Справа № 126/701/25
Провадження № 22-ц/801/1882/2025
Категорія: 114
Головуючий у суді 1-ї інстанції Хмель Р. В.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
23 вересня 2025 рокуСправа № 126/701/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,
суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М.,
з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кшевецька Інна Василівна, на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 12 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Хмеля Р. В., в залі суду в м. Бершадь Вінницької області,
у цивільній справі № 126/701/25 за заявою ОСОБА_2 з участю заінтересованої особи ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису,
встановив:
Короткий зміст вимог
У березні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 .
Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_2 з 18.10.2018 перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 . У подальшому родина виїхала з України до Чехії, де винаймали квартиру. Разом з тим, з 2024 року сімейне життя у сторін не склалося та постійно погіршується. Шлюбні відносини фактично припинено. З січня 2025 року вона та їх спільні діти проживають окремо від ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Примирення та збереження шлюбу між заявницею та її чоловіком є неможливим, так як ОСОБА_1 вживає алкогольні напої та в стані алкогольного сп'яніння застосовує до неї фізичну силу, що супроводжується синцями на тілі. ОСОБА_1 брав заявницю за волосся та кидав об стіну, виганяв її з квартири на двір лише у верхньому одязі без будь-яких особистих речей. Постійно погрожує забрати у неї дітей, залишав їх на певний період без засобів для існування, вона боїться за себе та дітей. За вказаних обставин заявниця змушена була повернутися з дітьми до України.
З ініціативи ОСОБА_1 між ними постійно виникають сварки, свідками яких часто стають їх діти, що негативно впливає на їх психічний стан та кожен раз спричиняє їй та дітям душевні страждання.
З лютого 2025 року за адресою, де проживає заявниця, постійно приїжджають особи, які слідкують за нею та збирають інформацію. Заходять через город на подвір'я будинку. У зв'язку з чим ОСОБА_2 викликала поліцію. Однак, працівникам поліції вони представлялися військовослужбовцями, що не відповідає дійсності, так як один з них є водієм ОСОБА_1
01.03.2025, біля будинку заявниці знову перебували зазначені особи, тому вона викликала поліцію. Після цього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 були затримані працівниками поліції, за наслідками чого відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 182 КК України.
Вищевказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_2 до суду з цією заявою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 12 червня 2025 року заяву задоволено.
Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким визначено наступні тимчасові обмеження його прав:
- перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_2 за адресою: фактичне місце проживання (адреса для листування): АДРЕСА_1 ;
- наближатися на 500 метрів до місця перебування, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_2 ;
- особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_1 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
- вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв'язку, особисто і через третіх осіб.
Встановлено строк дії обмежувального припису - 6 (шість) місяців.
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднесено на рахунок держави.
Копію рішення направлено до ВП 1 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області для взяття ОСОБА_1 на профілактичний облік та до КУ «Центр соціальних служб Бершадської міської ради».
Рішення суду мотивовано тим, що вимоги заявниці про видачу обмежувального припису повністю доведені, ґрунтуються на наданих нею доказах, що є підставою для вжиття відповідних заходів реагування, визначених законом.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У липні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кшевецька І. В., не погоджуючись з рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 12 червня 2025 року, подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, ухваленим з грубим порушенням норм процесуального та матеріального права, з зловживанням правом на відвід судді з метою передачі справи на розгляд конкретному судді, та таким, що порушує право ОСОБА_1 на вільне пересування та спілкування, порушує його батьківські права на участь у вихованні та спілкуванні з його дітьми, а також блокує процесуальні права та можливості заінтересованої особи, як сторони у справах № 126/265/25 та № 126/1009/25, які також перебувають в провадженні Бершадського районного суду Вінницької області.
За наслідками розгляду апеляційної скарги просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису в повному обсязі.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 21 липня 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий - суддя Войтко Ю. Б., судді: Міхасішин І. В., Стадник І. М.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 04 серпня 2025 року, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження у цій справі.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 серпня 2025 року справу призначено до розгляду 09 вересня 2025 року о 11:20 год з повідомленням учасників справи.
