25 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 522/9614/25
провадження № 61-11442ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 липня 2025 року в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Державна міграційна служба України, про встановлення факту належності до громадянства України,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, у якій просила суд встановити факт належності її до громадянства України на підставі пункту 1 статті 12 Конституції України.
Як на підставу звернення до суду ОСОБА_1 посилалася на те, що вонанародилась у 2001 році на території Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим). Її батьки є громадянами України, про що є запис у її свідоцтві про народження. У 2017 році їй виповнилось 16 років, але через окупацію росієюАР Крим, вона не була документованапаспортом громадянина України, натомість отримала паспорт громадянина російської федерації, оскількибагато років проживала на окупованій території. Зазначала, що у 2021 році уклала шлюб в м. Сімферополі (прізвище після одруження - « ОСОБА_2 »), проте у 2023 році шлюб було розірвано. Вказувала, що одразу після розірвання шлюбу в 2023 році вона виїхала з окупованої території АР Кримта проживає у Німеччині, але не може повернутись на постійне проживання в Україну через відсутність паспорту громадянина України. ОСОБА_1 стверджувала, що неодноразово зверталась до консульських установ, компетентних органів України щодо отримання паспорту громадянина України, протеїй надавали роз'яснення, що без встановлення особи це неможливо.Заявник вважала, що у неї виникла потреба захисту прав у судовому порядку, оскільки досудова процедура отримання паспорта громадянина України в посольстві України або в ДП «Документ» на території Німеччини та повернення додому для постійного проживання на підставі свідоцтва про народження відсутня.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня2025 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 17 липня 2025року, відмовлено у відкритті провадження у справі.
05 вересня 2025 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Андрющенко А. В. через підсистему «Електронний суд» надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 липня 2025 року, у якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Адвокат Андрющенко А. В., зокрема, вказує, що суди з огляду на помилкове тлумачення Закону України «Про громадянство України» застосували до заявника норми права, які визначають порядок встановлення належності до громадянства України, які не підлягали застосуванню, як в силу самих цих норм (заявник не відноситься до суб'єктного складу цієї процедури), так і в силу змісту вимог заявника (підстави та предмет звернення до суду були обумовлені неможливістю пройти процедуру перевірки належності до громадянства України, а не процедуру встановлення належності до громадянства України).
Зазначає, що апеляційний суд, застосувавши норми закону, які регулюють інші правовідносини, визначив для ОСОБА_1 адміністративну процедуру та уповноваженого суб'єкта розгляду питання заявника, які не випливали ані з обставин справи, ані зі змісту вимог заявника, ані з правового регулювання такого питання, на підставі чого судом було зроблено помилковий висновок про те, що ОСОБА_1 адміністративним порядком не скористалася, хоча мала та має таку можливість.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частині першій статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Тобто в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
При вирішенні питання про прийняття заявипро встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогамзакону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясуватипитання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заяване підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Наведене узгоджується з правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 та від 18 грудня 2019 року в справі № 370/2898/16.
Крім того, поняття«спір, який не підлягає розглядув порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовомурозгляду. Таку правову позицію неодноразово висловленоВеликою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06 лютого 2019 року в справі № № 522/12901/17-ц, від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц.
Суди встановили, що ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про встановлення факту її належності до громадянства України на підставі пункту 1 статті 12 Конституції України.
Частиною першою статті 7 Закону України «Про громадянство України» визначено, що особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.
За приписами пункту 1 частини першої статті 25 Закону України «Про громадянство України» Міністерство закордонних справ України, посольства та консульські установи України здійснюють повноваження щодо прийняттярішень про встановлення належності до громадянства України відповіднодо статті 3 цього Закону.
Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента від 27 березня 2001 року № 215/2001, (далі - Порядок № 215) визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України. Крім того, вказаним Порядком визначений перелік документів, згідно з яким визначається належність до громадянства України та органи, уповноважені на розгляд заяв з питань громадянства.
Абзацом першим пункту 1 розділу І Порядку № 215 передбачено, що для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно зазначив, що чинним законодавством України визначена як процедура перевірки належності до громадянства України, так і чіткий перелік державних органів, які мають відповідні повноваження. При цьому, суд не належить до таких органів. Тобто для підтвердження фактуналежності до громадянства України та відсутності громадянства іншої держави законодавством передбачений не судовий, а інший порядок.Зокрема, Про громадянство України» та Порядком № 215 передбачено спеціальний порядок (механізм) отримання (підтвердження) громадянства України.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що особа може звернутися до суду з заявою про встановлення юридичного факту для підтвердження набуття/набуття громадянства України (зокрема, проживання на території України в певний період, факт народження на території України, наявності родинних зв'язків заявника з його батьками, народження на території України батьків заявника тощо), але не з заявою про встановлення факту належності до громадянства України, оскільки чинним законодавством встановлено позасудовий порядок встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України.
Встановивши, що заява ОСОБА_1 не підлягає судовому розгляду, оскільки вирішення такого питання має відбуватись у позасудовому порядку відповідно до встановленої законодавством процедури, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій та є тотожними доводам апеляційної скарги, яким була надана належна правова оцінка судом апеляційної інстанції.
Ураховуючи викладене, оскільки правильне застосовування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2025 року та постанову Одеського апеляційного судувід 17 липня 2025 року в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Державна міграційна служба України, про встановлення факту належності до громадянства України відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко