адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
24.09.2025 Справа № 917/1360/25
Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши матеріали
за позовною заявою Фізичної особи-підприємця Сидорука Олега Миколайовича, АДРЕСА_1
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВК Агро", вул.Гагаріна,31, с.Новий Калкаїв, Семенівський район, Полтавська область, 38211
про стягнення 350 757,64 грн,
Секретар судового засідання Ісенко М.В.
Без виклику учасників справи,
установив :
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Фізична особа-підприємець Сидорук Олег Миколайович просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВК Агро" 350 757,64 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 29.04.2021 Договору про надання поворотної фінансової допомоги, з яких : 200 000,00 грн основний борг, 126 182,30 грн інфляційні втрати, 24 575,34 грн 3% відсотки за користування коштами.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази : копію ордеру серії ВК № 1177786; копія договору про надання поворотної фінансової допомоги від 29.04.21; копія платіжного доручення 1 від 29.04.21; розрахунок заборгованості та штрафів станом на 04.07.2025; копія претензії від 12.06.2025; копія акту про надання правничої допомоги від 07.07.2025 по договору 151/25; копія договору про надання правничої допомоги 151/25 від 10.06.25; копія доказів на підтвердження оплати правничої допомоги.
Інших заяв по суті спору не надходило.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
08.07.2025 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Сидорука Олега Миколайовича до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВК Агро" про стягнення 350 757,64 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 29.04.2021 Договору про надання поворотної фінансової допомоги, з яких : 200 000,00 грн основний борг, 126 182,30 грн інфляційні втрати, 24 575,34 грн 3% відсотки за користування коштами.
Крім того, Позивач повідомляє розмір його судових витрат: 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу та 4 209,10 грн витрат по сплаті судового збору.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2025 справу № 917/1360/25 розподілено судді Ківшик О.В.
Суд ухвалою від 14.07.2025 року відкрив провадження у справі № 917/1360/25 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. У даній ухвалі встановлено відповідачу строк для подання суду відзиву на позов - 15 днів з дня вручення даної ухвали
Відповідач був належним чином та завчасно повідомлений про покладені на нього обов'язки та строк їх виконання, про що свідчать матеріали справи (довідка про доставку електронного листа, а.с. 36). Крім того, ухвала суду у даній справі була своєчасно розміщена судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч.5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторони суду не надали.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень ГПК України строк не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами ч. 2 ст. 178 ГПК України суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов'язку.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд також зазначає, що з урахуванням умов воєнного стану в Україні, загальної ситуації в Україні та особливого режиму роботи суду, спрямованого на необхідності збереження життя і здоров'я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, суд здійснює розгляд справи №917/1360/25 у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
29.04.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДВК АГРО" (далі - Позичальник) та Фізичною особою підприємцем Сидорук Олегом Миколайовичем (далі - Позикодавець) укладено Договір б/н про надання поворотної фінансової допомоги (далі - Договір, арк.с. 5).
У Договорі сторони узгодили, зокрема, наступне :
- Позикодавець надає Позичальнику поворотну фінансову допомогу, а Позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором (п. 1.1 Договору);
- поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в межах суми 200 000 (двісті тисяч) гривень. Кошти надаються шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Позичальника на безоплатній основі (п. 2.1 - п. 2.3 Договору);
- поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 30 травня 2021 року шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Позикодавця (п. 3.1 Договору);
- за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань згідно договору сторони несуть відповідальність відповідно чинного законодавства України (п. 4.1 Договору);
- договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 8.1 Договору).
На виконання умов Договору позивач перерахував на рахунок відповідача 200 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 29.04.2021 (копія наявна у матеріалах справи, арк.с. 6).
Відповідач, всупереч умов Договору кошти на рахунок позивача у визначений строк не повернув. Станом на момент звернення з позовом до суду заборгованість відповідача становить 200 000,00 грн.
Позивач зазначає, що звертався до відповідача з претензією від 12.06.2025 з вимогою про сплату заборгованості у розмірі 200 000,00 грн, 3% річних та інфляційних нарахувань (копія претензії наявна у матеріалах справи, арк.с. 12-13).
За даними позивача дана вимога залишена відповідачем без реагування, заборгованість у добровільному порядку не сплачена.
З огляду на викладене вище, позивач просить суд стягнути з відповідача 350 757,64 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 29.04.2021 Договору про надання поворотної фінансової допомоги, з яких : 200 000,00 грн основний борг, 126 182,30 грн інфляційні втрати, 24 575,34 грн 3% відсотки за користування коштами.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин за приписами ст. 204 ЦК України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Положеннями статей 627, 628 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини по договору позики.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1, 3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Нормою статті 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Частиною першою ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за вищезазначеним Договором щодо перерахування відповідачу фінансової допомоги у розмірі 200 000,00 грн. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором та приписів ст. 1049 ЦК України не повернув позивачу фінансову допомогу у встановлені у Договорі строки. Дана обставина відповідачем не спростована.
Відповідачем не надано суду жодних доказів, що спростовують факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань з своєчасного повернення позивачу поворотної фінансової допомоги, або доказів добровільної сплати відповідачем заборгованості у розмірі 200 000,00 грн.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 200 000,00 грн заборгованості зі сплати фінансової допомоги є правомірними, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Відповідно п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Суд, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 126 182,30 грн за період з 31.05.2021 по 04.04.2025 та 24 575,34 грн 3% річних за період з 31.05.2021 по 04.04.2025, не виявив завищення їх розміру з боку позивача.
При цьому суд зазначає наступне.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на даний час не скасований.
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
У постанові від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 Велика Палата ВС пояснила, що принцип jura novit curia зобов'язує суд самостійно перевірити доводи сторін під час розгляду справи. З'ясувавши ж, що сторона чи інший учасник процесу, обґрунтовуючи свої вимоги або заперечення, послались на неналежні норми права, суд самостійно кваліфікує? спірні відносини та прийняти рішення на основі правильних норм матеріального і процесуального права, тобто застосовує положення, які дійсно регулюють відповідні ?правовідносини. Окремо зазначено, що "самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту".
Враховуючи вищевикладене та приписи п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань є правомірними частково, а тому підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 13 351,49 грн інфляційних втрат за період з 31.05.2021 по 23.02.2022 та 4 421,92 грн трьох процентів річних за період з 31.05.2021 по 23.02.2022 (до введення воєнного стану в Україні). В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи, зокрема, є: позовна заява; відзив на позовну заяву.
Відповідач контррозрахунку ціни позову не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив, вимогу не заперечив.
Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 200 000,00 грн основного боргу, 4 421,92 грн три проценти річних та 13 351,49 грн інфляційних втрат, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Суд встановив, що при зверненні до суду із цим позовом позивач сплатив 4 209,10 грн судового збору за квитанцією № 8629-8731-8303-9832 від 08.07.2025. Факт надходження цього судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено випискою від 09.07.2025 (а.с. 25).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи задоволення позовних вимог, судові витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2 613,28 грн.
Позивачем також заявлено до стягнення 10 000,00 грн витрат на правову допомогу.
З матеріалів справи вбачається, що 10 червня 2025 року між ФОП Сидорук О.М. та Адвокатським об'єднанням "Удовиченко та партнери" укладено Договір про надання правничої допомоги № 151/25 (арк. с. 19-20).
Предметом договору є надання позивачу правничої допомоги у справі щодо стягнення коштів за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 29.04.2021 на суму 200 000,00 грн (п. 1.1 Договору № 151/25).
07.07.2025 між Адвокатським об'єднанням та позивачем підписано Акт приймання-передачі наданих послуг за Договором на суму 10 000,00 грн (арк.с. 18).
Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг, Адвокатське об'єднання надало (виконало) для Позивача (послуги) згідно Договору від 10.06.2025 № 151/25 : надання правничої консультації щодо порядку судового стягнення заборгованості по договору поворотної фінансової допомоги, а. також нарахування річних та інфляційних (вартість 500,00 грн); надання юридичних консультацій щодо порядку судового стягнення заборгованості по договору поворотної фінансової допомоги, а також нарахування річних та інфляційних (500,00 грн); аналіз судової практики у спорах щодо стягнення заборгованості по договорах поворотної фінансової допомоги (500,00 грн); аналіз нормативно-правової бази що регулює спірні правовідносини (500,00 грн); правовий аналіз документів (1000,00 грн); підготовлено розрахунок річних та інфляційних на заборгованість по договору фінансової поворотної допомоги від 29.04.2021 (1000,00 грн); підготовлено наступні документи (6000,00 грн) : претензію від 12.06.2025 (1000,00 грн) та позовної заяви про стягнення заборгованості по договору фінансової поворотної допомоги від 29.04.2021 (5000,00 грн); сформовано пакет документів необхідний для подання до суду, контроль руху справи (500,00 грн).
Згідно платіжної інструкції № 56 від 08.07.2025 позивач сплатив об'єднанню 10 000,00 грн за отриману правничу допомогу згідно Договору № 151/25 від 10.06.2025 (арк. с. 21).
На підтвердження обставин зазначених у заяві про відшкодування понесених позивачем витрат на правову допомогу, позивачем надано суду наступні докази:
- копія Договору про надання правничої допомоги № 151/25 від 10.06.2025;
- копія акту надання правничої допомоги № 1 від 07.07.2025 року за Договором про надання правничої допомоги № 151/25 від 10.06.2025;
- копія платіжної інструкції № 56 від 08.07.2025;
- копія ордеру виданої позивачем адвокату Тимошенко Оксані Василівні на надання правничої допомоги серії ВК № 1177786 від 07.07.2025 (ордер виданий Адвокатським об'єднанням "Удовиченко та партнери").
При вирішенні питання про розподіл судових витрат позивача понесених ним на правничу допомогу, суд виходив з наступного.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 910/12876/19 від 15 червня 2022 року.
Крім того, у даній постанові суд дійшов висновку, що поряд з вищевикладеним чинним процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
В цілому нормами процесуального законодавства (ч. 4 ст. 126 та ч. 5 ст. 129 ГПК України) передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
У разі недотримання вимог частини четвертої ст. 126 ГПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
Отже, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач не надав суду ні заперечення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу позивача, ні клопотання про зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу.
Матеріалами справи підтверджується, що при визначенні розміру гонорару (винагороди) адвоката враховано, зокрема наступні обставини : складність справи та обсяг виконання адвокатом робіт (надання послуг), необхідності вивчення і аналізу доказів, обставин справи, кваліфікація і досвід адвоката.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що понесений позивачем розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю даної справи;
- витраченим адвокатом часом на виконання відповідних робіт (надання послуг), у зв'язку з перебуванням справи № 917/1360/25 в провадженні Господарського суду Полтавської області;
- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
- значенням справи для позивача та необхідності звернення до суду.
Отже, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн, відповідають критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їх розміру, виходячи з обставин даної справи.
Також судом враховано, що сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн позивачем відповідно до приписів ст. 124 ГПК України була визначена у попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, що міститься у першій заяві по суті спору - позовній заяві та відповідає вказаному розміру.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, постановах від 22.11.2019 року у справі № 910/906/18, від 04.06.2020 року у справі № 906/598/19 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.
З огляду на надані докази суд дійшов висновку, що заявлений розмір адвокатських витрат в сумі 10 000,00 грн є підтверджений матеріалами справи та співрозмірним наданому об'єму адвокатських послуг.
Пунктом 4 ст. 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються : 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі приписів ст. 129 ГПК України, витрати на професійну правничу допомогу позивача покладаються на відповідача у сумі 6 208,65 грн (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог).
Враховуючи викладене, керуючись статтями 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВК АГРО" (вул. Гагаріна, 31, с. Новий Калкаїв, Кременчуцький район, Полтавська область, 38211, код ЄДРПОУ 41256598) на користь Фізичної особи підприємця Сидорук Олега Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 200 000,00 грн згідно договору про надання поворотної фінансової допомоги від 29.04.2021, інфляційні збитки у розмірі 13 351,49 грн, відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 4 421,92 грн, 2 613,28 грн судового збору та витрати на правничу допомогу у розмірі 6 208,65 грн.
Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.
3. В частині стягнення з відповідача інфляційних збитків у розмірі 112 830,81 грн, відсотків за користування грошовими коштами у розмірі 20 153,42 грн у задоволенні позову відмовити.
4. Копію рішення направити учасникам (сторонам) справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Рішення підписане 24.09.2024 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя О.В.Ківшик