Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/649/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст. 186 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
23.09.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 вересня 2025 року, якою стосовно обвинуваченого
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Олександрія Кіровоградської області, українця, громадянина України, з професійно-спеціальною освітою, не одруженого, зі слів перебуває в цивільному шлюбі, який на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не має, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 10.11.2025 року включно,
В провадженні Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області перебувають матеріали обвинувального акту у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025121060001242 від 25.07.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.186 КК України.
Прокурором в підготовчому засіданні заявлено клопотання про продовження відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, в обґрунтування якого зазначив, що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування до ОСОБА_7 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Так, при поданні клопотання до суд, відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які полягають в тому, що підозрюваний може: переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на потерпілу та свідків, у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інші кримінальні правопорушення.
Факт того, що обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду у даному випадку є наявним, обґрунтованим та належним, зважаючи на тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, фактичні обставини провадження та дані про особу обвинуваченого.
Ризик незаконно впливати на потерпілого, свідків у цьому ж кримінальному провадженні п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, полягає в тому, що обвинувачений ознайомлювався з матеріалами кримінального провадження під час завершення досудового розслідування, а тому володіє інформацією стосовно характеризуючих, у тому числі біографічних даних потерпілого, свідків, які надали органу досудового розслідування показання, які доводять його причетність до скоєння кримінального правопорушення.
Вказані відомості можуть надати останньому можливість, як самостійно, так і з використанням кола своїх знайомих, здійснити незаконний фізичний, психологічний тиск на названих осіб, їх підкуп, або шантаж з метою ухилення від можливого покарання чи спотворення об'єктивної картини скоєння інкримінованого кримінального правопорушення. Також наявний ризик вчинити інші кримінальні правопорушення п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Зазначене свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Захисник заперечував проти задоволення клопотання, просила визначити інший більш м'який запобіжний захід її підзахисному у вигляді цілодобового домашнього арешту, або визначити розмір застави.
Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 вересня 2025 року задоволено клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Продовжено ОСОБА_7 запобіжний захід в виді тримання під вартою на шістдесят днів, тобто до 10.11.2025 року включно.
Відмовлено у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу на більш м'який, у виді домашнього арешту або визначення розміру застави.
Судове рішення мотивоване тим, що виходячи із доведеності обґрунтованості підозри та існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, суд вважає клопотання прокурора обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , яка діє в інтересах обвинуваченого
ОСОБА_7 просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою її підзахисному обрати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що головуючим суддею не враховано те, що ризик переховування від суду можна повністю запобігти, застосувавши до обвинуваченого заборону цілодобово залишати житло, покладенням обов'язку здати на зберігання стороні обвинувачення документи, які дають право виїзду за кордон тощо.
Обвинувачений ОСОБА_7 в якості забезпечення виконання ним процесуальних обов'язків, просив визначити йому більш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, який би достатньою мірою гарантував виконання ним покладених на нього обов'язків, передбачених КПК України, та повідомив про те, що не має наміру переховуватися від слідства та суду.
Посилання головуючого судді на ту обставину, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого кримінального правопорушення саме по собі може бути мотивом та підставою для нього переховуватися від суду, є припущенням.
Натомість, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Таким чином, обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, було б цілком достатньо для забезпечення виконання ним процесуальних обов'язків та виключення ризиків, на які посилається прокурор у поданому клопотанні про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши письмову заяву прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, матеріали клопотання, які надійшли на електронну адресу суду і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду ухвали районного суду встановила, що зазначені вимоги кримінального закону слідчим суддею належно дотримані.
ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.186 КК України.
Про наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.186 КК України свідчать, зокрема: витяг з ЄРДР №12025121060001242 від 25.07.2025 року; протокол прийняття заяви про кримінального правопорушення та іншу подію від ОСОБА_8 від 25.07.2025 року; протокол огляду місця події, проведений 25.07.2025 року в приміщенні аптеки ТОВ «Аптека низьких цін №29», розташованої за адресою: м.Олександрія Кіровоградської області, проспект Соборний,96, разом з долученими до нього фототаблицями; протокол допиту потерпілої ОСОБА_8 від 25.07.2025 року; протокол допиту свідка ОСОБА_9 від 25.07.2025 року; протокол допиту свідка ОСОБА_10 від 25.07.2025 року; постанова про визнання і долучення до кримінального провадження речових доказів та здачу їх на зберігання від 25.07.2025 року; скріншоти, зроблені з відео з камери відеонагляду з аптеки від 25.07.2025 року; повідомлення про підозру ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України; протокол огляду місця події, проведеного 25.07.2025 року за адресою: м. Олександрія Кіровоградської області, вул.6-го Грудня,89, біля магазину «Маркетопт»; розписка ОСОБА_11 від 25.07.2025 року про добровільну видачу ним особистих речей; постанова про визнання та приєднання до кримінального провадження речових доказів від 25.07.2025 року, свідчать про наявність в діях ОСОБА_7 обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України.
