Єдиний унікальний номер №943/715/25
Провадження № 2/943/953/2025
25 вересня 2025 року м. Буськ, Львівська область
Буський районний суд Львівської області в складі:
головуючої-судді Шендрікової Г.О.,
за участю секретаря судового засідання Ладиги С.В.
без участі сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Буськ в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
позивач АТ «Таскомбанк» через представника за довіреністю - адвоката Лаврів В.П. звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 18 жовтня 2021 року між Акціонерним товариством "ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_3 Заяву-договір №2386960-045 про надання кредиту. Відповідно до умов даного кредитного договору позичальнику було надано кредит на наступних умовах: сума кредиту- 54 841,30 грн; розмір процентної ставки за користування кредитом 0,01% річних; комісія за обслуговування кредитної заборгованості 4,9%. Однак взятих на себе зобов'язань за цим кредитним договором відповідач не виконав, а станом на 06.01.2025 року заборгованість за кредитним договором становить 96 334,04 грн., в т.ч.: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) 29 747,72 грн заборгованість по відсоткам (в т.ч. прострочені) 3,50 грн заборгованість по комісії (в т.ч. прострочена) 66 582,82 грн, що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості по кредитному договору та виписками. Оскільки відповідач добровільно не погашає вказану заборгованість за кредитом, що стало приводом для звернення позивача до суду із указаним позовом, який представник позивача просить задовольнити.
Ухвалою судді від 16.05.2025 року, після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача, який не є підприємцем, вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак подав до суду клопотання, в якому підтримує позовні вимоги в повному обсязі, проти розгляду справи не заперечує та просить суд розглядати справу у його відсутності, а тому суд вважає за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом подання відзиву на позов, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляв, що в силу вимог ч. 1 ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.
У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд вважає за можливе розглянути дану справу у відсутності сторін без фіксування судового засідання технічними засобами.
Згідно частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Дослідивши матеріали та з'ясувавши дійсні обставини справи, перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи із таких мотивів.
Згідно статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Згідно частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як визначено частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно частини першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Частинами п'ятою, сьомою статті 81 цього Кодексу передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 18 жовтня 2021 року між Акціонерним товариством "ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_3 Заяву-договір №2386960-045 про надання кредиту. Відповідно до умов даного кредитного договору позичальнику було надано кредит на наступних умовах: сума кредиту- 54 841,30 грн; розмір процентної ставки за користування кредитом 0,01% річних; комісія за обслуговування кредитної заборгованості 4,9%.
Умови вищезазначеного кредитного договору позичальником не виконані, кредитні кошти у встановлені договором строки не повернуті, що мало наслідком утворення заборгованості, яка станом на дату даного звернення залишається непогашеною.
Станом на 06.01.2025 року заборгованість за кредитним договором становить 96 334,04 грн., в т.ч.: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) 29 747,72 грн заборгованість по відсоткам (в т.ч. прострочені) 3,50 грн заборгованість по комісії (в т.ч. прострочена) 66 582,82 грн, що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості по кредитному договору та виписками.
Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами першою і другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ст. 612 ЦК України).
Частиною першою статті 627 ЦК України установлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 202, частини першої статті 626 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договором є домовленість двох або більше сторін на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).
Частиною першою статті 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.
Згідно частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Нормою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частинами першою та другою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
В силу приписів частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).
За змістом статей 629, 525, 612, 611 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 512 ЦК кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).
Згідно частини першої статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов'язання за договором кредиту належним чином не виконував, унаслідок чого за розрахунком позивача станом на станом на 06.01.2025 року заборгованість за кредитним договором становить 96 334,04 грн., в т.ч.: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) 29 747,72 грн заборгованість по відсоткам (в т.ч. прострочені) 3,50 грн заборгованість по комісії (в т.ч. прострочена) 66 582,82 грн, що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості по кредитному договору та виписками.
Таким чином, надані позивачем платіжні документи (платіжні доручення, витяги з реєстрів, бухгалтерська довідка) та виписки з особового рахунку позичальника, які підтверджують обставини видачі кредиту відповідачу та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку позивача, не спростовані будь-яким контррозрахунком відповідачки.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2021 року в справі №554/4300/16-ц, де Суд констатував, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Таким чином, надані банком виписки за картковими рахунками позичальника, яким суди дали оцінку у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача. На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, суд установив, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надав відповідачу кредит в обумовленій сумі, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача, тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних до позичальника про стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсотків. Посилання у касаційній скарзі на те, що банк не надавав позичальнику кредитні кошти в обумовленій кредитним договором валюті, є необґрунтованими, оскільки відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи передбачений кредитним договором порядок надання кредитних коштів був дотриманий, що підтверджується у тому числі випискою з особового рахунку позичальника, а також подальшими діями останнього щодо передачу в іпотеку нерухомого майна в забезпечення виконання взятих на себе зобов'язань, подальше внесення змін до кредитного договору, шляхом укладення додаткових угод, вчинення дій по частковому виконанню умов з повернення кредиту протягом тривалого часу.
Більше того, статтею 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, а якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, зокрема, у цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ч. 2 ст. 516 ЦК України). При цьому, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 525 ЦК України).
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду в складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року в справі №761/1543/20, де Суд зауважив, що доводи касаційної скарги про те, що позичальника не було повідомлено про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та звільнення відповідачів від відповідальності за невиконання умов договору, оскільки відповідно до частини другої статті 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Тобто, за змістом цього положення несприятливі умови для нового кредитора пов'язуються із виконанням боржником обов'язку первісному кредитору, а не у звільненні від такого обов'язку в цілому.
У постанові Верховного Суду в складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року в справі №761/1543/20 міститься висновок про те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 204, ч. 3 ст. 215 ЦК України). Ураховуючи те, що під час розгляду справи заявником не було спростовано презумпцію правомірності вказаного правочину, колегія суддів відхиляє посилання заявника на те, що такий було укладено з порушенням вимог закону. При цьому з виписки по особовому рахунку, наданого позивачем, вбачається, що після 30 березня 2017 року заявник здійснювала платежі на користь АТ «Таскомбанк».
Також у постанові від 12 квітня 2022 року в справі №756/6038/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виклав правовий висновок про те, що незгода позичальника з умовою договору про сплату комісії за ініціювання кредиту на стадії виконання, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання, не є підставою для визнання умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства. При цьому позивачка з цими умовами повністю погодилася, підписавши кредитний договір без застережень, отримала кредитні кошти та частково виконувала умови договору. Отже, підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», для недійсності кредитного договору позивачка не довела.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 13 лютого 2023 року в справі № 607/12729/15-ц зазначив, що укладення кредитного договору зі сторони банку особою без відповідних повноважень не порушує право позичальника, яка отримала обумовлені кредитним договором кошти, відтак суд обгрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки з цих підстав. Крім того, Суд зауважив, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, установивши, що кредитний договір підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, особа на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання в цілому недійсним кредитного договору.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Відтак, суд вважає, що позовні вимоги АТ «Таскомбанк» є обґрунтованими та підлягають до задоволення, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором від 06.01.2025 року заборгованість за кредитним договором становить 96 334,04 грн., в т.ч.: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) 29 747,72 грн заборгованість по відсоткам (в т.ч. прострочені) 3,50 грн заборгованість по комісії (в т.ч. прострочена) 66 582,82 грн, що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості по кредитному договору та виписками.
Окрім того, у відповідності до вимог частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 2 423,00 грн., а тому враховуючи повне задоволення цього позову, такий збір слід стягнути із відповідача на користь позивача.
Ураховуючи викладене, та керуючись статтями ст.ст. 2, 4, 10, 12, 76-80, 81, 82, 89, 141, 223, 247, 259, 260, 263, 264, 265, 268, 273, 274, 279, 354 ЦПК України суд, -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства «ТАСКОБАНК» код ЄДРПОУ 09806443, адреса вул. С. Петлюри, 30 м. Київ 01032 заборгованість за заявою-договором №2386960-045 про надання кредиту готівкою на власні потреби від 18 жовтня 2001 року в сумі 96 334 (дев'яносто шість тисяч триста тридцять чотири) гривень 04 копійки та 2 423 (дві тисячі чотириста двадцять три) гривні 00 копійок сплаченого судового збору.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Буський районний суд Львівської області.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення складено: 25.09.2025 року.
Учасники справи.
Позивач: Акціонерне товариство «Таскомбанк» вул. С. Петлюри, 30 м. Київ, 01032 код ЄДРПОУ 09806443.
Представник позивача: Лаврів Віталій Павлович.
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя: Г. О. Шендрікова