Справа № 149/4197/24
Провадження №2/149/80/25
Номер рядка звіту 68
іменем України
23.09.2025 р. м. Хмільник
Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Павлюк О. О.,
за участі секретаря Олійник І. С.,
позивача ОСОБА_1 , його представника - адвоката Пилипчука В. О.,
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмільнику справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Глуховецької селищної ради Хмільницького району Вінницької області про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав
ОСОБА_1 звернувся до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Глуховецької селищної ради Хмільницького району Вінницької області про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав.
Позов мотивовано тим, що сторони перебувають в звареєстрованому шлюбі, від якого у них народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач зазначає, що сіпльне життя у них з відповідачем не склалося, в зв'язку з чим вони проживають окремо. Дітей повністю утримує він та його батько ОСОБА_3 , який повністю опікуєється дітьми за відсутності позивача. Відповідач життям дітей не цікавиться, за такихобставин просить шлюб розірвати та позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей.
Ухвалою суду від 07.01.2025 у даній справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання. Відповідачу надано строк для подачі відзиву на позовну заяву, однак відзиву подано не було.
26.03.2025 ухвалою суду закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити. Позивач ОСОБА_1 повідомив суду, що на його утриманні перебувають двоє дітей, які народилися у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2 . Фактичним вихованням та доглядом дітей на даний час займається батько позивача, оскільки сам позивач проходить війському службу. Мати не бере участь у вихованні та утриманні дітей, не цікавиться ними, тому позивач просить позбавити її батьківськитх прав. Оскільки збереження шлюбу неможливе, просить шлюб з відповідачкою розірвати.
Відповідач в судовому засіданні не заперечила щодо задоволення позову. Повідомила суду, що на даний час створила нову сім'ю, не хоче займатися дітьми, які народилися у шлюбі з позивачем. Сторони домовилися про те, що вихованням дітей буде займатися батько, претензій між собою не мають. Проти розірвання шлюбу не заперечує.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, надав клопотання про розгляд справи у його відстуність.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 підтверджено, що сторони 14.04.2018 зареєстрували шлюб, про що складено відповідний актовий запис № 191. Прізвища подружжя після реєстрації шлюбу: чоловіка - ОСОБА_5 , дружини - ОСОБА_5 (а.с. 10).
Від даного шлюбу у них народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 14) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 15).
Згідно з ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 СК України.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення (ч. 2 ст. 112 СК України).
Враховуючи викладене, а також зважаючи, що сторони наполягають на розірвання шлюбу між ними та не бажають зберігати сім'ю, суд дійшов висновку, що шлюб підлягає розірванню.
Щодо позовної вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав, суд приходить до наступного.
З довідки Глуховецької селищнох ради № 2-337 від 08.10.2024 (копія на а.с. 13) встановлено, що ОСОБА_1 проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 в складі сім'ї: теща - ОСОБА_6 ; цивільна дружина - ОСОБА_7 ; онук - ОСОБА_3 ; онук - ОСОБА_4 .
Згідно довідки Бродецького ліцею Глуховецької селищної ради № 65 від 09.10.2024 (копія на а.с. 16) ОСОБА_1 з 02.09.2024 по теперішній час опікується своїм онуком ОСОБА_3 .
Згідно довідки Бродецького ліцею Глуховецької селищної ради № 65 від 09.10.2024 (копія на а.с. 17) ОСОБА_1 з 02.09.2024 по теперішній час опікується своїм онуком ОСОБА_4 .
Таким чином, в ході судового розгляду встановлено, що фактичним вихованням і доглядом за дітьми сторін займається батько позивача - ОСОБА_1 .
Згідно висновку виконавчого комітету Глуховецької селищної ради від 30.01.2025 (а.с.33-34) позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є таким, що відповідає інтересам дітей.
Відповідно до а. 2 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про розгляд справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007р. №3, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Статтею 11 Закону України «Про охоронну дитинства» від 26.04.2001р. № 2402-ІІІ передбачено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Згідно з ст. 12 Закону України «Про охоронну дитинства», ст.ст. 150, 157 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Статтею 164 СК України встановлено вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав, який складається з шести пунктів та є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Отже, відповідно ч.1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, у випадках коли вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно із ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Пленум Верховного Суду України в п. 15, 18 Постанови №3 від 30.03.2007року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Верховний Суд неодноразово підкреслював, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який йдуть лише у виняткових випадках. А головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку (постанова КЦС від 20.12.2023 у справі №522/20260/21).
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У силу ст. 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори" від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).
Ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.
Європейський суд з прав людини у справі "Савіни проти України" зазначив, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції.
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення ст. 8 Конвенції, якщо воно здійснене "згідно із законом", відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в п. 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (п. 50 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хант проти України").
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні у справі "Мамчур проти України" Європейський суду з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Савіни проти України").
У рішенні "Хант проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.
Крім того, відповідно до п. 50 Керівних принципів Комітету міністрів Ради Європи щодо судочинства, дружнього до дитини, до всіх процесуальних дій, у яких беруть участь діти, має застосовуватися принцип невідкладності задля отримання швидкої відповіді і якнайкращого захисту інтересів дитини з дотриманням принципу верховенства права.
Суд також керується тим, що кожна особа в силу приписів ст. 4 ЦПК України має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Таким чином, судовому захисту підлягають не будь-які, а лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи законні інтереси.
У судових засіданнях відповідач вказувала, що не бажає приймати участь у вихованні дітей та не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав. Разом з тим, походження дитини від матері є незмінним фактом, що породжує взаємні права та обов'язки незалежно від бажання матері. В силу ст. 59 СК України на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов'язані постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей; поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім'ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв. При чому невиконання таких обов'язків не є беззаперечною підставою для позбавлення матері батьківських прав, що, як вказувалося раніше, є винятковим заходом.
В ході судового розгляду не надано доказів того, що відповідач ОСОБА_2 не бере участь в утриманні дітей (в т.ч. має заборгованість за аліментами на їх утримання), вчиняє відносно дітей протиправні дії, зокрема адміністративні чи кримінальні правопорушення, негативно впливає на виховання тощо. Сама по собі висловлена у ході судового розгляду згода відповідача на позбавлення її батьківських прав та небажання брати участь у вихованні дітей, у сукупності з іншими обставинами не свідчать про наявність підстав для позбавлення її батьківських прав.
З цих же підстав суд не вважає, що висновок виконавчого комітету Глуховецької селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 є доказом, що має переважне значення при вирішенні справи, оскільки він оцінюється судом в сукупності з іншими доказами та поясненнями, наданими учасниками безпосередньо у судовому засіданні. Висновок комісії носить рекомендаційний характер та в силу частини шостої статті 19 СК України, суд може не погодитися з висновком, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Аналіз висновку комісії про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 свідчить про те, що він ґрунтується на констатації факту відсутності спілкування матері з дітьми та проживання дітей з батьком та дідусем. При цьому висновок не містить посилання на спілкування із самими дітьми, в тому числі в присутності психолога чи педагога, з матір'ю ОСОБА_2 з метою з'ясування її дійсного ставлення до участі у вихованні дітей, а також з батьком ОСОБА_1 та дідусем ОСОБА_1 , з яким проживають діти. Таким чином, вказаний висновок не містить належного обгрунтування того, що позбавлення батьківських прав матері відносно дітей як винятковий захід буде відповідати їх інтересам.
Крім того, в ході судового розгляду судом не встановлено, що між сторонами існує спір з приводу позбавлення батьківських прав матері відносно дітей. Сторони у судовому засіданні вказали, що домовились про те, що вихованням дітей буде займатися батько.
Виходячи з того, що позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого позивачем щодо дітей не доведено. В справі відсутні виключні обставини, за яких мати може бути позбавлена батьківських прав, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині позбавлення батьківських прав.
На підставі ст.ст. 105, 110, 121, 150, 151, 155, 164 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 3, 10, 15, 60, 88, 209, 213, 215 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 17.04.2018 Франківським районним у місті Львові відділом держаної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, актовий запис - 191, - розірвати.
В решті позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 25.09.2025.
Суддя Павлюк О. О.