Справа № 465/2027/24 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю.М.
Провадження № 22-ц/811/1908/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.
16 вересня 2025 року м. Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Марко О.Р.,
з участю: заявника ОСОБА_1 , представника
приватного виконавця Пиць А.А. - Репака В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць Андрія Андрійовича на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 19 травня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць Андрія Андрійовича,
встановив:
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць А.А. по відмові у поверненні виконавчого збору в розмірі 2092 грн. 75 коп.
Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що він є боржником у виконавчому провадженні (ВП №76988042) з примусового виконання судового наказу, виданого Франківським районним судом м. Львова 20.06.2024 року, про стягнення з нього ( ОСОБА_1 ) на користь Львівського комунального підприємства (далі - ЛКП) «Вулецьке» заборгованості в розмірі 10728 грн. 70 коп. та судового збору в розмірі 302 грн. 80 коп.
На підставі його заяви, 13.03.2025 року Франківським районним судом м. Львова постановлена ухвала про поворот виконання судового наказу №465/2027/24 від 20.06.2024 року.
14.03.2025 року він подав приватному виконавцю Пиць А.А. заяву про повернення сплаченого виконавчого збору в розмірі 2092 грн. 75 коп., мотивуючи тим, що судове рішення, яке підлягало виконанню, скасоване, однак, отримав відмову.
Заявник вважає таку відмову неправомірною, оскільки приватний виконавець діяв всупереч вимогам ч.7 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження».
За позицією заявника, він має право захистити та відновити свої права, оскільки всі витрати, які виникли у період виконання рішення суду, яке потім було скасоване, пов'язані безпосередньо з виконанням цього рішення, та є наслідком виконання рішення, а тому підлягають поверненню як безпідставно отримані, оскільки підстава у вигляді рішення суду відпала у зв'язку з його скасуванням.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 19 травня 2025 року скаргу задоволено.
Визнано неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць А.А. щодо відмови у задоволенні заяви про повернення виконавчого збору у рамках виконавчого провадження 76988042.
Ухвалу суду оскаржив приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Пиць А.А., просив її скасувати з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що згідно з приписами частини сьомої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір підлягає поверненню боржнику лише у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Наголошує, що в даному випадку виконавче провадження приватним виконавцем було закінчено у зв'язку з фактичним виконанням виконавчого документу в повному обсязі (п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження»), а не у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнанням судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (п.5 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження»), тому підстав для застосування приписів ч.7 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» у цій справі немає.
Також звертає увагу, що постанова про закінчення виконавчого провадження боржником не оскаржувалася і станом на сьогодні є чинною, окрім того, боржником не оскаржувалась постанова про відкриття виконавчого провадження в частині визначення розміру сум, що підлягали стягненню з боржника, зокрема, основної винагороди приватного виконавця.
Зауважує, що постанова приватного виконавця про стягнення основної винагороди, в силу положень пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню, дана постанова є чинною, тому такі кошти не можуть вважатися безпідставно набутими у розумінні статті 1212 ЦК України і не підлягають поверненню боржнику.
Окремо наголошує на тому, що ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 13.03.2025 року заявнику ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні вимог заяви про поворот виконання судового рішення в частині стягнення виконавчого збору в розмірі 2092 грн. 75 коп.
Додає, що витрати виконавчого провадження - це фактично понесені виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій; такі витрати компенсуються за рахунок боржника незалежно від того, чи виконано рішення боржником у добровільному порядку та чи скасовано таке рішення в подальшому.
У зв'язку з наведеним, вважає, що відсутні підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 .
Окрім того, апелянт вказує, що за вимогами частини першої статті 450 ЦПК України скарга розглядається за участю виконавця, рішення, дія чи бездіяльність якого оскаржується, проте, суд першої інстанції не повідомляв приватного виконавця Пиць А.А. про розгляд скарги, що свідчить про грубе порушення процесуальних приписів закону.
