Справа № 953/1710/25
н/п 2/953/1513/25
22 вересня 2025 року м. Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Дяченка О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Гавриленко К.О.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника третьої особи - Колотілової Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , яка діє від власного імені та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, третя особа Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, -
Позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 яка діє від власного імені та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, третя особа Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
В обґрунтування позовних вимог зазначили, що ОСОБА_2 , разом з дружиною ОСОБА_1 та неповнолітніми дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , до початку повномаштабного вторгнення мешкали за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. Починаючи з 24.02.2022 мікрорайон Північна Салтівка в Харкові зазнав інтенсивних обстрілів з боку російських військ. Протягом наступних днів обстріли посилилися, що призвело до значних руйнувань інфраструктури та житлових будинків. На початку березня, внаслідок бойових дій, спричинених військовою агресією Російської федерації, будинок зазнав значних руйнувань, більшість квартир зруйновані вщент. небезпеки. Через постійні атаки позивачі були змушені покинути свою квартиру, згодом вирішили виїхати у більш безпечне місце у Дніпропетровську область де були зареєстровані як внутрішньо- переміщені особи. ОСОБА_1 зі дітьми знаходилась та території Дніпропетровської області з 21.04.2022 по 18.01.2023 тоді як, ОСОБА_2 , залишався там до 30.10.2024. Знайшовши роботу у м. Суми, ОСОБА_1 була змушена виїхати та зареєструватись з дітьми як ВПО вже у м. Суми. В той же час, ОСОБА_2 продовжував знаходитися на території Дніпропетровської області до кінця жовтня 2024, і згодом був вимушений через роботу повернутися до м. Харків та зареєструватися як ВПО за іншою адресою, оскільки не мав можливості жити у своїй власній квартирі. Розлука з чоловіком спричинила ОСОБА_7 значні моральні страждання. Отже, постійне хвилювання за життя та безпеку чоловіка, який знаходиться в м. Харкові на території, що згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською федерацією, по суті є небезпечною та викликає глибокий емоційний дискомфорт.
Рух справи. Заяви, клопотання
Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 24.02.2025 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 20.03.2025 підготовче провадження у цивільній справі закрито, справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 06.06.2025 цивільну справу прийнято до провадження суддею Дяченко О.М. відповідно до повторного автоматизованого розподілу судової справи на підставі: рішення Вищої ради Правосуддя від 15.05.2025 № 1034/0/15-25, наказ голови Київського районного суду м. Харкова № 02-02/92 від 22.05.2025 «Про дострокове закінчення відрядження та відрахування зі штату судді ОСОБА_8 ».
Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судових засідань повідомлений завчасно та належним чином, просив розгляд справи проводити за його відсутності.
Позивач ОСОБА_1 яка діє від власного імені та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала просила задовольнити.
Суд враховує, що 24 лютого 2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною і Російською Федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність дипломатичних установ Російської Федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади Російської Федерації за посередництва третіх держав не здійснюється.
Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21 березня 2022 року з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами РФ на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права, крім випадків передачі судам чи громадянам України документів, одержаних за результатами виконання запитів, доручень і клопотань.
01.12.2022 прийнято Закон України № 2783-IX «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року». 23.12.2022 Закон набрав чинності.
Закон передбачає: зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР, у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь (стаття 1).
Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у справі № 308/9708/19 від 14 квітня 2022 року, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку із вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держав.
З урахування викладеного відповідач повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи у встановленому законом порядку шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному веб-порталі судової влади України.
Представник третьої особи держави України в особі Кабінету Міністрів України просила позовні вимоги задовольнити, врахувати письмові пояснення при ухваленні рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
09.09.2009 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції, зареєстровано шлюб, актовий запис № 1348, що підтверджується свідоцтвом про шлюб виданим 09.09.2009 (серія НОМЕР_1 ).
Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 20, 21).
Позивач ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу квіртири від 03.09.2012, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саварінською Н.В. (т. 1 а.с. 34-43).
Суд встановив, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , позивач ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 15, 23, 24).
Зі змісту довідки ВПО вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 27).
Відповідно до Довідки № 1 від 10.02.2025 виданою Управління соціальної та ветеранської політики Кам'янською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області ОСОБА_2 зазначено, що останній перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 25).
Зі змісту довідки ВПО від 30.10.2024 вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрований як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 27).
Зі змісту довідки ВПО від 21.04.2022 вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 31).
Зі змісту довідки ВПО від 18.01.2023 вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_5 (т. 1 а.с. 28).
Зі змісту довідки ВПО від 21.04.2022 вбачається, що ОСОБА_4 зареєстрована як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 32).
Зі змісту довідки ВПО від 18.01.2023 вбачається, що ОСОБА_4 зареєстрована як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_5 (т. 1 а.с. 30).
Зі змісту довідки ВПО від 21.04.2022 вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрована як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 33).
Зі змісту довідки ВПО від 18.01.2023 вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрована як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_5 (т. 1 а.с. 29).
Відповідно до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 07.02.2025 № 40 багатоквартирний будинок за адресою: АДРЕСА_6 включений в перелік аварійно небезпечних об'єктів, які підлягають демонтажу, ліквідації (т. 1 а.с. 165-167).
Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 17.01.2025 ОСОБА_2 встановлено 3 групу інвалідності (т. 1 а.с. 66-71).
З Витягу з ЄРДР № 22022220000002767 вбачається, що 01.09.2022 до ЄРДР внесені відомості за ч. 1 ст. 438 КК України за фактом того, що 02.03.2022 та 05.03.2022 мало місце порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил та інших відомств РФ, що полягали у здійсненні обстрілів із невстановленого виду озброєння та снарядами невстановленого калібру по житловому будинку за адресою: АДРЕСА_6 , що призвели до пошкодження будинку та квартири АДРЕСА_7 .
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Положеннями ч. 1 ст. 4 ЦК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положення ст. 4 ЦК України ґрунтуються на нормах ст. 55 Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Загальновідомим є той факт, що у лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.
24 лютого 2022 року розпочалось повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введений воєнний стан.
У силу ч. 3 ст. 82 ЦПК України вказана обставина не підлягає доказуванню.
Крім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
02 березня 2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від РФ негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія Російської Федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами РФ та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням статей 49-51 Закону України «Про міжнародне приватне право», застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Статтею 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено поняття «судовий імунітет», відповідно до якого пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України визначено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відтак, дії Російської Федерації вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну, а тому у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
Окрім того, відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Відтак судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава російська федерація є належним відповідачем у цій справі.
Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
За змістом ч. 3,5 ст. 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
В силу ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Як передбачено ч. 1 ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що право на відшкодування моральної шкоди виникає у особи, у тому числі внаслідок неправомірних дій щодо неї або членів її сім'ї, якщо це призвело до фізичних і душевних страждань потерпілого.
Як і у випадку відшкодування майнової шкоди підставою відповідальності за завдану моральну шкоду є склад цивільного правопорушення.
Відповідно до роз'яснень Пленуму ВСУ, викладеного в Постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з наступними змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Статті 3, 8, 12, 28 Загальної декларації прав людини 1948 року гарантують кожній людині право на життя, свободу і особисту недоторканність, ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом, вільне пересування і вибір місця проживання у межах кожної держави, соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. Ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність його житла. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року № 9-рп/2012 (справа №1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті1,3 Конституції України).
Право на життя, житло, повагу до сімейного життя передбачені також Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, ІV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділу ІІ Конституції України.
В ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі "Недайборщ проти Російської Федерації" (Скарга № 42255/04) від 1 липня 2010 року зокрема зазначив: 37. Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс.
З огляду на вказану практику Європейського Суду з прав людини, заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс. Це означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
Також у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Луізідоу проти Турецької Республіки» (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998) вирішено зобов'язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
Обґрунтовуючи розмір завданої шкоди, позивач посилається на пошкодження належного йому нерухомого майна через здійснення обстрілу з боку військових сил Російської Федерації, неможливість отримання належної медичної допомоги та післяопераційної реабілітації.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, роз'яснення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.
Беззаперечним є те, що у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України позивач як громадянин України був позбавлений звичного ритму життя, факт збройної агресії проти України спричинив йому страждання та душевний біль.
Враховуючи наведене, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди з дотримання принципів розумності та справедливості, суд враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, множинний характер порушень його конституційних прав, зокрема тяжкість вимушених змін у його житті, час та зусилля, необхідні для можливості відновлення попереднього стану, тому вважає, що справедливою сумою компенсації моральних страждань є 500 000,00 грн на кожного позивача, що на думку суду відповідає заподіяній моральній шкоді і буде достатнім та необхідним для відшкодування спричиненої моральної шкоди.
Судові витрати
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Згідно зі ставками судового збору на 2025 року судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 1211,20 грн та не більше 15140 грн.
Враховуючи ціну позову та вищевказані обмеження позивач мав би сплатити судовий збір у сумі 15140 грн, проте відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір у розмірі 15140 грн підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з Держави Російська Федерація на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 500 000,00 (п'ятсот тисяч, 00) грн.
Стягнути з Держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 , моральну шкоду у розмірі 500 000,00 (п'ятсот тисяч, 00) грн.
Стягнути з Держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , моральну шкоду у розмірі 500 000,00 (п'ятсот тисяч, 00) грн.
Стягнути з Держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , моральну шкоди у розмірі 500 000,00 (п'ятсот тисяч, 00) грн.
Стягнути з Держави Російська Федерація на користь держави судовий збір у розмірі 15 140,00 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) грн.
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 .
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_8 , місце проживання: АДРЕСА_5 .
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_5 .
Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_5 .
Відповідач: Держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації в Україні, місцезнаходження: м. Москва, вул. Житня, буд. 14.
Третя особа Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 12/2.
Повне судове рішення складено 22.09.2025.
Суддя О.М. Дяченко