24 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/15587/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2025 (суддя Турчин С. О.),
додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 (суддя Турчин С. О.)
і постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2025 (головуючий суддя Гаврилюк О. М., судді Майданевич А. Г., Ткаченко Б. О.)
у справі № 910/15587/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тамерлайн»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна казначейська служба
про стягнення 240 175,06 грн,
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Тамерлайн» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 240 175,06 грн, з яких: 217 363,20 грн - основний борг, 22 605,77 грн - інфляційні втрати, 206,09 грн - 0,1% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про закупівлю від 18.09.2023 № ПЗ/НХ-23860/НЮ.
27.02.2025 рішенням Господарського суду міста Києва позовні вимоги задоволено частково, а саме: стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тамерлайн» 217 363,20 грн основного боргу, 205,49 грн 0,1% річних, 22 605,77 грн інфляційних втрат та 2 882,09 грн судового збору.
20.03.2025 додатковим рішенням Господарського суду міста Києва заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Тамерлайн» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено в частині стягнення 8 699,98 грн.
27.08.2025 постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2025 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 залишені без змін.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 217 363,20 грн заборгованості за поставлений товар, виходячи з того, що матеріали справи не містять доказів об'єктивної неможливості своєчасно сформувати та направити до казначейства платіжні інструкції на суму 217 363,20 грн, враховуючи, що про обов'язок оплати відповідачу було відомо ще з листопада 2023 року.
При цьому, судами встановлено, що позивачем неправильно визначено період нарахування відсотків річних та інфляційних, а тому за перерахунком суду розмір 0,1 % річних становить 205,49 грн, натомість як розрахунок інфляційних втрат на суму 22 605,77 грн визнано арифметично правильним.
Водночас, суди дійшли висновку про відсутність підстав для застосування в даному випадку пункту 9.10 договору, що передбачають можливість звільнення відповідача від відповідальності за ненадходження коштів на рахунок позивача.
Задовольняючи частково заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, місцевий господарський суд, з яким також погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем до акта надання послуг від 27.02.2025 № 2 включені витрати, не пов'язані з розглядом цієї справи, однак, оскільки сторони передбачили не погодинну оплату послуг, а фіксований розмір гонорару, тому обґрунтованим розміром витрат на правову допомогу є 8 700 грн, присудивши до стягнення 8 699,98 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
17.09.2025 скаржник надіслав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2025 у справі № 910/15587/24.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2025 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.
За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2025 у справі № 910/15587/24 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення у розмірі 240 175,06 грн, що менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України справа № 910/15587/24 є малозначною.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведених норм закону дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення посилається приписи частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Проте, наводячи такі обґрунтування, скаржник не врахував, що у справі з ціною позовів до ста розмірів прожиткового мінімуму такі посилання можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження лише за умови, що наявними будуть і, вже наведені вище, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України умови, які даватимуть суду право вважати судове рішення у справі з ціною позову до ста розмірів прожиткового такими, що підлягає касаційному оскарженню.
Скаржник зазначив, що касаційна скарга стосується права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки він ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми, а також зазначив, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника, оскільки предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення (підпункти «а» і «в» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України).
Зазначені доводи скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження з цих підстав, оскільки саме власне твердження (без належного обґрунтування) скаржника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також те, що справа має виняткове значення для нього не може бути визнано судом автоматичними підставами, на які поширюється дія положення підпунктів «а» і «в» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
У поданій касаційній скарзі скаржник не доводить, що спір у справі стосується питання права, яке має питання формування правозастосовчої практики, а також становить значний суспільний інтерес, оскільки доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та аргументів щодо переоцінки встановлених судом обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Отже, незгода з рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій.
Суд зазначає, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а - г пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип «правової визначеності».
У подібних правовідносинах заявникам слід враховувати, що Верховний Суд є судом права і використання ним оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «малозначні справи», тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, оскільки у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень і застосування Судом таких повноважень не може вважатися обмеженням доступу особи до процесу правосуддя з огляду на високий статус касаційного суду.
Касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в» і «г» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).
Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, з урахуванням заперечення проти відкриття касаційного провадження, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2025 у справі № 910/15587/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил