) частини першої статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері соціального захисту населення належать делеговані повноваження щодо вирішення у встановленому законодавством порядку питань опіки і піклування.
Таким чином, нормами матеріального закону, які покликані регулювати спірні правовідносини, а також Правилами опіки та піклування передбачено, що має враховуватися при призначенні опікуна.
Звертаючись із заявою у межах даної справи, заявник ОСОБА_1 свої доводи зводить до того, що є племінником ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є рідною сестрою його покійної матері ОСОБА_3 та проживає спільно з ним по АДРЕСА_1 . Зазначає, що ОСОБА_2 страждає психічним розладом та знаходиться на диспансерному обліку в КНП «Мостиська міська лікарня» Мостиської міської ради Львівської області, у 1996 році їй було встановлено безтерміново ІІ групу інвалідності, ОСОБА_2 не в змозі працювати і не усвідомлює наслідків своєї поведінки, не може орієнтуватися в простих життєвих ситуаціях. Внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Бажає доглядати за ОСОБА_2 і бути її опікуном, має на це можливість і бажання, позитивно характеризується за місцем свого проживання, і за станом здоров?я може надавати ОСОБА_2 соціальні послуги, при цьому, батько ОСОБА_2 - ОСОБА_4 не може здійснювати обов'язки опікуна щодо догляду за дочкою, оскільки у 2001 році йому було встановлено безтерміново ІІ групу інвалідності, а мати ОСОБА_2 - ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Незважаючи на те, що у частині 1 ст. 300 ЦПК України закріплено вимогу про вирішення судом питання про призначення піклувальника чи опікуна за поданням органу опіки та піклування, тобто такі положення закону відносять до сфери судової юрисдикції та повноважень суду призначення піклувальників чи опікунів, колегія суддів виходить з того, що функції опіки та піклування залишаються за органами опіки та піклування, у тому числі щодо осіб, які обмежені у цивільній дієздатності або визнані недієздатними судом.
Іншими словами, опіка та піклування є правовим інститутом, який регулює суспільні відносини, пов'язані з установленням опіки та піклування, здійсненням функцій опіки та піклування чи припиненням опіки та піклування.
Віднесення до компетенції суду встановлення опіки та піклування та призначення опікунів або піклувальників судовим рішенням свідчить про механізм їх практичного вирішення при розгляді справ про обмеження цивільної дієздатності та визнання фізичної особи недієздатною.
Поряд з цим, виходячи з вимог процесуального законодавства, питання про призначення опікуна або піклувальника входить до предмета судового розгляду, як похідне від головних юридичних фактів, що становлять предмет доказування по цих справах.
Так, повноваження суду в цьому відношенні пов'язані з розглядом питання про призначення опікуна або піклувальника на підставі тих пропозицій та висновків по справі, які зроблені органом опіки та піклування як органу спеціальної компетенції, на якого за законом покладені функції опіки та піклування.
Виходячи з процесуальних функцій органів опіки та піклування та їх процесуального статусу в цивільному процесі, підстав та процесуальних форм їх участі (ст. 60 ЦПК України), подання про призначення конкретної особи опікуном або піклувальником має міститися в окремому документі або письмовому висновку органу опіки та піклування.
При цьому, подання органу опіки та піклування має оцінюватися судом з точки зору його обґрунтованості і не є обов'язковим для суду.
Таким чином, виходячи з аналізу частини першої статті 60 ЦК України та частини першої статті 300 ЦПК України обов'язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17 (провадження № 61-39361св18), від 23 листопада 2021 року у справі № 751/9572/19 (провадження № 61-3053св21).
Призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка, такий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 08 січня 2024 року (справа № 753/1905/22).
З матеріалів справи вбачається, що батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , записані: ОСОБА_4 - батько, ОСОБА_5 - мати, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 13).
Згідно із копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , що заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьками якого записані: ОСОБА_6 - батько, ОСОБА_3 - мати (а.с. 10).
З Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до ст. 126, 133, 135 СМ України №00045459990 від 11.06.2024 вбачається, що батьками ОСОБА_7 записані: ОСОБА_4 - батько, ОСОБА_5 - мати.
Таким чином, ОСОБА_2 та мати заявника ОСОБА_3 є рідними сестрами.
Мати заявника ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (а.с. 9).
Мати ОСОБА_2 - ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 (а.с. 21).
Згідно із витягом №207 від 11.06.2024, виданим виконавчим комітетом Мостиської міської ради Львівської області, заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований в АДРЕСА_1 , за вказаною адресою також зареєстровані: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 14).
З довідки серії ЛВА-1 №092418 від 2001 року встановлено, що ОСОБА_4 встановлено безтерміново ІІ групу інвалідності, загальне захворювання (а.с. 20).
ОСОБА_2 , 1965 р.н., є особою з інвалідністю другої групи загальне захворювання (шизофренія з вираженим емоційно-вольовим дефектом, є непрацездатною, що підтверджується копією витягу до акта огляду МСЕК серії МСЕ №010259 від 12.06.1996 та знаходиться на обліку в КНП «Мостиська МЛ» згідно довідки №187 від 07.06.2024 (а.с. 15-16).
Згідно із висновком судово-психіатричного експерта №875 від 11.07.2024 ОСОБА_2 страждає хронічним, стійким психічним розладом - параноїчною шизофренією безперервно-прогредієнтного типу перебігу із стійким дефектом особистості в емоційно-вольовій сфері. За своїм психічним станом нездатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, потребує опіки (а.с. 17-18).
Таким чином, факт про те, що ОСОБА_2 має стійкий психічний розлад, який позбавляє її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, у зв'язку з чим вона потребує опіки, носить доконаний характер.
Згідно із характеристикою, виданою виконавчим комітетом Мостиської міської ради Львівської області №218-113 від 11.06.2024, ОСОБА_1 за час проживання на території старостинського округу №3 зарекомендував себе з позитивної сторони, громадського порядку не порушував, користується повагою серед односельчан, скарг на поведінку не поступало (а.с. 22).
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , пройшов психіатричний огляд, що підтвержується медичною довідкою серії 12ААА № 304643 від 11.06.2024, а також є практично здоровим, що підтверджується довідкою сімейного лікаря КНП «2-а міська поліклініка м.Львова» ОСОБА_8 від 14.06.2024 (а.с. 23-24).
26.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до Мостиської міської ради Львівської області із заявою про надання йому висновку опікунської ради про доцільну можливість призначення його опікуном над тіткою ОСОБА_2 .
Рішенням виконавчого комітету Мостиської міської ради Львівської області № 9 від 11.10.2024 затверджено подання органу опіки та піклування про доцільну можливість призначення опікуном ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 62-64).
Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов проживання сім'ї, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , фактично зареєстрований і проживає зі своєю родичкою в одному помешканні за адресою: АДРЕСА_1 , доглядає за нею, слідкує за її станом здоров'я, забезпечує їй належні умови проживання. За місцем проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зарекомендував себе як зразковий громадянин, характеризується позитивно, скарг на нього не надходило. Згідно акту перевірки умов життя майбутнього опікуна санітарно-побутові умови відповідають вимогам. Згідно акту обстеження умов життя особи, що потребує опіки, і опису її майна санітарно-гігієнічні умови життя-задовільні. Відповідно до Відомості з державного реєстру речових прав у власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахується земельна ділянка, кадастровий номер - 4622482800:21:000:0033 загальною площею - 1,0513 га. ОСОБА_1 на обліку не стоїть та не проходив лікування у психоневрологічних чи наркотичних закладах, до кримінальної відповідальності не притягувався та судимості не було. Згідно із оглядом у сімейного лікаря КНП «2-А міська поліклініка м.Львова» від 30.09.2024 року ОСОБА_1 - здоровий.
Як вже зазначалося, при призначенні опікуна важливі і обов'язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.
Саме на орган опіки та піклування покладається обов'язок знайти особу, яка за своїми якостями (стан здоров'я, родинні зв'язки тощо) найбільш ефективно для особи, визнаної недієздатною, може виконувати обов'язки опікуна.
Недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов'язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння; недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод (абзац третій підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016).
На переконання колегії суддів, матеріали справи свідчать про достатність обставин, врахування яких дає можливість зробити висновок про необхідність задоволення заяви ОСОБА_1 у частині призначення його опікуном недієздатної ОСОБА_2 , яка є його рідною тіткою, проживає разом з ним за одною адресою та потребує опікуна за своїм фізичним станом.
Колегія суддів виходить з того, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов'язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.
Поряд з цим, у матеріалах справи відсутні докази про те, що заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із відповідною заявою для уникнення виконання встановлених законом обов'язків, зокрема військової служби, наявності обставин, що унеможливлюють фактичне виконання ним обов'язків опікуна ОСОБА_2 , судом не встановлено.
Крім цього, призначення заявника опікуном не є тим судовим рішенням, яке не матиме певної форми реалізації, тобто на останнього буде покладено відповідні обов'язки, а неналежне виконання таких матиме правові наслідки.
Незважаючи на те, що при призначенні опікуна обов'язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного, колегія суддів все ж звертає увагу на те, що законодавець не зобов'язує призначати безальтернативно опікуна з осіб, які перебувають у найближчих сімейних, родинних відносинах з підопічним, тобто закон не виключає можливість призначення опікуном і інших осіб, які будуть відповідати відповідним вимогам (ст. 63 ЦК України).
Так, ОСОБА_1 , який є племінником ОСОБА_2 звернувся до органу опіки та піклування Мостиської міської ради про призначення його опікуном над останньою, при цьому орган опіки та піклування подав до суду подання, в якому висловив свою згоду на встановлення опіки та призначення опікуном ОСОБА_1 .
Не може залишитися поза увагою суду і те, що після смерті матері ОСОБА_2 і до часу звернення ОСОБА_1 із заявою про встановлення опіки над ОСОБА_2 минув практично рік, тобто за життя матері недієздатної, відповідної заяви ОСОБА_1 не подавав.
В свою чергу, батько ОСОБА_2 - ОСОБА_4 не може здійснювати обов'язки опікуна щодо догляду за дочкою, оскільки в 2001 році йому було встановлено безтерміново ІІ групу інвалідності, а мати ОСОБА_2 - ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У цьому контексті незрозумілим для апеляційного суду є висновок суду першої інстанції про те, що сімейний стан заявника може перешкоджати у здійсненні постійного догляду за тіткою ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи обставини, які входять у предмет доказування у даній категорії справ та те, що ОСОБА_1 здатний виконувати опікунські обов'язки стосовно недієздатної ОСОБА_2 (протилежного не доведено, а судом не встановлено), подання є підставним, що свідчить про те, що рішення Мостиського районного суду Львівської області від 02 квітня 2025 року у частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про призначення його опікуном над недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 необхідно скасувати, з одночасним ухвалення нового рішення про задоволення такої вимоги.
В свою чергу, оскільки суд прийшов висновку про призначення ОСОБА_1 опікуном над недієздатною ОСОБА_2 , відсутня необхідність у покладенні обов'язків опікуна на орган опіки і піклування Мостиської міської ради Львівської області, відтак і в цій частині рішення суду першої інстанції необхідно скасувати.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 02 квітня 2025 рокув частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про призначення його опікуном над недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та покладенння обов'язків опікуна над недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на Мостиську міську раду Львівської області як орган опіки та піклування до вирішення питання про призначення опікуна, в порядку визначеному законодавством - скасувати.
Ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Мостиська міська рада Львівської області як орган опіки та піклування про призначення опікуна - задовольнити.
Призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 опікуном над недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Врешті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 23 вересня 2025 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк