Справа № 137/1305/23
Провадження № 22-ц/801/1760/2025
№ 22-ц/801/1758/2025
Категорія: 30
Головуючий у суді 1-ї інстанції Желіховський В. М.
Доповідач:Рибчинський В. П.
24 вересня 2025 рокуСправа № 137/1305/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати
у цивільних справах:
судді-доповідача: Рибчинського В.П.,
суддів: Оніщука В.В., Шемети Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Литвин Ю.О., представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 02 червня 2025 року та додаткове рішення Літинського районного суду Вінницької області від 11 червня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору недійсним,
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що 10.08.2014 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір позики, згідно якого останній отримав грошові кошти в позику в сумі 80 000,00 доларів США. Грошові кошти за договором були передані в повному обсязі, що підтверджується підписанням самого договору позики. Сторони домовились, що позичальник вправі повертати позику як рівними, так і не рівними частками.
В 2016 році подав позов до ОСОБА_3 про стягнення коштів. Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 24.01.2017 року у справі №137/1547/16-ц в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики було відмовлено, так як позов подано передчасно, оскільки договір позики укладено на 5 років до 10.08.2019, тобто строк виконання його ще не настав і відповідач частково повертає суму позики тим самим не заперечує щодо повернення решти суми позики.
Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 06.12.2022 року у справі № 137/425/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, позов ОСОБА_1 було задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 10.08.2014 в загальній сумі 2 329 293,32 грн що складається з: 2 153 857,38 грн - борг за позикою; 175 435,94 грн - 3% річних в порядку ч. 2 ст.625 ЦК України за період з 11.08.2019 по 28.04.2022. Також, стягнуто витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката в сумі 11 000 грн (одинадцять тисяч гривень) та судовий збір у розмірі 12 405,00 грн. Станом на сьогодні зобов'язання за договором позики так і не виконані. На виконання даного рішення було відкрито виконавче провадження №71029756 у Літинському ВДВС.
18.10.2023 під час ознайомлення з виконавчим провадженням було встановлено що боржником ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 було отримано доходи від податкового агента Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Вінницькій області в сумі 25 000 грн у 2 кварталі 2022 року.
У відповідь на адвокатський запит від 26.10.2023 Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС у Вінницькій області (філія ГСЦ МВС) листом від 01.11.2023 було повідомлено, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів гр. ОСОБА_3 (код РНОКПП НОМЕР_1 ), зокрема, було придбано NISSAN NAVARA, 2013 року випуску, дата реєстрації 29.10.2013, а 08.06.2022 - перереєстровано на нового власника в територіальному сервісному центрі № 0542 (на правах відділу, м. Тульчин) РСЦ ГСЦ МВС у Вінницькій області.
Також, в порядку ЦПК були отримані відомості що 08.06.2022 ОСОБА_3 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) було відчужено на підставі договору купівлі-продажу легковий автомобіль NISSAN NAVARA, 2013 року випуску на користь ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 . Тобто відповідач знаючи про свої невиконані зобов'язання відчужив автомобіль іншій особі.
Вважає даний правочин є недійсним, оскільки укладений всупереч закону і відповідно порушує його права та інтереси позивача, тому просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу 0542/2022/3208205 від 08.06.2022 транспортного засобу укладений між ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у територіальному сервісному центрі МВС 0542 РСЦ ГСЦ МВС в Вінницькій області щодо відчуження автомобіля NISSAN NAVARA, 2013 року випуску, чорного кольору, номер НОМЕР_4 .
Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 02 червня 2025 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу 0542/2022/3208205 від 08.06.2022 транспортного засобу укладений між ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у територіальному сервісному центрі МВС 0542 РСЦ ГСЦ МВС в Вінницькій області щодо відчуження автомобіля NISSAN NAVARA, 2013 року випуску, чорного кольору, номер НОМЕР_4 .
Стягнуто з ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ) відшкодування витрат зі сплати судового збору в сумі 1 825,12 грн.
Додатковим рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 11 червня 2025 року стягнуто пропорційно з ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ) відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 50 000 грн.
Не погоджуючись з такими рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просив рішення та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Оверковський К.В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як законні та обґрунтовані.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідають цим вимогам.
Судом встановлено, що відповідно до договору позики від 10.08.2014 ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_3 кошти в сумі 80 000,00 доларів США на період до 10.08.2019 (а.с. 8 том 1).
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів 08.06.2022 гр. ОСОБА_3 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) було відчужено на підставі договору купівлі-продажу легковий автомобіль NISSAN NAVARA, 2013 року випуску на користь ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 . Вартість вищевказаного транспортного засобу згідно договору купівлі-продажу складала 25 000,00 грн. (а.с.10 т.1). Факт купівлі-продажу підтверджується Договором купівлі-продажу (а.с.14-15 т.1), згідно якого ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 автомобіль NISSAN NAVARA, 2013 року випуску за 25 000,00 грн.
Відповідно до Розширеного витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна (а.с.20-25) за ОСОБА_3 знайдені обтяження - застава рухомого майна.
Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 06.12.2022 (а.с.26-31) з ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ) стягнуто грошові кошти за договором позики від 10.08.2014 в загальній сумі 2 329 293,32 (два мільйона триста двадцять дев'ять тисяч двісті дев'яносто три гривні 32 копійки) грн, що складається з: 2 153 857,38 грн - борг за позикою; 175 435,94 грн - 3% річних в порядку ч.2 ст.625 ЦК України за період з 11.08.2019 по 28.04.2022.
Ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 04.01.2024 (а.с.81-82) забезпечено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, шляхом накладення арешту на легковий автомобіль NISSAN NAVARA, 2013 року випуску, чорного кольору, номер НОМЕР_4 , д.н.з. « НОМЕР_6 », належний ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 та встановлення заборони щодо його розпорядження, а саме здійснювати зняття автомобіля з реєстраційного обліку, перереєстрацію, купівлю-продаж, дарування, обмін, заставу, передачу в оренду, іншу платну або безоплатну передачу права власності та розпорядження зазначеним транспортним засобом.
Заборонено відповідачу ОСОБА_4 , (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса АДРЕСА_1 ) вчиняти будь-які дії щодо відчуження легкового автомобіля NISSAN NAVARA, 2013 року випуску, чорного кольору, номер НОМЕР_4 , д.н.з. « НОМЕР_6 », передачі його третім особам, переобладнання, демонтаж та інші дії щодо погіршення стану.
На підставі вказаної ухвали, відкрито виконавче провадження ВП №73738674 (а.с.196-197 т.1).
Відповідно до довідки Літинського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжергіонального упрваління Міністерства юстиції (м. Київ) за №22.4-37/15180 від 18.10.2024 (а.с.244 т.1) судом встановлено, що станом на 18.10.2024 дійсно на виконанні перебуває відкрите виконавче провадження ВП №75127859 з примусового виконання виконавчого листа №137/425/22 виданого 27.01.2023 року Літинським районним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 10.08.2024 в загальній сумі 2329293,32 (два мільйони триста двадцять дев'ять тисяч двісті дев'яносто три гривні 32 копійки), що складається з 2 153 857,38 грн. борг за позикою, 175435,94 грн. - 3 % річних в порядку ч.2 ст. 625 ЦПК України за період з 11.08.2019 по 28.04.2022. Залишок боргу на користь ОСОБА_1 станом на 18.10.2024 року у виконавчому провадженні складає 2329293,32 грн. Стягнень не було. (а.с.244 т.2).
Відповідно до Звіту про незалежну оцінку житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 (а.с. 246-247) ринкова вартість вказаного об'єкта становить 1 639 470 грн., що еквівалентно 39 900 доларів США.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що у відповідача ОСОБА_3 перед позивачем ОСОБА_1 існує борг у розмірі 2 329 293,32 грн і відкрито виконавче провадження по вказаному боргу. Оскільки, ОСОБА_3 на час укладення оспорюваного правочину мав невиконане перед позивачем зобов'язання, тому при укладенні вищезазначеного договору, міг передбачити негативні наслідки щодо можливого стягнення боргу за рахунок реалізації належного йому нерумого майна. Будь-який правочин, вчинений відповідачем у період виконання своїх зобов'язань із погашення заборгованості, внаслідок чого він перестає бути платоспроможним доводить той факт, що відповідач діє недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду прав інших осіб, в тому числі маючи непогашені боргові зобов'язання перед позивачем ОСОБА_1 .
Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано усі необхідні докази, та врахувавши задоволення позову стягнув понесені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 50 000 грн.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;
наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);
враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа).
Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (див. пункти 108, 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 10.08.2014 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_3 кошти в сумі 80 000,00 доларів США на період до 10.08.2019 року.
В 2016 році ОСОБА_1 подав позов до ОСОБА_3 про стягнення коштів. Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 24.01.2017 року у справі №137/1547/16-ц в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики було відмовлено, так як позов подано передчасно, оскільки договір позики укладено на 5 років до 10.08.2019, тобто строк виконання його ще не настав і відповідач частково повертає суму позики, тим самим не заперечує щодо повернення решти суми позики.
У 2022 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, який рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 06.12.2022 року було задоволено повністю та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 10.08.2014 в загальній сумі 2 329 293,32 грн що складається з: 2 153 857,38 грн - борг за позикою; 175 435,94 грн - 3% річних в порядку ч. 2 ст.625 ЦК України за період з 11.08.2019 по 28.04.2022. Також, стягнуто витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката в сумі 11 000 грн (одинадцять тисяч гривень) та судовий збір у розмірі 12 405,00 грн.
На виконання даного рішення було відкрито виконавче провадження №71029756 у Літинському ВДВС.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів 08.06.2022 гр. ОСОБА_3 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) було відчужено на підставі договору купівлі-продажу легковий автомобіль NISSAN NAVARA, 2013 року випуску на користь ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 . Вартість вищевказаного транспортного засобу згідно договору купівлі-продажу складала 25 000,00 грн.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про умисне ухилення ОСОБА_3 від виконання свого зобов'язання є безпідставними, оскільки вказаний договір був вчинений відповідачами після пред'явлення позову про стягнення боргу за договором позики, а тому був направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника для погашення боргу.
Разом з тим, слушними є доводи щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема розгляд справи за відсутності відповідача ОСОБА_4 , який перебуває в лавах ЗСУ, та не мав можливості брати участь в судових засіданнях. При цьому судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 УПК України.
Однак колегія суддів звертає увагу, що з апеляційною скаргою звертається відповідач ОСОБА_3 , а не ОСОБА_4 , який проходить військову службу, та як на підставу скасування рішення суду першої інстанції посилається на порушення норм процесуального права щодо розгляду справи за відсутності іншого відповідача, а не безпосередньо апелянта. Крім того, апеляційний суд зауважує, що не погоджуючись з відмовою в задоволенні клопотання про зупинення провадження, ОСОБА_3 , оскаржуючи рішення суду першої інстанції не ставить питання про скасування ухвали суду першої інстанції про відмову в зупиненні провадження.
Відтак, апеляційний суд приходить до висновку, що хоч судом першої інстанції і допущено порушення вимог процесуального законодавства, однак таке порушення не є безумовною підставою для скасування рішення у справі та не призвело до неправильного вирішення справи.
Оскаржуючи додаткове рішення Літинського районного суду Вінницької області від 11.06.2025 року ОСОБА_3 вказує, що судові витрати, які позивач поніс у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції є завищеними, а їх розмір переходить за межі розумності.
Колегія суддів такі доводи апелянта оцінює критично, оскільки позивачем документально підтверджено усі понесені ним витрати на правничу допомогу, заперечень щодо зменшення розміру витрат до суду не надходило, хоча позивач ОСОБА_3 був обізнаний про розгляд справи та відповідно міг бути присутнім в судовому засіданні та заявити клопотання про зменшення судових витрат. Крім того вказана справа перебувала на розгляді в суді першої інстанції протягом тривалого часу, а саме з грудня 2023 року (близько півтора роки), представник позивача приймав активну участь в розгляді справи, зокрема подав заяви, клопотання, оскаржував в суді апеляційної інстанції ухвали суду першої інстанції тощо.
За таких обставин апеляційний суд не вбачає підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 02 червня 2025 року та додаткове рішення Літинського районного суду Вінницької області від 11 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 24 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський
Судді: В.В. Оніщук
Т.М. Шемета