Справа № 308/6694/25
1-кс/308/5018/25
22 вересня 2025 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі :
слідчого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2
розглянувши клопотання представника заявника ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна накладеного ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 червня 2025 року, у кримінальному провадженні від 06 лютого 2025 року за №42025072030000014 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.201-2 КК України, -
встановив:
До Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області 26 серпня 2025 року надійшло клопотання представника заявника ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна накладеного ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 червня 2025 року, у кримінальному провадженні від 06 лютого 2025 року за №42025072030000014 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.201-2 КК України.
В обґрунтування клопотання представника заявника ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_4 посилається на те, що ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 09 червня 2025 року при розгляді справи № 308/6694/25 задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на тимчасово вилучене майно: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «Opel» модель «Combo», доручення на транспортний засіб марки Форд марки Фокус, чорнові записи, системний блок «PC ENTER», мобільний телефон марки «Samsung» модель «Galaxy A51» imei1 НОМЕР_1 та мобільний телефон марки «Samsung» модель «Galaxy A25 5 G» imei1 НОМЕР_2 , які було вилучено в ході проведення обшуку у будинку за адресою АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_3 ..
Адвокат зазначає, що ОСОБА_3 у кримінальному провадженні відомості про яке внесено до ЄРДР за № 42025072030000014 від 06.02.2025, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 201-2 КК України про підозру не повідомлялось, а відтак він не є підозрюваною особою.
Вилучені: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «Opel» модель «Combo», доручення на транспортний засіб марки Форд марки Фокус, чорнові записи, системний блок «PC ENTER», мобільний телефон марки «Samsung» модель «Galaxy A51» imei1 НОМЕР_1 та мобільний телефон марки «Samsung» модель «Galaxy A25 5 G» imei1 НОМЕР_2 , не мають жодного відношення до вчинення кримінального правопорушення, яке розслідуються в рамках кримінального провадження № 42025072030000014 та не є об'єктом кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 201-2 КК України.
Обмеження ОСОБА_3 , як законного володільця вилученого майна в можливості розпорядження вказаним майном без жодних на те причин та правових підстав призводить до порушення гарантованого ст. 41 Конституції України права власності на його майно, яке є непорушним.
Адвокат зазначає, що органом досудового розслідування не проводиться експертного дослідження вилучених мобільних телефонів та системного блоку (таке не призначено слідчим з часу його вилучення), доступ до мобільних телефонів володільцем не обмежувався, органом досудового розслідування з арештованими телефонами та системним блоком проведено всі необхідні слідчі дії, при його огляді, будь яких доказів (інформації) щодо кримінального правопорушення відомості про яке внесено до ЄРДР за № 42025072030000014 від 06 лютого 2025 року виявлено не було, вилучені телефони та системний блок не мають жодного відношення до вищевказаного кримінального правопорушення. Також, орган досудового розслідування мав достатній час та можливість скопіювати інформацію, яка міститься в телефонах та системному блоці, тому подальше їх тримання є недоцільним і непропорційним, зважаючи також на те, що за допомогою телефонів ОСОБА_3 здійснює доступ до банківських рахунків, особистої інформації тощо. За наведених обставин, потреба в подальшому арешту мобільного телефону марки «Samsung» модель «Galaxy A51» imei1 НОМЕР_1 , мобільного телефону марки «Samsung» модель «Galaxy A25 5 G» imei1 НОМЕР_2 та системного блоку «PC ENTER» - відпала.
Таким чином, адвокат вважає, що накладення арешту на свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «Opel» модель «Combo», доручення на транспортний засіб марки Форд марки Фокус, чорнові записи, системний блок «PC ENTER», мобільний телефон марки «Samsung» модель «Galaxy A51» imei1 НОМЕР_1 та мобільний телефон марки «Samsung» модель «Galaxy A25 5 G» imei1 НОМЕР_2 , які належать ОСОБА_3 не відповідає зазначеним вище вимогам КПК України, є непропорційним, тобто являється таким, що не відповідає тяжкості можливого правопорушення і становить особистий і надмірний тягар для власника майна, адже однозначно порушує «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав вищевказаної юридичної особи.
В судове засідання заявник та його адвокат не з'явилися, про розгляд клопотання повідомлені у встановленому законом порядку. Через канцелярію суду адвокат подав заяву в якій просить клопотання задовольнити та провести розгляд без їх участі.
Прокурор в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку. Через канцелярію суду подав заяву згідно якої просить розгляд клопотання проводити у його відстуності, зазначив що свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу марки «Opel» модель «Combo», доручення на транспортний засіб марки Форд марки Фокус та вказані транспортні засоби не є об"єктом дослідженняв межах вказаного кримінального провадження.
Слідчий суддя, дослідивши та проаналізувавши матеріали клопотання, приходить до висновку, що клопотання про скасування арешту майна, підлягає до задоволення.
За правилами ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Накладення арешту на певне майно може бути здійснено лише за наявності передбачених у КПК України нормативних підстав, а саме за ст.170 КПК України за наявності сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що таке майно: є речовим доказом злочину; підлягає спеціальній конфіскації; підлягає конфіскації як покарання чи заходу кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб; для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. При цьому, можливість накладення арешту за відповідними змінами до ст.170 КПК України окремо встановлюється для: 1) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого; 2) третіх осіб; 3) для юридичних осіб щодо яких застосовуються заходи кримінального провадження.
Відповідно до ч. 3 ст.170 КПК України, арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.
Згідно ст.174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Арешт майна також може бути скасовано повністю або частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 30.06.2020р. у справі №727/2878/19 звертає увагу на те, що вона вже неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та вказала на таке:
Якщо арешт накладений за КПК України 2012 р. на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 р. (постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2018р. у справі №202/5044/17, від 28.11.2018р. у справі №636/959/16-ц, від 12.12.2018р. у справі №640/17552/16-ц, від 27.03.2019р. у справі №202/1452/18, від 11.09.2019р. у справі №504/1306/15-ц).
Частиною 1 ст.1 КПК України 2012 р. встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Правовідносини щодо арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, регулюються главою 17 КПК України 2012р. За змістом ст.173 цього Кодексу питання про накладення арешту на майно вирішують слідчий суддя або суд.
Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ч.1 ст.174 КПК України 2012р.).
Отже, у випадках, визначених вказаною статтею, власник або інший володілець майна під час досудового розслідування не позбавлений права звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.
Слідчим суддею встановлено, що за ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 09 червня 2025 року при розгляді справи № 308/6694/25 задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на тимчасово вилучене майно: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «Opel» модель «Combo», доручення на транспортний засіб марки Форд марки Фокус, чорнові записи, системний блок «PC ENTER», мобільний телефон марки «Samsung» модель «Galaxy A51» imei1 НОМЕР_1 та мобільний телефон марки «Samsung» модель «Galaxy A25 5 G» imei1 НОМЕР_2 , які було вилучено в ході проведення обшуку у будинку за адресою АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_3 ..
Метою накладення арешту на вказане майно є збереження речових доказів.
Клопотання представника власника майна аргументовано тим, що органом досудового розслідування не проводиться експертного дослідження вилучених мобільних телефонів та системного блоку (таке не призначено слідчим з часу його вилучення), доступ до мобільних телефонів володільцем не обмежувався, органом досудового розслідування з арештованими телефонами та системним блоком проведено всі необхідні слідчі дії, при його огляді, будь яких доказів (інформації) щодо кримінального правопорушення відомості про яке внесено до ЄРДР за № 42025072030000014 від 06 лютого 2025 року виявлено не було, вилучені телефони та системний блок не мають жодного відношення до вищевказаного кримінального правопорушення. Також, орган досудового розслідування мав достатній час та можливість скопіювати інформацію, яка міститься в телефонах та системному блоці, тому подальше їх тримання є недоцільним і непропорційним, зважаючи також на те, що за допомогою телефонів ОСОБА_3 здійснює доступ до банківських рахунків, особистої інформації тощо. За наведених обставин, потреба в подальшому арешту мобільного телефону марки «Samsung» модель «Galaxy A51» imei1 НОМЕР_1 , мобільного телефону марки «Samsung» модель «Galaxy A25 5 G» imei1 НОМЕР_2 та системного блоку «PC ENTER» - відпала.
Прокурором в поданій заяві зазначено, що вилучені від ОСОБА_3 речі, предмети та документи мають доказове значення у вказаному кримінальному провадженні та відповідно до ст. 98 КПК України, визнані речовими доказами. Зокрема, чорнові записи, системний блок «РС ENTER», мобільний телефон марки «Samsung» модель «Galaxy A51» imei1 НОМЕР_1 та мобільний телефон марки «Samsung» модель «Galaxy A25 5 G» imeil НОМЕР_2 , можуть містити інформацію, яка має значення для досудового розслідування, на даний час ще повністю не оглянуті, тому повернення їх на даній стадії може зашкодити досудовому розслідуванню. В той же час, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «Opel» модель «Combo», доручення на транспортний засіб марки Форд марки Фокус, а саме вказані транспортні засоби не є об'єктом дослідження в рамках даного кримінального провадження.
Варто зазначити, що в кримінальному провадженні існує два види інтересів: суспільні інтереси, на захист яких спрямована система кримінальної юстиції; особисті інтереси підозрюваного, обвинуваченого, інших учасників кримінального провадження, які мають бути гарантовано захищені від неправомірних посягань.
Забезпечення балансу цих інтересів, по суті, є одним з найважливіших завдань кримінального провадження. Так, у ст.2 КПК зазначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Досягнути такого балансу можна лише за умови існування і дотримання певних правил, визначених у законі, які в своїй сукупності створюють систему гарантій від порушення прав особи, що опинилась у сфері дії кримінального провадження.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008, де вказувалися порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Між тим, ст. 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч.3 ст.28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява №31107/96, п.58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А №296-А, п.42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява №48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A №52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A №98).
Відповідно до ч. 3 ст. 22 КПК України слідчий суддя під час кримінального провадження не може одночасно виконувати функції державного обвинувачення, захисту і судового розгляду. Так, функції з доведення обґрунтованості поданого клопотання, наявності підстав для його задоволення процесуальним законом покладено виключно на ініціатора такого клопотання, в даному випадку - власника майна, разом з тим сторона обвинувачення у випадку не згоди з даним клопотанням зобов'язана належним чином її теж обґрунтувати. Відтак, слідчий суддя розглядає клопотання на підставі тих доказів, які слідчому судді і представлені. При цьому жоден учасник не був позбавлений можливості надати їх безпосередньо в судовому засіданні.
Викладені обставини свідчать, про те, що слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння заявником належним йому майном, у зв'язку з чим вважає доцільним скасувати арешт майна, не вбачаючи підстав для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.
Разом з тим, враховуючи, що у вказаному кримінальному провадженні на даний час досудове розслідування не закінчено, тобто кримінальне провадження не розглянуто, обвинувальний акт до суду не передано (відповідні дані у матеріалах клопотання та кримінального провадження відсутні), слідчий суддя вважає, що клопотання підлягає частковому задоволенню та зазначає, що відпала потреба подальшого застосування арешту на свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «Opel» модель «Combo», доручення на транспортний засіб марки Форд марки Фокус.
У зв'язку з наведеним у задоволенні решти вимог клопотання слід відмовити.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.100, 174, 309, 376 КПК України, слідчий суддя, -
ухвалив:
Клопотання представника заявника ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту на майно - задовольнити частково.
Скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 червня 2025 року в частині накладення арешту на свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «Opel» модель «Combo», доручення на транспортний засіб марки Форд марки Фокус.
Повернути свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «Opel» модель «Combo», доручення на транспортний засіб марки Форд марки Фокус власнику або представнику за дорученням.
У задоволенні решти клопотання відмовити повністю.
Роз'яснити сторонам, що відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання щодо скасування арешту майна.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Заперечення можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Слідчий суддя ОСОБА_1