Справа № 645/1955/23
Провадження № 2/645/36/25
04 вересня 2025 року м. Харків
Немишлянський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Мартинової О.М.,
секретар судових засідань - Кривченко Т.В.,
представника позивача - Кравченко О.М.,
представника відповідача - Горелик О.В.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
15.05.2023 року позивач АТ КБ «ПриватБанк», від імені та в інтересах якого, на підставі довіреності, діє представника - Пац Є., звернувся до суду з позовом, яким просить суд стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 8805,47 доларів США, яка складається з суми відсотків (3% річних) згідно ч.2 ст. 625 ЦК України за невиконання простроченого грошового зобов'язання за кредитним договором №183/Р-07 від 19.07.2007 року за період з 09.05.2020 року по 23.02.2022 року. Крім того, представник позивача просить суд стягнути судові витрати у сумі 4830,24 грн.
В обґрунтування позовної заяви представник вказав, що рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12.10.2011 року у справі №2-1001/11 позов ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» було задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» заборгованість за кредитним договором №183/Р-07 від 19.07.2007 року в розмірі 1 304 033,31 грн. Ухвалюючи рішення в мотивувальній частині суд встановив, що між Банком і ОСОБА_1 була укладена кредитна угода №183/Р-07 від 19.07.2007 року, зобов'язання за вказаним договором забезпечено порукою; Договором поруки №467 від 12.01.2009 року, укладеним з поручителем ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» та договором поруки, укладеним з поручителем ОСОБА_2 . Так, представник вказує, що судом встановлено, що станом на 20 травня 2009 року, внаслідок порушення відповідачами умов закону та укладених договорів, заборгованість за кредитним договором №183/Р-07 від 19.07.2007 року становила 163 562,32 доларів США, з яких: 154 110,86 доларів США - заборгованість за кредитом; 1615,26 доларів США - заборгованість по процентам; 16,27 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором; 7819,93 доларів США - штрафні санкції. Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 30.05.2018 року рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12.10.2011 року було скасовано та у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 06.10.2021 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 03.11.2020 року скасовано та залишено в силі рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12.10.2011 року. При цьому представник вказує, що рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12.10.2011 року у справі №2-1001/11 не пред'являлося до виконання, самостійно боржниками також не виконувалося. Оскільки невиконання боржниками грошового зобов'язання э триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Представник позивача вказує, що оскільки зазначені грошові зобов'язання на теперішній час не виконані боржниками, то відповідно до положень ч.2 ст. 625 ЦК України просить стягнути з відповідачів суму 3 % річних за невиконання простроченого грошового зобов'язання 163562,53 доларів США за період з 09.05.2020 року по 23.02.2022 року який складає 8805,47 доларів США. Крім того, просив суд стягнути з відповідачів судовий збір у сумі 4830,24 грн.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м.Харкова від 18.05.2023 року відкрито загальне провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.
12.06.2023 року до суду від відповідачів надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідачі позовні вимоги не визнають. В обґрунтування відзиву вказують, що позивачем не залучено до участі в справі в якості відповідача - ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», який також був відповідачем по справі в попередніх судових провадженнях. Окрім того, відповідачі вказують, що 19.07.2007 року між сторонами був укладений договір про видачу траншу №183/Р-07-01, відповідно до якого банк надавав позичальнику кредитні кошти в розмірі кредитного ліміту, встановленого умовами кредитної угоди, а саме 200 000 доларів США. За користування кредитними коштами, позичальник повинен був сплачувати відсотки в розмірі 14% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, а у випадку порушення строків повернення кредиту, сплачувати відсотки в розмірі 32% річних, а також винагороди, штрафи, пені та інші платежі. Разом з тим, посилалися, що рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12.10.2011 року по справі №2-1001/11 позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» було задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №183/Р-07 від 19.07.2007 року в розмірі 1 304 033,31 гривень. Так, відповідачі зазначили, що зі змісту рішення вбачається, що станом на 20.05.2006 року заборгованість у відповідача ОСОБА_1 виникла в розмірі 163562,32 доларів США (екв. 1304033 гривень 3,1 копійки), з яких 154110,86 доларів