Разом із апеляційною скаргою приватний виконавець подав заяву про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені на стадії апеляційного розгляду справи, в розмірі 5000 грн.
До заяви долучив: договір про надання правової допомоги від 14.05.2020 року з додатковими угодами №1 та №2 до нього; рахунок №90 за правничі послуги, згідно з яким: вартість правничої послуги з підготовки, складання та подання апеляційної скарги становить 4000 грн. (4 год.), а аналіз практики Верховного Суду для складання та подання апеляційної скарги - 1000 грн. (1 год.); платіжну інструкцію №34803 від 30.05.2025 року про оплату правничих послуг на суму 5000 грн.
Заявник ОСОБА_1 подав письмові пояснення, в яких висловив свої заперечення по доводам та вимогам апеляційної скарги, в тому числі, й по судових витратах.
В судове засідання апеляційного суду інші учасники справи, окрім присутніх, не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи всі були належним чином повідомлені, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, розгляд справи проведено апеляційним судом у їхній відсутності.
Заслухавши пояснення представника приватного виконавця в підтримання апеляційної скарги, заперечення заявника, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Судом встановлено, що 20.06.2024 року Франківським районним судом м. Львова видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЛКП «Вулецьке» заборгованості в розмірі 10728 грн. 70 коп. та судового збору в розмірі 302 грн. 80 коп.
Судовий наказ набрав законної сили 19.07.2024 року і був звернутий стягувачем до примусового виконання.
Виконавче провадження з примусового виконання вказаного вище судового наказу №465/2027/24 було відкрите приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Пиць А.А. 27.01.2025 року (ВП №76988042).
Пунктом 3 постанови про відкриття виконавчого провадження передбачено стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця в розмірі 1103 грн. 15 коп.
Крім цього, 27.01.2025 року приватним виконавцем винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, згідно з якою, розмір мінімальних витрат по даному виконавчому провадженні для боржника ОСОБА_1 визначено в загальній сумі 396 грн. 40 коп.
Також, 27.01.2025 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, а 28.01.2025 року - визначено загальну суму додаткових витрат: 593 грн. 20 коп., що сумарно із основною винагородою приватного виконавця та розміром мінімальних витрат по даному виконавчому провадженні становить 2092 грн. 75 коп. (1103 грн. 15 коп. + 396 грн. 40 коп. + 593 грн. 20 коп. = 2092 грн. 75 коп.).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць А.А. від 11.02.2025 року виконавче провадження з примусового виконання судового наказу №465/2027/24 було закінчене на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з повним виконанням судового рішення.
В подальшому, за заявою боржника ОСОБА_1 , ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 12.02.2025 року скасовано судовий наказ від 20.06.2024 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЛКП «Вулецьке» заборгованості в сумі 10728 грн. 70 коп. та 302 грн. 80 коп. судового збору.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 13.03.2025 року заяву боржника ОСОБА_1 про поворот виконання судового наказу №465/2027/24 від 20.06.2024 року задоволено частково.
Допущено поворот виконання судового наказу №465/2027/24 від 20.06.2024 року, виданого Франківським районним судом м. Львова.
Стягнуто з ЛКП «Вулецьке» на користь ОСОБА_1 у порядку повороту виконання рішення суду грошові кошти в сумі 10728 грн. 70 коп. та 302 грн. 80 коп. судового збору.
В задоволенні решти вимог, а саме: в частині стягнення виконавчого збору в порядку виконання судового наказу, - відмовлено.
14.03.2025 року ОСОБА_1 подав приватному виконавцю Пиць А.А. заяву про повернення сплаченого виконавчого збору в розмірі 2092 грн. 75 коп., мотивуючи тим, що судове рішення, яке підлягало виконанню, скасоване, однак, отримав відмову у зв'язку з відсутністю підстав для такої виплати.
Статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що кошти виконавчого провадження складаються з:
1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;
2) авансового внеску стягувача;
3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.
Розмір та види витрат виконавчого провадження визначаються Міністерством юстиції України.