На думку колегії суддів, суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність обґрунтованого обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, оскільки такий висновок підтверджується доданими до клопотання доказами, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що ОСОБА_7 міг вчинити інкриміноване йому кримінальне правопорушення.
Такий висновок також повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра», зокрема викладеного у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання або продовження запобіжного заходу у органу досудового розслідування або суду були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру або якій пред'явлено обвинувачення.
Оскільки, на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті та під час винесення вироку, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_7 до вчинення злочину, що пред'явлені в обвинуваченні, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
В даному випадку, суддя, дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, у висновках, які зробив орган досудового розслідування відносно ОСОБА_7 встановив наявність ризиків передбачених ст. 177 КПК України.
Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що суддя дійшов правильного висновку про їх наявність, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу підозрюваного, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність прокурором у клопотанні ризиків, передбачених п.п. 1,3 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні. За таких підстав, відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні, тому колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності задовольнити клопотання, оскільки прокурор в повному обсязі довів суду обставини, які виправдовують продовження обмеження права ОСОБА_7 на особисту свободу.
Доводи про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 колегією суддів не можу бути враховані.
Не визнання вини та тяжкість злочину у якому обвинувачується ОСОБА_7 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від суду.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_7 від суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення.
А тому, на думку колегії судді ризик переховування ОСОБА_7 від суду є реальним.
Ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_7 від суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Так, ОСОБА_7 усвідомлюючи тяжкість кримінальних правопорушень та розуміючи міру покарання, яка може бути до нього застосована у разі ухвалення обвинувального вироку, може переховуватись суду з метою уникнення відповідальності за вчинений злочин.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Крім того, на території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості здійснення підозрюваним спроб перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість його розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть йому можливість залишити окуповану територію України та виїхати до російської федерації.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків та потерпілу, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу на свідків та потерпілу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб ОСОБА_7 може здійснити вплив на свідків та потерпілу, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 добре зазнає свідків та потерпілу, які ще не допитані, а тому є вагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Отже, на переконання колегії суддів, обов'язок, який полягає в необхідності утримуватися підозрюваному від спілкування з визначеним колом осіб є об'єктивно виправданим.
Також, ОСОБА_7 може вчинити інші кримінальні правопорушення, оскільки він не одружений, не працює, а тому через відсутність грошових коштів останній з високою імовірність вчинить нове кримінальне правопорушення.
Також ОСОБА_7 не має достатнього рівня репутації, яка б змогла гарантувати виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а тому у разі обрання йому більш м'якого запобіжного заходу може вчинити спроби переховування від суду та вчинити нові кримінальні правопорушення.
Крім того, стороною захисту не надано доказів на наявність у ОСОБА_7 достатніх стримуючих факторів в поведінці, та які гарантуватимуть його виправлення під час застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до обвинуваченого
ОСОБА_7 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке вчинив останній є тяжким.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
Що стосується тверджень захисника про те, що до ОСОБА_7 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
А тому, у разі застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою останній з високою імовірністю може вчинити спроби направлені як на ухилення від явки до суду та і на вчинення нових кримінальних правопорушень.
В той же час, доводи про зміну запобіжного заходу не можуть бути враховані оскільки вказане жодним чином не зможуть гарантувати виконання ОСОБА_7 процесуальних обов'язків.
Отже, у справі наявна реальна можливість ОСОБА_7 ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від суду шляхом залишення тимчасового місця проживання.
З цих же підстав, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Отже, ризики передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які мали місце та були враховані судом при обранні міри запобіжного заходу та продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати на даний час та не вичерпались і будуть продовжувати мати місце. Можливість настання ризиків безпосередньо залежить від застосування до обвинуваченого, більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, застава.
А тому, належна поведінка ОСОБА_12 не може бути забезпечена шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду, впливати на свідків та вчиняти нові кримінальні правопорушення.
Що стосується доводів захисту про те, що ОСОБА_7 необхідно визначити розмір застави, необхідно зазначити наступне.
Ухвали слідчого судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26.07.2025 року, стосовно підозрюваного ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Також ОСОБА_7 визначено розмір застави в межах 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дорівнює 90 840,00 гривень.
Дана ухвала оскаржувалася в апеляційному порядку, та залишена без змін.
А тому, враховуючи те, що слідчим суддею при обранні запобіжного заходу вже визначався розмір застави, суддя суду першої інстанції при продовженні запобіжного заходу не визначав розмір застави відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки він вже був визначений раніше.
При цьому відповідні клопотання сторони захисту щодо зменшення розміру застави до суду першої інстанції не надходили.
На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах обвинуваченого
ОСОБА_7 , - залишити без задоволення, а ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 вересня 2025 року, якою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 10.11.2025 року включно, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4