Відповідно до ухвали апеляційного суду від 05 вересня 2025 року задоволено заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Бойко Н. В. про її участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
В подальшому за клопотанням представника заінтересованої особи ОСОБА_1 - адвоката Кшевецьої І. В. розгляд справи відкладено на 23 вересня 2025 року о 12:00 год.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційні скарги
Основними доводами апеляційної скарги є те, що фактично ОСОБА_2 бажає вирішити спір між нею та ОСОБА_1 шляхом застосування заходів обмежувального припису, при цьому представник апелянта посилається на обставини, викладені у відзиві на заяву ОСОБА_2 , поданому до суду першої інстанції.
Вказує, що ОСОБА_2 в заяві про застосування обмежувального припису навіть не вказала яке домашнє насильство відносно неї вчиняє ОСОБА_1 та не надала жодного доказу.
Зокрема зазначає, що ОСОБА_2 , звертаючись до суду з заявою про застосування обмежувального припису відносно ОСОБА_1 , намагається вирішити спір наявний між ними спір щодо визначення місця проживання їх дітей (справа № 126/265/25). Як тільки ОСОБА_2 дізналась, що ОСОБА_1 подав зустрічний позов про визначення місця проживання дітей з батьком, вона одразу подала до суду заяву про видачу обмежувального припису.
Отже вважає, що таким приписом ОСОБА_2 намагається у незаконний спосіб усунути ОСОБА_1 з життя їх малолітніх доньок, з метою відчужити дітей від батька.
Крім того, посилається на те, що 14 травня 2025 року представником ОСОБА_2 подані тексти, викладені чеською мовою з перекладом на українську мову, які остання намагається видати за документи надані заявниці поліцією Чеської Республіки.
Звертає увагу суду на той факт, що вказані тексти викладені чеською мовою, а тому не можуть бути офіційними документами.
Зауважує, що вказані тексти створені невідомими особами, жодним чином не засвідчені органами поліції Чеської Республіки і жодним чином не підтверджений факт видачі вказаних документів саме органами поліції Чеської Республіки; тексти викладені у вказаних документах від імені ОСОБА_6 та малолітньої ОСОБА_7 не містять жодного підтвердження того, що такі відомості дійсно повідомлялись вказаними особами, а тому вказані докази є неналежними, недопустимими та недостовірними.
На переконання представника апелянта, усвідомлюючи безпідставність вимог про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_1 , представник заявниці адвокат Бойко Н. В. заявила відвід головуючому у справі судді Губку В. І., при цьому такий відвід є необґрунтованим жодним належним чином.
Після цього справа № 126/701/25 була передана на розгляд судді Гуцолу В. І., який навіть не встиг розпочати розгляд справи, бо йому був заявлений безпідставний відвід представником заявниці - адвокатом Бойко Н. В.
Вказує, що прийнявши справу № 126/701/25 до свого провадження і призначаючи засідання суддя Хмель Р. В. призначив її розгляд на 11 червня 2025 року саме о 10:30 год, коли представник заінтересованої особи ОСОБА_1 - адвокат Кшевецька І. В. була зайнята в іншому судовому процесі і була позбавлена можливості навіть по відеоконференції взяти участь в судовому засіданні у цій справі.
Також ухвалою від 11 червня 2025 року суддя Хмель Р. В. відмовив у задоволенні заяви представника заінтересованої особи про відвід, мотивуючи тим, що заява необґрунтована і в тому ж засіданні розглянув справу № 126/701/25.
Отже вважає, що всі дії заявника та її представника по відведенню інших суддів Бершадського районного суду Вінницької області від розгляду справи № 126/701/25 свідчать про свідоме зловживання процесом з метою передати справу на розгляд судді Хмелю Р. В., щоб таки отримати необ'єктивне та незаконне рішення про безпідставне обмеження прав ОСОБА_1 .
Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу
08 вересня 2025 року представник заявниці ОСОБА_2 - адвокат Бойко Н. В. через систему «Електронний суд» подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, мотивуючи свої вимоги тим, що представник заінтересованої особи не спростував висновки суду першої інстанції, судом надано належну правову оцінку обставинам справи з урахуванням та дотримання норм процесуального та матеріального права, а тому вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими.
23 вересня 2025 року через систему «Електронний суд» від представника заінтересованої особи ОСОБА_1 - адвоката Кшевецької І. В. надійшли додаткові пояснення у справі.
Позиція учасників справи у судовому засіданні
Представник заінтересованої особи ОСОБА_1 - адвокат Кшевецька І. В. в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала в повному обсязі та просила її задовольнити.
Представник заявниці ОСОБА_2 - адвокат Бойко Н. В. заперечила щодо задоволення вимог апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 18.10.2018 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Центральним відділом державної реєстрації шлюбів головного територіального управління юстиції у місті Києві (а.с.12).
Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , сторони є батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та копії свідоцтва про народження (перекладеного з чеської мови), бланк №RB 079719 батьками ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.6-9).
З протоколу Фосфор 514 від 05.01.2025 складеного в м. Прага вбачається, що 04.01.2025. о 21:07 на гарячу лінію поліції надійшов виклик про вчинення домашнього насильства за адресою АДРЕСА_2 , за результатами якого складено протокол про вчинення домашнього насильства, припис про виселення, протокол про виселення, роз'яснення для виселеної особи та роз'яснення для особи, якій загрожує небезпека.
Відповідно до припису про виселення, 05.01.2025, о 00:30, співробітник поліції Чеської Республіки, прапорщик ОСОБА_10 здійснила свої повноваження відповідно до параграфу 44 Закону №273/2008 Збірника законів «Про поліцію чеської Республіки» та виселила ОСОБА_11 зі спільного житла (Планічкова АДРЕСА_3 ) де проживає з особою, якій загрожує небезпека, ОСОБА_12 , строком на 10 днів.
Обґрунтування виселення:
« ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у спільному житлі - квартира АДРЕСА_4 , спочатку приблизно о 16:00 годин вживав алкоголь, близько 19:00 почав сваритися зі своєю дружиною ОСОБА_12 , розкидавши речі по квартирі та змушував її прибрати, потім почав звинувачувати її у поганому прибиранні, після чого виникла словесна суперечка, під час якої він схопив особу, якій загрожує небезпека за руки та сильно її трусив, спричинивши синці на її правій руці та подряпини на руках, також словесно образив її у присутності їхніх трьох дітей та няні. В рамках допиту дружини - особи, якій загрожує небезпека, та інших осіб було встановлено, що особа, що вчинила насильство, вчиняє домашнє насильство щодо особи, якій загрожує небезпека, а також щодо своїх дітей. Особа, що вчинила насильство, протягом тривалого часу, щонайменше з 2021 року, неодноразово вчиняла фізичне насильство щодо своєї дружини, що зазвичай пов'язано зі вживанням особою, що вчинила насильство алкоголю, вживання алкоголю відбувається нерегулярно, іноді йдеться про інцеденти з інтервалом в три дні, а іноді рідше, тоді як останнім часом, щонайменше останні 6 місяців, частота вживання алкоголю та пов'язані з ним фізичні напади почастішали. Особа, що вчинила насильство, також вчиняє інші форми насильства, зокрема шантаж, а саме погрожує забрати у особи, якій загрожує небезпека дітей, це головн6им чином пов'язано з фінансовою ситуацією, в якій особа, що вчинила насильство, є джерелом доходу сім'ї та погрожує особі, якій загрожує небезпека, припинити її доступ до доходів та висилити з квартири тощо, таким чином використовує фінансову залежність особи, якій загрожує небезпека. Особа, що вчинила насильство, також намагається соціально ізолювати від суспільства особу, якій загрожує небезпека. Було встановлено, що існує чіткий розподіл ролей між особою, яка вчинила насильство та особою, якій загрожує безпека, і це тривала поведінка особи, яка вчинила насильство, причому частота інцидентів останнім часом зростає. Дії особи, яка вчинила насильство, також впливають на дітей у спільному житлі. З огляду на встановлені факти, ОСОБА_11 було виселено зі спільного житла, щоб запобігти можливості небезпечного нападу на особу, якій загрожує небезпека, а також щоб надати особі, якій загрожує небезпека, можливість вирішити цю критичну ситуацію та таким чином уникнути впливу особи, яка вчинила насильство.