Статтею 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Частиною четвертою статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Згідно з ч.3 ст.45 Закону України «Про виконавче провадження», основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (ч.2 ст.27 Закону).
За приписами частини четвертої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору.
Пунктом 5 частини п'ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі виконання рішення приватним виконавцем.
Як зазначалось вище, у разі виконання рішення приватним виконавцем стягується основна винагорода приватного виконавця.
У частині сьомій статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» вказано, що у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Згідно з ч.9 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Підстави закінчення виконавчого провадження визначені статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, зокрема, пунктом 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Отже, ураховуючи наведені вище норми Закону й те, що виконавче провадження з примусового виконання вказаного вище судового наказу, боржником за яким є ОСОБА_1 , було закінчене приватним виконавцем на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»: у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, і таке виконання відбулося після відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження, тому визначених Законом підстав для повернення боржнику стягнутих із нього витрат виконавчого провадження немає.
Також необхідно зазначити, що скасування судового наказу за заявою боржника відбулося вже після закінчення виконавчого провадження за цим судовим наказом і судовим рішенням, ухваленим за наслідками вирішення питання повороту виконання скасованого судового наказу, судом було відмовлено у поверненні боржнику витрат виконавчого провадження, стягнутих з нього приватним виконавцем Пиць А.А. при примусовому виконанні судового наказу.
Отже, заявлена боржником ОСОБА_1 вимога скарги про визнання неправомірними дій приватного виконавця Пиць А.А. по відмові у поверненні виконавчого збору (витрат виконавчого провадження) в розмірі 2092 грн. 75 коп. є безпідставною і не підлягає задоволенню.
Суд першої інстанції наведених вище норм Закону не врахував, що призвело до помилкових висновків суду по суті вирішення скарги ОСОБА_1 і, згідно з п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення з ухваленням апеляційним судом нового рішення по суті вирішення заявлених вимог.
За приписами статті 447-1 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Частиною першою статті 450 ЦПК України визначено, що скарга розглядається у двадцятиденний строк з дня прийняття її до розгляду у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
Згідно з ч.2 ст.450 ЦПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Ураховуючи наведені вище імперативні норми процесуального закону та відсутність в матеріалах справи доказів про належне повідомлення приватного виконавця Пиць А.А. про дату, час і місце розгляду даної справи, а також те, що цією підставою приватний виконавець обґрунтовує свою апеляційну скаргу, оскаржувана ухвала підлягає обов'язковому скасуванню.
Отже, з наведених вище мотивів ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України (неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права) з ухваленням апеляційним судом нового судового рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог скарги ОСОБА_1 .
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України).
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Окрім того, розподіл витрат, пов'язаних з розглядом скарги на рішення, дії та бездіяльність виконавця, передбачено статтею 452 ЦПК України.
Відповідно до ст.452 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону й те, що до закінчення судових дебатів сторона приватного виконавця зробила відповідну заяву про компенсацію витрат на правничу допомогу, понесених на стадії апеляційного розгляду справи, і докази на підтвердження понесених витрат подала з дотриманням встановленого процесуальним законом строку, така заява підлягає вирішенню апеляційним судом.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК).
За наведених вище обставин, з урахуванням предмету скарги й того, що справа не є складною, вартість наданих адвокатом правничих послуг за підготовку апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції повинна становити 2000 грн.
На переконання колегії суддів, вказаний розмір витрат на правничу допомогу буде відповідати вимогам обґрунтованості та співмірності, критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, предмету розгляду, стадії розгляду справи та результатів її розгляду.
Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
ухвалив:
апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць Андрія Андрійовича задовольнити.
Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 19 травня 2025 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць Андрія Андрійовича по відмові у поверненні виконавчого збору в розмірі 2092 гривень 75 копійок - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць Андрія Андрійовича витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 22 вересня 2025 року.
Головуючий С.М. Бойко
Судді: С.М. Копняк
А.В. Ніткевич