Справа № 148/1401/19
Провадження № 1-кп/147/248/25
іменем України
23 вересня 2025 року с-ще Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
із секретарем ОСОБА_4 ,
за участі:
прокурора: ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
під час розгляду у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019020000000087 від 18.02.2019, про обвинувачення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 9 ч.2 ст.115 КК України та ч.4 ст.187 КК України,
30 червня 2025 року в провадження колегії суддів Тростянецького районного суду Вінницької області на підставі ухвали Вінницького апеляційного суду від 24 червня 2025 року надійшло зазначене вище кримінальне провадження.
Ухвалою суду від 30 червня 2025 року призначено підготовче судове засідання.
Підготовче судове засідання неодноразово відкладалося, востаннє на 14:00 годину 23 вересня 2025 року.
23 вересня 2025 року від прокурора ОСОБА_5 надійшло клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у якому прокурор просить продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у виді тримання від вартою терміном на 60 днів. Клопотання мотивоване тим, що 28 лютого 2019 року ОСОБА_6 затримано за підозрою у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 9 ч.2 ст.115 КК України та ч.4 ст.187 КК України. Слідчим суддею Вінницького міського суду Вінницької області від 01.03.2019 щодо ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою. У подальшому слідчими суддями Вінницького міського суду Вінницької області, а згодом колегією Вінницького районного суду Вінницької області продовжувався строк тримання під вартою ОСОБА_6 . Востаннє строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 30.07.2025 на 60 днів до 27 вересня 2025 року включно. Прокурор стверджує, що на даний час продовжують існувати та не зменшились ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування до обвинуваченого даного запобіжного заходу. Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України встановлено наявність ризиків, передбачених у п. 1, п. 3, п. 4 та п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, і в обґрунтування застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого покладається необхідність запобігання способам переховуватися від суду; запобігання способам незаконно впливати на потерпілого, свідків; перешкоджати кримінальному провадженню шляхом неявок до суду; вчинити інше кримінальне правопорушення. Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років або довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. Зазначає, що потерпілий, під час судового розгляду, просив суд утримувати обвинуваченого під вартою та в разі визнання його винним призначити максимальне покарання, відповідно до санкцій інкримінованих обвинуваченому злочинів. Крім цього, наслідком злочинних дій обвинуваченого стала смерть особи похилого віку. ОСОБА_6 за місцем проживання характеризується посередньо, водночас офіційно не працює, не має стабільного джерела доходів та у нього відсутні усталені соціальні зв'язки, а тому може в будь-який момент без зайвих труднощів покинути місце тимчасового проживання, а під загрозою застосування суворої міри покарання може здійснити спроби переховуватись від суду, а також може незаконно впливати на учасників кримінального провадження, свідків та інших осіб, тобто наявні ризики передбачені п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України. Крім цього, з урахуванням відсутності стійких та тривалих трудових відносин, офіційного та постійного джерела доходів є об'єктивні підстави вважати, що ОСОБА_6 , перебуваючи на волі, може вчинити інше кримінальне правопорушення, тобто наявний ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Перераховані ризики і обставини, чітко відображені у відповідних матеріалах справи, продовжують існувати та не зменшились на даний час, а отже, застосування жодного іншого більш м'якого запобіжного заходу, окрім тримання під вартою, не може їм запобігти. Також, на думку прокурора, необхідність продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою також вказує співрозмірність вчинених ним злочинів із завданими наслідками.
Прокурор ОСОБА_5 в підготовчому судовому засіданні підтримала клопотання в повному обсязі, просить продовжити дію запобіжного заходу без визначення розміру застави, повідомила, що ризики на даний час не зменшились, а справа знаходиться на стадії підготовчого провадження.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 заперечувала проти клопотання прокурора та просила в його задоволенні відмовити. Висловилась, що ризики на соьгодні або зменшились, або відпали, її підзахисний більше шести років без вироку перебуває у місці позбавлення волі, що грубо порушує права людини. Зазначила, що обвинувачений має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, а тому просила застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
Обвинувачений ОСОБА_6 зазначив, що ризики відсутні, адже він не вчиняв злочин, що йому інкримінується. Жодний доказ наданий стороною обвинувачення не підтверджує причетності до кримінального правопорушення, яке йому ставиться у вину, в той час, як він 6 років та 7 місяців перебуває під вартою. Подав клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який у виді домашнього арешту. В обгрунтування клопотання зазначив, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України відсутні. Під час обрання запобіжного заходу судом було враховано можливі ризики: переховування від суду, незаконний вплив на потерпілого чи свідків, знищення або спотворення доказів. На сьогодні: досудове розслідування завершене, усі докази зібрані; свідки допитані, їхні пояснення долучені; ризик переховуватись мінімальний, оскільки у нього є місце реєстрації, постійне місце проживання та міцні соціальні зв'язки; зазначив, що раніше несудимий, не має порушень закону, що свідчить про відсутність схильності до протиправної поведінки. Посилається на принцип пропорційності та практику ЄСПЛ, згідно з якими тримання під вартою має бути виключним запобіжним заходом і може застосовуватися лише тоді, коли жоден інший більш м'який захід не може забезпечити належну процесуальну поведінку. Домашній арешт відповідає принципу пропорційності та забезпечить баланс між завданням кримінального провадження і правами обвинуваченого. Повідомляє про готовність виконувати процесцуальні обов'язки. З огляду на це просить змінити запобіжний захід у виді тримання під вартою на домашній арешт строком, визначеним судом, із покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Захисник - адвокат ОСОБА_7 , повністю підтримала клопотання свого підзахисного та просила його задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення клопотання обвинуваченого, зазначила, що обставини наведені у клопотання обвинуваченого не переважають ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України. Звертає увагу, що наразі справа знаходиться на стадії підготовчого судового провадження, а тому свідки і потерпілий не допитані, докази не досліджені, не допитаний обвинувачений.
Потерпілий та його представник - адвокат ОСОБА_8 в підготовче судове засідання не прибули, водночас представник потерпілої повідомила в телефонному режимі про неможливість прибуття у зв'язку із її участю у невідкладних слідчих діях у іншому кримінальному провадженні.
Суд, вислухавши доводи учасників справи, дослідивши матеріали справи, та поданих клопотань дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.
Згідно з ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Як встановлено судом, строк тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 закінчується 27 вересня 2025 року. Розгляд кримінального провадження до вказаної дати не може бути закінчено, справу не призначено до судового розгляду.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Так, за змістом ст.131-132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.
Відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Під час вирішення питання про необхідність ув'язнення особи вагомою підставою є ризик переховування цієї особи від правосуддя та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. Водночас переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують.
Згідно із ч. 1 ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_6 було встановлено судом під час обрання та продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
ЄСПЛ у своїй практиці вказує, що після обрання запобіжного заходу з плином часу просто обґрунтованої підозри стає недостатньо для його продовження, а тому у процесі вирішення питання про продовження відповідних строків суди мають з'ясувати наявність інших «відповідних» і «достатніх» обставин (Макаренко проти України, справа №622/11). До таких обставин належать ризик переховування від правосуддя, ризик здіи?снення тиску на свідків чи спотворення доказів, ризик змови, ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, ризик спричинення громадських заворушень чи необхідність захисту прав затриманоі? особи (справа «Харутюнян проти Вірменії» №629/11).
Згідно із ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, що свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 КПК України, повинно мітити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
На думку сторони обвинувачення, на даний час не зменшилися та продовжують існувати ризики, передбачені п. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, встановлені ухвалою слідчого судді та в подальшому, які слугували продовженню дії запобіжного заходу, продовжують існувати, а саме можливість переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілого, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.
ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 9 ч.2 ст.115 КК України та ч.4 ст.187 КК України.
Ухвалою слідчого судді від 01.03.2019 до ОСОБА_6 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Під час вирішення клопотання прокурора щодо продовження міри запобіжного заходу відносно обвинуваченого у виді тримання під вартою суд враховує, що згідно з наданим до суду обвинувальним актом громадянин ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушеннях проти життя та здоров'я особи за п.п. 6, 9 ч.2 ст.115 КК України та ч.4 ст.187 КК України.
Разом із цим, надаючи на момент розгляду заявленого клопотання оцінку можливості переховування обвинуваченого від суду, суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини у справі «В. проти Швейцарії», зокрема те, що небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з урахуванням характеру підозрюваного, його моральних якостей, наявності у нього коштів, зв'язків з державою, у якій його переслідують.
Варто зазначити, що 25 червня 2019 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення у справі №7-р/2019 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини п'ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, яким констатував, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Конституційний Суд України у даному Рішенні зокрема вважає, що обґрунтування необхідності тримання під вартою особи самою лише кваліфікацією злочину, не забезпечує і не може забезпечити балансу між метою застосування такого виняткового запобіжного заходу у кримінальному провадженні та конституційним правом особи на свободу та особисту недоторканність. Водночас обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, а також бути пропорційними та обґрунтованими.
Згідно із ч. 1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Звертаючись з суду з клопотанням щодо продовження застосування запобіжного заходу, прокурор посилається на існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України та неможливість застосування інших запобіжних заходів станом на теперішній час.
Суд під час розгляду даного питання в підготовчому судовому засіданні вважає встановленим існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме можливість запобігання спробі обвинуваченого переховуватися від суду; вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на потерпілого та свідків.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому злочинів, може вдатися до відповідних дій, а враховуючи тяжкість передбаченого покарання, його вік, наявність воєнного стану в Україні та неможливість повного контролю над кордонами може виїхати за межі країни з метою уникнення відповідальності за особливо тяжкий злочин.
Під час встановлення наявності чи відсутності ризику впливу на свідків, потерпілого у цьому кримінальному провадженні, варто враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, потерпілими у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу на свідків, потерпілого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, потерпілих та дослідження їх судом.
Вищезазначене дає підстави обґрунтовано припускати ймовірну можливість незаконного впливу зі сторони обвинуваченого на свідків, потерпілого в даному кримінальному провадженні.
Також, є доведеним ризик щодо вчинення іншого кримінального правопорушення, враховуючи особу обвинуваченого та обставини вчинення кримінального правопорушення.
З огляду на зазначене вище, суд дійшов висновку, що запобігти вищезазначеним ризикам можливо лише шляхом застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, і обрання більш м'якого запобіжного заходу не здатне забезпечити належну поведінку обвинуваченого.
Таким чином, є достатні дані вважати, що ризики, передбачені у п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, об'єктивно наявні станом на теперішній час, що свідчить про неможливість їх запобігання шляхом застосування до обвинуваченого інших, більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Варто зазначити, що суд не погоджується з міркуваннями сторони обвинувачення про вірогідність ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, оскільки його існування всупереч вимог змагальності кримінального судочинства не доведено жодними фактичними даними.
В розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Згідно зі сформованою практикою Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного/обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»). Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Суд зазначає, що тримання особи під вартою є виправданим, якщо конкретні обставини дають підстави стверджувати про наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими обставинами є тяжкість та підвищена суспільна небезпечність інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, можливість ухилитися від явки до суду та вчинити інший злочин. Водночас небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про особу обвинуваченого.
Також, суд зазначає, що наявність зазначених вище ризиків була встановлена під час досудового розслідування, ухвалою слідчого судді, та суд зазначає, що достовірних даних на підтвердження того, що ці встановлені ризики зменшились або зникли під час підготовчого судового засідання суду не надано.
За таких обставин, посилання сторони захисту на недоведеність існування ризиків, суд вважає безпідставними в підготовчому судовому засіданні.
Суд не ігнорує ті аргументи, які наводяться обвинуваченим та його захисником, а саме щодо наявності місця проживання, міцних соціальних зв'язків та тривалості перебування обвинуваченого під вартою, проте в даному конкретному випадку суд дійшов переконання, що ці аргументи не переважають вимог суспільного інтересу, який полягає у встановленні істини.
На час розгляду клопотання прокурора матеріали справи не містять будь-яких даних, що поточний стан здоров'я ОСОБА_6 перешкоджає перебуванню в ізоляції від суспільства. Таких даних не надано і стороною захисту.
Щодо доводів обвинуваченого про непричетність до інкримінованих йому кримінальних правопорушень, колегія суддів зазначає, що на сьогодні справа знаходиться на стадії підготовчого судового засідання, розглядаючи клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, на стадії підготовчого судового засідання, суд не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.
Посилання сторони захисту в судовому засіданні на тривалий термін перебування під вартою обвинуваченого суд не може вважати спроможними, адже тривалість розгляду справи залежить від об'єктивних обставин, які не завжди залежать від волі суду та/або учасників судового провадження.
Щодо клопотання обвинуваченого, яке підтримане захисником - адвокатом ОСОБА_7 , суд зазначає таке.
Сторона захисту просить змінити запобіжний захід з тримання під вартою на більш м'який, а саме на домашній арешт за місцем постайного проживання обвинуваченого.
Судом вивчалась можливість застосування відносно ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначених ризиків.
Однак, враховуючи існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та з метою їх запобігання, а також забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та оцінюючи сукупність обставин, а саме: тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винним у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він обвинувачується, враховуючи вік, стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків, харакриризуючі дані на особу, суд дійшов висновку, що застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим.
Власне, як зазначалось вище, на теперішній час проводиться підготовче судове засідання, потерпілий, свідки не допитані, не досліджено докази. Будь-яких нових обставин, які мають значення під час вирішення питання щодо продовження запобіжного заходу обвинуваченому та які не існували і не розглядались на час обрання запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.
Наведені обставини формують у суду переконання щодо наявності ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України. Твердження сторони захисту, про зміну ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді домашнього арешту є непереконливими та невмотивованими.
На час вирішення питання продовження запобіжного заходу відомості про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою, у тому числі за станом здоров'я, суду не надані.
Судом вивчені всі характерезуючі дані про особу обвинуваченого, а саме що ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, із середньою спеціальною освітою, неодружений, непрацюючий, раніше несудимий, на утриманні неповнолітніх дітей або інших осіб немає, проживає у м. Тульчин, зареєстрований в с. Клебань Тульчинського району Вінницької області.
І суд зазначає, що ці дані не зменшують ризики, визначені судом та даних про неможливість перебування обвинуваченого за станом здоров'я в умовах тримання під вартою суду не надано.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, оцінюючи сукупність обставин, передбачених ст.178 КПК України, дані щодо особистості обвинуваченого, беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, наявність суспільного інтересу в умовах воєнного стану, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, приходить висновку, що застосування більш м'яких запобіжних заходів, крім тримання під вартою, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а тому продовжує запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 на 60 днів без визначення застави, на підставі ч.4 ст. 183 КПК України, враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких злочинів, пов'язаних із застосуванням насильства, відмовивши в задоволенні клопотання захисту про зміну запобіжного захисту та задовольнивши клопотання прокурора.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 196, ст. 197 КПК України строк тримання під вартою обвинуваченого варто визначити до 24:00 год 21.11.2025.
Керуючись ст. 177, 178, 183, 315, 369, 370-372 КПК України, суд
Клопотання прокурора ОСОБА_5 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави, обвинуваченому ОСОБА_6 - задовольнити.
Продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на 60 (шістдесят) днів - тобто до 21 листопада 2025 року включно, без визначення розміру застави.
В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт - відмовити.
Копію ухвали направити на адресу Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» для вручення обвинуваченому та виконання.
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє її виконання.
Повний текст ухвали складено та оголошено о 10 годині 30 хвилин 25 вересня 2025 року.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3