Справа № 175/14062/25
Провадження № 1-кс/175/1387/25
"24" вересня 2025 р. с-ще Слобожанське
Слідчий суддя Дніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні в залі Дніпровського районного суду Дніпропетровської області скаргу потерпілого ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_4 на бездіяльність Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо невнесення відомостей до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, -
До Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла скарга потерпілого ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_4 на бездіяльність Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо невнесення відомостей до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, у якій скаржник просить суд: визнати бездіяльність уповноважених посадових осіб Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, незаконною. Зобов'язати уповноважених посадових осіб Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону внести відповідні відомості про кримінальне правопорушення, що має ознаки складу злочину, відповідно заяви від 09.09.2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати досудове розслідування. Через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
В обґрунтуванні скарги зазначено про те, що 09.09.2025 року представником скаржника в інтересах військовослужбовця ОСОБА_3 було направлено до Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону письмову заяву про вчинення злочину з боку керівництва військової частини НОМЕР_1 .
10.09.2025 року заяву про злочин в інтересах ОСОБА_3 було зареєстровано в канцелярії Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, що підтверджується відповідним штампом. В заяві повідомлялося наступне: «Так, ОСОБА_3 , з 31.03.2022 року проходить військову службу за мобілізацією, переведений у військову частину НОМЕР_1 у травні 2025 року. Є дипломованим фахівцем у сфері охорони здоров'я, що підтверджується: дипломом магістра фармації Донецького національного медичного університету (2023 р.), кваліфікація - «Фармацевт»; дипломом молодшого спеціаліста Слов'янського хіміко-механічного технікуму (2018 р.), спеціальність - «Фармація»; сертифікатом та свідоцтвом Школи тактичної медицини (листопад 2023 р.), якими ОСОБА_3 отримав кваліфікацію «бойовий медик взводу» (ВОС-878).
Таким чином, держава інвестувала в підготовку військовослужбовця ОСОБА_3 саме як медичного фахівця, придатного для надання допомоги в умовах бойових дій. Проте, замість виконання своїх медичних обов'язків, командування неодноразово залучало військовослужбовця до інженерних та будівельних робіт (зокрема, бойове розпорядження від 25.08.2025 року щодо облаштування оборонних позицій), виходу на бойові позиції.
Таким чином, військовослужбовець систематично виконував завдання, які не мають жодного відношення до його військово-облікової спеціальності. Це прямо суперечить ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яка зобов'язує призначати військовослужбовця на посаду відповідно до його підготовки.
Крім того, п. 2.2 Статуту внутрішньої служби ЗСУ покладає на командира обов'язок використовувати підлеглого саме за призначенням.
Крім того, командуванням військової частини ігноруюється той факт, що молодший сержант ОСОБА_3 має вищу медичну освіту та проходить службу на посаді бойового медика.
Відповідно до Указу Президента України № 817/2024, яким введено в дію рішення РНБО від 27.11.2024 року, та до Указу Президента України № 397/2025, яким доповнено Положення про проходження військової служби пунктом 83-1, заборонено призначати осіб із вищою медичною освітою на посади, не пов'язані з наданням медичної допомоги, крім випадків за їхнім власним бажанням. Попри цю заборону, військовослужбовця направлено на безпосередні лінії бойового зіткнення з противником (передовий рубі оборони) з виконанням завдань, що виходили за межі його медичної спеціальності, що створило реальну загрозу його життю та здоров'ю і призвело до отримання поранень.
Такі дії командування свідчать про перевищення службових повноважень (ст. 426-1 КК України), службову недбалість (ст. 425 КК України), а також порушення конституційних гарантій права на життя та охорону здоров'я.
Так, 16 червня 2025 року, під час виконання бойового завдання на захист Батьківщини у складі підрозділу військовослужбовець ОСОБА_3 отримав поранення.
Медичними документами встановлено наступне: випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 2107(25) КП «Верхньодніпровська ЦМЛ» ВМР від 11.07.2025, зазначено наступні діагнози: основний діагноз: множинні відкриті рани плеча та плечового поясу (S41.7), супутні діагнози: ушкодження внаслідок військових дій, спричинені уламками (Y36.2), сторонні тіла у м'яких тканинах, множинна локалізація (M79.5), фактори, пов'язані з умовами праці (Y96). Випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 6889 від 23.06.2025 року Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. Мечникова, де зафіксовано проведення оперативного втручання з видалення сторонніх тіл зі шкіри та підшкірної клітковини, а також підтверджено множинні уламкові поранення. Довідкою військово-лікарської комісії від 03.09.2025 року (№ 2025-0903-1022-282-б), де зазначено діагнози: множинні уламкові поранення плеча, спини, ділянки тіла (металеві осколки), хронічна цервікокраніалгія, встановлено, що дані поранення пов'язані з виконанням обов'язків військової служби.