США - заборгованість за кредитом; 1615,26 доларів США - заборгованість по процентам; 16,26 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; 7819,93 доларів США - штрафні санкції. В зв'язку з чим вважали, що вимоги про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України вже судом розглядалися та були задоволенні, тому є незаконними. Також відповідачі наголосили, що позивач пропустив установлений законодавством трирічний строк на звернення до суду, оскільки таке право виникло у позивача з дня набрання законної сили рішення. При цьому зазначили, що нормами ч.2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням 3% річних поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного в гривнях. Оскільки кредит надавався позичальнику в іноземній валюті - доларах США, а індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, тому відповідачі вважають, що вимоги позивача про стягнення заборгованості у розмірі 8805,47 доларів США безпідставними. Окремо зазначили, що наданий орієнтовний розрахунок позивача не відповідає дійсності, оскільки законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця гривня. В зв'язку з вищенаведеним, відповідачі просили відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
06.07.2023 року на електронну адресу суду від представника позивача - ОСОБА_3 надійшла відповідь на відзив, з якого вбачається наступне. Щодо доводів відповідачів про пропуск трирічного строку для звернення з цим позовом, представник позивача вказала, що рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська набрало законної сили 06.10.2021 року, коли постановою Верховного Суду від 06.10.2021 року була скасована постанова Дніпровського апеляційного суду від 03.11.2020 року та залишено в силі рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська. Невиконання боржниками грошового зобов'язання є триваючим, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Ця умова та строки позивачем дотримані. Окрім того, представника позивача зазначила, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.10.2011 року встановлено, що договірні зобов'язання сторін виникли в іноземній валюті. Разом з тим, звернула увагу, що раніше усталена судова практика зводилася до того, що незалежно від того, у якій валюті в зобов'язанні визначено борг, засобом погашення грошового зобов'язання може бути лише національна валюта України (постанова ВС №308/3824/16-ц). Проте, Велика Палата Верховного Суду розглянувши справу №373/2054/16, дійшла висновку, що заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Щодо нарахування 3% річних на суму простроченої позики, наданої в іноземній валюті, то Верховний Суд нагадав, що згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити і суму боргу, і 3% річних від простроченої суми. При цьому в тій постанові від №373/2054/16 Верховний Суд дійшов висновку, що під час розрахунку 3% річних має застосовуватися прострочена сума, визначена в договорі, а не її еквівалент у національній валюті.
04.09.2023 року до суду надійшли письмові заперечення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зі змісту який вбачається, що з позовною заявою та відповіддю на відзив останні не згодні, позовна заява необґрунтована, незаконна та не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Так, 19.07.2007 року між сторонами був укладений договір про видачу траншу №183/Р-07-01, відповідно до якого банк надавав позичальнику кредитні кошти в розмірі кредитного ліміту, встановленого умовами кредитної угоди, а саме 200 000 доларів США. За користування кредитними коштами, позичальник повинен був сплачувати відсотки в розмірі 14% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, а у випадку порушення строків повернення кредиту, сплачувати відсотки в розмірі 32% річних, а також винагороди, штрафи, пені та інші платежі. Разом з тим, посилалися, що рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12.10.2011 року по справі №2-1001/11 позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» було задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №183/Р-07 від 19.07.2007 року в розмірі 1 304 033,31 гривень. Зі змісту рішення вбачається, що станом на 20.05.2006 року заборгованість у відповідача ОСОБА_1 виникла в розмірі 163562,32 доларів США (екв. 1304033 гривень 3,1 копійки), з яких 154110,86 доларів США - заборгованість за кредитом; 1615,26 доларів США - заборгованість по процентам; 16,26 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; 7819,93 доларів США - штрафні санкції. При цьому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зазначили, що згідно п.3.2 договору про видачу траншу №183/Р-07-01, «Відповідно до ст.212 ЦКУ, при порушенні Позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, вказаним в договорі, позичальник сплачує банку відсотки за користуванням кредитом у подвійному розмірі від ставки, зазначеної в п.3.1 (16% річних) договору, розраховані від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом». Таким чином, відповідачі вважають, що оскільки ці вимоги вже розглядались судом й були задоволені, тому заявлені позовні вимоги позивача є незаконними. Наголосили, що оскільки кредит надавався позичальнику в іноземній валюті - доларах США, а індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, тому вважали, що вимоги позивача про стягнення заборгованості у розмірі 8805,47 Доларів США є безпідставним. При цьому посилалися на постанову ВСУ від 10.02.16р. № 6-1680цс-18. Окремо зазначили, що наданий орієнтовний розрахунок позивача не відповідає дійсності, оскільки законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця гривня. В зв'язку з вищенаведеним, відповідачі просили відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
11.12.2023 року до суду від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшло клопотання про застосування строку позовної давності.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м.Харкова від 14.02.2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
05.04.2024 року від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до суду надійшли письмові пояснення на відповідь на відзив на позовну заяву, зі змісту яких вбачається, що з позовною заявою та відповіддю на відзив останні не згодні, позовна заява необґрунтована, незаконна та не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Так, 19.07.2007 року між сторонами був укладений договір про видачу траншу №183/Р-07-01, відповідно до якого банк надавав позичальнику кредитні кошти в розмірі кредитного ліміту, встановленого умовами кредитної угоди, а саме 200 000 доларів США. За користування кредитними коштами, позичальник повинен був сплачувати відсотки в розмірі 14% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, а у випадку порушення строків повернення кредиту, сплачувати відсотки в розмірі 32% річних, а також винагороди, штрафи, пені та інші платежі. Разом з тим, посилалися, що рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12.10.2011 року по справі №2-1001/11 позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» було задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №183/Р-07 від 19.07.2007 року в розмірі 1 304 033,31 гривень. Зі змісту рішення вбачається, що станом на 20.05.2006 року заборгованість у відповідача ОСОБА_1 виникла в розмірі 163562,32 доларів США (екв. 1304033 гривень 3,1 копійки), з яких 154110,86 доларів США - заборгованість за кредитом; 1615,26 доларів США - заборгованість по процентам; 16,26 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; 7819,93 доларів США - штрафні санкції. При цьому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зазначили, що згідно п.3.2 договору про видачу траншу №183/Р-07-01, «Відповідно до ст.212 ЦКУ, при порушенні Позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, вказаним в договорі, позичальник сплачує банку відсотки за користуванням кредитом у подвійному розмірі від ставки, зазначеної в п.3.1 (16% річних) договору, розраховані від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом». Таким чином, відповідачі вважають, що оскільки ці вимоги вже розглядались судом й були задоволені, тому заявлені позовні вимоги позивача є незаконними. Окремо вказали, що згідно довідки ПАТ КБ «Приват Банк» №Э.НА.0.0.0.0./17-4196 від 26.06.2014 року про сплату ОСОБА_1 заборгованості на стадії виконавчого провадження було виставлено на торги та продані наступне майно: 3-кімнатна квартира АДРЕСА_1 , яка належала на права власності за суму 259995 грн. Також відповідачі зазначили, що заборгованість перед ПАТ АКБ «Приват Банк» ними погашена, що підтверджується довідкою ПАТ КБ «Приват Банк» №Э.НА.0.0.0.0./17-4196 від 26.06.2014 року, відповідно до якої ПАТ АКБ «Приват Банк» повідомляє, що за кредитної угоди №183/Р-07 від 19.09.2008 року кошти, які надійшли з Фрунзенського ВДВС ХМУЮ були розподілені наступним чином: 17.03.2009 надійшли кошти в розмірі 15 730,53 USD (12 514,69 USD були направлені на погашення тіла кредиту, 2943,99 USD) на погашення відсотків та 271,85 USD на погашення пені). 30.07.2012 року надійшли кошти у розмірі 21 853,5 USD (19668,15 USD було направлено на тіло кредиту та 2185,35 USD на відсотки). 