адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
11.09.2025 Справа № 917/2278/24
Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовною заявою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Башкирцевої 39", вул. Марії Башкирцевої, 39, м. Полтава, Полтавська область, 36000
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Еліт Плюс", вул. Ковпака, 39, м. Полтава, Полтавська область, 36007
про витребування майна з чужого незаконного володіння,
Секретар судового засідання Ісенко М.В.,
Представники сторін: відповідно протоколу від 11.09.2025,
установив:
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Башкірцевої 39" просить суд витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Еліт Плюс" нежитлове приміщення камеру зберігання (комору) згідно технічного паспорту №VІІ площею 7 кв.м., яка знаходиться за адресою : вул. Марії Башкирцевої, 39, м. Полтава, яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Буд Еліт Плюс" на підставі Договору купівлі-продажу прав на нежитлові приміщення (камера зберігання), серія та номер 55 від 16.02.2021, відносно якого було прийнято Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер : 56920485 від 04.03.2021 08:47:04, Власенко Олегом Олександровичем, Виконавчий комітет Білоцерківської сільської ради Миргородського району Полтавської області.
Позовні вимоги ґрунтуються протиправною реєстрацією відповідачем за собою спірного нерухомого майна.
Правовими підставами позову позивачем зазначено норми Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", статті 330, 346, 382, 387, 388, 400 Цивільного Кодексу України.
Як докази обґрунтованості позовних вимог позивач надав (арк.с. 6-96): виписка ОСББ, лист №4 від 27.06.2024 року від Буд Еліт Плюс та додатки до нього, протокол загальних зборів ОСББ, наказ, акт приймання-передачі будинку на баланс ОСББ, лист №12 від 28.09.2023 року від Буд Еліт Плюс, лист від ОСББ №0306 від 03.06.2024, Тех паспорти Башкирцевої 39, 2 черга, витяги з ДРР.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
17.12.2024 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Башкирцевої 39" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Еліт Плюс" про витребування у останнього нежитлове приміщення камеру зберігання (комору) згідно технічного паспорту №VІІ площею 7 кв.м., яка знаходиться за адресою : вул. Марії Башкирцевої, 39, м. Полтава, яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Буд Еліт Плюс" на підставі Договору купівлі-продажу прав на нежитлові приміщення (камера зберігання), серія та номер 55 від 16.02.2021, відносно якого було прийнято Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер : 56920485 від 04.03.2021 08:47:04, Власенко Олегом Олександровичем, Виконавчий комітет Білоцерківської сільської ради Миргородського району Полтавської області.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2024 справу № 917/2278/24 розподілено судді Ківшик О.В.
Суд ухвалою від 23.12.2024 року позовну заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Башкирцевої 39" залишив без руху, встановив спосіб усунення недоліків та надав позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.
03.01.2025 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 23.12.2024 року про залишення позовної заяви без руху (вх. № 54), недоліки усунено в строк та спосіб, встановлений судом.
Суд ухвалою від 13.01.2025 прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначив підготовче засідання у справі на 13.02.2025 року на 09:30 та встановив строки для подання заяв по суті справи.
Судове засідання, призначене на 13.02.2025 року, не відбулося в зв'язку з перебуванням судді Ківшик О.В. на лікарняному.
Суд ухвалою від 18.02.2025 призначив наступну дату підготовчого засідання на 13.03.2025 на 11:00.
Через оголошення 13.03.2025 року повітряної тривоги у м.Полтаві судове засідання 13.03.2025 об 11:00 не відбулося.
Суд ухвалою від 13.03.2025 продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та призначив наступну дату судового засідання на 10.04.2025 року на 11:00 год.
У судовому засіданні 10.04.2025 року з огляду на вчинення усіх необхідних процесуальних дій у даній справі для виконання завдань підготовчого провадження, встановлених частиною 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, та закінчення встановленого строку підготовчого провадження, суд оголосив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.05.2025 року на 09:00.
Позивач 06.05.2025 за вх № 6007 надав суду заяву про надання доказів в порядку, передбаченому п. 8 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої зазначає попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 500,00 грн., додаткові доказ на підтвердження якого будуть надані суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Через оголошення 06.05.2025 року повітряної тривоги у м.Полтаві судове засідання 06.05.2025 о 09:00 не відбулося.
Суд ухвалою від 06.05.2025 призначив дату судового засідання з розгляду справи по суті на 22.05.2025 року на 09:00 год.
Судове засідання, призначене на 22.05.2025 року, не відбулося в зв'язку з перебуванням судді Ківшик О.В. на лікарняному.
Суд ухвалою від 27.05.2025 призначив дату судового розгляду справи по суті на 26.06.2025 на 10:00.
У судовому засіданні 26.06.2025 суд оголосив протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 17.07.2025 до 11:00 год.
Позивач 04.09.2025 за вх № 11375 надав суду додаткові пояснення справі щодо питань, які виникли під час розгляду справи.
У судовому засіданні 17.07.2025 суд оголосив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті на 04.09.2025 о 10:30 год.
У судовому засіданні 04.09.2025 року суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та призначив дату судового засідання для проголошення рішення на 11.09.2025 на 10:40.
Під час розгляду справи по суті представник Позивача на позовних вимогах наполягав, суд дослідив усі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У судовому засіданні 04.09.2025 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення згідно з ч. 6 ст. 233, ст. 240 ГПК України.
Щодо повідомлення відповідача про розгляд цієї справи суд зазначає таке.
Відповіддю № 6133848 від 18.12.2024 підтверджено відсутність у юридичної особи ТОВ «Буд Еліт Плюс» (код ЄДРПОУ 41475064) електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС (а.с. 99).
Ухвали суду у цій справі, що були надіслані на зазначену у позовній заяві адресу відповідача (співпадає з місцезнаходженням юридичної особи згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), повернуті до суду з відміткою пошти щодо відсутності адресата за вказаною адресою (а.с. 110-114, 118-122, 128-131, 151-154, 184-188) та за закінченням строку зберігання (а.с. 140-144, 159-163, 175-179, 210-214).
З метою повідомлення відповідача про це позовне провадження суд в порядку ст. 122 ГПК України оприлюднив відповідні оголошення на офіційному вебсайті судової влади України (а.с. 115, 127, 139, 150, 155, 158, 171, 183, 209).
За приписами ч. 4 ст. 122 ГПК України з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
У постанові від 01.12.2023 року у справі № 591/4832/22 Верховний суд у складі Касаційного цивільного суду навів правову позицію про те, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з відсутністю за вказаною адресою вважається належним повідомленням сторони про дату судового засідання та свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення Європейського суду прав людини у справі "Каракуця проти України").
Таким чином, особа, яка добросовісно користується наданими законом процесуальними правами, зобов'язана слідкувати за перебігом розгляду своєї заяви. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2018 № 925/125/14, від 02.06.2020 у справі № 910/17792/17.
Крім того, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) відповідно до Закону України "Про доступ до судових рішень".
Викладене свідчить про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце проведення судових засідань та покладені на нього судом обов'язки.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень ГПК України строк не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України ч. 2 ст. 178 у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
05.03.2018 створено Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Башкирцевої 39", відповідний запис 28.07.2022 внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (Виписка - арк.с. 8).
22.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Полтавський завод залізобетонних виробів" (на балансі якого знаходився житловий будинок) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Башкирцевої 39" було укладено Акт приймання-передачі житлового комплексу або його частин з балансу на баланс, згідно до якого на баланс Позивача були передані допоміжні приміщення загальною площею 1095,2 м2 у тому числі комори 436,4 кв.м та передано копію технічного паспорту на будинок, виготовленого Комунальним підприємством "Полтавське міське бюро технічної інвентаризації" Полтавської міської ради від 12 вересня 2018 року інвентаризаційна справа №6035 (акт - арк.с. 32-33).
Згідно даних технічної документації (арк.с. 36, 49) у план будинку включено, зокрема, інформацію щодо нежитлового приміщення (камера зберігання) №VII, загальною площею 7 кв.м.
02.07.2022 загальними зборами Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Башкирцевої 39" (п. 8 протоколу №1 від 02.07.2022, арк.с. 27-29) прийняте рішення щодо проведення інвентаризації нежитлових приміщень, розташованих за адресою : Полтава, вул. Марії Башкирцевої, 39, в термі до 30.07.2022. В разі встановлення факту незаконної передачі шляхом продажу майнових прав на нежитлові приміщення (камери зберігання) забудовником Товариством з обмеженою відповідальністю "Полтавський завод залізобетонних виробів" після передачі 22 квітня 2020 року будинку на баланс ОСББ, здійснити заходи щодо скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та повернення незаконно відчуженого майна у власність ОСББ.
Як стверджує позивач, 28 вересня 2023 року він отримав від відповідача лист вих. №12 (арк.с. 34) про надання доступу до нежитлових приміщень в тому числі до нежитлового приміщення (камери зберігання) №VII в зв'язку з тим, що він є власником цього нежитлового приміщення (камери зберігання).
У позовній заяві вказано, що у відповідь на цей лист позивач листом № 0306 від 03.06.2024 повідомив відповідача про належність спірного приміщення до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку та спільної власності всіх власників квартир і нежитлових приміщень багатоквартирного будинку (арк.с. 35). Доказів направлення цього листа відповідачу матеріали справи не містять.
В подальшому 27 червня 2024 року на адресу позивача надійшов від відповідача лист вих. №4 з повторною вимогою надати доступ до нежитлових приміщень в тому числі до нежитлового приміщення (камери зберігання) №VII в зв'язку з тим, що він є власником цього нежитлового приміщення (камери зберігання) та надано копію Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на нежитлового приміщення (камери зберігання) №VII та копія технічного паспорту на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок (арк.с.10-11).
Згідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №405402734 сформованої 26.11.2026 року
- нежитлове приміщення (камера зберігання) №VII, загальна площа 7 кв.м., що знаходиться за адресою Полтавська область, м.Полтава, вулиця Башкірцевої Марії, будинок 39, літ. «А» належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Буд Еліт Плюс" та має реєстраційний номер об'єкта нерухомого майнам 2304609953101;
- підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 56920485 від 04.03.2021 08:47:04, Власенко Олег Олександрович, виконавчий комітет Білоцерківської сільської ради Миргородського району Полтавської області. Дата та час державної реєстрації - 01.03.2021 11:00:33;
- підстава для державної реєстрації - договір купівлі-продажу майнових прав на нежитлові приміщення (камера зберігання), серія та номер: 55, виданий 16.02.2021, видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтавський завод залізобетонних виробів", Товариство з обмеженою відповідальністю "Буд Еліт Плюс"; довідка про виконання зобов'язань по оплаті Ціни майнових прав на камеру зберігання, серія та номер: 11, виданий 16.02.2021, видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтавський завод залізобетонних виробів"; акт приймання-передачі нежитлових приміщень, розташованих в багатоповерховому житловому будинку за адресою:м. Полтава, вулиця Башкирцевої Марії, будинок 39, серія та номер: 92, виданий 16.02.2021, видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтавський завод залізобетонних виробів", Товариство з обмеженою відповідальністю "Буд Еліт Плюс"; перелік осіб, яким належать майнові права на об'єкт будівництва, серія та номер: бн, виданий 16.02.2021, видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтавський завод залізобетонних виробів".
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом про витребування у відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Еліт Плюс" спірного нежитлового приміщення камери зберігання (комору) згідно технічного паспорту №VІІ площею 7 кв.м., яка знаходиться за адресою : вул. Марії Башкирцевої, 39, м. Полтава.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
За змістом ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно із частиною 2 статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Відповідно до статті 385 Цивільного кодексу України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об'єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту.
Положеннями частини першої статті 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначено, що об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна; співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
За змістом статті 12 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" управління багатоквартирним будинком здійснює об'єднання через свої органи управління. За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації. Об'єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об'єднання.
Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов'язані з реалізацією прав та виконанням обов'язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначені та регулюються Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".
За визначенням термінів, наведеним у статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія (пункт 6).
Частиною другою статті 4 цього Закону передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об'єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об'єднань співвласників багатоквартирних будинків. До повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, встановлення, зміну та скасування обмежень щодо користування ним. Рішення зборів співвласників є обов'язковими для всіх співвласників, включаючи тих, які набули право власності на квартиру чи нежитлове приміщення після прийняття рішення.
У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов'язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.
У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 914/379/21 вказано, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
Допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно належати до допоміжного та бути нежитловим. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 910/16166/19, від 30.06.2022 у справі № 922/1406/21.
Допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов'язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, 17.01.2023 у справі № 924/195/22, від 27.06.2023 у справі № 910/22039/21, від 22.08.2023 у справі № 914/379/21.
Таким чином, усталеною є практика Верховного Суду щодо встановлення критеріїв, за якими необхідно розмежовувати нежитлові та допоміжні приміщення.
Отже, визначальним для правильного вирішення цього спору є з'ясування та визначення правового режиму спірного приміщення у багатоквартирному будинку, а саме встановлення, чи належить спірне приміщення до числа допоміжних, чи є нежитловим приміщенням в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик такого приміщення. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 904/5047/18, від 17.11.2021 у справі № 904/663/19, від 13.04.2021 у справі № 916/2961/18.
При цьому у п. 42 постанови від 17.01.2023 у справі № 924/195/22 Верховний Суд виснував, що чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку статусу допоміжних приміщень, а як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення - для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (такий висновок наведено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 922/1406/21 зі спору, що виник з подібних правовідносин).
Подібна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18.
Виходячи з такої презумпції та з врахуванням принципу змагальності сторін, Позивач не повинен доводити статус спірних приміщень як допоміжних, а навпаки, передусім відповідач, за яким зареєстровано право власності на такі приміщення, має довести винятковий статус спірних приміщень як ізольованих приміщень в багатоквартирному будинку, що не належать до житлового фонду та є самостійним об'єктом нерухомого майна, які зі стадії проектування, тобто з самого початку будувалися з іншим цільовим призначенням - для потреб непромислового характеру (схожий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц).
З матеріалів справи вбачається, що спірне приміщення було передане ОСББ за актом від 22.04.2020 у складі допоміжних приміщень, у відповідних технічних паспортах це приміщення визначено як камера зберігання.
Підставою реєстрації права власності за відповідачем на спірне майно зазначено договір купівлі-продажу майнових прав на нежитлові приміщення (камера зберігання), серія та номер: 55, виданий 16.02.2021, видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтавський завод залізобетонних виробів", Товариство з обмеженою відповідальністю "Буд Еліт Плюс".
Разом з тим матеріали справи не містять доказів існування в житловому будинку окремих нежитлових приміщень, які не належать до житлового фонду, тобто є самостійними об'єктами нерухомого майна, з іншим призначенням, ніж допоміжні приміщення, зокрема проектної документації, з якої вбачалося би будівництво зазначених приміщень для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, акта введення будинку в експлуатацію.
Також відсутні в матеріалах справи і докази створення спірних приміщень шляхом нового будівництва або проведення реконструкції підвалів житлового будинку, їх перебудови у нежитлові приміщення.
Отже, відповідачем не спростовано означену вище презумпцію наявності у спірного майна статусу допоміжних приміщень як частини всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку.
Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 64).
Суд зауважує, що правовстановлюючи документи, зазначені як підстава для реєстрації права власності за Відповідачем на спірне приміщення, відсутні до матеріалів справи. Проте вони самі по собі не змінюють правового статусу спірного приміщення з допоміжного на нежитлове, якщо відсутні підстави відносити його до нежитлового.
Щодо суті заявлених вимог суд звертає увагу на те, що під захистом права розуміється державно - примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, пункт 6.13, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, пункт 98.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки зазначені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 04.11.2020 у справі №327/1884/17).
Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи (стаття 326 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України).
За змістом статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 Цивільного кодексу України).
Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.
Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18).
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц).
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72)).
При цьому, державна реєстрація прав сама по собі не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, та моментом, з якого зареєстроване право набуває оборотоздатності в цивільному обороті, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, передусім, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (Постанова Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).
Отже, згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.
Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п'ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16).
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб'єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов'язана чи афілійована юридична особа, пов'язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19).
Оскільки за приписами ст. 300 Цивільного кодексу України добросовісність є умовою набуття права власності, набувач має отримати захист саме як власник, за умовами набуття права власності: законністю підстав, обов'язком їх доказування тощо.
Разом з тим відповідач не надав суду жодного доказу на підтвердження добросовісності набуття титулу права власності на спірне приміщення, в той час як проявивши розумну обачність, мав пересвідчитися щодо належності спірного майна до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку та відсутності відповідного обсягу прав у особи-відчужувача, тобто того факту, що за добросовісної поведінки набувач не міг отримати таке майно у власність.
Матеріалами справи підтверджується, що спірне майно як допоміжне приміщення належить до спільної власності всіх співвласників Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Башкирцевої 39" в силу закону та вибуло із власності співвласників багатоквартирного будинку поза їх волею, під час розгляду цієї справи суд встановив наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності на спірне приміщення за відповідачем, що в силу наведеного вище є підставою для застосування ст. 387 Цивільного кодексу України.
Суд у даному контексті враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо наявності у власника права витребувати своє майно від особи, яка є останнім його набувачем і для такого витребування оспорювання рішень, договорів чи інших правочинів не вимагається, оскільки це не є ефективним способом захисту порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 183/1617/16, № 911/3681/17, № 372/266/15-ц, № 925/642/19 тощо).
Положеннями статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.
Суд відзначає, що оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Буд Еліт Плюс"
знало (в будь-якому випадку повинне було знати) про встановлені судом обставини недотримання підстав одержання права власності на спірне майно, то така особа позбавлена можливості посилатись на приписи ст. 41 Конституції України, Цивільного кодексу України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в аспекті втручання у мирне володіння майном, оскільки не могло та не набуло такого права в розумінні національного законодавства. До того ж, наведені приписи законодавства передбачають захист саме добросовісного власника майна, в той час як Товариство з обмеженою відповідальністю "Буд Еліт Плюс" не може бути визнане таким в силу встановлених у даній справі обставин.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи, зокрема, є: позовна заява; відзив на позовну заяву.
Відповідач відзиву на позов не надав, вимогу не заперечив.
Згідно з приписами частини 4 статті 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.
Згідно із ч. 2-4 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 14 ГПК України).
Учасники справи зобов'язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (ч. 2 ст. 42 ГПК України).
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Щодо судових витрат.
Суд встановив, що при зверненні до суду із цим позовом позивач сплатив 3 028,00 грн судового збору за платіжною інструкцією № 712 від 06.12.2024 (арк.с. 7). Факт надходження цього судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено випискою від 06.12.2024 (а.с. 98).
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Так як позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, виходячи з ціни позову (довідка про оціночну вартість об'єкта нерухомості - арк.с. 105-106) розмір судового збору підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та становить 2 422,40 грн. (3 028,00 х 0,8). Сума переплати судового збору становить 605,60 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Суд також інформує позивача, що 07.01.2025 року набув чинності наказ Міністерства фінансів України від 26.11.2024 № 606 "Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.12.2024 за № 1888/43233. Даним наказом внесено зміни до механізму повернення судового збору у випадках, визначених статтею 7 Закону України "Про судовий збір".
Таким чином, для формування Господарським судом Полтавської області електронного подання на повернення судового збору позивачу необхідно надати суду відповідне клопотання про повернення судового збору та вичерпну інформацію згідно з абзацом сьомими пункту 5 розділу I "Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182, із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства фінансів № 606 від 26.11.2024 р.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України визначено, що у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже судовий збір покладається на відповідача у розмірі 2 422,40 грн.
Керуючись статтями 129, 232-233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Еліт Плюс"(вул. Ковпака, 39, м. Полтава, Полтавська область, 36007, ідентифікаційний код 41475064) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Башкирцевої 39" (вул. Марії Башкирцевої, 39, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 41981009) нежитлове приміщення - камеру зберігання (комору) згідно технічного паспорту №VІІ площею 7 кв.м., яка знаходиться за адресою : вул. Марії Башкирцевої, 39, м. Полтава, яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Буд Еліт Плюс" на підставі Договору купівлі-продажу прав на нежитлові приміщення (камера зберігання), серія та номер 55 від 16.02.2021, відносно якого було прийнято Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер : 56920485 від 04.03.2021 08:47:04, Власенко Олегом Олександровичем, Виконавчий комітет Білоцерківської сільської ради Миргородського району Полтавської області.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Еліт Плюс" (вул. Ковпака, 39, м. Полтава, Полтавська область, 36007, ідентифікаційний код 41475064) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Башкирцевої 39" (вул. Марії Башкирцевої, 39, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 41981009) 2422,40 грн витрат по сплаті судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
4. Копію рішення направити учасникам (сторонам) справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Повний текст рішення підписано 24.09.2025.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя О.В.Ківшик