24 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 309/1100/22
провадження № 61-15057св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Джуги С. Д., Кожух О. А.,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд витребувати від ОСОБА_3 земельну ділянку, що належить йому на праві власності згідно з державним актом на право приватної власності від 29 грудня 2002 року серії РЗ № 182191, шляхом скасування наказу від 10 жовтня 2019 року, серія та номер: 2433-сг, виданого ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, скасування реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2125355300:09:001:0288 та видалити земельну ділянки з кадастрової карти.
Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що на підставі державного акта на право приватної власності від 29 грудня 2002 року серії РЗ № 182191 йому на праві власності належить земельна ділянка площею 1,47 га. Вказував, що він замовив технічні матеріали для присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру, однак йому відмовили через накладення на його земельну ділянку, земельної ділянки з кадастровим номером 2125355300:09:001:0288, яка належить ОСОБА_2 . Підставою для державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 2125355300:09:001:0288, є наказ, серія та номер 2433-сг, виданий 10 жовтня 2019 року, видавник - ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області.
Стверджував, що земельна ділянка, яка належить йому на підставі державного акта на право приватної власності від 29 грудня 2002 року вибула з володіння без його волі, а тому відповідно до статті 388 ЦК України він вправі витребувати це майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 29 вересня
2022 року, ухваленим у складі судді Піцура Я. Я., позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено.
Витребувано від добросовісного набувача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку, що належить йому на праві власності згідно з державним актом на право приватної власності серії РЗ № 182191 від 29 грудня 2002 року, шляхом: скасування наказу від 10 жовтня 2019 року за № 2433-сг, виданого ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області; скасування реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2125355300:09:001:0288, номер запису про право власності 40937068 від 11 березня 2021 року; видалення земельної ділянки з кадастровим номером 2125355300:09:001:0288 з кадастрової карти.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 набув права власності на земельну ділянку, що підтверджено належним правовстановлюючим документом, це право не припинено. Сама по собі відсутність у такої земельної ділянки присвоєного кадастрового номера, відсутність ділянки на кадастровій карті та непереоформлення позивачем правовстановлюючих документів на «державний акт нового взірця» не припиняє жодних майнових прав позивача на земельну ділянку.
Суд констатував, що внаслідок видання ГУ Держгеокадстру у Закарпатській області оскаржуваного наказу та реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2125355300:09:001:0288 за ОСОБА_2 , позивач фактично позбавлений права власності на належне йому майно (у межах накладення земельних ділянок), що свідчить про те, що належна йому земельна ділянка (у межах накладення) вибула з його володіння поза його волею, а згодом відчужена іншому відповідачу - ОСОБА_3 .
Отже, ОСОБА_1 правомірно ставить вимогу про витребування такої земельної ділянки від особи, яка нею володіє - ОСОБА_3 .
Водночас суд також враховує певну специфіку цієї справи, пов'язану з тим, що відповідні земельні ділянки накладаються і площа співпадіння становить 80,76%.
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки у межах визначених державним актом на право приватної власності і, на думку суду, ним правомірно у позовній заяві ставиться питання при витребування саме земельної ділянки належної йому на підставі такого державного акта, а не всієї земельної ділянки з кадастровим номером 2125355300:09:001:0288, отже, така вимога підлягала задоволенню.
Водночас, сама вимога про витребування майна не є достатньо для ефективного поновлення порушеного права позивача, оскільки це не призведе до можливості присвоєння земельній ділянці позивача кадастрового номеру та її реєстрації, оскільки відомості про реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2125355300:09:001:0288 за ОСОБА_3 та відображення такої ділянки на кадастровій карті залишаться, така ділянка продовжуватиме відображатися на кадастровій карті, що буде перешкодою для вчинення державним кадастровим реєстратором відповідних реєстраційних дій.
Тому суд першої інстанції вважав, що для належного та ефективного захисту порушених прав позивача є необхідним задоволення позовних вимог про скасування наказу від 10 жовтня 2019 року, виданого ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, скасування реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2125355300:09:001:0288 та видалення земельної ділянки з кадастрової карти, що дозволить відновити порушені права позивача. Зокрема, у такому випадку ОСОБА_1 не матиме перешкод для реалізації свого права щодо присвоєння належній йому ділянці кадастрового номера та її подальшої реєстрації.
При цьому суд проаналізував критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та дотримання справедливого балансу між інтересами суспільств, пов'язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнала такого втручання.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Хустського районного суду від 29 вересня 2022 року скасовано.
У позові ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції надав оцінку висновку експерта за результатами проведеного за клопотанням представника ОСОБА_3 - адвоката Жупана А. Ю. експертного дослідження з питань землеустрою від 29 травня 2023 року, допитав у судовому засіданні судового експерта, дійшов висновку про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження заявлених ним позовних вимог про те, що його право порушене, які б беззаперечно вказували на розташування земельних ділянок і чи має місце накладання спірних земельних ділянок, а в разі накладання, яка площа, розміри, конфігурація та координати.
При цьому суд погодився з обраним позивачем способом захисту порушених прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Хустського районного суду Закарпатської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18), від 05 грудня 2018 року
у справі № 346/5603/17 (провадження № 61-41031св18), від 10 квітня 2019 року
у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), від 27 травня 2020 року
у справі № 641/9904/16-ц (провадження №61-22378св19), від 14 червня 2022 року
у справі № 759/16673/19 (провадження № 61-11238св21), від 27 жовтня 2022 року
у справі № 757/51655/19-ц (провадження № 61-20421св21).
Крім того, суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме дослідив докази, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції. Так, експертне дослідження від 29 травня 2023 року, яке подане стороною відповідача до суду апеляційної інстанції, було прийнято судом апеляційної інстанції без жодних мотивів такого прийняття та без клопотання сторони про поважність причин неподання такого доказу до суду першої інстанції. Вважає, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги статті 126 ЦПК України.
За наявності у позивача державного акта на право приватної власності на землю, у нього виникли правомірні очікування мирного володіння майном, які є об'єктом правового захисту згідно зі статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рішення суду першої інстанції жодним чином не порушує право власності відповідача.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У грудні 2024 року ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області подало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року - без змін, як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
Звертає увагу, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем.
Спірна земельна ділянка позивача розташована в урвищі Вагов і згідно з межами не межує із земельною ділянкою відповідача.
У грудні 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Жупан А. Ю. подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року - без змін, як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
Звертає увагу, що рішенням державного кадастрового реєстратора відмовлено позивачу у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, однак лише установлено перетин ділянок сторін зі співвідношенням площі на 80,7624 %, без зазначення, яка саме земельна ділянка знаходиться у межі іншої, у якому саме розмірі площі відносно квадратних метрів чи гектарів.
Крім того, державний акт на право приватної власності на землю від 29 грудня 2002 року ОСОБА_1 видано без дотримання процедури на виготовлення, а саме: площа земельної ділянки, вказана в ньому, не відповідає розпорядженню голови районної державної адміністрації, та є більшою; відсутня технічна документація, на підставі якої ОСОБА_1 видано державний акт.
ОСОБА_3 є добросовісним набувачем.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з архівним витягом Хустської районної державної адміністрації Закарпатської області від 08 жовтня 2000 року № 354, розпорядженням голови Хустської районної державної адміністрації Закарпатської області від 29 грудня 2002 року № 811 « Про надання безоплатно у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, що мають право на земельну частку (пай) на території Василівської селищної ради» ОСОБА_1 надано безплатно у приватну власність дві земельні ділянки (паї) на території Вишківської селищної ради Хустського району Закарпатської області, для ведення особистого селянського господарства за рахунок сертифікатів: 0046358 (площа - 1,35 га, місце розташування -«Вілловидь») та НОМЕР_1 (площа - 1,35 га, місце розташування - «Вагов»).
На підставі розпорядження № 811 Хустської районної державної адміністрації Закарпатської області від 29 грудня 2002 року ОСОБА_1 видано державний акт на право приватної власності на землю від 29 грудня 2002 року № РЗ №182191, зареєстрований у Книзі державних актів на право приватної власності на землю за № 21479, згідно з яким йому передається у приватну власність земельна ділянка площею 1,4700 гектарів, розташована на території ур. «Вагов» Вишківської селищної ради Закарпатської області.
Згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 29 грудня 2002 року № РЗ № 182191 ОСОБА_1 передано у власність дві земельні ділянки розташовані в ур. «Вагов». Представником позивача під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції зазначено, що предметом спору є земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 0,7100 га.
Згідно з державним актом на права приватної власності на землю від 29 грудня 2002 року, виданого ОСОБА_1 , вказано опис меж земельної ділянки № 2 від «А» до «Б» - землі лісового фонду (чагарник); від «Б» до «В» - землі Ідяртова.
Спірна земельна ділянка № НОМЕР_2 ОСОБА_1 розташована в ур. Вагов, згідно з межами вона не межує із земельною ділянкою ОСОБА_3 .
Наказом ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області від 28 грудня 2018 року № 2333-сг «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» надано ОСОБА_2 дозвіл на розроблення з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,70 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, для ведення особистого селянського господарства, що розташовані за межами населених пунктів на території Вишківської селищної ради Хустського району Закарпатської області.
Наказом ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області від 10 жовтня 2019 року № 2433-сг «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки» передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку (кадастровий номер 2125355300:09:001:0288), площею 0,7000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Вишківської селищної ради Хустського району Закарпатської області.
За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 11 березня 2021 року ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,7 га, яка передана для ведення особистого селянського господарства. Земельна ділянка розташована за адресою: Закарпатська область, Хустський район, за межами населеного пункту на території Вишківської сільської ради, кадастровий номер 2125355300:09:001:0288, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1944421821253, опис меж: від «А» до «Б» - землі ОСОБА_4 , від «Б» до «А» - землі державної власності (дорога).
ОСОБА_3 є добросовісним набувачем земельної ділянки, площею 0,700 га кадастровий номер 2125355300:09:001:0288, на підставі договору купівлі-продажу від 11 березня 2021 року.
Суд апеляційної інстанції роз'яснив сторонам право на проведення судової земельно-технічної експертизи, для встановлення розташування земельних ділянок і чи має місце накладання цих земельних ділянок, а в разі накладання, то яка площа, розміри, конфігурація та координати. Від проведення такої експертизи сторони відмовилися.
Із висновку судового експерта Шевчука Л. В. № 29/05-01/23, складеного 29 травня 2023 року за результатами проведеного експертного дослідження з питань землеустрою на замовлення ОСОБА_3 , встановлено таке:
1. Встановити відповідність фактичного землекористування правовстановлюючому документу, а саме державному акту на право приватної власності серії РЗ № 182191 від 29 грудня 2002 року за відсутності документації із землеустрою, яка є підставою видачі правовстановлюючого документа, та нормативно-правовим актам не являється можливим з причин, викладених у дослідницькій частині.
2. За відсутності розробленої документації із землеустрою на земельну ділянку, що належить ОСОБА_1 та її затвердження з подальшою видачею державного акта на право приватної власності серії РЗ№182191 від 29 грудня 2002 року з урахуванням листа ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області від 27 жовтня 2022 року № 29-7-031-3213/2-22, видача та реєстрація досліджуваного державного акта серії РЗ № 182191 від 29 грудня 2002 року, умовно не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування.
3. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , для ведення особистого селянського господарства площею 0,70 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2125355300:09:001:0288, відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування.
Допитаний у судом апеляційної інстанції судовий експерт Шевчук Л. В. підтримав складений ним висновок, зазначив, що при набиранні друкованого тексту помилково зазначив с. Вишка, а не с. Вишково.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 72 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказала «Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 540/861/16-ц (провадження № 14-660цс19) дійшла висновку про те, що зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення земельних ділянок, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном шляхом визнання недійсним рішення, на підставі якого видано відповідні державні акти, так і самих актів на право власності на земельні ділянки та скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки відповідачів.
Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 369/4912/18 (провадження № 61-7986св23) виснував: «Встановивши, що межі земельної ділянки Особа-2 згідно з координатами з бази Державного земельного кадастру перетинають належну позивачці на праві власності прибудинкову територію, а також будинок, а позивачка позбавлена права виготовити технічну документацію, яка б точно відповідала розташуванню існуючого об'єкту (її земельної ділянки) у натурі відповідно до фактичного землекористування, а також після продажу частини землі позивач не має можливості присвоїти новий кадастровий номер та фактично позбавлена права оформити свою земельну ділянку у відповідності до вимог чинного законодавства (здійснити державну реєстрацію), суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування державної реєстрації земельної ділянки відповідача Особа-2».
Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядженням свої майном, що визначено статтею 391 ЦК України, обравши один із способів захисту, визначений статтею 152 ЗК України.
У справі яка переглядається, ОСОБА_1 , стверджував, що земельна ділянка, власником якої є ОСОБА_3 , частково накладається на земельну ділянку, яка належить йому на праві власності. Тому позивач просив суд витребувати від добросовісного набувача ОСОБА_3 на його користь земельну ділянку, що належить йому (позивачу) на праві власності згідно з державним актом на право приватної власності від 29 грудня 2002 року шляхом: скасування наказу, виданого ГУ Держгеокадастру у Закарпатській обласні від 10 жовтня 2019 року; скасування реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2125355300:09:001:0288; скасування номеру запису про право власності від 11 березня 2021 року; видалення земельної ділянки з кадастрової карти.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).
За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.
За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів.
Заявник у касаційній скарзі, зокрема, посилається на те, що апеляційний суд на стадії апеляційного провадження, з порушенням вимог частини третьої статті 367 ЦПК України, прийняв до уваги нові докази, при тому, що представник відповідача не довів неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції, а суд апеляційної інстанції не мотивував таке рішення.
Верховний Суд вважає такі доводи касаційної скарги обґрунтованими, з огляду на таке.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).
За змістом пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, які вона довела. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і на засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не були подані до суду першої інстанції, апеляційний суд має врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо обов'язку особи, яка бере участь у справі, добросовісно реалізовувати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати висновок в ухвалі за наслідками обговорення заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Подібні за змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 635/4712/17 (провадження № 61-14485св20), від 27 березня 2023 року у справі № 686/9366/20 (провадження № 61-8136св22) та ін.
Дослідження нових доказів відбувається, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала та не могла знати про їхнє існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їхнє подання до суду становило для цього учасника певні труднощі тощо); є інші поважні причини для їхнього неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не були досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень (див. постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18)).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд послався на підтвердження ОСОБА_3 своїх заперечень проти позову належними доказами, зокрема, висновком експерта за результатами проведеного експертного дослідження з питань землеустрою від 24 травня 2023 року, що поданий відповідачем до суду апеляційної інстанції.
Водночас клопотань відповідача про те, що вказане експертне дослідження не могло бути проведене та подане до суду з поважних причин під час розгляду справи в суді першої інстанції, матеріали справи не містять, як не містять вони і висновків суду в ухваленому судовому рішенні апеляційної інстанції про прийняття та дослідження нових доказів.
Натомість із протоколів судових засідань від 06 листопада 2023 року, від 24 січня 2024 року, від 25 липня 2024 року та від 26 вересня 2024 року, проведених після подання клопотання, не можна встановити, чи його вирішив суд апеляційної інстанції.
Однак з аналізу звукозапису судового засідання від 24 січня 2024 року, проведеного та зафіксованого за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку vkz.court.gov.ua, встановлено, що апеляційний суд без мотивації задовольнив клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Кравченка В. В.
Отже, апеляційний суд, не обґрунтувавши належним чином, прийняв новий доказ з огляду на положення статті 367 ЦПК України, а обставину фактичного користування відповідачем спірною земельною ділянкою позивача, всупереч частини третьої цієї статті, апеляційний суд встановив на підставі доказів, які не були подані до суду першої інстанції і щодо яких не встановлено виняткового випадку, за якого відповідач надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідач не обґрунтував та не повідомив суду апеляційної інстанції причини неможливості звернення на стадії розгляду в суді першої інстанції за отриманням вказаного експертного висновку, за яким відповідач звернувся лише після ухвалення судом першої інстанції рішення про задоволення позовних вимог.
У зв'язку з наведеним не можна вважати, що в оскаржуваній постанові апеляційного суду достатньою мірою викладено мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
За таких обставин, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, прийнявши доказ, а саме: висновок експерта за результатами проведеного експертного дослідження з питань землеустрою від 24 травня 2023 року, який не був поданий до суду першої інстанції, без встановлення неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від учасника справи, та не навів мотивів такого рішення.
За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позову.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
За таких обставин, оскільки порушення норм процесуального права допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, постанова суду апеляційної інстанцій підлягає скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець