Справа 206/3404/25
Провадження 2/206/2012/25
25 вересня 2025 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Кушнірчук Р.О.,
при секретареві Глущенко Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту припинення проживання однією сім'єю,
за участю :
позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
18 червня 2025 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтовує тим, що він з січня 2010 року почав проживати у цивільному шлюбі з відповідачем, від якого в них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У липні 2023 року фактичні шлюбні стосунки між ними були припинені та вони стали проживати окремо один від одного, відповідач переїхала проживати на дачу до своєї матері, залишила роботу та на теперішній час ніде не працює. Життя відповідача в повній мірі присвячено спілкуванню з подругами та друзями. Дитину до школи та на додаткові заняття і секції, відвозить він, сплачує всі витрати на утримання сина, в той час як відповідач пояснює свою неможливість матеріально приймати участі в утриманні сина - відсутністю в неї роботи. Крім того, фактичне припинення шлюбних стосунків було обумовлено і тим, що відповідач почала зустрічатись з іншим чоловіком, відносини з яким стали для неї пріоритетом у власному житті. Майже два роки він самостійно доглядає сина, забезпечуючи його всім необхідним, але вимушений був найняти домогосподарку, яка допомагає йому з побутовими питаннями, так як він багато працює в сфері транспортних перевезень. Він неодноразово пропонував їй змінити спосіб життя, повернутись додому та продовжити жити повноцінною сім'єю, але вона не бажає цього та не пояснює зовсім свого ставлення до їх стосунків та власної поведінки. З огляду на те, щоб в подальшому унеможливити вирішення спірних питань, пов'язаних з поділом майна, придбаним під час їх спільного проживання, а також з метою унеможливити в подальшому претендувати відповідачці на придбане ним майно після фактичного припинення шлюбних стосунків, яке він має намір залишити виключно їх спільному синові, позивач просить суд встановити факт припинення проживання однією сім'єю між ним та відповідачем з 01 липня 2023 року, залишити сина проживати з ним на його самостійному вихованні та утриманні, а також стягнути з відповідача аліменти в твердій грошовій сумі у розмірі 6000 гривень щомісяця з дати подання позову до суду.
23 червня 2025 року ухвалою суду було відкрито провадження у справі.
10 липня 2025 року за клопотанням сторін ухвалою суду було закрито підготовче засідання.
26 серпня 2025 року позивач в судовому засіданні пояснив, що за тривалий час зберегти сім'ю не вдається, а тому враховуючи таке відношення відповідача та спосіб її життя, він просить задовольнити позов у заявлений ним спосіб.
Відповідач в судовому засіданні заперечувала проти стягнення з неї аліментів, вказуючи на неможливість їх сплати, оскільки вона зараз проживає зі своєю мамою у дачному будинку та не працює, а тому допомагати матеріально не має можливості. Обставини та причини того, що їх фактичні шлюбні стосунки припинилися у липні 2023 року нею не заперечуються, а після припинення проживання однією сім'єю - син ОСОБА_4 дійсно залишився проживати з батьком, оскільки на дачі, де вона проживає зі своєю мамою, належних умов не має, тому останнім часом позивач самостійно займається вихованням сина, відвозить його до школи та на музику і боротьбу.
Оскільки за змістом ч. 2 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини, для повного та всебічного розгляду справи, суд вислухав думку і їх спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Так, в судовому засіданні 28 серпня 2025 року ОСОБА_3 розповів, що йому 10 років та він навчається у школі, але зараз перебуває на канікулах. В нього багато двоюрідних братів та сестер. Вони вдвох з батьком проживають у квартирі, де в нього є все необхідне та він бажає в ній і залишитись, бо за місцем його мешкання він має багато друзів, з якими в них гарні стосунки. Мама зараз проживає із бабусею на дачі, а батько з ним сам займається, відвозить на заняття та забезпечує всім необхідним.
Вислухавши пояснення позивача та відповідача, а також врахувавши думку дитини, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено та не заперечувалось сторонами, що з січня 2010 року позивач та відповідач почали жити у цивільному шлюбі, від якого в них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 (а.с.6).
02 січня 2023 року між сторонами було укладено договір про участь у вихованні та утриманні дитини, відповідно до умов якого, сторони домовились про те, що у разі припинення фактичних шлюбних відносин, їх спільний син залишається проживати разом з батьком за місцем мешкання останнього та перебуватиме на його утриманні (п.1 Договору).
З наданих сторонами пояснень вбачається, що з 01 липня 2023 року між ними фактично припиненні шлюбні відносини, відповідач переїхала проживати до свої матері за адресою АДРЕСА_1 , а їх спільний син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишився проживати разом з батьком у належному йому на праві власності житлі.
Фактично з липня 2023 року сторони не підтримують шлюбних стосунків, їх спільне життя не склалось, однак після того, як відповідач почала проживати окремо, вона припинила допомагати позивачу в матеріальному та фактичному забезпечені інтересів їх спільної дитини, пояснюючі це тим, що вона не працевлаштована та не має постійних джерел доходу.
Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги в частині встановлення факту припинення з 01 липня 2023 року між ним та відповідачем спільного проживання однією сім'єю, посилається на те, що це йому необхідно з метою унеможливити в подальшому претендувати відповідачці на придбане ним майно, яке він бажав би залишити виключно їх спільному синові, а не цивільній дружині, з якою вони вже не ведуть спільного господарства та яка на теперішній час проживає окремо, влаштовуючи своє власне життя та не допомагаючи йому.
За змістом положень ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 року у справі 560/17953/21 було сформовано правовий висновок про те, що перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Приймаючи до уваги фактичні взаємовідносини сторін, а також відсутність заперечень з боку відповідача щодо фактичного припинення між ними проживання однією сім'єю, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про встановлення факту припинення таких відносин саме з 01 липня 2023 року - підлягають задоволенню, оскільки від цього факту залежатиме виникнення, зміна або припинення прав відповідача на майно, яке буде придбане та належатиме позивачеві після 01 липня 2023 року.
Разом з цим, зі встановлених у судовому засіданні фактичних обставин справи та наданих суду відомостей не вбачається спору між сторонами про місце проживання їх спільного сина, через те, що він, як на час звернення до суду з позовом, так і на час розгляду справи, проживає та продовжує проживати з батьком у його житлі, який його фактично утримує, виховує та забезпечує всім необхідним для навчання та розвитку здібностей сина, і такі умови вже існували на час звернення до суду з позовом та були погоджені умовами укладеного між сторонами 02.01.2023 року договору про участь у вихованні та утриманні дитини.
Так, після фактичного припинення стосунків між позивачем та відповідачем, позивач залишився проживати разом з сином, займаючись його вихованням, повністю забезпечуючи всім необхідним, що не заперечувалось і самою відповідачкою, яка проживає окремо від них.
У правовому висновку, викладеному у Постанові від 15.01.2020 р. у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19), Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 22 грудня 2021 року по справі № 339/143/20 (провадження № 61-6809св21), суд також врахував висновки у вищенаведеній постанові ВСУ та зазначив, що сторони не зверталися до суду із вимогами про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, суд, враховуючи принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обґрунтовано в межах доводів та вимог позову про розірвання шлюбу та залишення дитини проживати одним із батьків, встановивши, що дитина до розірвання шлюбу після припинення фактичних шлюбних відносин батьків проживала разом з матір'ю, залишив проживати дитину з нею, чим лише констатував місце проживання дитини, не визначаючи його. Одночасно Верховний Суд наголосив на тому, що другий з батьків не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання сина разом з ним у разі наявності підстав вважати, що проживання дитини з батьком відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Законодавством України закріплено обов'язок того із батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини, окрім того, законодавець зобов'язує батьків вирішувати всі питання виховання дитини спільно (ст. 157 СК України ).
Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України за №789-XII від 27.02.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, §54, ЄСПЛ, від 07.12.2006р.). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, §100, ЄСПЛ, від 16.07.2015р.).
У даній справі, яка розглядається, відсутні підстави, передбачені ч. 2 ст. 161 СК України, за яких з позивачем неможливо було б залишити проживати сина, а сама відповідач проти цього не заперечувала, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 160 СК України, згідно якої, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
В даному випадку, після фактичного припинення проживання однією сім'єю, батьки дитини прийшли до спільної згоди щодо місця проживання їх сина, умови договору від 02.01.2023 року ними не оспорювалися, а сам ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявив бажання залишитись проживати з батьком, де в нього створені всі умови та де він все життя і проживав.
Тому, враховуючи всі обставини у сукупності, з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип, беручи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, суд може залишити проживати дитину за місцем її постійного проживання разом з батьком, що буде відповідати її інтересам, умовам договору та вимогам закону, а також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 15.01.2020 р. у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) та від 22 грудня 2021 року по справі № 339/143/20 (провадження № 61-6809св21).
При цьому таке вирішення цього питання не позбавляє будь-кого з обох батьків права виховувати дитину, утримувати її та спілкуватися з нею, а той з батьків, з яким проживає дитина, не має права чинити перешкод другому з батьків, який не проживає з ними, у здійсненні батьківських прав та обов'язків.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача аліментів, суд виходить з наступного.
За змістом ст. 141 Сімейного кодексу України, батьки мають рівні права та обов'язки по догляду за дитиною, незалежно від того були вони у шлюбі між собою чи ні.
Так, відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно ч. 3 ст. 181 Сімейного Кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 Сімейного Кодексу України, при визначенні розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
При визначені розміру аліментів, що підлягають стягненню з відповідача, відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України, суд повинен врахувати: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до п. 17 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і, відповідно, право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.
Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 вересня 2019 року (справа № 711/8561/16), за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
З аналізу положень ч. 2 ст. 84 та ч. 3 ст. 181 СК України вбачається, що право на отримання аліментів має виключно той з батьків, з ким проживає дитина та хто бере більш активну участь у її вихованні.
За умовами укладеного між сторонами 02 січня 2023 року договору про участь у вихованні та утриманні дитини, відповідач зобов'язується сплачувати позивачу щомісячно до 10 числа на утримання сина суму 6000,00 гривень до досягнення дитиною 14 років.
З огляду на те, що належними доказами, дослідженими під час розгляду справи підтверджується факт того, що неповнолітній син сторін фактично проживає разом з позивачем, який бере більш активну участь у вихованні сина та займається самостійно його утриманням, повністю його забезпечує всім необхідним та організовує навчання та дозвілля дитини, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог і в цій частині, оскільки саме такий розмір аліментів, на думку суду, забезпечить першочергові потреби дітей і буде відповідати вимогам ч. 2 ст. 182 СК України.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 10 - 13, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Встановити факт припинення проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою - з 01 липня 2023 року, залишивши неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживати разом з батьком ОСОБА_1 на його самостійному вихованні та утриманні.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі в розмірі 6000 гривень щомісячно, починаючи стягнення з 18 червня 2025 року і до досягнення дитиною 14 років.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сплачений судовий збір в сумі 1211,20 гривень.
Повний текст рішення складено 25 вересня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя: Р.О.Кушнірчук