Разом із тим, відповідно до п. 6.6 Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ (Наказ МОУ № 402 від 19.05.2025), кожен військовослужбовець після отримання поранення має бути негайно направлений на ВЛК для визначення ступеня придатності. Це обов'язок командування, а не право. Проте, всупереч зазначеним нормам, командування не направило ОСОБА_3 на ВЛК після поранення, залишивши його на службі без належного медичного обстеження та правового вирішення питання щодо можливості подальшого проходження служби. Разом із тим, направлення на військово-лікарську комісію (ВЛК) було видано лише після написання рапорту про відмову від виконання завдання, тобто для створення підстави притягнення до дисциплінарної та, можливо, кримінальної відповідальності.
Тому у зв'язку з вищеперерахованими обставинами скаржник через свого представника і з вернувся до суду.
В судове засідання сторони не з'явилися, були повідомлені належним чином.
Вивчивши матеріали справ, дослідивши докази, а саме заяву про вчинення кримінального правопорушення від 09.09.2025 року та додатки до неї, суд доходить до такого висновку.
Завданнями кримінального провадження, відповідно до ст. 2 КПК України, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За змістом ст. 26 КПК України слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень КПК України, при цьому сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України.
Порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора визначено главою 26 Кримінального процесуального кодексу України (ст.ст. 303 308).
Положеннями частини першої статті 303 КПК України передбачено перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які підлягають оскарженню під час досудового провадження, та ким такі рішення, дії або бездіяльність можуть бути оскаржені. Встановлений даною нормою перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора які можуть бути оскаржені на стадії досудового провадження є вичерпним.
Згідно ч.1 ст.304 КПК України, скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого, дізнавача чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування, визначений положеннями ст. 306 КПК України. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням відповідних положень глави 26 КПК України.
Згідно п. 1 ч.2 ст. 307 КПК України, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора може бути, в тому числі про скасування рішення слідчого чи прокурора.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
На підставі ч. 2 ст. 9 КПК України керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Згідно п. п. 1-2 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення та винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, а згідно частини другої даної статті доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
У силу ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до п. 111 рішення Європейського Суду з прав людини від 22 лютого 2005 р. у справі "Новоселецький проти України" суд вказав, що прокуратура є державним органом правової держави, діяльність якого сприяє здійсненню правосуддя, і у випадку недотримання зобов'язань, покладених на цей орган, права, гарантовані Конвенцією, були б позбавлені їх "конкретного та ефективного сенсу. Одне з таких зобов'язань передбачає те, що сторона, яка постраждала, може сподіватись на уважний та ретельний розгляд її скарг, (див., mutatis mutandis, вищезазначена рішення Суругіу, § 65; також як рішення ОСОБА_9 і Хіро Балані п. Іспанії від 9 грудня 1994 року, в серії А N 303 - и 303-В, стор. 12, § 29, та п. п. 29-30, § 27).
Крім того, у п. 42 рішення Європейського Суду з прав людини від 13.01.2011 р. у справі "Михалкова та інші проти України" розтлумачено, що за статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод держава зобов'язана "гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції", що також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування. Розслідування має бути ретельним, безстороннім і сумлінним. Розслідування повинне забезпечити встановлення винних осіб та їх покарання. Органи державної влади повинні вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, показань очевидців, доказів експертиз. Будь-які недоліки у розслідуванні, які підривають його здатність встановити відповідальну особу, створюють ризик недодержання такого стандарту.
Відповідно до ст. 214 КПК України досудове розслідування починається слідчим, дізнавачем з моменту внесення відомостей до ЄРДР про вчинене кримінальне правопорушення. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Враховуючи встановлені обставини, підстав для невиконання посадовими особами імперативних вимог ст. 214 КПК України та невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей за заявою, яка містить усі формальні дані, що дають підстави припускати наявність ознак складу кримінального правопорушення, немає. А тому скарга щодо зобов'язання слідчого внести відповідні відомості про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного суддя доходить висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.2, 9, 26, 91, 92, 94, 214, 303,304,306,307 КПК України, -
Скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_4 на бездіяльність Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо невнесення відомостей до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення задовольнити частково.
Зобов'язати уповноважених посадових осіб Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону внести відомості про кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_4 , від 09.09.2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань
Ухвала слідчого судді набирає чинності негайно і оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1