Справа № 346/669/23
Провадження № 1-в/346/334/25
22 вересня 2025 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області
в складі головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю: секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
представника органу пробації ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні подання провідного інспектора Коломийського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Івано-Франківській області ОСОБА_5 про звільнення
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, засудженого 20.02.2023 року Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області за ч.1 ст.164 КК України до покарання у виді 100 годин громадських робіт,
від відбування вказаного покарання у виді громадських робіт у зв' язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку,
в поданні зазначено, що засуджений перебуває на обліку у вказаному відділі пробації з 03.04.2023 року.
Засудженому направлялися виклики на 11.07. та 23.07. 2025 року до даного органу пробації для роз'яснення порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт. Виклики направлялися за адресою, яка зазначена у вказаному вироку. Однак, за цими викликами засуджений не з'явився. У зв'язку із цим 24.07.2025 р. вказаним відділом пробації розпочато проведення початкових розшукових заходів, а саме направлено відповідні запити в Коломийський районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області та Отинійську селищну раду Коломийського району Івано-Франківської області.
29.07.2025 року до вказаного органу пробації надійшла інформація з Голосківського старостинського округу вказаної селищної ради про те, що ОСОБА_6 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Дана інформація підтвердилась повідомленням від 06.08.2025 року із цієї військової частини.
11.08.2025 року до вказаного органу пробації надійшло повідомлення з Коломийського РВП ГУ НП в Івано-Франківській області про те, що вказаним органом поліції не встановлено факту ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських робіт.
Зазначений вирок набрав законної сили 23.03.2023 р. Тому представник органу пробації вважає, що станом на 03.09.2025 року (дата оформлення подання) минули строки давності виконання обвинувального вироку, визначені п. 1 ч. 1 ст. 80 КК України, а факту ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських робіт не документувалося. Тому представник органу пробації просить звільнити засудженого від відбування вказаного покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.
Представник органу пробації в судовому засіданні підтримала дане подання із зазначених підстав. Вона також вказала, що у ч.3 ст.56 КК України йде мова про військовослужбовців строкової служби, а засуджений проходить військову службу за мобілізацією.
Засуджений в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, жодних заяв чи клопотань до суду не подав.
Прокурор вважає, що в задоволенні подання слід відмовити, оскільки засуджений перебував у розшуку, що виключає можливість його звільнення від покарання на підставі, яка вказана у розглядуваному поданні. Натомість, обвинувачений може бути звільнений від відбування покарання згідно з ч.3 ст.56 КК України громадські роботи, які також не призначаються військовослужбовця.
Суд, заслухавши вказаних учасників, вивчивши матеріали судового провадження та матеріали, долучені до даного подання, дійшов наступних висновків.
Вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20.02.2023 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.164 КК України, і призначено йому покарання у виді громадських робіт на строк 100 (сто) годин (а. п.3).
Відповідно до змісту листа командира військової частини НОМЕР_1 від 06.08.2025 року № 8220, долучених до нього Витягу з наказу командира вказаної військової частини (по стройовій частині) від 14.05.2025 № 132 та довідки «Форми-5» від 06.08.2025 року № 4481 засуджений призваний за мобілізацією до військової частини НОМЕР_2 та 14.05.2025 року зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (а. п. 14, 15).
Згідно з повідомлення Коломийського РВП ГУ НП в Івано-Франківській області від 11.08.2025 року, вказаним органом поліції не встановлено факту ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських робіт.
Відповідно до ст. 152 КВК України підставами звільнення від відбування покарання є: відбуття строку покарання, призначеного вироком суду; закон України про амністію; акт про помилування; скасування вироку суду і закриття кримінального провадження; закінчення строків давності виконання обвинувального вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; хвороба; інші підстави, передбачені законом.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 80 КК України особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:
1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі.
Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються.
Cтаття 80 КК України передбачає нормативне регулювання інституту звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та встановлює імперативні строки, сплив яких є безумовною підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання.
Правова природа вказаного виду звільнення від відбування призначеного покарання зумовлюється одностороннім обов'язком держави примусово реалізувати через спеціально уповноважені нею органи призначене особі покарання протягом певних строків. Особа, засуджена до певного виду покарання, не несе правового обов'язку застосовувати правообмеження, які входять до його змісту, сама до себе - це виключна одностороння компетенція спеціальних державних органів, які виконують покарання.
Водночас засуджена до певного виду покарання особа не може перебувати в потенційному очікуванні виконання покарання невизначений проміжок часу, у зв'язку із чим законодавчо встановлюються імперативні строки, сплив яких припиняє наявні між державою і засудженою особою кримінальні правовідносини, а отже, унеможливлює виконання покарання.
Окрім того, ч. 3 ст. 80 КК України передбачено положення щодо зупинення перебігу строку давності, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються.
У частині четвертій статті 80 КК також передбачено положення про те, що перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий злочин. Обчислення строку давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину.
Вказані положення свідчать, що держава втрачає право на виконання призначеного засудженому покарання лише у тих випадках, коли засуджений своєю поведінкою не перешкоджав процедурі його виконання.
За таких обставин застосування ст. 80 КК передбачає дослідження та встановлення судом терміну, протягом якого обвинувальний вирок не виконувався, збігу строку давності його виконання та факту ухилення засудженим від його відбування, що є підставою для зупинення перебігу такого строку давності.
Ухилення від відбування покарання як підстава для зупинення строків давності виконання обвинувального вироку є особливим юридичним фактом, питання вирішення якого належить до компетенції суду, а отже, цей факт слід встановлювати з дотриманням вимог процесуальної форми.
Зокрема, редакція частини третьої статті 80 КК України певним чином співвідноситься зі статтями 389 та 390 цього Кодексу, оскільки ухилення від відбування покарання, про яке йдеться у частині третій статті 80 Загальної частини КК України, у своєму конкретному прояві відповідає складу одного із злочинів, передбачених зазначеними статтями Особливої частини КК України.
Отже, роблячи висновок про ухилення особи від відбування покарання при застосуванні частини третьої статті 80 КК України, суд тим самим фактично визнає її винною у вчиненні нового злочину. Таке правозастосування суперечить частині першій статті 62 Конституції України, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Таким чином, вирішувати питання про зупинення строків давності виконання обвинувального вироку суду можливо лише після набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким особа буде визнана винною в ухиленні від відбування покарання.
Даний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24.12.2015 року, винесеній у справі № 5-324кс15.
Під ухиленням від відбування покарання розуміють умисні дії або бездіяльність засудженого, спрямовані на невиконання покарання.
Таким чином, єдиною та безумовною підставою для визнання особи такою, що ухиляється від виконання покарання, призначеного їй за вироком суду, є лише наявність обвинувального вироку суду, яким особа буде визнана винною саме в ухиленні від відбування покарання.
Даних про наявність обвинувального вироку суду щодо засудженого за фактом умисного невиконання вироку суду протягом встановленого строку давності матеріали справи не містять.
Наявність лише факту невиконання засудженим громадських робіт сам по собі не свідчить про ухилення від відбування цього покарання.
Крім того, згідно з ч.3 ст.56 КК України громадські роботи не призначаються особам, визнаним особами з інвалідністю першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.
Суд враховує вказані положення та вважає, що відбуття засудженим призначеного йому вказаним вироком покарання у виді громадських робіт є було неможливим внаслідок проходження з 20.03.2023 року засудженим військової служби за мобілізацією (арк. ос. спр. 24).
Враховуючи, що на даний час закінчились строки давності виконання вищевказаного обвинувального вироку, факт ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських робіт не встановлений вироком, що набрав законної сили, суд вважає, що подання підлягає задоволенню, оскільки наявні підстави для звільнення засудженого від відбування вказаного покарання на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 КК України.
Тому подання слід задовольнити.
Керуючись ст.80 КК України, ст. 152 КВК України, ст.107, 537-539 КПК України, суд
подання задовольнити.
Звільнити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування покарання у виді громадських робіт на строк 100 (сто) годин, призначеного вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20.02.2023 року за ч.1 ст.164 КК України, на підставі п.1 ч.1 ст.80 КК України, тобто у зв'язку із закінченням строків давності виконання цього вироку.
Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду протягом семи діб з моменту її проголошення (постановлення).
Повний текст ухвали складено 25.09.2025 року об 11 год.
Головуючий суддя : ОСОБА_1