Справа № 127/24584/25
Провадження № 22-ц/801/2148/2025
Категорія: 39
Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.
Доповідач:Шемета Т. М.
25 вересня 2025 рокуСправа № 127/24584/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),
суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,
секретар судового засідання Куленко О. В.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 (особа, яка подала апеляційну скаргу),
відповідач ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою його представником адвокатом Хащініною Галиною Олександрівною, на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 08 серпня 2025 року, постановлену у складі судді Дернової В. В. у м. Вінниці, дата складення повного судового рішення, відповідає даті постановлення ухвали, -
встановив:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу та одночасно подав заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 08 серпня 2025 року заяву задоволено частково: забезпечено позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме на нежитлове приміщення, загальною площею 370,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2552832605020. В іншій частині вимог відмовлено.
Задовольняючи заяву частково, суд першої інстанції вказав, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, відповідач може відчужити майно, на яке може бути звернуто стягнення, тому суд вважав достатнім накласти арешт на нерухоме майно та вказав, що немає підстав застосовувати заборону державним реєстраторам, нотаріусам та іншим особам, що уповноважені на вчинення реєстраційних дій щодо об'єктів нерухомого майна, вчиняти будь - які реєстраційні дії щодо цього об'єкту нерухомого майна.
Дізнавшись про таку ухвалу суду, 29 серпня 2025 року засобами поштового зв'язку відповідач ОСОБА_2 , діючи через свого представника адвоката Хащініну Г. О., подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою у забезпеченні позову відмовити.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що позивачем в заяві про забезпечення позову не наведено жодних аргументів щодо співмірності заходів забезпечення позову, не надано доказу реальної ринкової вартості майна, на яке накладено арешт. Суд першої інстанції, не вдаючись в деталі справи, безпідставно виснував про те, що існує ризик для позивача та наявні підстави для накладення арешту на майно. Нежитлове приміщення, на яке суд наклав арешт, було придбано відповідачем зі згоди його дружини: ОСОБА_4 , тобто це приміщення набуте у шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя, а отже є очевидним, що безпідставне накладення арешту на майно грубо порушує її права як співвласника. Наявність в розписці умови про передачу у власність ОСОБА_1 належного ОСОБА_2 нерухомого майна є завідомо нікчемною.
11 вересня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Трепака В. С., подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Основними доводами відзиву є те, що його мотиви зводяться до заперечення відповідачем факту отримання коштів в позику та підписання розписки. Суд правомірно наклав арешт на нерухоме майно, зазначене в розписці як забезпечення її виконання, а відповідач з липня намагається його продати.
19 вересня 2025 року від представника ОСОБА_2 адвоката Хащініної Г. О. надійшла відповідь відзив на апеляційну скаргу та клопотання про долучення додаткових доказів: копії листа Вінницької обласної прокуратури № 09/2-922-25 від 27 серпня 2025 року з витягами з ЄРДР; копії довідки № 10 від 05 вересня 2025 року ГО «Летичівська організація осіб з інвалідністю «Нескорені»; копії довідки № 37 від 08 вересня 2025 року КНП «Летичівський центр первинної медико-санітарної допомоги», копії довідки фонду від 17 вересня 2025 року.
Учасники справи мають право оскаржити в апеляційній інстанції судове рішення суду першої інстанції та надати відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (частина перша статті 352, частина перша статті 360 ЦПК України). Доповнення апеляційної скарги допускається протягом строку на апеляційне оскарження (частина перша статті 364 ЦПК України)
Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина п'ята статті 174 ЦПК України).
Процесуальним законом не передбачено надання відповіді на відзив на апеляційну скаргу, апеляційний суд не визнавав необхідним подання додаткових пояснень відповідачем ОСОБА_2 і не надав дозволу подати їх. Тому подану ОСОБА_2 , який діє через свого представника адвоката Хащініну Г.О., відповідь на відзив на апеляційну скаргу слід повернути без розгляду (стаття 126 ЦПК України).
Частиною 3 статті 367 ЦПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вбачається з матеріалів справи, до апеляційної скарги ОСОБА_2 надав ряд документів. Подаючи додатково 19.09.2025 року клопотання про долучення додаткових доказів, сторона відповідача не наводить об'єктивних причин, які в неї були перешкоди надати їх одночасно з апеляційною скаргою як того вимагає процесуальний закон. Така процесуальна поведінка відповідача призводить до того, що позивач позбавлений права, передбаченого ч. 3 статті 359 , статтею 360 ЦПК України, висловити свою позицію щодо заявленого клопотання.
Відповідно до частини 8 статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відтак апеляційний суд виснує, що відповідно до частини 8 статті 83, частини 3 статті 367 ЦПК України, слід відмовити в прийнятті додаткових доказів, наданих відповідачем ОСОБА_2 .
