Справа № 947/7298/25
Провадження № 2/947/2008/25
25.09.2025 року
Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,
за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.
представник служби у справах дітей ОМР - Паладій Ю.В.
розглянувши за правилами спрощеного провадження цивільну справу за позовом Київської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1 за участі третіх осіб: Служби у справах дітей Одеської міської ради та ОСОБА_2 , про відібрання малолітньої дитини від матері без позбавлення батьківських прав -
25.02.25 року діючи в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування звернулась до суду з позовом про відібрання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення її батьківських прав, в якому також просить суд вирішити питання щодо стягнення аліментів з матері на утримання малолітньої дитини у розмірі з усіх видів доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно.
Через автоматизований розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Київського районного суду м.Одеси Луняченку В.О.
Ухвалою судді Київського районного суду м.Одеси від 17.03.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
23.04.25 відповідачем ОСОБА_1 надано письмові «заперечення» на позовну заяву.
Ухвалою від 27.05.2025 судом, за клопотанням Служби у справах дітей Одеської міської ради, в якості третій особи на боці позивача, залучено ОСОБА_2 , біологічного батька малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому передана дитина.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що до Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області 15.02.2025 надійшло повідомлення відносно відповідача - мати неповнолітньої дитини, що вона зловживає спиртними напоями та неналежно доглядає за малолітньою донькою, яка була виявлена під час перевірки повідомлення у складних життєвих обставинах, які загрожували життю і здоров'ю малолітньої дитини що стало підставою для негайного відібрання дитини із подальшим переданням дитини спочатку тимчасово влаштована бабусі дитини - ОСОБА_4 а у подальшому дитина була передана біологічному батьку ОСОБА_2 .
Представники позивача підтримала заявлені вимоги у частині відібрання дитини приймаючи до уваги стан дитини який була виявлено згідно Акту обстежень умов тимчасового проживання матері та дитини від 15.02.2025 року який свідчить про те що для дитини з боку матері не було забезпечено належних умов проживання, занедбаний та недоглянутий стан самої дитини, виявлення факт знаходження матері дитини у стані алкогольного сп'яніння що перешкоджав її нормальному розумінню як стану місця проживання так і стану дитини.
Представник третій особи Служби у справах дітей Одеської міської ради також наполягала на задоволення позовних вимог в частині відібрання малолітньої дитини від матері без позбавлення батьківських прав внаслідок виявлення неналежного виконання матір'ю своїх батьківських обов'язків що загрожувало життю та здоров'ю дитини.
Третя особа ОСОБА_2 підтвердив факт знаходження дитини з ним та просив суд з урахуванням виявлених обставин тимчасово відібрати дитину у матері, поки вона не змінить поведінку.
Сама відповідачка ОСОБА_1 після звернення до адвоката письмово заперечувала проти відібрання дитини, пояснюючи виявлені обставини фактом стресової ситуації яка сталась після вимушеного переїзду з м. Слов'янськ, Донецької області , до якого наближається лінія бойового зіткнення Українських збройних сил із російської армією «агресора» , до м. Одеси , де також наявна напруга пов'язана із загрозами життю внаслідок з ракетних та дронових обстрілів. У судовому засідання відповідача погодившись з тим, що її поведінка мала додаткову загрозу життю та здоров'ю дитини , погодилась із тим що виявлені обставини були підставою для негайного відібрання дитини та пообіцяла протягом невеликого часу привести себе до тями.
Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).
У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України ( далі СК України ) сім'я є первинним та основним осередком суспільства, дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Статтею 163 СК України визначено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.
Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов'язків щодо виховання дітей, захищає права сім'ї, сприяє розвитку системи послуг з підтримки сімей з дітьми та мережі дитячих закладів.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
У преамбулі до Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789- XII (далі - Конвенція про права дитини), зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.
ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року § 54). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року § 100).
У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
ЄСПЛ наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (Hunt v. Ukraine, №31111/04, § 58, ЄСПЛ , від 07 грудня 2006 року).
В рішенні ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» встановлено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов'язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з'ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.
Також рішення по справі «Савіни проти України» встановлює, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» від 24 лютого 1995 року, пункт 86, серія A, N 307-B). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві».
Практика ЄСПЛ свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.
Розірвання сімейних зав'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Аналіз наведеного законодавства свідчить про те, що сім'я вважається природним середовищем для розвитку дитини; виховання в сім'ї відповідає найкращим інтересам дитини і тільки коли виявиться, що сім'я є особливо непридатною або неблагонадійною, зв'язки з нею можуть бути перервані. Розлучення дітей з батьками всупереч їх волі можливо тільки за умови, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Згідно з частиною першою статті 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції).
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Статтею 170 СК України визначено, що у виняткових випадках суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав.
Підставами для такого відібрання законодавець визначив випадки, передбачені пунктами 2-5 частини першої статті 164 СК України ( ухиляння батьків від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоке поводження з дитиною; хронічний алкоголізм або наркоманія) а також інші випадки, якщо залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.
У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.
Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.
У даному випадку суд аналізуючи подані стороною позивача докази факту виявлення дитини у стані який може вважатись таким що свідчив на момент виявлення про наявність загрози життю і здоров'ю дитини ( акт обстеження життєвих умов, пояснення власниці квартири в якої тимчасово за договором оренди проживала відповідача із донькою ОСОБА_5 про те що не бачила щоб мати гуляла з дитиною, займалась її вихованням, готувала їжу та бачила її у стані алкогольного сп'яніння , пояснення бабусі дитини ОСОБА_4 яка пояснювала що після переїзду доньки з онучкою до Одеси з отриманням статусу внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 зловживала спиртними напоями у тому числі і 15.02.2025 що стало підставою звернення до правоохоронних органів , довідки про стан здоров'я дитини після її негайного відбирання щодо виявлення у дитини стану тривалого захворювання ( гострий фарингіт та педикульоз ), пояснень батька дитини про те що дитина зараз проживає із ним а маті намагається вести здоровий образ життя однак стійкої впевненості у тому що стресова ситуація знову не вплине на стан відповідачки у нього поки немає, приходить до висновку що є підстави для відібрання дитини ОСОБА_6 від матері ОСОБА_1 без позбавлення останній батьківських прав.
Враховуючи факт передання дитини батьку та відсутність від нього заяв про стягнення аліментів суд не розглядає вимоги про стягнення аліментів , які були заявлені органом опіки та піклування.
Судом роз'яснено відповідачки що протягом року після винесення рішення вона має право , у випадку якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини, вона вправі звернутись до суду із заявою про повернення їй дитини.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -
Задовольнити позовні вимоги Київської районної адміністрації Одеської міської ради ( код ЄДРПОУ 26303241, місцезнаходження: м. Одеса, вул Ак. Корольова, буд. 9) до ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) за участі третіх осіб: Служби у справах дітей Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 25427107) та ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_2 ), про відібрання малолітньої дитини від матері без позбавлення батьківських прав.
Відібрати малолітню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РОНКПП НОМЕР_1 , без позбавлення її батьківських прав.
Повний текст рішення складено 25.09.2025.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В. О. Луняченко