Справа № 131/191/25
Провадження № 22-ц/801/1806/2025
Категорія: 56
Головуючий у суді 1-ї інстанції Шелюховський М. В.
Доповідач:Рибчинський В. П.
24 вересня 2025 рокуСправа № 131/191/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати
у цивільних справах:
судді-доповідача: Рибчинського В.П.,
суддів: Оніщука В.В., Копаничук С.Г.,
за участю секретаря судового засідання Литвин Ю.О., ОСОБА_1 та його представника- адвоката Щавінського К.С., представника ОСОБА_2 - адвоката Гончара О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Щавінського Костянтина Станіславовича на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 26 червня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУ Камінської С.В. про стягнення безпідставно набутих коштів, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , батьком якого в свідоцтві про народження записаний - ОСОБА_1 , а матір'ю - ОСОБА_2 .
Заочним рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 21.09.2019 року у справі №131/1286/19 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 21.01.2017 року Іллінецьким РВ ДРАЦС ГУЮ у Вінницькій області, актовий запис №4.
Після розлучення дитина залишилася проживати разом з матір'ю.
06.06.2019 року Іллінецький районний суд Вінницької області видав судовий наказ №131/720/19 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на сина - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у розмірі 1/4 заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з 03.06.2019 року до досягнення дитиною повноліття.
З 20.10.2022 року по 06.09.2024 року військовослужбовець ЗСУ ОСОБА_1 перебував у полоні.
Відповідач як законний представник неповнолітньої дитини звернулася до Військової частини НОМЕР_1 із заявою від 30.05.2023 року про виплату їй грошового забезпечення, яке належало до виплати солдату ОСОБА_1 в період його перебування у полоні.
Як вбачається з карток особового рахунку військовослужбовця за 2022-2024 роки, які додано до листа Військової частини НОМЕР_1 від 18.12.2024 року вих. №3655, з грошового забезпечення ОСОБА_1 утримувалися аліменти в розмірі 1/4 заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця. Після проведення обов'язкових відрахувань, грошове забезпечення позивача в період його перебування в полоні виплачувалося відповідачу як законному представнику дитини, загальна сума виплачених коштів склала 2 334 819,86 грн, з них: за 2022 рік (з 20.10.2022 по 31.12.2022) в сумі - 76 116,12 грн; за 2023 рік в сумі - 1 551 813,70 грн; за 2024 рік (з 01.01.2024 по 06.09.2024) в сумі - 706 890,04 грн.
З наведеного слідує, що перед перерахуванням коштів відповідачу з доходу позивача утримувалися аліменти у максимальному розмірі, що вже забезпечувало потреби дитини. Відповідач додатково отримала 2 334 819,86 грн, які суттєво перевищують реальні витрати на утримання неповнолітнього і які не були витрачені на дитину.
Після повернення з полону звернувся до відповідачки з вимогою повернути отримане нею грошове забезпечення, за виключенням аліментів на дитину. Відповідачка вимогу проіґнорувала, кошти до цього часу не повернула. Наразі дитина проживає разом із матір'ю.
Вважає, що отримані відповідачем кошти є такими, що не належали їй за правом, оскільки Порядок №884 передбачає виплату сім'ям військовослужбовців на період їхнього перебування у полоні, а після повернення позивача з полону його право на отримання власного грошового забезпечення відновлюється.
Враховуючи те, що відповідачка відмовляється повернути кошти, які очевидно перевищують потреби дитини, які були покриті аліментами, наявні підстави для повернення відповідачем надлишково отриманих сум як безпідставно набутого майна відповідно до статті 1212 ЦК України.
10 березня 2025 року позивач звернувся до суду з заявою про зменшення позовних вимог та просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь безпідставно набуті кошти в сумі 1 472 119,86 грн.
В подальшому, враховуючи те, що відповідачка повернула позивачу частину грошових коштів в сумі 25 032 грн, просив зменшити розмір позовних вимог до 1 447 087 грн.
Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 26 червня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Щавінський К.С. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Просив стягнути з відповідачки на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в сумі 1 472 119,86 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Гончар О.І. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача - адвокат Щавінський К.С. підтримав апеляційну скаргу в межах заявлених позовних вимог з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та просив стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1 447 087,00 грн.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с.13).
Відповідно до заочного рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 21.09.2019 року у справі №131/1286/19 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.10).
Згідно судового наказу Іллінецького районного суду Вінницької області від 06.06.2019 року у справі №131/720/19 з ОСОБА_1 стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 на сина - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у розмірі 1/4 заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з 03.06.2019 року до досягнення дитиною повноліття (а.с.16-18).
Як видно з довідки про перебування громадянина України з числа осіб, визначених п.1 ч.1 ст.2 ЗУ «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах від 24.09.2024 №34/К-13д ОСОБА_1 дійсно в період з 20.10.2022 року по 06.09.2024 року перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України (а.с.21).
Згідно витягу з наказу військової частини НОМЕР_1 від 22.11.2024 року військовослужбовця ОСОБА_1 з 22 листопада 2024 року виключено із списків особового складу військової частини (а.с.20).
Відповідно до відповіді ІНФОРМАЦІЯ_3 №1/4969 від 06.12.2024 року на запит ОСОБА_1 стосовно членів сім'ї колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 , кому виплачувалось грошове забезпечення, розміру та суми виплаченого грошового забезпечення за період, коли військовослужбовець ОСОБА_1 перебував у полоні, а також реквізитів рахунків, на які здійснювались виплати грошового забезпечення, ІНФОРМАЦІЯ_4 інформацією не володіє (а.с.14-15).
Згідно відповіді військової частини НОМЕР_1 від 18.12.2024 №3655 повідомлено, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №2130 від 09.06.2023 року та відповідно до постанови КМУ від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейських та їх сім'ях під час дії воєнного стану»(зі змінами), постанови КМУ «Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» від 30.11.2016 №884, на підставі вимог Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 (зі змінами), наявної інформації щодо складу родини та сімейного стану військовослужбовця в особовій справі та облікових документах відділення персоналу військової частини та на підставі заяв членів сімей військовослужбовців вважалися такими, що мали право на призначення виплат усіх належних видів грошового забезпечення солдата ОСОБА_1 (знаходився в полоні з 21.10.2022 по 06.09.2024 року), наказ командира військової частини (по строковій службі) про знаходження у полоні від 21.10.2022 №280) - законному представнику неповнолітньої дитини (син - ОСОБА_3 2017 року народження): опікуну (мати) ОСОБА_2 , заява про виплату грошового забезпечення від 30.05.2023 №5768 (а.с.22).
30.05.2023 року ОСОБА_2 , яка є законним представником неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , звернулась до військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату їй грошового забезпечення взятого в полон військовослужбовця ОСОБА_1 .
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 №2130 від 09.06.2023 року ОСОБА_2 призначено виплату належного солдату ОСОБА_1 грошового забезпечення.
Як вбачається з карток особового рахунку військовослужбовця за 2022-2024 роки, які додано до листа Військової частини НОМЕР_1 від 18.12.2024 року вих. №3655, з грошового забезпечення ОСОБА_1 утримувалися аліменти. Після проведення обов'язкових відрахувань, грошове забезпечення позивача в період його перебування в полоні виплачувалося відповідачу як законному представнику дитини, загальна сума виплачених коштів склала 2 334 819,86 грн, з них: за 2022 рік (з 20.10.2022 по 31.12.2022) в сумі - 76 116,12 грн; за 2023 рік в сумі - 1 551 813,70 грн; за 2024 рік (з 01.01.2024 по 06.09.2024) в сумі - 706890,04 грн.
ОСОБА_2 під розписку від 15.09.2024 року (а.с.114) передала ОСОБА_1 готівкових коштів в сумі 100 000,00 грн та розписку від 16.09.2024 року(а.с.115) готівкових коштів в сумі 60 000,00 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що грошові кошти відповідачці виплачувалися на правовій підставі, зокрема на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 про виплату грошового забезпечення від 09.06.2023 року № 2130, відомості про скасування чи оскарження такого наказу у суду відсутні, а тому права чи інтереси позивача, які підлягають судовому захисту, в тому числі шляхом використання правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, не порушені.
Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.
Відповідно до частини першої статті 3, статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до п.4,7 Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №884 від 30.11.2016, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
Виплата грошового забезпечення здійснюється з урахуванням положення статей 46, 70 та 71 Закону України «Про виконавче провадження»; виплата аліментів та виплата частки грошового забезпечення за Законом України - є різними видами виплат. Тобто особи, які отримують аліменти з грошового забезпечення зазначеного військовослужбовця та у разі набуття права за черговістю на виплату частини грошового забезпечення за Законом України, отримують кожну з цих виплат окремо.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
З матеріалів справи вбачається, та не заперечується сторонами, що рішення щодо виплати грошового забезпечення ОСОБА_2 було прийнято командиром військової частини НОМЕР_1 на підставі її заяви про виплату грошового забезпечення, поданої як законним представником неповнолітньої дитини військовослужбовця ОСОБА_1 в період перебування його в полоні.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що виплата грошового забезпечення відповідачці відбулася на підставі адміністративного акту, а саме наказу командира військової частини НОМЕР_1 , який на час розгляду справи судом не скасований, а отже була правова підстава для набуття відповідачкою права на грошове забезпечення.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що відповідачка, після повернення позивача з полону зберігає такі грошові кошти без достатньої правової підстави.
Відповідно до положень статті 9 Закону України № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
З матеріалів справи вбачається, що військовослужбовець ОСОБА_1 з 20.10.2022 року по 06.09.2024 перебував у полоні.
Відповідно до п. 3 Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №884 від 30.11.2016, за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
Загальна сума виплати грошового забезпечення військовослужбовця, який перебуває у полоні, розраховується із суми щомісячного грошового забезпечення військового та інших видів виплат, включаючи щорічні виплати для вирішення соціально-побутових питань, на оздоровлення тощо - після утримання аліментів та інших обов'язкових відрахувань, які встановлені законом.
Отже, у разі потрапляння військовослужбовця в полон, його право на грошове забезпечення не припиняється. Воно продовжує нараховуватись і, згідно з законодавством, виплачується членам його сім'ї.
Механізм виплати грошового забезпечення членам сім'ї військовополоненого не змінює правової природи цих коштів. Вони залишаються власністю військовослужбовця, але тимчасово виплачуються його сім'ї з метою їх утримання та забезпечення життєвих потреб.
Так, грошове забезпечення військовослужбовця, який перебував у полоні, є його особистою власністю.
Після розлучення колишня дружина втратила право на отримання коштів як член сім'ї, а її повноваження як законного представника дитини поширюється лише на аліменти та інші кошти, призначені для дитини.
Як вбачається з карток особового рахунку військовослужбовця за 2022-2024 роки, які додано до листа Військової частини НОМЕР_1 від 18.12.2024 року вих. №3655, з грошового забезпечення ОСОБА_1 утримувалися аліменти. Після проведення обов'язкових відрахувань, грошове забезпечення позивача в період його перебування в полоні виплачувалося відповідачу як законному представнику дитини, загальна сума виплачених коштів склала 2 334 819,86 грн, з них: за 2022 рік (з 20.10.2022 по 31.12.2022) в сумі - 76 116,12 грн; за 2023 рік в сумі - 1 551 813,70 грн; за 2024 рік (з 01.01.2024 по 06.09.2024) в сумі - 706890,04 грн.
Отже, враховуючи той факт, що з грошового забезпечення ОСОБА_1 утримувалися аліменти на утримання неповнолітнього сина, а відповідачка не довела, що решта отриманих нею коштів були витрачені на потреби дитини та їх спільні сімейні потреби (наприклад, комунальні платежі, харчування, одяг дитини тощо), що відповідає меті, з якою ці кошти виплачувалися державою, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідачка ОСОБА_2 в добровільному порядку повернула частину грошових коштів позивачу, а також враховуючи те, що вона у заяві, поданої до суду першої інстанції 26.06.2025 року зобов'язалась, незалежно від прийнятого рішення у справі, перерахувати ОСОБА_1 кошти в сумі 500 000,00 (п'ятсот тисяч) грн з моральних міркувань підтверджує факт зберігання нею грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 під час перебуванням у полоні, без достатньої правової підстави.
Враховуючи ухвалення оскаржуваного рішення внаслідок неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідності встановленим у справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, таке рішення відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до положень частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України з ОСОБА_2 необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог (на 98,3%) в розмірі 21 706,40 грн, а також враховуючи те, що ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви, з відповідачки слід стягнути в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 14 470,87 грн
Керуючись ст. ст. 367, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Щавінського Костянтина Станіславовича задовольнити частково.
Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 26 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1 447 087,00 (один мільйон чотириста сорок сім тисяч вісімдесят сім) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 14 470,87 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог в розмірі 21 706,40 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 25 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський
Судді: С.Г. Копаничук
В.В. Оніщук