23 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 532/2266/23
провадження № 51 - 1228 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_6 ,
його захисника адвоката ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023170010000261
від 06 липня 2023 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Билбасівка Слов'янського району Донецької області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за ст. 407 ч. 5 КК України,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 22 квітня 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Кобеляцького районного суду Полтавської області від 22 квітня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 407 ч. 5 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Прийнято рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
Сержант ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем, порушуючи вимоги
статей 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», статей 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статей 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи в умовах воєнного стану, умисно, з мотивів небажання виконувати обов'язки та з метою незаконного ухилення від військової служби, за відсутності об'єктивних і поважних підстав
08 грудня 2022 року самовільно залишив розташування військової частини,
яка на той час дислокувалася в одному з населених пунктів Полтавського району Полтавської області, не вживав заходів для повернення у військову частину,
не звернувся з цього приводу до компетентних органів, хоча мав таку можливість, та проводив час на власний розсуд поза межами військової частини до моменту його затримання 10 жовтня 2023 року об 11 годині 17 хвилин у м. Краматорську.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 22 квітня 2024 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, просить змінити зазначені судові рішення, застосувати до нього положення ст. 401 ч. 5 КК України або звільнити від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 цього Кодексу.
Засуджений зазначає, що через неприязне відношення його побили інші військовослужбовці та залишили під час передислокації військової частини,
у зв'язку із чим він вимушено самовільно залишив військову частину.
Вказує, що під час досудового розслідування його допитували без участі захисника, суд першої інстанції не розглянув його клопотання і відмовив у допитів свідків сторони захисту, в цьому суді журнали судових засідань не велися і у справі відсутні записи допиту свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а апеляційного розгляду взагалі
не було через необізнаність судді-доповідача зі справою.
На переконання засудженого матеріали кримінального провадження щодо нього сфальсифіковані, його доводи про численні порушення були проігноровані судами попередніх інстанцій, не враховано його бажання повернутись та продовжити військову службу, про що він зазначав під час досудового розслідування і в ході судового розгляду.
Заперечень на касаційну скаргу засудженого від учасників судового провадження
не надходило.
Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений у судовому засіданні підтримали касаційну скаргу, вважали
її обґрунтованою та просили задовольнити.
У судовому засіданні прокурор вважав касаційну скаргу необґрунтованою
і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України
та на які є посилання у касаційній скарзі, не є відповідно до вимог
ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у тому,
що він, будучи військовослужбовцем, в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце служби, а також не з'явився вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, підтверджуються безпосередньо дослідженими
і оціненими судом доказами.
Вирішуючи питання щодо доведеності вини ОСОБА_6 за пред'явленим йому обвинуваченням, суд першої інстанції за участю останнього та його захисника - адвоката ОСОБА_7 безпосередньо дослідив та дав оцінку всім доказам
у кримінальному провадженні, ретельно з'ясував обставини кримінального правопорушення, врахував позицію і доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_6 вчинив злочин вимушено. У вироку суд навів мотиви, з яких визнав зазначені доводи необґрунтованими, і на підтвердження винуватості ОСОБА_6
у вчиненні злочину, передбаченого ст. 407 ч. 5 КК України, послався на такі докази.
У суді обвинувачений ОСОБА_6 не заперечував, що він самостійно, без відома
та дозволу командира, залишив військову частину 08 грудня 2022 року і поїхав
у АДРЕСА_2 , де перебував понад 10 місяців до затримання, однак зазначив,
що такі його дії були вимушені через неприязне ставлення до нього інших військовослужбовців, які побили його і покинули під час передислокації військової частини, до правоохоронних органів та у лікувальні заклади щодо побоїв і тілесних ушкоджень він не звертався.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини (по стройовій частині) від 07 березня 2022 року № 53/1, сержанта ОСОБА_6 зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення і наказано вважати таким,
що з 07 березня 2022 року приступив до виконання службових обов'язків.
Згідно з доповіддю від 08 грудня 2022 року № 1952 та рапортом начальника ІТВ
від 08 грудня 2022 року під час ранкової перевірки о 09 годині 00 хвилин 08 грудня
2022 року було виявлено, що сержант ОСОБА_6 самовільно залишив військову частину без зброї, був відсутній при перевірці особового складу на ППД перед маршем для передислокації.
