Справа № 133/1346/24
Провадження № 22-ц/801/1866/2025
Категорія: 42
Головуючий у суді 1-ї інстанції Пєтухова Н. О.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
25 вересня 2025 рокуСправа № 133/1346/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,
суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М.,
учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»
відповідач ОСОБА_1 ,
третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан»
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Кравчук Михайло Олександрович, на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 18 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Пєтухової Н. О. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін,
у цивільній справі № 133/1346/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан», про стягнення заборгованості за кредитним договором ,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - ТОВ «Мілоан»), про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивований тим, що 26.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №3653877, відповідно до якого Товариство надало позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 12 000 грн, а відповідач зобов'язався повернути отримані кошти у встановлений кредитним договором строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.
13.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу №07Т, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» передало (відступило) ТОВ «Діджи Фінанс» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором №3653877 від 26.05.2021.
Таким чином, Товариство, правонаступником якого є позивач, виконало свої зобов'язання за кредитним договором належними чином. В той же час відповідач порушив умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитним коштами в повному обсязі та визначений строк.
Згідно з Договором відступлення права вимоги сума боргу перед новим кредитором (ТОВ «Діджи Фінанс») є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 48 036,00 грн., із яких: заборгованості за тілом кредиту 12 000 грн; заборгованість за відсотками - 36 036 грн; заборгованість за комісійними винагородами 0 грн; заборгованість за пенею - 0 грн.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь вказану суму заборгованості, а також судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 18 лютого 2025 року позов ТОВ «Діджи Фінанс» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» загальну суму заборгованості за Кредитним договором №3653877 від 26.05.2021 в розмірі 48 036 грн 00 коп., з яких:
- заборгованість за тілом кредиту - 12 000,00 грн;
- заборгованість за нарахованими процентами - 36 036,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп., а також 2 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ТОВ «Діджи Фінанс» не повернуті, тому позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення загального залишку заборгованості за наданим кредитом в розмірі 48 036,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 12 000,00 грн та заборгованості за нарахованими процентами - 36 036,00 грн, та яка утворилась в зв'язку з неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У липні 2025 року відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кравчук М. О., подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що оскаржуване судове рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосування судом норм матеріального права та процесуального права, просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 17.07.2025 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Войтко Ю. Б., Міхасішин І. В., Стадник І. М.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 липня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу залишено без руху з підстав відсутності доказів на підтвердження сплати судового збору, витребувано матеріали судової справи з місцевого суду.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29 липня 2025 року після усунення скаржником недоліків апеляційної скарги відкрито апеляційне провадження у справі та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до ухвали Вінницького апеляційного суду від 11 серпня 2025 року вказану справу призначено до розгляду, який постановлено здійснювати без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В обґрунтування доводів поданої скарги представник апелянта - адвокат Кравчук М. О. вказує на те, що 21.03.2023 ОСОБА_1 був мобілізований, що підтверджується витягом із наказу №80 від 21.03.2023 та військовим квитком.
Отже вважає, що позивачем було протиправно нараховано та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за нарахованими процентами за період з 21.03.2023 по день ухвалення судового рішення.
Посилаючись на норми частини другої статті 21 Закону України «Про споживче кредитування», зазначає, що сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов'язань на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. Оскільки сума займу становила 12 000,00 грн - проценти за її користування не можуть перевищувати 6 000 грн, то умови за яких проценти за користування втричі перевищують суму займу є несправедливими.
Вказує, що в контексті дотримання Закону України «Про захист прав споживачів», необхідно виходити з того, що розмір відсотків за порушення строків повернення кредиту має ознаки несправедливого у розумінні пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки встановлює вимогу щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Також зауважує, що судом першої інстанції в порушення вимог пункту 13 статті 5 Закону України «Про судовий збір» стягнуто із ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 422,40 гри, оскільки останній є учасником бойових дій та звільняється від сплати такого збору.
Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу
31.07.2025 через систему «Електронний суд» представник ТОВ «Діджи Фінанс» Романенко М. Е. направив відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, стягнути з апелянта на користь позивача витрати, понесені ним на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції за складання відзиву в розмірі 6 000,00 грн.
Зокрема вказав, що до ОСОБА_1 не можуть бути застосовані положення пункту 15 статті 14 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема щодо звільнення від нарахування відсотків за кредитним зобов'язанням, оскільки нарахування відсотків за договором про споживчий кредит № 3653877 від 26.05.2021 було припинено ще до моменту його вступу на військову службу, що підтверджується додатком до позовної заяви № 8 «Деталізований розрахунок заборгованості за Договором про споживчий кредит-1211.pdf.», військовим квитком № НОМЕР_1 та довідкою № 8564, виданою ВЧ НОМЕР_2 , які представник відповідача долучив до своєї апеляційної скарги.
