Справа № 130/2739/23
Провадження № 22-ц/801/1863/2025
Провадження № 22-ц/801/1864/2025
Категорія: 10
Головуючий у суді 1-ї інстанції Вернік В. М.
Доповідач:Матківська М. В.
24 вересня 2025 рокуСправа № 130/2739/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
Головуючого: Матківської М.В.
Суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.
Секретар: Закернична А. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 09 травня 2024 року
та на додаткове рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12 червня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про визнання права власності,
Рішення і додаткове рішення ухвалив суддя ОСОБА_6 .
Рішення ухвалено о 08.29 год у м. Жмеринка Вінницької області
Додаткове рішення ухвалено у відсутності сторін в м. Жмеринка
Дата складення повного тексту рішення - 04 квітня 2025 року
Додаткове рішення ухвалено 12 червня 2024 року
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про визнання права власності,
Свої вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_7 , з яким вона перебувала у шлюбі з 04 вересня 2021 року.
Спадкоємцями є усі сторони в справі, згідно довідки Другої жмеринської державної нотаріальної контори від 15 вересня 2023 року № 376/01-16.
За життя з ОСОБА_7 вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з 2014 року, коли вони разом перебували у москві на заробітках. Там вони познайомилися і з того часу стали проживати разом та планували набути житло в Україні для спільного проживання. Кожен із них заробив кошти і в 2017 році за пропозицією ОСОБА_7 вони переїхали на його батьківщину - на жмеринщину, де знайшли для себе будинок по АДРЕСА_1 . Домовлялися із продавцем вона та ОСОБА_7 . В результаті придбали таку нерухомість: житловий будинок готовність 80,0 % по АДРЕСА_1 на присадибній ділянці площею 0,0627 га, вартістю 40 919,00 грн.; земельну ділянку площею 0,0627 га кадастровий номер 0521055300:02:005:0014, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 , вартість 15 490,00 грн. Договори купівлі-продажу оформлені 07 червня 2017 року.
Кошти платили кожний по 1/2 частині. На купівлю будинку вона витратила 20 500,00 грн., на купівлю земельної ділянки - 7800,00 грн., а також в рівних частинах сплатили усі витрати, пов'язані із нотаріальним оформленням.
Покупцем за договорами купівлі-продажу став ОСОБА_7 . Спочатку вони вирішили, що оскільки вони склали кошти разом, то і в договорі буде два покупці: вона та ОСОБА_7 . Однак, коли почали оформляти договори купівлі-продажу у нотаріуса, то виявилося, що оскільки кожен із них перебував в іншому шлюбі, то потрібна згода іншого із подружжя і немає значення, що кожен із них тривалий час фактично припинив подружні відносини.
Дружина ОСОБА_7 проживала в м. Жмеринка і вона погодилася дати згоду, а її чоловік проживав у Закарпатській області і у неї не було з ним зв'язку, тому отримати від нього згоду не було можливості. Тому вони вирішили оформити будинок лише на одного ОСОБА_7 , а потім, коли владнають свої сімейні справи, все переоформлять.
Оскільки дружина ОСОБА_7 давала згоду на придбання, то відповідно, вона могла претендувати в майбутньому на частку нерухомого майна. Щоб це унеможливити дружина ОСОБА_7 склала таку нотаріальну заяву від 17 травня 2017 року: «Я, ОСОБА_3 , заявляю, що мені відомо про наступну купівлю моїм чоловіком ОСОБА_7 нерухомого майна в межах селища міського типу Браїлів Жмеринського району Вінницької області за його особисті приватні кошти і набувається ним в особисту приватну власність. Факт реєстрації шлюбу підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим Леляцькою сільською радою Жмеринського району Вінницької області 29 січня 1987 року. Нотаріусом роз'яснено зміст пункту 3 частини 1 статті 57 СК України, згідно з яким майно набуте чоловіком чи дружиною за час шлюбу, але за кошти, які належать йому, їй особисто, є приватною власність чоловіка, дружини.».