Відповідно до наказів командира військової частини (по стройовій частині)
від 08 грудня 2022 року № 1286, від 01 жовтня 2023 року № 282, сержанта
ОСОБА_6 наказано вважати таким, що вибув через самовільне залишення військової частини з 08 грудня 2022 року.
Згідно з актом службового розслідування, затвердженим командиром військової частини 27 грудня 2022 року, встановлено, що сержант ОСОБА_6 08 грудня
2022 року о 09 годині 00 хвилин був відсутній при перевірці особового складу
в пункті дислокації, перед здійсненням маршу для передислокації в іншу область. Підрозділ ІТВ здійснив передислокацію, але на попередньому місці ще майже тиждень залишалися військовослужбовці військової частини, працювала столова, збиралися склади, однак сержант ОСОБА_6 не з'явився і його місцезнаходження не було встановлено. На телефонні дзвінки ОСОБА_6 не відповідав, контакту
з іншими військовослужбовцями частини не підтримував, про своє місце перебування нікого не повідомив.
Свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 надали суду показання про відомі їм обставини самовільного залишення ОСОБА_6 військової частини напередодні її передислокації 08 грудня 2022 року та його відсутність у частині після цієї дати.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази
у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов
до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 407 ч. 5
КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Всупереч доводам засудженого у вироку суду наявний аналіз досліджених доказів
і мотиви відхилення судом версії ОСОБА_6 про те, що він вимушено залишив місце служби, оскільки його залишили на місці попередньої дислокації
без повідомлення нового місця, на яке було переміщено військову частину.
На спростування зазначених вище доводів місцевий суд зазначив, що ОСОБА_6 достовірно знав про майбутню передислокацію, був обізнаний щодо засобів зв'язку з частиною та її військовослужбовцями, однак всупереч своїм обов'язкам самовільно, без поважних причин залишив місце несення військової служби
й повернувся до місця свого проживання, де перебував, не вживаючи жодних дій задля повернення на військову службу.
Проведення допиту ОСОБА_6 під час досудового розслідування без участі захисника не є тим порушенням вимог кримінального процесуального закону,
яке впливає чи могло вплинути на законність і обґрунтованість вироку суду. Так, суд першої інстанції не досліджував вказаний протокол допиту, не обґрунтовував своє рішення показаннями ОСОБА_6 , наданими під час зазначеної процесуальної дії.
Посилання засудженого на те, що судом першої інстанції не розглядалися його клопотання є безпідставними і спростовуються матеріалами кримінального провадження, згідно з якими суд неодноразово задовольняв клопотання
ОСОБА_6 у судових засіданнях, зокрема про ознайомлення з документами,
які надавала сторона обвинувачення, розглядав його заяву про відвід прокурора тощо. Письмове клопотання ОСОБА_6 про допит свідків надійшло до суду після ухвалення вироку, а тому не могло бути розглянуте відповідно до вимог ст. 350
КПК України.
Перевіркою матеріалів справи встановлено, що за результатом судових засідань
у місцевому суді секретарем відповідно до вимог ст. 108 КПК України складались журнали судових засідань, які підписані та долучені до матеріалів справи.
Що стосується доводів засудженого про відсутність технічного носія, на якому зафіксовані показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , то з журналу судового засідання від 13 березня 2024 року, де були допитані вказані свідки, вбачається,
що його технічна фіксація здійснювалася за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку vkz.court.gov.ua. Посилання на файли технічної фіксації,
які зберігаються у централізованому файловому сховищі, зазначено
в журналі судового засідання (т. 1, а.к.п. 165-170).
Відповідно до Інструкції щодо роботи з технічними засобами фіксування судового засідання, затвердженої наказом Державної судової адміністрації від 06 червня 2022 року № 156, пункту 5.8 розділу II після завершення конференції засобами підсистеми відеоконференцзв'язку технічний запис судового засідання автоматично зберігається у централізованому файловому сховищі,
яке використовується підсистемою відеоконференцзв'язку, а до матеріалів справи в паперовій формі приєднується роздрукований паперовий примірник протоколу (журналу) судового засідання (п. 4 розділу III Інструкції). За таких обставин відсутність в матеріалах кримінального провадження технічного носія із записами судового засідань відповідає вимогам вказаної Інструкції, не є порушенням вимог кримінального процесуального закону та не свідчить про відсутність таких носіїв в розумінні ст. 412 ч. 2 п. 7 КПК України.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що вирок суду щодо ОСОБА_6 належним чином умотивований і відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 на вирок місцевого суду за участю обвинуваченого і зазначеного його захисника, належним чином перевірив викладені в них доводи, зокрема доводи ОСОБА_6 про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості, які аналогічні доводам касаційної скарги засудженого, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.
При цьому досліджені місцевим судом докази суд апеляційної інстанції визнав належними, допустимими, достовірними і в сукупності достатніми для визнання винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 ч. 5 КК України. Апеляційний суд також зазначив, що умисел ОСОБА_6
на вчинення указаного злочину доводами апеляційної скарги не спростований,
а твердження останнього про те, що він був вимушений залишити військову частину, визнав неспроможними, зокрема й з огляду на те, що доказів про застосування до ОСОБА_6 фізичного насилля під час несення служби не здобуто, відповідних заяв
до правоохоронних органів він не направляв.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції розглянув подані апеляційні скарги з дотриманням положень ст. 405 КПК України і дійшов правильного висновку, що вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 відповідає вимогам кримінального процесуального закону,
є обґрунтованим та вмотивованим.
За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі надав обґрунтовані відповіді на всі доводи, викладені в апеляційних скаргах обвинуваченого і захисника, які є аналогічними доводам касаційної скарги
ОСОБА_6 , навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави,
з яких визнав апеляційні скарги необґрунтованими, та належним чином мотивував своє рішення.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів
не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини
ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 ч. 5 КК України, та правильність кваліфікації його дій.
Будь-які дані чи обставини, які б вказували на фальсифікацію матеріалів кримінального провадження, в матеріалах провадження відсутні, вони
не додані і до касаційної скарги та не встановлені при касаційному розгляді. Відомостей про те, що ОСОБА_6 звертався до компетентних органів з приводу підробки матеріалів справи також не встановлено, а тому доводи останнього щодо фальсифікації кримінального провадження безпідставні.
Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог
КПК України.
Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджений
винний у його вчиненні.
При призначенні ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, поведінку після скоєння злочину, відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, у лікарів психіатра та нарколога на обліках не перебуває, за місцем служби характеризується посередньо, відсутність обставин,
які пом'якшують і обтяжують покарання, та призначив ОСОБА_6 покарання
у виді позбавлення волі на строк 5 років, яке є мінімальним згідно із санкцією
ст. 407 ч. 5 КК України.
Отже, покарання, призначене ОСОБА_6 , за своїм видом і розміром є необхідним
та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Підстав для застосування
до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням суди не встановили, не вбачає таких підстав і колегія суддів касаційної інстанції.
Положеннями ст. 401 ч. 5 КК України передбачено, що особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 407, 408 цього Кодексу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності
в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, якщо вона добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора, суду
про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.
Відомості про звернення ОСОБА_6 з відповідними клопотаннями та згода командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження останнім військової служби в матеріалах кримінального відсутні,
а тому положення ст. 401 ч. 5 КПК України не підлягають застосуванню
до засудженого. Водночас після постановлення ухвали апеляційного суду
і на теперішній час ОСОБА_6 не позбавлений можливості самостійно,
або за допомогою захисника відповідно до ст. 81-1 КК України ініціювати питання умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом в порядку, передбаченому ст. 537 ч. 1 п. 2-1, ст. 539 КПК України.
Інші питання, які засуджений порушує у касаційній скарзі - повернення йому особистих документів, зобов'язання відповідних органів здійснити йому виплати, притягнення до відповідальності та надання правової оцінки діям інших осіб, тощо не є предметом розгляду в цьому кримінальному провадженні та вирішуються
у передбаченому законом порядку.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами
для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.
За таких обставин, підстав для задоволення касаційної скарги засудженого
ОСОБА_6 та зміни судових рішень щодо нього за результатом касаційного розгляду не встановлено.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 22 квітня 2024 року
та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3