Крім того, зазначив, що враховуючи, що в договорі сторонами був обумовлений строк нарахування відсотків, а саме відсотки нараховуються до дня повного погашення заборгованості за кредитом, оскільки на даний момент заборгованість по кредиту погашена не була, позивач вважає, що первісним кредитором обґрунтовано були нараховані відсотки за період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення, тому позовні вимоги в цій частині також підлягали до задоволення.
Поряд з цим, звертає увагу суду апеляційної інстанції, що за весь період перебування права вимоги за договором у позивача, ним не здійснювалося жодних додаткових нарахувань і не застосовувалося жодних штрафних санкцій до позичальника. Відтак, позивач лише просить суд стягнути із відповідача ту заборгованість за договором, яка була нарахована первісним кредитором. Отже, позивачем обґрунтовано розмір заборгованості за вказаним договором, тому позовні вимоги позивача є законними та обґрунтованими, а відповідач намагається уникнути виконання взятих на себе зобов'язань.
31.07.2025 через систему «Електронний суд» представник апелянта - адвокат Кравчук М. О. подав відповідь на відзив ТОВ «Діджи Фінанс», в якій просить апеляційну скаргу задовольнити, відмовити у відшкодуванні витрат на правничу допомогу.
Заперечуючи проти стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн, зокрема зазначив, що позивачем надано акт підтвердження факту надання правничої допомоги від 31.07.2025 у якому вказано «аналіз законодавства та судової практики вартістю 750 грн та правовий аналіз вартістю 2 250 грн; складання відзиву, на який витрачено 3 години часу, вартістю по 1 000 грн за годину - 3 000 грн».
Проте, по-перше представництво у суді першої інстанції здійснювалось також АБ «Анастасії Міньковської», де судом враховуючи складність справи, беручи до уваги принципи розумності та справедливості, оцінено розмір витрат на правничу допомогу у 2 000,00 грн.
У акті виконаних робіт наданих суду першої інстанції уже включалось здійснення аналізу законодавства, судової практики та обставин справи, тому дублювання ще раз в суді апеляційної інстанції тих самих дій адвоката, які ним були проведенні у суді першої інстанції, вважає необґрунтованим.
По-друге, відзив на апеляційну скаргу фактично дублює ті ж самі доводи, що і позовна заява, посилання на ту ж судову практику, що не могло зайняти у адвоката більше часу ніж складання позовної заяви, тому розмір витрат у 3 000 грн, є явно завищеним та не відповідає принципам розумності та справедливості.
Вважає, що позивачем не надано належні та допустимі докази, що підтверджують реальність та обґрунтованість понесених ним витрат на правничу допомогу адвоката, а також надання тих послуг, з яких складаються понесені витрати, адже в матеріалах справи відсутнє підтвердження здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у даній судовій справі, що суперечить імперативним приписам ч. 3 ст. 137 ЦПК України
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом встановлено, що 26.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №3653877 (індивідуальна частина) у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до п.п. 1.1. 1.7. п. 1 договору кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3. договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4. договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.
Сума (загальний розмір) кредиту становить 12 000,00 грн. у валюті: Українські гривні.
Кредит надається строком на 30 днів з 26.05.2021 (строк кредитування).
Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 25.06.2021.
Загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 36,00 грн. в грошовому виразі та 4.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 12 036,00 гривень. Загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться незмінним та що кредитодавець і позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому договорі, зокрема позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження Позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов'язань.
Комісія за надання кредиту: 0,00 грн., яка нараховується за ставкою 0.00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Проценти за користування кредитом: 36,00 грн, які нараховуються за ставкою 0.01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до додатку № 1 до договору про споживчий кредит №3653877 від 26.05.2021, який містить графік платежів за договором про споживчий кредит, відповідно до якого: визначено дату платежу 25.06.2021, сума кредиту 12 000,00 грн, проценти за користування кредитом 36,00 грн, комісія за надання кредиту 0,00 грн, загальна вартість кредиту 12 036,00 грн.
Згідно з додатком № 2 до договору про споживчий кредит №3653877 від 26.05.2021, який містить паспорт споживчого кредиту, сторони погодили наступні умови: сума кредиту 12 000,00 грн, строк кредитування 30 днів, мета отримання задоволення потреб позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника, спосіб надання переказу на картковий рахунок, процентна ставка 0.01 відсотків за кожен день користування кредитом в межах строку кредитування, вказаного в п. 1.3 договору, стандартна (базова) ставка 5.00 відсотків за кожен день користування кредитом, яка застосовується у випадку продовження строку кредитування, вказаного в п.1.3. договору на стандартних (базових) умовах, згідно п.2.3.1.2 договору, тип процентної ставки фіксована. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом згідно п. 1.3 договору (у т. ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) 12036,00 грн. Кількість та розмір платежів, періодичність внесення визначається графіком платежів згідно додатку №1.
Анкета-заява на кредит №3653877 від 26.05.2021 містить відомості щодо погодження отримання кредиту відповідачем ОСОБА_1 у ТОВ «Мілоан».
Згідно з платіжним доручення №47197296 від 26.05.2021 на картку ОСОБА_1 було перераховано грошові кошти в сумі 12 000,00 грн, призначення платежу: кошти згідно договору №3653877.
27.09.2023 позивачем направлено відповідачу ОСОБА_1 досудову вимогу.
13.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу №07Т, відповідно до якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідному реєстрі прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (п.2.1. договору).
Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру прав вимог до Договору факторингу №07Т від 13.09.2021 - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості.
Факт сплати ТОВ «Діджи Фінанс» коштів за вказаним договором підтверджується копіями платіжних інструкцій.
Відповідно до витягу з додатку до Договору факторингу № 07Т від 13.09.2021 вбачається, що до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №47197296 від 26.05.2021 на суму заборгованості 48 036,00 грн, що включає суму заборгованості за тілом 12 000,00 грн, суму заборгованості за відсотками 36 036,00 грн.
Також встановлено, що 27.09.2023 на адресу відповідача було надіслано досудову вимогу.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №47197296 від 26.05.2021, станом на 20.02.2024 заборгованість боржника ОСОБА_1 за період з 13.09.2021 по 20.02.2024 не погашена та складає 48 036,00 грн.
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з положеннями частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, зазначена справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним критеріям.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Договір, укладений між відповідачем та первісним кредитором, договір факторингу укладений між первісним кредитором ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» у встановленому порядку недійсними не визнані, тобто, в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності вказаних правочинів.
Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, і як наслідок виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач і звернувся з цим позовом до суду.
Згідно з інформацією за укладеним договором, ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 48 036,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 12 000,00 грн та заборгованості за нарахованими процентами - 36 036,00 грн.
Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов'язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Апелянтом не заперечується факт укладення договору між ним та первісним кредитором, однак в апеляційній скарзі він доводить, що позивачем проведено неправильний розрахунок заборгованості в частині нарахованих відсотків, вказуючи, що такі нарахування є несправедливими та суперечить положенням Закону України «Про споживче кредитування».
Зокрема вказує, що сума займу становила 12 000,00 грн - проценти за її користування не можуть перевищувати 6 000 грн, оскільки умови за яких проценти за користування втричі перевищують суму займу є несправедливими.
Так, згідно з п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 12 000.00 грн. у валюті: Українські гривні.
Відповідно до п. 1.3. Договору кредит надається строком на 30 днів з 26.05.2021 (строк кредитування).
Пунктом 1.4. Договору визначено, що термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 25.06.2021.
Згідно з п. 1.5. Договору загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 36.00 грн. в грошовому виразі та 4.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 12036.00 гривень. Загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема Позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження Позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов'язань.
Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 36.00 грн., які нараховуються за ставкою 0.01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Також, згідно з п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Пунктом 1.7. Договору визначено тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п. 2.2,.2.3 цього Договору.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Отже, чинним законодавством України кредитодавцю надано право отримувати плату за обслуговування кредиту, оскільки таке право прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування».
Поряд з цим, згідно з п. 2.2.3. Договору проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п.1.3, запропонована Позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 Договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п.2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. Договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов'язань Позичальника зі сплати процентів протягом первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк кредитування, що продовжений на стандартних (базових) умовах, це означає, що протягом первісного строку кредитування та/або в період пролонгації на пільгових умовах Позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою п.1.6 та процентною ставкою визначеною п.1.5.2 Договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено Товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди Позичальника.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 зазначила, що нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів. Крім того, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц), яка відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточнюючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Згідно з п. 2.3.1.2. Договору, Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).
Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в п. 1.6. Договору.
У випадку, якщо Позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що позичальник свої зобов'язання жодному з кредиторів належним чином не виконав, у зв'язку з чим за договором виникла заборгованість в загальному розмірі 48 036,00 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 12 000,00 грн. (відповідно до п. 1.2 кредитного договору); заборгованість за відсотками становить 36 036,00 грн (відповідно до п. 1.5.2. та п. 1.6 кредитного договору).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.
Частиною другою статті 9 вказаного Закону визначено, що до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 9 зазначеного Закону інформація, що надається кредитодавцем споживачу, зазначена у частині другій цієї статті, має містити відомості, зокрема, про тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку змінюваної процентної ставки. Індекс, що застосовується для розрахунку змінюваної процентної ставки, повинен відповідати вимогам, встановленим Цивільним кодексом України.
Частиною другою статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Законність нарахування заборгованості підтверджується відомістю про щоденні нарахування та погашення за договором про споживчий кредит № 3653877 від 26.05.2021, яка сформована, підписана та надана первісним кредитором ТОВ «Мілоан» (а.с.56-57), а також узгоджується із п. 2.8. Договору, яким закріплено, що для визначення будь-яких обставин виконання грошових зобов'язань або будь-якої їх частини, вирішальне значення мають дані бухгалтерського обліку Товариства.
З огляду на наведене, умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на положення статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Слід зазначити, що підпис відповідача під договором свідчить про його ознайомлення з усіма його умовами, загальними умовами кредитування, іншою інформацією надання якої передбачено чинним законодавством України.
Договір про надання споживчого кредиту № 3653877 від 26.05.2021 підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору; не оспорював кредитний договір в частині або в цілому, первісний кредитор надав відповідачу документи, щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки.
Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що оскаржуваним рішенням суду порушуються вимоги Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», апеляційним судом відхиляються з таких міркувань.
Так, відповідно до пункту 15 статті 14 цього Закону, в редакції, що діяла на час пред'явлення позову, встановлено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У листі Міністерства оборони України від 01 жовтня 2015 року № 322/2/8417 щодо особливого періоду зазначено, що особливий період в Україні настав із 17 березня 2014 року на підставі Указу № 303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації на Сході України.
Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» пов'язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин, строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє дотепер.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надає право військовослужбовцям та членам їх сімей на отримання пільг при виконанні зобов'язань за кредитним договором.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до роз'яснень Національного Банку України, для звільнення військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом відповідно до вимог пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», такі позичальники мають надати до Банку документи, що підтверджують їх призов під час мобілізації та проходження військової служби та відповідають переліку документів, зазначеним в листі Міністерства оборони України від 21.08.2014 № 322/2/7142.
Документом, який підтверджує призив та проходження військової служби військовослужбовцем у особливий період, а також підтверджує призов під час мобілізації резервістів та військовозобов'язаних, є військовий квиток, в якому в відповідних розділах здійснюються службові відмітки.
Відповідачем надано суду копію військового квитка, як підставу для застосування до нього Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Однак, до ОСОБА_1 не можуть бути застосовані положення пункту 15 статті 14 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема щодо звільнення від нарахування відсотків за кредитним зобов'язанням, оскільки нарахування відсотків за договором про споживчий кредит № 3653877 від 26.05.2021 було припинено ще до моменту його вступу на військову службу, що підтверджується деталізованим розрахунком заборгованості за Договором про споживчий кредит, а також військовим квитком № НОМЕР_1 та витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_3 №80 від 21.03.2023, які представник відповідача долучив до апеляційної скарги (а.с.56-57,109,110).
Отже, вказані документи підтверджують той факт, що відповідач ОСОБА_1 з 21.03.2023 перебуває на військовій службі, а відтак на відповідача не поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»
Учасник справи має право подати до суду власний розрахунок або, згідно з частиною першою статті 106 ЦПК України, висновок експерта, складений на його замовлення. Тобто, якщо апелянт не згодний з розрахунком заборгованості, наданим позивачем чи ставить під сумнів правильність розрахунку заборгованості, він має право замовити спеціальну експертизу для отримання відповідного висновку з метою подальшої подачі його на розгляд суду.
Апелянтом розрахунок заборгованості належними та допустимими доказами не спростовано, не надано власний розрахунок наявної заборгованості на заперечення позовних вимог, клопотання про проведення експертизи з метою визначення механізму і розміру нарахованих сум, що склали заборгованість, також не заявлено.
Доказів про повернення кредитних коштів на умовах і в порядку, визначених кредитним договором, ані перед первісним, ані перед новим кредитором відповідач також суду не надав.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що за весь період перебування у ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги до ОСОБА_1 за вищезазначеним договором, позивачем не здійснювалося жодних додаткових нарахувань і не застосовувалося жодних штрафних санкцій до боржника.
З доводами апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції вимог пункту 13 статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, не зважаючи на те, що останній є учасником бойових дій та звільняється від сплати такого збору, погодитись неможливо з таких підстав.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Правовий статус ветеранів війни (до яких належать учасники бойових дій), забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону.
Вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій, для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову, перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 травня 2022 року у справі № 373/86/21 (провадження № 61-12410св21) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 06 травня 2020 року у справі № 9901/70/20 (провадження № 11-128заі20) вказала, що за пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнення від сплати судового збору осіб, які мають, зокрема статус ветеранів війни - учасників бойових дій, обмежено справами, пов'язаними з порушенням їхніх прав. Тобто встановлені цим Законом положення стосуються випадків звернення до адміністративного суду за захистом прав, пов'язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.
Цей висновок підтверджується ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 567/79/23 (провадження№ 14-93цс24).
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах також наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 та у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 727/9199/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 282/1874/18, від 24 листопада 2021 року у справі № 761/1004/20, від 23 червня 2022 року у справі № 748/912/20.
Аналіз викладених положень закону з урахуванням правових висновків Верховного Суду свідчить про те, що у кожному випадку суди мають враховувати предмет та підстави позову, перевіряти, чи стосується така справа захисту прав особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до неї особи).
Предметом спору у цій справі є захист прав кредитора у зв'язку із порушенням боржником свого зобов'язання із повернення кредитних коштів, а тому відсутні підстави для звільнення відповідача від сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а відтак не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» просить стягнути з ОСОБА_1 витрати на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000 грн, понесені за складання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За змістом частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції надано копію договору про надання правової допомоги № 42649746 від 11 грудня 2023 року, укладеного між ТОВ «Діджи Фінанс» та Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської», копію додаткової угоди № 002765013651 від 09 лютого 2024 року до договору про надання правової допомоги № 42649746 від 11 грудня 2023 року.
До відзиву на апеляційну скаргу позивачем до суду надано акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 31 липня 2025 року, детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом А. Міньковською.
Відповідно до детального опису робіт, складеного 31.07.2025, адвокатом А. Міньковською виконані роботи (надані послуги) ТОВ «Діджи Фінанс» на підставі договору про надання правової допомоги № 42649746 від 11.12.2023: аналіз чинного законодавства та судової практики на предмет виявлення змін і доповнень, аналіз наявних кредитних та платіжних документів 1 год (загальна вартість 750 грн); правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «Діджи Фінанс» - 1,5 год (загальна вартість 2 250 грн); складання відзиву на апеляційну скаргу 3 год (загальна вартість 3 000,00 грн).
В акті про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги від 31 липня 2025 року сторони погодили, що адвокатом надано ТОВ «Діджи Фінанс» правничу допомогу загальною вартістю 6 000,00 грн із зазначенням складу, обсягу та видів виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом, які відповідають переліку зазначеному у детальному описі робіт від 31 липня 2025 року.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Заперечуючи проти стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн, представник відповідача у відповіді на відзив зокрема зазначив, що в акті виконаних робіт наданих суду першої інстанції уже включалось здійснення аналізу законодавства, судової практики та обставин справи, тому дублювання ще раз в суді апеляційної інстанції тих самих дій адвоката, які ним були проведенні у суді першої інстанції, вважає необґрунтованим.
Також вказав, що відзив на апеляційну скаргу фактично дублює ті ж самі доводи, що і позовна заява, посилання на ту ж судову практику, що не могло зайняти у адвоката більше часу ніж складання позовної заяви, тому розмір витрат за складання відзиву на апеляційну скаргу - 3 000 грн, є явно завищеним та не відповідає принципам розумності та справедливості, тому просив відмовити у відшкодуванні витрат на правничу допомогу.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19 наголосила, що витрати на ознайомлення з апеляційними скаргами не можуть бути враховані під час розподілу судових витрат, оскільки фактично охоплюються змістом наданої послуги з підготовки відзивів на апеляційні скарги.
Зважаючи на те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін, встановивши фактичний обсяг наданих адвокатом послуг, враховуючи, що вид робіт як правовий аналіз спірних правовідносин та надання правових рекомендацій фактично охоплюються змістом наданої послуги з підготовки відзиву на апеляційну скаргу, зазначений в акті обсяг робіт такий, як аналіз чинного законодавства та судової практики, аналіз наявних кредитних та платіжних документів фактично здійснювався адвокатом під час складання позовної заяви, та судом першої інстанції вирішено питання про стягнення витрат на правничу допомогу понесених товариством в суді першої інстанції, враховуючи заяву відповідача про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000 грн за складання відзиву на апеляційну скаргу, які є співмірними, відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на обставини справи.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Кравчук Михайло Олександрович, залишити без задоволення.
Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 18 лютого 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746) 2 000 (дві тисячі) грн 00 коп. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий Ю. Б. Войтко
Судді: І. В. Міхасішин
І. М. Стадник