В судовому засіданні апеляційного суду 25.09.2025 року представник ОСОБА_2 адвокат Хащініна Г. О. підтримала вимоги, викладені в апеляційній скарзі та просила її задовольнити. Позивач ОСОБА_1 та його представник в судове засідання не з'явилися, подали заяву про відкладення розгляду справи в зв'язку з лікуванням, заявлене клопотання судом відхилене, оскільки явка в судове засідання апеляційного суду є необов'язковою, а відкладення розгляду призведе до порушення строків розгляду справи. Причини неявки відповідача ОСОБА_3 , який належним чином повідомлений про судовий розгляд, суду невідомі, заяв клопотань від нього не надходило.
Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в пій і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржувана ухвала відповідає вказаним вимогам закону.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом частин першої, другої статті 150 ЦПК України, позов може забезпечуватися, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини (пункти 1-4, 10 ч.1 ст. 150 ЦПК України).
Як роз'яснено в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Аналогічного підходу дотримується Верховний Суд при розгляді питань, що стосуються забезпечення позову.
Підставність заяви про забезпечення позову повинна бути доведена заявником, з врахуванням вимог ст. 12 ЦПК України.
Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.
В справі що розглядається 06 серпня 2025 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Трепака В. С., звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу та одночасно подав заяву про забезпечення позову.
Предметом позову є вимога про солідарне стягнення з відповідачів боргу за договором позики у загальному розмірі 110 000,00 доларів США, що еквівалентно 4 585 295,00 гривень. Згідно Розписки від 01 червня 2025 року, в разі неможливості повернути кошти у визначений строк (до 31 липня 2025 року), чи іншим чином порушення умов позики, позичальник зобов'язується передати у власність ОСОБА_1 нежитлове приміщення № 3, що розташоване: АДРЕСА_2 (а. с. 5).
Дійсно, як зазначено в апеляційній скарзі, в справі відсутня оцінка нерухомого майна, на яке суд наклав арешт, проте належність його позичальнику не заперечується, це майно вказано в Розписці. Натомість, заперечуючи проти застосованого судом виду забезпечення позову з підстав недоведеності вартості майна, відповідач не надає доказів на підтвердження того, що його вартість значно перевищує суму позики, про стягнення якої йдеться у позові.
Посилання на те, що майно перебуває в спільній сумісній власності подружжя, а тому накладення на нього арешту порушує права та інтереси дружини відповідача ОСОБА_4 , не спростовує правильність висновків суду першої інстанції, оскільки наявність арешту на майно в жодній мірі не перешкоджає у володінні та користуванні ним його власниками, обмеження стосується лише права розпорядження та є тимчасовим. Окрім того апеляційний суд зауважує, що відповідач ОСОБА_2 не надав до суду документів, що підтверджують його право представляти інтереси ОСОБА_4 .
При розгляді питання забезпечення позову суд не дає оцінки підставності позовних вимог, а тому не оцінює і посилання в апеляційній скарзі на нікчемність умови, викладеної в розписці про позику стосовно нерухомого майна.
Таким чином, враховуючи, що між сторонами дійсно виник спір щодо стягнення заборгованості за договором позики, зважаючи на те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, колегія суддів приходить переконання, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для вжиття заходів для охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача, зокрема у разі задоволення позовних вимог, з метою забезпечення позивачу реального та ефективного виконання судового рішення, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, - є очевидним та правильним.
При цьому, колегія суддів враховує те, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, а забезпечення позову у такий спосіб не вплине на права і обов'язки осіб, які не є учасниками даної справи.
Обраний позивачем вид забезпечення позову, шляхом накладення арешту не призведе до невиправданого обмеження майнових прав учасників справи, оскільки обмежується лише можливість розпорядитися таким майном на час розгляду справи.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 та у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №643/15394/19.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в разі, якщо потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпаде або зміняться обставини, що зумовили його застосування, сторони у справі не позбавлені права звернутись до суду з питанням скасування заходів забезпечення позову.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу з додержанням вимог закону, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вирішуючи питання судових витрат відповідно статті 141 ЦПК України, з урахуванням того, що апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, понесені ним судові слід залишити за ним.
Матеріали справи не містять доказів понесення судових витрат справи в суді апеляційної інстанції іншими учасниками.
На підставі викладеного та керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником адвокатом Хащініною Галиною Олександрівною, залишити без задоволення.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 08 серпня 2025 року залишити без змін.
Поновити дію ухвали Вінницького міського суду Вінницької обалсті вді 08 серпня 2025 року.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 вересня 2025 року.
Головуюча Т. М. Шемета
Судді О. Ю. Береговий
О. В. Ковальчук