З витягу з ЄРДР №12025025100000022 від 01.03.2025 встановлено, що 28.02.2025 ОСОБА_2 звернулася до ВП №1 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області із заявою про вчинення злочину, зокрема остання вказала, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 незаконно збирають відносно неї та її дітей конфіденційну інформацію (а.с.16).
Також ОСОБА_2 надала протоколи допиту свідків з вищевказаного кримінального провадження (а.с.165-176).
Позиція суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Протидія насильству у сім'ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім'ї відбувається порушення прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.
Невжиття своєчасних обмежувальних заходів стосовно кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров'ю потерпілому від насильства у сім'ї.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у цій сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.
Згідно з частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків, зокрема, заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою.
Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України передбачено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20), від 28 червня 2022 року у справі № 466/180/22 (провадження № 61-4104св22), від 25 липня 2023 року у справі № 344/1732/23 (провадження № 61-6759св23).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відповідно до статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.
У постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) Верховний Суд зробив висновок, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративні правопорушення та Кримінальному кодексі України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Заявник, звертаючись до суду з заявою про видачу обмежувального припису, посилалась на те, що її чоловік застосовує до неї психологічне та фізичне насильство.
На підтвердження вчинення домашнього насильства заявник зокрема, надала суду копію винесеного 05.01.2025 о 00:30 працівником поліції Чеської Республіки припису про виселення стосовно кривдника - ОСОБА_1 , з якого вбачається, що у зв'язку зі скоєнням ним домашнього насильства відносно постраждалих осіб - членів сім'ї кривдника: ОСОБА_14 (дружина), ОСОБА_15 (дочка ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_16 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_17 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) до ОСОБА_1 , як кривдника, було застосовано заходи термінового заборонного припису строком на 10 (десять) діб, яким кривдника виселено з місця проживання (перебування) постраждалих осіб з передачею працівнику поліції всіх ключів від спільного помешкання, з якого його виселили, заборонено на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалих осіб; заборонено контактувати та встановлювати контакти з постраждалими особами.
Тобто, саме за результатами оцінки ризиків, які існували на час виклику поліції 04.01.2025 за спільним місцем проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 працівником поліції Чеської Республіки з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення було винесено стосовно ОСОБА_1 , як кривдника, терміновий заборонний припис, який передбачає зобов'язання залишити місце проживання постраждалих осіб.
При цьому ОСОБА_1 не заперечував, що добровільно залишив місце спільного проживання з постраждалою особою та не спростував наявність підстав для винесення 05.01.2025 щодо нього термінового заборонного припису, виконавши припис в добровільному а не в примусовому порядку.
Крім того, заявниця надала суду складений на наступний день 06.01.2025 працівником поліції Чеської Республіки акт про надання пояснень, які надала постраждала особа - ОСОБА_2 щодо подій, що стали підставою для видачі 05.01.2025 термінового заборонного припису стосовно кривдника - ОСОБА_1 .
З наданих пояснень постраждалої особи вбачається, що ОСОБА_1 систематично вчиняв домашнє насильство фізичного, психологічного та економічного характеру відносно своєї дружини ОСОБА_2 в присутності малолітніх дітей та його діями останній могла бути завдана фізична та психологічна шкода. При цьому такі дії мають триваючий характер приблизно з 2021 року.
Отже на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 вчиняє домашнє насильство стосовно ОСОБА_2 , а саме: насильство психологічного, фізичного та економічного характеру.
Стосовно ОСОБА_1 вживалися відповідні заходи впливу з метою запобігання та недопущення вчинення таких діянь поліцією Чеської Республіки, зокрема складався протокол про виселення ОСОБА_1 з їх спільного місця проживання з ОСОБА_2 ..
Також, матеріали справи містять витяг з ЄРДР про внесення відомостей про кримінальне провадження, за ч. 1 ст. 182 КК України, в межах якого під час проведення досудового розслідування було допитано свідка ОСОБА_18 , який підтвердив, що за дорученням ОСОБА_1 приїхав в Україну з метою наглядати за ОСОБА_2 та дітьми. За дорученням ОСОБА_1 намагався встановити місце перебування ОСОБА_2 з дітьми.
З урахуванням вищевикладених норм матеріального та процесуального права, наданих ОСОБА_2 доказів, колегія суддів вважає, що заявницею доведено наявність обставин, які відповідно до положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», дають підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису, строк дії якого становить шість місяців.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що наявні реальні ризики продовження вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства щодо заявниці, тому вважає, що суд обґрунтовано задовольнив заяву та видав обмежувальний припис відносно ОСОБА_1 на 6 місяців із встановленням декількох заходів тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов'язків.
На думку суду, саме такі види обмежувальних заходів сприятимуть запобіганню вчиненню домашньому насильству з боку заінтересованої особи та буде сприяти недопущенню таких випадків в майбутньому.
У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративне правопорушення та Кримінальному кодексі України), а є тимчасовим заходом, що виконує захисну та запобіжну функцію і направлений на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19), тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи при видачі обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалене місцевим судом рішення про задоволення заяви ОСОБА_2 відповідає вимогам закону.
Суд в даному випадку правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги про порушення прав ОСОБА_1 як батька дітей, позбавлення його права і можливості безпосереднього здійснення виховання неповнолітніх доньок та спілкування з ними, висновків суду не спростовують, оскільки при розгляді справ про видачу обмежувального припису не визначаються права та обов'язки батьків стосовно дітей, а заперечення можливості видачі обмежувального припису стосовно одного з батьків позбавляє заявницю гарантій на спеціальні засоби правового захисту, які передбачені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Аргументи апеляційної скарги про те, що подані заявницею докази, викладені чеською мовою, а тому є неналежними, недопустимими та недостовірними, колегія суддів не бере до уваги, оскільки такі докази подані з перекладом на українську мову, виконані перекладачем Грищенко К. Г., особу якого встановлено, його дієздатність та кваліфікацію перевірено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальовою В. А.
З урахування обставин, на які вказала представник заінтересованої особи щодо свідомого зловживання заявницею процесом з метою передати справу на розгляд судді Хмелю Р. В. та наявності підстав для відводу судді, суд першої інстанції, оцінивши їх на предмет відповідності вимогам статті 36 ЦПК України, а також положенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, дійшов обґрунтованого висновку про невмотивованість заявленого відводу, оскільки не наведено переконливих підстав, які свідчили б про необ'єктивність та неупередженість судді Хмеля Р. В.
Не заслуговує на увагу твердження адвоката Кшевецької І. В. про те, що розгляд справи місцевим судом призначався на 11.06.2025 о 10:30 год, в той час коли вона не могла приймати участь в судовому засіданні, оскільки була зайнята в іншому судовому процесі, а також була позбавлена можливості взяти участь у судовому засіданні 12.06.2025.
При цьому апеляційний суд враховує положення статті 350-5 ЦПК України, зокрема, що суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду, а також те, що неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.
З урахуванням того, що інші наведені в апеляційній скарзі доводи аналогічні доводам заперечень на заяву про видачу обмежувального припису та були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який з дотриманням вимог статей 89, 229, 263 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Отже інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судоми норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кшевецька Інна Василівна, залишити без задоволення.
Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 12 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 25 вересня 2025 року.
Головуючий Ю. Б. Войтко
Судді: І. В. Міхасішин
І. М. Стадник