Будинок був незавершений будівництвом. Вони спочатку облаштували в ньому одну кімнату і жили в ній, та склавшись своїми коштами в рівних частинах, активно добудовували будинок, а саме, виконали такі роботи: здійснили добудову, встановили вікна, двері, посталили підлогу, пошпаклювали стіни (була гола цегла), накрили будинок - зробили дах будинку, а також обклали плиткою, встановили кухню, провели газ, воду, каналізацію та встановили відповідне сантехнічне обладнання тощо.
Згідно Декларації про готовність до експлуатації об'єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта від 27 грудня 2017 року, здійснена реконструкція житлового будинку; житловий будинок готовий до експлуатації, вартість його 451 775,00 грн.
Таким чином житловий будинок з вартості в 40 919,00 грн. зріс до 451 775,00 грн., тобто на 410 856,00 грн., із яких вона затратила половину коштів - 205 430,00 грн.
04 вересня 2021 року вона із ОСОБА_7 уклала шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 04 вересня 2021 року.
При цьому ОСОБА_7 попередньо припинив інший шлюб 03 липня 2018 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 03 липня 2018 року, а вона припинила інший шлюб з 01 березня 2019 року, що підтверджується рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 30 січня 2019 року, що набрало законної сили.
В подальшому вони облаштували будинок та присадибну ділянку. У них буди плани на майбутнє, в тому числі переоформлення нерухомості на двох. Раптово ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 .
Та обставина, що вона і ОСОБА_7 проживали у фактичних шлюбних відносинах та кожен із них ніс витрати (грошові та особистою працею) у набутті нерухомого майна, підтверджується довідкою Браїлівського старостинського округу від 11 вересня 2023 року № 01-1-2-23/938, у якій вказано, що що вона проживала та проживає з 2017 року з червня місяця без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 разом із чоловіком ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також це можуть підтвердити свідки, зокрема, продавець будинку і земельної ділянки ОСОБА_8 та інші очевидці.
Таким чином відповідно до зазначених обставин житловий будинок і земельна ділянка належали ОСОБА_7 та їй на праві спільної часткової власності. Домовленості між ними щодо встановлення часток немає, а тому частки визначаються з урахуванням вкладу кожної із сторін, як співвласників, у придбанні (виготовленні, спорудженні) майна.
З урахуванням ступені її участі працею та коштами у придбанні нерухомості та його будівництві (реконструкції), а це 1/2 частка, її частка в будинку та земельній ділянці становить 1/2.
У зв'язку з наведеним вона просила визнати за нею право власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1 та на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0627 га кадастровим номером 05210055300:02:005:0014, цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 , а також вирішити питання про судові витрати.
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 09 травня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1 та на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0627 га кадастровим номером 05210055300:02:005:0014, цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 , відмовлено.
Додатковим рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12 червня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати пов'язані з витратами на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
У задоволенні клопотання адвоката Воронцової О. В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 решти суми понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 17 000,00 грн., відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду і додаткове рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову - визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1 та на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0627 га кадастровим номером 05210055300:02:005:0014, цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 , а також вирішити питання про судові витрати. Просить стягнути на її користь із відповідачів судові витрати.
Зазначила, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції повністю відкинув такий доказ як показання свідків, чим порушив вимоги статті 76 ЦПК України, що вплинуло на те, що суд не застосував до спірних правовідносин статті 355-357 ЦК України, пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» № 20 від 22 грудня 1995 року та пункт 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року. Суд не взяв до уваги ту обставину, що позивач і ОСОБА_7 проживали у фактичних шлюбних відносинах.
Відповідач ОСОБА_2 подав відзив, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду і додаткове рішення - без змін з тих підстав, що висновку про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов на підставі повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наданих доказів та обставин справи.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Якименко Ю. О. підтримала апеляційну скаргу, просить її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Воронцова О. В. заперечила проти апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідач ОСОБА_3 заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а законне рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідачі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомленими про дату час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, заяв і клопотань не подали.
Апеляційний суд перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції і додаткове рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_9 і ОСОБА_7 зареєстрували шлюб 04 вересня 2021 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Жмеринці Жмеринського району Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), про що складений актовий запис № 165 від 04 вересня 2021 року та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 (том 1 а. с. 8).
