Справа №522/23562/21
Провадження № 2/522/3099/25
16 вересня 2025 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
Головуючого судді Шенцевої О.П.,
при секретарі Сафтюк-Панько Б.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом надання доступу для обслуговування квартири, -
До Приморського районного суду міста Одеси звернулися ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_4 в якому просили встановити безстроковий безоплатний сервітут ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) на земельну ділянку кадастровий номер 5110137500:52:026:0056 за адресою: АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) для обслуговування квартири АДРЕСА_2 відповідно до меж, які будуть визначені судовою експертизою.
Вищевказаний позов виник у зв'язку з тим, що відповідачка по справі перешкоджає позивачам в обслуговуванні своєї частини квартири, яка знаходиться на 2 поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме проводити капітальні та поточні ремонти стін, даху та інше.
Позивач звернувся до суду з позовом про встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки, яка перебуває у власності відповідача, мотивуючи це тим, що без встановлення такого сервітуту він не має можливості реалізувати право користування своєю земельною ділянкою. На підтвердження позовних вимог позивач надав письмові пояснення, копії правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а також висновок спеціаліста з питань землеустрою.
14 грудня 2021 року ухвалою суду прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі.
07 червня 2022 року в ході розгляду справи позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої вони просили: усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_3 , шляхом надання доступу до обслуговування (ремонту) цієї квартири в межах не менш ніж одного метра від стін будинку, частина земельної ділянки біля яких перебуває у власності відповідача ОСОБА_4
03 листопада 2022 року постановлено заочне рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом надання доступу для обслуговування задоволено.
18 серпня 2023 р. до суду надійшла заява представника ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення. Ухвалою суду від 24 серпня 2023 р. справу призначено до судового розгляду.
09 жовтня 2023 року до суду від представника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 адвокати Племениченко Г.В. надійшли заперечення щодо заяви про перегляд заочного рішення (відповідно до ст. 287 ЦПК України).
05 лютого 2024 року представник відповідача на підтвердження заперечень проти позовних вимог відповідач надав до суду письмові пояснення, копії правовстановлюючих документів на земельну ділянку, фотоматеріали.
07 лютого 2024 року заяву представника ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду міста Одеси від 03 листопада 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом надання доступу для обслуговування задоволено. Поновлено строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2022 року як пропущений з поважних причин. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом надання доступу для обслуговування, скасовано. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Представник позивачів в судове засіданні не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином. В той же час, від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.
При цьому, позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у судових засіданнях зазначали, що належне користування їх квартирою АДРЕСА_3 неможливе без періодичного доступу до зовнішніх стін, у тому числі для проведення ремонтних чи сервісних робіт, тому просили усунути ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) перешкоди в користуванні квартирою шляхом надання доступу для обслуговування (ремонту) квартири АДРЕСА_3 в межах не менш ніж 1-го (одного) метра від стін житлового будинку АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ).
Відповідач будучи неодноразово повідомлена про дату та час судового засідання до суду не з'явилася, причин неявки не повідомила. Представник відповідача подав до суду заяву про розгляд справи за її відсутністю, з позовними вимогами в повному обсязі не погоджується та просить відмовити у позові за обставинами, викладеними у письмових поясненнях.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, викладені у відповідних заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 була власником 7/100 частин житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 1531 від 18.11.2016 року. Дане майно вона отримана після смерті чоловіка ОСОБА_5 .
Право власності ОСОБА_1 було зареєстровано в установленому законом порядку, що підтверджується витягом № 73371521 від 18.11.2016 року.
Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були власником 9/100 частин житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в рівних частках на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 2-487 від 26 червня 2014 року.
Відповідно до порядку користування частка у житловому будинку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (після його смерті спадщину прийняла його дружина ОСОБА_1 ) складає мансарду, яка знаходилася на 2-му поверсі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідні обставини підтверджуються технічним паспортом від 16.07.2014 року та довідкою Інженера з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_6 № 6/4-15 від 09.04.2015 року.
Іншими співвласником житлового будинку, які займали приміщення на 1-му поверсі будинку, була ОСОБА_7 (53/100 частки) на підставі договору дарування за № 13406 від 09.12.2003 року, що підтверджується листом КП «БТІ» ОМР № 441545.67.14 від 23.06.2014 року та копією договору дарування.
В подальшому ОСОБА_7 отримала розпорядження Приморської районної адміністрації ОМР № 923 від 07.12.2016 року про присвоєння їй окремої адреси, а саме: АДРЕСА_3 .
На підставі такого розпорядження, технічного паспорту, договорів дарування вона виділила свою частку в окремий об'єкт нерухомого майна та провела державну реєстрацію свого права власності за реєстраційним номером 1141109051101, номер запису права власності: 18453995, що підтверджується п. 3 Договору дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу № 294 від 25 травня 2017 року.
25 травня 2017 року ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_4 ново виділений житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 відповідно до Договору дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу № 294.
На теперішній час власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 є ОСОБА_4 , відповідно до інформаційної довідки з державного реєстру за № 282236378 від 01.11.2021 року.
З урахуванням того, що власник на першому поверсі виділився в окремий об'єкт нерухомого майна ( ОСОБА_7 виділила свою частку), то позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виділили свою частку в житловому будинку за адресою квартира АДРЕСА_3 в окремий об'єкт нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_2 на підставі технічного паспорту від 19.06.2017 року видавник ФОП ОСОБА_8 та висновку щодо технічної можливості поділу № 01/19 від 19.07.2017 р.
Відповідні обставини підтверджуються витягом з Державного реєстру речових прав № 90220111 від 21.06.2017 року та 90220447 від 21.06.2017 року.
Таким чином, на час розгляду справи: перший поверх житловий будинок (в одиниці) за адресою: АДРЕСА_3 , який належить на праві власності ОСОБА_4 ; другий поверх квартира АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Позивачі по справі попадають на другий поверх будинку (перший поверх у власності відповідачки по справі) зі частини земельної ділянки, яка знаходиться в їх користуванні, по металевих сходах.
Порядок користування визначений на схематичному плані з підписані суміжних користувачів в тому числі ОСОБА_7 (колишній співвласником житлового будинку, який на теперішній час знаходиться у власності відповідача).
22.03.2022 року висновком судового експерта Скибінської Т.М. за № 03/2022 було встановлено, що виходячи з проведеного дослідження наданих Замовником документів, результатів візуального огляду квартири АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , та вимог нормативних актів, враховуючи, що зовнішні стіни обстежуваної квартири АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виходять на територію суміжного землекористувача (землевласника) ОСОБА_4 (відповідно до копії Договору дарування від 25.05.2017 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л.С., та зареєстровано в реєстрі за №294 (Додаток №5)), де у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутній доступ до зовнішніх стін належної їм на праві приватної власності квартири АДРЕСА_2 .
Крім того, експерт, прийшов до висновку про те, що з боку суміжного землекористувача (землевласника) - ОСОБА_4 (відповідно до копії Договору дарування від 25.05.2017 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л.С., та зареєстровано в реєстрі за №294 (Додаток №5)) відсутня технічна можливість обслуговування (ремонту) квартири АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що не відповідає п. 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій, затверджених Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019р. №104, в якому зазначено: «При розміщенні будинків в кварталах із сформованою забудовою для догляду за будинками і здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати не менше ніж 1,0 м ...».
Але, 22.03.2022 р. у висновку судового експерта Скибінської Т.М. за № 03/2022 зазначено, що для відповіді на друге питання експерту необхідно надати Технічний звіт по кадастровому зніманню земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_3 , яка находиться у фактичному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із відображенням будівель, які на ній розташовані з каталогами координат на зазначену земельну ділянку та будівлі; суміжної земельної ділянки, яка находиться у фактичному користуванні ОСОБА_4 із відображенням будівель, які на ній розташовані (в т.ч. із нанесенням меж земельної ділянки, площею 0,0085 га, кадастровий номер 5110137500:52:026:0056), та з каталогами координат на зазначену земельну ділянку та будівлі та каталогами координат на зазначену земельні ділянки та будівлі, виготовлений сертифікованим інженером-геодезистом станом на сьогоднішній день.
Таким чином, висновок експерта ОСОБА_9 за № 03/2022 від 22.03.2022 року не містить відповіді щодо наявності варіантів технічної можливості обслуговування (ремонту) квартири АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та варіантів можливого встановлення земельного сервітуту для обслуговування (ремонту) квартири АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а тільки констатує факт, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутній доступ до зовнішніх стін належної їм на праві приватної власності квартири АДРЕСА_2 та що з боку суміжного землекористувача (землевласника) - ОСОБА_4 (відповідно до копії Договору дарування від 25.05.2017 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л.С., та зареєстровано в реєстрі за №294 (Додаток №5)) відсутня технічна можливість обслуговування (ремонту) квартири АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що саме з боку відповідача чиняться перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_3 для чого є необхідним надання подальшого доступу для обслуговування (ремонту) квартири АДРЕСА_3 в межах не менш ніж 1-го (одного) метра від стін житлового будинку АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ).
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками квартиру АДРЕСА_2 , яка знаходиться на 2-му поверсі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 та належить на праві власності відповідачу по справі.
Вимога позивачів за своєю природою стосується фактичного обмеженого користування чужою земельною ділянкою, тобто ознак земельного сервітуту, що регулюється статтями 98-102 Земельного кодексу України.
Стаття 98 ЗК України встановлює, що земельний сервітут - це право власника або користувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою.
Статтею 100 ЗК України передбачено, що сервітут не може встановлюватися, якщо це виключає можливість використання земельної ділянки її власником».
Однак у поданій редакції позову позивачі не формулюють чіткої вимоги про встановлення сервітуту, не дотримано процедури оформлення земельно-правових обтяжень та не надано технічної документації, передбаченої законом.
Заявлені вимоги фактично стосуються встановлення земельного сервітуту (особистого права користування чужою земельною ділянкою) для цілей технічного обслуговування об'єкта нерухомості.
В той же час, у новій редакції позову позивачі не вимагають встановлення сервітуту у порядку ст. 98 Земельного кодексу України, а натомість просять усунути перешкоди у формі зобов'язання вчинити дії (надати доступ).
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду: «Позовна вимога про усунення перешкод у користуванні може задовольнятись лише у випадку доведеності факту наявного права власності та реального обмеження цього права конкретними діями або бездіяльністю відповідача.»
Крім того, позивачами не надано суду належних та допустимих доказів: технічної документації щодо меж та доступу до квартири АДРЕСА_1 ; геодезичних матеріалів, які б підтвердили, що можливість обслуговування можлива виключно через частину ділянки відповідачки; актуального технічного паспорта або кадастрової зйомки, що дозволяє точно визначити обсяг просторового обмеження, а Висновок спеціаліста, на який посилаються позивачі, не є технічною документацією, оформленою відповідно до закону та не складений сертифікованим геодезистом.
Суд вважає, що позивачі не довели факту системного чи протиправного обмеження їх права користування квартирою; не надали належних доказів, які б дозволили точно і безпечно реалізувати вимогу про доступ; неможливо задовольнити вимогу, яка потребує фізичного втручання у право власності відповідача, без наявності технічного обґрунтування та меж доступу, визначених сертифікованим інженером.
Надані позивачем докази не є достатніми для висновку про реальну необхідність встановлення сервітуту, не підтверджують наявність перешкод у доступі до його земельної ділянки, не містять даних про точне розташування та межі земельних ділянок сторін, що є ключовим елементом у вирішенні питання про сервітут.
Хоча у справі міститься висновок спеціаліста, такий документ не може бути визнаний належним та допустимим доказом у значенні технічної підстави для встановлення сервітуту, оскільки: не виготовлений сертифікованим інженером-геодезистом; не містить кадастрової зйомки обох ділянок - а отже, не дозволяє однозначно і точно визначити межі, можливий маршрут проходження сервітуту, а також не виключає посягання на законні права відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 12 та статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, обов'язок доказування обставин, на які посилається позивач, покладається на нього.
Позивачі не надали технічного паспорта чи плану квартири, виготовленого відповідно до вимог законодавства про містобудування та землеустрій; кадастрової зйомки або топографічної зйомки, виготовленої сертифікованим інженером-геодезистом, яка б дозволяла чітко визначити просторові межі доступу до об'єкта нерухомості.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 80 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
З огляду на зазначені положення, позов не підлягає задоволенню, оскільки позивачами не доведено факту реального обмеження у користуванні майном, не надано технічної та кадастрової документації, яка б дозволила реалізувати право на доступ без порушення прав відповідача, вимоги у формі "усунення перешкод" фактично мають зміст сервітуту, але не відповідають вимогам законодавства до оформлення такого права.
Згідно з статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування, якщо ці перешкоди виникають у результаті дій або бездіяльності інших осіб.
Проте позивачами не доведено факту реального і протиправного обмеження їх права, не вказано, в чому саме полягає "перешкода", чи здійснювались звернення до відповідача, і що саме стало підставою для конфлікту.
Верховний суд у своїх постановах зазначав: «Без достовірних картографічних та технічних даних встановити межі реалізації сервітуту неможливо без порушення прав суміжних власників». "Відсутність детальної технічної документації та геодезичних даних унеможливлює встановлення сервітуту без порушення прав власника земельної ділянки." «Факт наявності права не є безумовною підставою для втручання в право іншого власника. Має бути доведено факт неправомірного перешкоджання».
Рішенням ЄСПЛ, "Papastavrou v. Greece", заява № 46372/99 звертається увага на наступне: "Будь-яке втручання у право власності має бути законним, обґрунтованим та пропорційним. Таке втручання вимагає чіткої і передбачуваної правової бази", зазначається, що "Право на мирне володіння майном не може бути обмежене без чіткого встановлення меж втручання та гарантій пропорційності." «Доступ до майна не може нав'язуватись без ясних, документально підтверджених підстав». «Жодне втручання у право власності не може бути здійснене без належного юридичного обґрунтування і технічної конкретизації меж».
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Відповідно до ст. 98 Земельного кодексу України, земельний сервітут - це право обмеженого користування чужою земельною ділянкою з метою забезпечення потреб, які не можуть бути реалізовані іншим способом.
Згідно зі ст. 279 Цивільного кодексу України, встановлення сервітуту можливе виключно за наявності доказів того, що без його встановлення неможливо забезпечити нормальне користування власною земельною ділянкою.
У відповідності до ч. 1, ч. 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається. На позивача покладено обов'язок доведення фактичних підстав для встановлення сервітуту.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Передбачене частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти lcnaHM» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес), виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. «Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України (пункт 3.4).
Згідно з ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Докази повинні відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності (ст.ст.77-80 ЦПК України).
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
За таких обставин, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому підстави для їх задоволення відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 316, 317, 319, 391 ЦК України, статтями 98-102 Земельного кодексу України, ст. ст. 12, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом надання доступу для обслуговування квартири - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 25 вересня 2025 року.
Суддя