17.06.2014 року надійшли кошти у розмірі 16344,22 USD (14918,28 USD було направлено на погашення тіла кредиту на 1425,94 USD на погашення відсотків). Вказану довідку з АТ КБ «Приват Банк» постановою Дніпровського апеляційного суду від 06.02.2024 року визнано належним доказом та визнано що відповідачами була погашена частина заборгованості, що підтверджує факт зменшення суми заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «Приват Банк». Таким чином, відповідачі вважають, що станом на теперішній час не визначена остаточна сума заборгованості останніх перед позивачем, тому вважають некоректним нарахування 3% річних. Наголосили, що оскільки кредит надавався позичальнику в іноземній валюті - доларах США, а індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, тому вважали, що вимоги позивача про стягнення заборгованості у розмірі 8 805,47 Доларів США є безпідставним. При цьому посилалися на постанову ВСУ від 10.02.16р. № 6-1680цс-18. Окремо зазначили, що наданий орієнтовний розрахунок позивача не відповідає дійсності, оскільки законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця гривня. Крім того, відповідачі звернули увагу, що відповідно до постанови Дніпровського апеляційного суду від 28.03.2023 року по справі №2-1001/11 АТ КБ «Приват Банк» було відмовлено в роз'ясненні рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.10.2011 року та перерахування суми заборгованості в доларах США. В зв'язку з вищенаведеним, відповідачі просили відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
21.10.2024 року представником позивача - Кравченко О.М. через систему «Електронний суд» подано письмові пояснення по справі зі змісту яких вбачається наступне. Так, представник позивача вказує, що заперечення відповідачів проти позовних вимог зводяться до ствердження, що заборгованість за основним боргом погашена, при цьому посилаються на лист банку від 26.06.2014 в якому банк підтвердив здійснення наступних погашень: 17.03.2009 року - 15 730,53 USD; 30.07.2012 року- 21 853, 50 USD; 7.06.2014 року - 16 344. 22 USD. При цьому представник позивача наголосив, що в обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2011 року у справі №2-1001/11 позов ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Українське Фінансове Агентство «ВЕРУС» було задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № 183/Р-07 від 19 липня 2007 року в розмірі 1 304 033 грн 31 коп. Отже перша оплата на яку посилаються відповідачі 17.03.2009 року - 15 730,53 USD вочевидь здійснена до ухвалення зазначеного рішення. Щодо інших сплат представник позивача зазначив, що вищезазначеним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2011 року у справі №№2-1001/11 встановлено що станом на 20 травня 2009 року, внаслідок порушення відповідачами умов закону та укладених договорів, заборгованість за кредитним договором № 183/P-07 від 19.07.2007 року становила 163 562, 32 доларів США, з яких 154 110,86 доларів США - заборгованість за кредитом, 1615,26 доларів США - заборгованість по процентам, 16,27 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 7819,93 доларів США - штрафні санкції. Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30.05.2018 р. рішення суду від 12.10.2011 р. було скасоване та у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 06.10.2021р. постанова Дніпровського апеляційного суду від 03.11.2020 р. скасована та залишено в силі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.10.2011р. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2011 року у справі №№2-1001/11 не пред'являлося до виконання, самостійно боржниками також не виконувалося. Позивач наголошує, що рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12 жовтня 2011 року у справі №№2-1001/11 набрало законної сили 06.10.2021р., коли постановою Верховного Суду від 06.10.2021р. була скасована постанова Дніпровського апеляційного суду від 03.11.2020 р. та залишено в силі рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська. Отже всі сплати, зазначені в листі Банку від 26.06.2014 здійснено до вирішення справи Верховним судом. Разом з тим, представник позивача наголосив, що наявність та розмір заборгованості за кредитним договором № 183/P-07 від 19.07.2007 року встановлена постановою ВС від 06.10.2021р у справі №2-1001/11 та не потребує доведення. Невиконане прострочене основне грошове зобов'язання складає суму - 163 562, 32 доларів США. Відсоткова ставка: 3% річних. Дата початку нарахування: 09.05.2020. Дата закінчення нарахування: 23.02.2022. Кількість днів - 655. Таким чином, сума відсотків (3% річних) згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України за невиконання простроченого грошового зобов'язання 163 562, 32 доларів США за період з 09.05.2020 року по 23.02.2022 року складає: 8 805,47 доларів США. В зв'язку з чим, позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.
02.12.2024 року від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до суду надійшли письмові пояснення, зміст яких відповідає наданими ними раніше поясненням.
В судовому засіданні представник позивача -Кравченко О.М. підтримала позовну заяву та просила її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 надав суду заяву, якою просив суд слухати справи за його відсутності, позовні вимоги ПАТ КБ «Приват Банк» не визнає.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про причини неявки не повідомила, при цьому її представник - адвокат Горелик О.В. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав зазначених у відзивах та письмових поясненнях відповідачів.
Суд, вислухавши думку учасників розгляду, дослідивши та оцінивши надані докази, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.
Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 81 ЦПК України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що 19 липня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитну угоду №183/Р-07, відповідно до умов якої банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 200000 дол. США. Надання кредитних коштів здійснювалось окремими частинами-траншами кредиту, після підписання договору про видачу траншу, на термін і на умовах, передбачених кредитною угодою, а також договором про видачу траншу. Термін повернення кредиту й окремих частин - траншів кредиту, встановлюються договорами про видачу траншів кредиту, а також графіками погашення кредиту, відсотків і винагороди, але не пізніше 18.07.2012 року (т.1 а.с. 22-27).
В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитною угодою №183/Р-07 19.07.2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки б/н, відповідно до якого ОСОБА_2 прийняв на себе зобов'язання нести повну майнову відповідальність перед банком у разі невиконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитною угодою, включаючи сплату кредиту, процентів, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (т.1 а.с.28).
Внаслідок порушення відповідачами умов вищевказаних договорів, рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12.10.2011 року у справі №2-1001/11 позов ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» було задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» заборгованість за кредитній угоді №183/Р-07 від 19.07.2007 року станом на 20.05.2009 року в розмірі 1 304 033,31 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь держави судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1700 грн., та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120. В іншій частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» - відмовлено (т.1 а.с. 7-9).
Постановою Верховного Суду від 06.10.2021 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 03.11.2020 року скасовано та рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12.10.2011 року залишено в силі (т.1 а.с. 10-21).
Як вбачається зі змісту рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетроська від 12.10.2011 року по справі №2-1001/11, судом встановлено, що внаслідок порушення відповідачами умов укладених договорів, станом на 20.05.2009 року у відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникла заборгованість в розмірі 1304033,31 коп., що є еквівалентом 163562,32 дол.США, з яких 154110,86 дол. США - заборгованість за кредитом, 1615,26 дол.США - заборгованість по процентам, 16.27 дол.США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 7819,93 дол.США - штрафні санкції.
Разом з тим, стороною відповідачів надано до суду довідку ПАТ КБ «ПриватБанк» №Э.НА.0.0.0.0/17-4196 від 26.06.2014 р. про розподіл коштів, які надійшли з Фрунзенського ВДВС ХМУЮ, за кредитним договором №18/Р-07 від 19.09.2008 року та були розподілені наступним чином: 17.03.2009 надійшли кошти в розмірі 15 730,53 USD (12 514,69 USD були направлені на погашення тіла кредиту, 2943,99 USD) на погашення відсотків та 271,85 USD на погашення пені). 30.07.2012 року надійшли кошти у розмірі 21 853,5 USD (19668,15 USD було направлено на тіло кредиту та 2185,35 USD на відсотки). 17.06.2014 року надійшли кошти у розмірі 16344,22 USD (14918,28 USD було направлено на погашення тіла кредиту на 1425,94 USD на погашення відсотків) (т.1 а.с. 149).
Проте надана відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як доказ погашення заборгованості, довідка ПАТ КБ «ПриватБанк» № Э.НА.0.0.0.0/17-4196 від 26.06.2014 р. містить відомості про розподіл коштів, які надходили на примусове виконання до Фрунзенського ВДВС ХМУЮ за кредитним договором №183/Р-07 від 19.09.2008р., тоді як рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська стягнута заборгованість за кредитним договором №183/Р-07 від 19.07.2007 року.
Таким чином, дана довідка не може бути належним, допустимим та достатнім доказом на підтвердження погашення відповідачами заборгованості за кредитним договором № 183/Р-07 від 19.07.2007р., яка стягнута рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська у розмірі 1304033 грн. 31 коп., що є еквівалентом 163562,32 дол. США.
Крім того, суд звертає увагу, що постановою Верховного Суду від 06.10.2021 року по справі №2-1001/11 (провадження №61-18043св20) встановлено наступне «Між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитну угоду № 183/Р-07, відповідно до умов якої позивач надав ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 200 000 дол. США. Надання кредитних коштів здійснювалось окремими частинами траншами кредиту, після підписання договору про видачу траншу, на термін і на умовах, передбачених кредитною угодою, а також договором про видачу траншу.
Відповідно до договору про видачу траншу № 183/Р-07-01 від 19.07.2007р. банк надав позичальнику 200 000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 18.07.2012р., рахунок для зарахування коштів №29096052311788.
Відповідно до договору про видачу траншу № 183/Р-07-02 від 29.01.2008р. банк надав позичальнику 27 700 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 18.07.2012 р., рахунок для зарахування коштів №29096052307770.
Відповідно до договору про видачу траншу № 183/Р-07-03 від 13.08.2008р. банк надав позичальнику 32 000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 18.07.2012р., рахунок для зарахування коштів № НОМЕР_1 ».
Таким чином, у відповідачів наявні інші кредитні зобов'язання за договорами/угодами, укладеними з АТ КБ «Приват Банк», що також підтверджується відповідними рішеннями про стягнення заборгованості, які є загальнодоступними в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Також не знайшли свого підтвердження доводи відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосовно зменшення суми заборгованості перед банком, шляхом виставлення на торги та продажі майна, в межах виконавчого провадження, а саме: 3-кімнатної квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на суму 259995 грн., оскільки стороною відповідачів не надано належних та допустимих доказів, що зазначене майно є предметом іпотеки кредитної угоди №183/Р-07 від 19.07.2007 року.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази прийняття у власність або зарахування грошових коштів АТ КБ «ПриватБанк» після продажу зазначеної квартири у рахунок погашення боргу саме за кредитною угодою №183/Р-07 від 19.07.2007 року.
Під час розгляду справи, стороною відповідача не було заявлено клопотання про витребування судом інформації про наявність та розмір заборгованості за виконавчим провадженням, в рамках якого було виставлено на торги та продано 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на суму 259995 грн., щоб підтверджувало підстави погашення заборгованості саме за кредитною угодою №183/Р-07 від 19.07.2007р.
Беручи до уваги вище наведене, суд доходить до висновку, що на час звернення позивача АТ КБ «ПриватБанк» із позовом, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виконали грошового зобов'язання, пов'язаного з поверненням кредитного боргу розмір якого установлено рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12.10.2011 року, відповідно до якого заборгованість відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 становить в розмірі 1304033,31 коп., що є еквівалентом 163562,32 дол.США.
Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на цивільний захист( ст.ст.11,15 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 525, 526,530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Разом з тим, стосовно посилань відповідачів у частині визначення 3% річних у гривні погодитися не можливо виходячи з наступного.
Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Так, згідно кредитної угоди №18/Р-07, укладеної 19.07.2007 року між АТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 , вбачається, що відповідно до п.1.2 Угоди - загальна сума кредиту в рамках кредитної Угоди: 200 000 доларів США. Разом з тим, відповідно до п. 4.7 Угоди - погашення кредиту, сплата відсотків за цією Угодою здійснюється у валюті кредиту.
Таким чином, кредитною угодою №183/Р-07 від 19.07.2007 року встановлено повернення боргу в іноземній валюті - доларах США.
Судом встановлено, що відповідно до рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12.10.2011 року, відповідачі мають невиконане зобов'язання перед позивачем у розмірі 1304033,31 коп., що є еквівалентом 163562,32 дол. США.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про стягнення з відповідачів заборгованості саме в іноземній валюті, тобто прострочене зобов'язання визначене у розмірі 163562,32 доларів США, що передбачає і нарахування 3 % річних саме з 163562,32 доларів США.
Щодо посилань відповідачів стосовно розгляду раніше судами вимог про стягнення відсотків за користування кредитом у подвійному розмірі від ставки, зазначеної в п.3.1 (16% річних) договору, розраховані від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом, слід зазначити наступне.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18.01.2022 року у справі №910/17048/17, де зазначено, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 4-1 Оце 18), від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
Поряд із цим далі в цій постанові Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи спірний договір, зазначила, що відповідно до пункту 6.2 договору про відкриття кредитної лінії №119 та аналогічного пункту у договорі № 120 нарахування процентів здійснюється щоденно протягом дії цих договорів із розрахунку 360 днів у році, їх нарахування починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів. Тобто нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів. Підстав для неврахування зазначеного, що стало наслідком узгодження сторонами договірних умов, не вбачається, про що судами зроблено правомірний висновок. За таких обставин посилання скаржника на правові висновки у справах № 444/9519/12, № 912/1120/16 не можуть бути застосовані як нерелевантні спірним правовідносинам у справі № 910/17048/17.».
Відповідно до ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З легальних визначень зобов'язання (ч. 1 ст. 509 ЦК) та кредитного договору (ч. 1 ст. 1054 ЦК) вбачається, що кредитодавець (банк) має право вимагати від позичальника (боржника) повернення наданих йому грошових коштів (кредиту) разом із процентами, які є платою позичальника за надані йому грошові кошти (кредит). Відповідно, проценти як істотну умову кредитного договору (ч. 1 ст. 1054 ЦК) неможливо кваліфікувати як міру цивільно-правової відповідальності (проценти річних) в розумінні ст. 625 ЦК.
Актуальна практика Верховного Суду ґрунтується на тому, що проценти в розумінні ч. 1 ст. 1054 ЦК (плата за надану банківську послугу -кредит) не можуть бути ототожнені із 3% річних як заходу цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання грошового зобов'язання, встановленої законом (ч. 2 ст. 625 ЦК). Нарахування на суму боргу трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання (постанова ВП ВС від 23.05.2018 р. у справі №910/1238/17).
Отже, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК зобов'язання з кредитного договору включає в себе єдиний обов'язок боржника повернути кредит у повному розмірі та сплатити проценти. Проценти, передбачені кредитним договором та нараховані після закінчення строку повернення кредиту, є платою за кредит і не можуть бути визнані мірою відповідальності за неналежне виконання грошового зобов'язання відповідно до ст. 625 ЦК. Після закінчення строку повернення кредиту банк має право на нарахування процентів як плати за кредит та застосування до боржника тих заходів відповідальності, які передбачені ст. 625 ЦК України, зокрема, трьох процентів річних.
Беручи до уваги вищенаведене, посилання відповідачів стосовно розгляду раніше судами вимог про стягнення відсотків за користування кредитом у подвійному розмірі від ставки не знайшли свого підтвердження.
Щодо доводів відповідачів про пропуск позивачем трирічного строку для звернення з цим позовом, суд вважає зазначити наступне.
Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетроська від 12.10.2011 року по справі №2-1001/11 набрало законної сили 06.10.2021 року, коли постановою Верховного Суду від 06.10.2021 року було скасовано постанову Дніпровського апеляційного суду від 03.11.2020 року та залишено в силі рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12.10.2011 року.
Невиконання боржниками грошового зобов'язання є триваючим, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Постанова Великої Палати Верховного суду від 08.11.2019 року справа №127/15672/16-ц (провадження №14-254цс19).
Згідно матеріалів справи позовну заяву представником позивача направлено поштовою кореспонденцією 09.05.2023 року. На конверті, у якому була надіслана вказане позовна заява, знаходиться відбиток календарного штемпеля «Укрпошта» маркувальної машини з датою - 09.05.2023 року (т.1 а.с.34).
Отже, позивачем строки звернення до суду з позовними вимогами дотримані.
Таким чином, 3% річних розраховуються з урахуванням боргу у розмірі 163562,32 доларів США, помноженого 3, поділеного на 100, поділеного на 365 (кількість днів у році) та помноженого на 655 (кількість днів прострочення з 09.05.2020 року по 23.02.2022 року)=8805,47 доларів США.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків , встановлених цим Кодексом.
Разом з цим, відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010).
З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, та з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за кредитною угодою №183/Р-07 від 19.07.2007 року за період з 09.05.2020 по 23.02.2022 року в сумі 8805,47 доларів США.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 2415 гривень 12 копійок з кожного.
На підставі ст.ст. 11, 15, 16, 526, 527, 530, 625, 1054 ЦК України та керуючись ст.ст. 12-13, 76-81,141, 263-265 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 3% річних в розмірі 8805 доларів США 47 центів за невиконання простроченого грошового зобов'язання за кредитним договором №183/Р-07 від 19.07.2007 року за період з 09.05.2020 року по 23.02.2022 року.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі по 2415 гривень 12 копійок з кожного.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи до Харківського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: https://fr.hr.court.gov.ua
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - АТ КБ «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО № 305299, юридична адреса: 010601, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1Д, адреса для кореспонденції: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50.
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя О.М. Мартинова