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 Жмеринським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області 03 липня 2018 року актовим записом № 25 зареєстровано розірвання шлюбу між ОСОБА_7 і ОСОБА_3 (том 1 а. с. 9).
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 30 січня 2019 року, яке набуло законної сили 04 березня 2019 року, шлюб між ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , актовий запис № 1, розірваний (том 1 а. с. 10-11).
Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Жмеринським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Жмеринському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 56 від 06 березня 2023 року, ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в селищі Браїлів Жмеринського району Вінницької області (том 1 а. с. 12).
Відповідно до довідки Другої Жмеринської державної нотаріальної контори Вінницької області № 376/01-16 від 15 вересня 2023 року, після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняли спадщину: дружина померлого ОСОБА_1 , син ОСОБА_2 , колишня дружина ОСОБА_3 . Крім того спадкоємцями за законом на майно померлого ОСОБА_7 є дочки померлого: ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , які відмовились від спадщини на користь сина померлого ОСОБА_7 шляхом подачі заяв до Другої Жмеринської державної нотаріальної контори Вінницької області (том 1 а. с. 13).
Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07 червня 2017 року, посвідченого державним нотаріусом Жмеринської районної державної нотаріальної контори Вінницької області Суською С. В. і зареєстрованого в реєстрі за № 2-970, ОСОБА_7 купив та прийняв від продавця ОСОБА_8 у власність земельну ділянку площею 0,0627 га, кадастровий номер 0521055300:02:005:0014, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), місце розташування: АДРЕСА_1 , за узгодженою між сторонами ціною 15 490,00 грн. На відчужуваній земельній ділянці знаходиться житловий будинок незавершений будівництвом готовністю 80%, який відчужений покупцю ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Жмеринської районної державної нотаріальної контори Вінницької області Суською С. В. 07 червня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-969 (том 1 а. с. 14-16).
Згідно договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 07 червня 2017 року, посвідченого державним нотаріусом Жмеринської районної державної нотаріальної контори Вінницької області Суською С. В. і зареєстрованого в реєстрі за № 2-969, покупець ОСОБА_7 від продавця ОСОБА_8 набув у власність за узгодженою між сторонами ціною 40 919,00 грн. об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок готовністю 80%, що знаходиться в АДРЕСА_1 на присадибній земельній ділянці площею 0,0627 га, кадастровий номер 0521055300:02:005:0014, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (том 1 а. с. 17-18).
Згідно Декларації про готовність до експлуатації об'єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта, зареєстрованої 27 грудня 2017 року Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області та виготовленої на замовлення ОСОБА_7 , здійснена реконструкція житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; вартість основних засобів, які приймаються в експлуатацію 451 775,00 грн.; об'єкт вважається закінчений будівництвом готовим до експлуатації (том 1 а. с. 19-21).
З Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06 лютого 2018 року № 112914299 та від 07 червня 2017 року № 89004062, вбачається, що державна реєстрація за ОСОБА_7 права приватної власності в цілому на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на присадибній земельній ділянці площею 0,0627 га кадастровий номер 0521055300:02:005:0014, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), відбулась 30 січня 2018 року та на присадибну земельну ділянку відбулась 07 червня 2017 року (том 1 а. с. 12, 13).
ОСОБА_3 подала відповідному органу нотаріату - за належністю, нотаріально засвідчену приватним нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округу Андріїв Е. Л., зареєстровану в реєстрі за № 194, заяву від 17 травня 2017 року, якою заявила, що їй відомо про наступну купівлю її чоловіком ОСОБА_7 нерухомого майна в межах селища ОСОБА_12 за його особисті приватні кошти і набувається ним в особисту приватну власність (том 1 а. с. 24).
Згідно довідки № 01-1-2023/938 від 11 вересня 2023 року, виданої старостою Браїлівського старостинського округу Ростиславом Сваричевським, ОСОБА_1 проживала та проживає з червня 2017 року по даний час без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , разом із чоловіком ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а. с. 25).
Згідно висновку про вартість (витяг із звіту) № 54/№29-З від 28 вересня 2023 року, виконаного ТОВ "Подільський експертний центр", вартість майна за адресою: АДРЕСА_1 , а саме житлового будинку літ. "А" з прибудовою літ. "а", загальною площею 82,0 кв. м, житловою площею 55,5 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами (ганок, ворота з хвірткою № 1, огорожа № 2, криниця питна № 3) складає 118 796,00 грн., та земельної ділянки площею 0,0627 га, кадастровий номер 0521055300:02:005:0014, функціональне призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, становить 51 500,00 грн. (том 1 а. с. 28, додатки - 29-31).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем заявлених у позові обставин щодо отримання нею певного грошового доходу під час її заробітків в москві в період до моменту придбання спірного житлового будинку, оскільки нею не представлено жодних доказів ані на підтвердження виконуваної нею роботи за наймом, ані джерел та фактичної виплати їй грошових коштів за таку роботу, ані навіть належної сплати податків та інших обов'язкових відрахувань із сум такого її доходу у разі його отримання.
Залишаючи без задоволення заявлені вимоги до відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , суд виходив із того, що ці відповідачі є неналежними відповідачами, оскільки вони хоча й належать до числа спадкоємців, однак вони відмовилися від прийняття спадщини на користь іншого відповідача - ОСОБА_2 , тому вони не є правонаступниками ОСОБА_7 , так як на них не поширюється обсяг цивільних прав та обов'язків спадкодавця ОСОБА_7 щодо спірних об'єктів нерухомого майна.
Також суд визнав необґрунтованими доводи позивача стосовно суттєвого поліпшення спільною працею її та ОСОБА_7 спірного будинку, що призвело до значного збільшення його первісної вартості, яке визначено на підставі довільного її порівняння із даними Декларації про готовність до експлуатації. При цьому позивач не довела належними й допустимими доказами загальний стан і наявне обладнання на момент придбання будинку, яке потребує використання спеціальних знань, та не надано висновків експертного дослідження щодо належного встановлення підстав та обсягів здійснених покращень будинку і значного збільшення його вартості за певний період.
Також суд вказав на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин щодо використання нею особистих коштів для придбання у спільну власність із ОСОБА_7 спірних житлового будинку та земельної ділянки, щодо проживання нею однією сім'єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_7 , а також щодо її особистої праці з останнім із значним поліпшенням стану і вартості житлового будинку.
Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не встановлено таких порушення норм процесуального права, які б були обов'язковою підставою для скасування рішення, та не встановлено неправильного застосування норм матеріального права.
Позивач при апеляційній скарзі не подавала додаткових доказів.
Отже, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги та досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї.
В апеляційній скарзі позивач зазначила про те, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, порушенні норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, а саме: суд порушив вимоги статті 76 ЦПК України, не прийнявши такий доказ, як показання свідків, та не застосував до спірних правовідносин статті 355-357 ЦК України, пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» № 20 від 22 грудня 1995 року та пункт 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Цивільне судочинство за правилами статті 12 ЦПК України здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини 1, 5, 6, 7).
Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Допустимість доказів: суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої вили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач не довела тих обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, та відповідно до статей 13, 12, 81 ЦПК України не підтвердила своїх доводів та зазначених нею обставин відповідними доказами, передбаченими статтями 76-88 ЦПК України.
Стаття 263 ЦПК України вимагає, щоб судове рішення ґрунтувалося на засадах верховенства права, було законним і обгрунтованим.
Рішення є законним, якщо воно ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, і обгрунтованим - якщо воно ухвалено на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Заявивши позовну вимогу про визнання права власності на 1/2 частку будинку і на 1/2 частку земельної ділянки, позивач обґрунтувала такі вимоги тим, що придбаваючи цю нерухомість: незавершений будівництвом будинок за 40 919,00 грн. і земельну ділянку за 15 490,00 грн., вона і ОСОБА_7 кошти платили кожний по 1/2 частині: на купівлю будинку вона витратила 20 500,00 грн., на купівлю земельної ділянки - 7 800,00 грн. і в рівних частинах сплатили усі витрати, пов'язані з нотаріальним оформленням. Також при добудові будинку вони склалися своїми коштами в рівних частинах і добудований ними будинок із придбаної вартості в 40 919,00 грн., зріс до 451 775,00 грн., тобто на 410 856,00 грн., із яких вона затратила половину коштів - 205 430,00 грн.
Відповідно до статті 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Статтею 21 СК України визначено поняття шлюбу, яким є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Як встановлено по справі позивач і ОСОБА_7 станом на 07 червня 2017 року - час придбання спірного нерухомого майна і час реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_7 , станом на 28 грудня 2017 року - час реєстрації Декларації про готовність до експлуатації об'єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта, на 30 січня 2018 року - час державної реєстрації права власності на житловий будинок за ОСОБА_7 , не створили сім'ю, оскільки не перебували між собою у шлюбі, який був би зареєстрованим в органі державної реєстрації актів цивільного стану, а проживаючи однією сім'єю без шлюбу, кожен із них перебував у зареєстрованому шлюбі з іншими особами, що за правилами статті 21 СК України не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя, так як згідно положень статті 36 СК України лише шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Глава 8 СК України має назву «Право спільної сумісної власності подружжя» і містить статті 60-74.
Зокрема статтею 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
В обґрунтуванні позовних вимог ОСОБА_1 вказує на те, що спірне нерухоме майно набуте нею разом із ОСОБА_7 належить їм на праві спільної часткової власності, розмір часток у якому є рівними - по 1/2 кожному із них.
Згідно вимог статтей 316 і 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Главою 24 (статті 328-345) Книги третьої ЦК України визначається набуття права власності. Статтею 328 ЦК України визначені підстави набуття права власності, відповідно до якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ч. 2).
Згідно частини 4 статті 355 ЦК України спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
За правилами частини 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Відповідно до статті 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом (частина 1). Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна (частина 2).
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у пункті 5 постанови «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» № 20 від 22 грудня 1995 року, якщо розмір часток у спільній частковій власності громадян не було визначено і учасники спільної власності при придбання майна не виходили із рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею та коштами у створенні спільної власності.
У пункті 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року роз'яснено, що спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (частина четверта статті 355 ЦК), тобто діє презумпція спільної часткової власності. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Отже, якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при придбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається з урахуванням вкладу кожного із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.
Частка суб'єкта права спільної сумісної власності визначається, зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.
Як встановлено по справі між позивачем та ОСОБА_7 частки у праві спільної часткової власності не визначені за домовленістю між ними і не встановлені законом. Тому такі частки у праві власності можуть бути рівними, проте їх розмір має визначатися з урахуванням вкладу кожного із цих співвласників у придбання такого спірного нерухомого майна.
Отже, з урахуванням наведених вимог закону та роз'яснень зазначених постанов Пленумів, якщо розмір часток у частковій власності не було визначено і учасники спільної власності при придбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається з урахуванням вкладу кожного із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.
У даній справі позивач зазначаючи про те, що розмір часток у частковій власності придбаного ними майна визначений ними і при цьому вони виходили з рівності їх часток - по 1/2 кожному, не надала належних доказів таких обставин і такі обставини нею не доведені та не встановлені судом першої інстанції при розгляді даного спору.
У зв'язку з цим розмір частки кожного з них має визначатися з урахуванням вкладу кожного із них у придбання такого майна, а саме: ступенем її участі працею та коштами у створенні спільної власності.
У позовній заяві ОСОБА_1 не зазначила та не надала доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про розмір її коштів і праці, вкладених особисто нею у придбання спірного нерухомого майна та створення спільної власності розміром в 1/2 частку.
Тобто, позивач не надала доказів, які б свідчили про те, що на придбання будинку і земельної ділянки 07 червня 2017 року особисто нею були вкладені кошти в сумі 28 300,00 грн. (20 500,00 + 7800,00) та на закінчення будівництва будинку вкладені особисто її кошти в сумі 205 430,00 грн., як вона зазначила у своїй позовній заяві.
При цьому позивач посилається на такі докази як: 1) покази свідків; 2) довідка Браїлівського старостинського округу № 01-1-2023/938 від 11 вересня 2023 року, яка стверджує про те, що позивач проживала і проживає з червня 2017 року без реєстрації у будинку по АДРЕСА_1 , разом із чоловіком ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Проте дана довідка не містить інформації щодо особистого вкладу ОСОБА_1 у придбання спірного нерухомого майна, у тому числі і щодо розміру її вкладу у придбання спірного нерухомого майна, а саме: ступінь її участі працею та коштами (їх розмір) у створенні спільної власності.
Пояснення свідків носять загальний характер відносин позивача із ОСОБА_7 та обставин придбання нерухомого майна і також жоден із них не вказав й не підтвердив розміру вкладень позивача у придбання спірного майна.
Таким чином позивач не зазначила і не надала доказів правомірності набуття саме нею права власності на 1/2 частку спірного нерухомого майна.
Одночасно враховуються положення частини 1 статті 74 СК України, відповідно до яких майно набуте жінкою і чоловіком, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, а також і ті обставини, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя (статус якого визначається та регулюється главою 8 розділу ІІ СК України) визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосування норми права, що міститься у частині 2 статті 74 СК України, відсилається до положення глави 8 СК України, в якій статтею 60 визначені підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя. Визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час спільного проживання, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця тощо. При тому, як уже зазначено, на час придбання спірного нерухомого майна кожен із них перебував у зареєстрованому шлюбі з іншими особами.
Окрім цього, згідно умов договору купівлі-продажу земельної ділянки (пункт 4.5) та договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва (пункт 4.6) покупець ОСОБА_7 у поданій ним заяві повідомив, що купівля земельної ділянки та нерухомого майна за цими договорами відбувається за його особисті приватні кошти та набувається ним у особисту приватну власність, тому вказане майно буде вважатися його особистою приватною власністю і правовий режим спільного майна подружжя на цю нерухомість розповсюджуватися не буде. Про зміст цієї заяви нотаріусом повідомлено продавця ОСОБА_8 (том 1 а. с. 15, 18).
Такі умови договорів купівлі-продажу спростовують твердження позивача щодо перебування спірного нерухомого майна - житлового будинку і земельної ділянки, у спільній власності (у тому числі у спільній частковій власності) її та ОСОБА_7 .
Позивач не заявляла вимог про визнання цього нерухомого майна їх спільною власністю.
Отже, позивач, заявивши вимогу про визнання за нею права власності, не довела належними, допустимими, достовірними й достатніми доказами обставин, за наявності яких у неї могли б існувати підстави, передбачені законом, для задоволення такої вимоги - для визнання за нею права власності на 1/2 частину будинку і на 1/2 частину земельної ділянки.
З огляду на викладене колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , у зв'язку з чим її апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Спростування доводів апеляційної скарги викладені у змісті даної постанови.
При цьому суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції № 2) [ВП], § 41.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.
За правилами статті 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Щодо оскарження додаткового рішення суду.
Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1). До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать також витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3).
Згідно вимог частин 1 і 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані із правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 8 цієї статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд першої інстанції, врахувавши вимоги цивільного процесуального закону; висновки суду про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог; надані представником відповідача Кузевича М. О. належні та допустимі докази на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу адвоката, додатковим рішенням частково стягнув із позивача на користь відповідача ОСОБА_2 судові витрати в сумі 3000,00 грн., заявленій ним у попередньому (орієнтовному) розрахунку, що визнаний позивачем та не є непомірним для неї щодо її майнового стану.
Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду про відмову у задоволенні позову та залишення його без змін, а позивачем в апеляційній скарзі зовсім не наведено доводів незаконності й необґрунтованості додаткового рішення, і воно не оскаржено відповідачем, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для його скасування.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 09 травня 2024 року та додаткове рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийМ. В. Матківська
СуддіЮ. Б. Войтко
І. В. Міхасішин
Повний текст судового рішення складено 24 вересня 2025 року