28 серпня 2025 року Справа № 915/972/25
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,
представника прокуратури: Григорян Е.Р.,
представника позивача: не з'явився,
представника відповідача: не з'явився,
представника третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Миколаївської окружної прокуратури,
в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації,
до відповідача: Коблівської сільської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України»,
про: витребування земельної ділянки,-
Миколаївська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Коблівської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», з вимогами про витребування на користь держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 04056500) з незаконного володіння Коблівської сільської ради (код ЄДРПОУ 04375748) земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1498, яка розташована в межах території села Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області, державну реєстрацію права комунальної власності на яку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено 12.08.2021, про що вчинено запис №43496557.
Ухвалою суду від 24.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 30.07.2025. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».
До того ж, ухвалою суду від 23.06.2025 задоволено заяву прокурора про забезпечення позову. Заборонено Коблівській сільській раді (ЄДРПОУ 04375748) вчиняти із земельною ділянкою площею 0,1 га кадастровий номер 4820983900:09:000:1498, розташованої в селі Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, її поділу, об'єднання з іншими ділянками; укладати договори; вчиняти інші правочини щодо неї. Заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4820983900:09:000:1498 площею 0,1 га, розташованої в селі Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області.
Ухвалою суду від 30.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.08.2025.
Відповідач не скористався наданим йому ст.ст.161, 165 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи прокурора не спростував.
Згідно ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Учасники справи, окрім прокуратури, явку повноважних представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Представник прокуратури вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Судом також враховано, що явка представників учасників справи не визнавалась судом обов'язковою.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників сторін та третьої особи.
У судовому засіданні 28.08.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
У судовому засіданні 28.08.2025 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Щодо підстав представництва прокуратурою інтересів держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації.
Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до положень ч.ч.3, 4 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Статтею 14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до ст.1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
З огляду на зазначене землі лісового фонду за особливостями свого цільового призначення і правового режиму не можуть використовуватися для житлової та громадської забудови (для будівництва і обслуговування інших будівель громадської забудови).
Прокурор стверджує, що незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення, їх прийняття у комунальну власність, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.
Зокрема, такі дії порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.
Також прокурор стверджує, що незаконне вилучення земельної ділянки державного лісового фонду, реєстрація права комунальної власності на неї, порушує виключне право власності держави на розпорядження землями лісового фонду, яке реалізується через відповідні органи державної виконавчої влади. В цьому контексті важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землі лісу в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст.13, 19 Конституції України).
Прокурор вважає, що питання збереження та відтворення лісів, що розташовані в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, як природних комплексів, є актуальним як для області, так і держави в цілому.
Також прокурор вказує, що «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з цим позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - незаконного вилучення та зміни цільового призначення земель лісового фонду та їх передачі у комунальну власність, недопущення можливості розпорядження у майбутньому спірною ділянкою не уповноваженим суб'єктом - Коблівською сільською радою. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісового фонду, захист такого права шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності та повернення земельної ділянки.
Статтею 17 Цивільного кодексу України передбачено, що орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.
Прокурор стверджує, що Миколаївська районна державна адміністрація має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник спірної земельної ділянки, однак заходів до усунення порушень законодавства дотепер нею не вжито.
З метою з'ясування позиції Миколаївської районної державної адміністрації та запланованих заходів до усунення порушень законодавства та повернення ділянки державі, обласною прокуратурою скеровано запити від 03.03.2025 за №50-1616вих-25.
У вказаному запиті зазначено про порушення законодавства при вилученні Коблівською сільською радою спірної ділянки державного лісового фонду та реєстрації права комунальної власності на неї.
Як власник та розпорядник земель державного лісового фонду, враховуючи особливу цінність вказаних земель, остання повинна була вжити заходів до усунення порушень законодавства, зокрема шляхом пред'явлення позовної заяви.
Натомість, Миколаївською районною державною адміністрацією у листі від 05.03.2025, повідомлено, що останньою позови щодо повернення спірної ділянки не пред'являлись, оскільки відсутні відповідні асигнування на сплату судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір».
При цьому райдержадміністрацією повідомлено, що остання не заперечує щодо пред'явлення окружною прокуратурою позову з метою захисту інтересів держави та усунення виявлених порушень чинного законодавства.
Таким чином, достовірно знаючи про незаконне вилучення земель державного лісового та водного фонду, які обмежені в оборотоздатності, Миколаївська районна державна адміністрація мала повноваження звернутися з відповідним позовом на захист інтересів держави, проте такими повноваженнями позивач не скористався.
За таких обставин, суд погоджується з доводами прокурора про наявність підстав для представництва ним у даній справі інтересів держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації.
Щодо суті спору, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2016 у справі №915/839/16, яке набрало законної сили 28.10.2016, задоволено позов прокурора, визнано незаконним та скасовано розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 13.07.2011 №415 про припинення права постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» земельною ділянкою площею 0,99 га солонців за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району в зв'язку з добровільною відмовою та переведення її до земель державної власності (запасу). Визнано незаконним та скасовано розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 16.09.2011 №552 про припинення права постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» земельною ділянкою площею 0,99 га пісків за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району в зв'язку з добровільною відмовою та переведення її до земель державної власності (запасу). Визнано незаконним та скасовано розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 16.09.2011 №553 про припинення права постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» земельною ділянкою площею 0,51 га солонців за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району в зв'язку з добровільною відмовою та переведення її до земель державної власності (запасу).
Задовольняючи позов у справі №915/839/16 суд погодився з доводами прокурора про незаконність розпоряджень Березанської районної державної адміністрації, оскільки спірні земельні ділянки належали до земель державного лісового фонду та ДП «Очаківське ЛМГ» не мало право відмовлятись від права постійного користування ними на користь Березанської райдержадміністрації, а остання була не вправі приймати відповідні розпорядження, оскільки на той час не була власником земель вказаної категорії.
За рахунок вказаних земель, розпорядженням Березанської районної державної адміністрації від 04.01.2012 №29 затверджено проект землеустрою та ОСОБА_1 в приватну власність надана земельна ділянка площею 0,1 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1498 за межами населеного пункту на території Рибаківської сільської ради для індивідуального дачного будівництва.
На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 18.01.2012 отримано державний акт серії ЯК №819755.
Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 22.02.2017 у справі №469/1174/16-ц, яке набрало законної сили 07.03.2017, задоволено позов прокурора, визнано незаконним та скасовано розпорядження Березанської районної державної адміністрації №29 від 04.01.2012, яким затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1498 для рекреаційного призначення (індивідуального дачного будівництва) за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області. Визнано недійсним державний акт серії ЯК №819755, виданий 18.01.2012 ОСОБА_1 на право власності на земельну ділянку для рекреаційного призначення (індивідуального дачного будівництва) площею 0,1000 га, кадастровий номер 4820983900:09:000:1498, розташовану за адресою: Миколаївська область, Березанський район, Рибаківська сільська рада, за межами населеного пункту, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №482090001000009. Зобов'язано ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,1 га кадастровий номер 4820983900:09:000:1498 вартістю 55200 грн, розташовану за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
Задовольняючи позов у справі №469/1174/16-ц суд погодився з доводами прокурора про незаконність розпорядження Березанської районної державної адміністрації, оскільки спірна земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду та була незаконно вилучена з постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» зі зміною цільового призначення.
Також, вказаними судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено належність спірної земельної ділянки до державної власності, її цільове призначення - землі лісогосподарського призначення, а також входження такої земельної ділянки в межі прибережної захисної смуги Чорного моря, як наслідок, неможливість її вилучення із державної власності.
За приписами ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На підставі вказаного судового рішення у справі №469/1174/16-ц, яке набрало законної сили, право державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820983900:09:000:1498 зареєстровано за Миколаївською обласною державною адміністрацією, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 20887851 від 07.06.2017.
Факт належності спірної земельної ділянки до земель державного лісового фонду підтверджується також інформацією Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 21.03.2025 №01-11/282 та філії «Південного лісового офісу» Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» від 13.05.2025 №1354, відповідно до яких земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:1498 станом на 2003 рік належала до земель державного лісового фонду та повністю була розташована у кварталі №43 виділи 2, 4 урочища «Рибаківка» Березанського лісництва. Вказані виділи відповідно до Проекту організації та розвитку лісового господарства описуються як солонець, піски відповідно.
За даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що на підставі клопотання секретаря Коблівської сільської ради від 29.07.2021 №1304, державним реєстратором Березанської селищної ради Ковалишиним Д.Є. 12.08.2021 зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1498, про що вчинено запис № 43496557.
При цьому, спірна земельна ділянка зареєстрована у реєстрі як земля рекреаційного призначення (індивідуальне дачне будівництво).
За інформацією Коблівської сільської ради від 13.05.2025 №737 та даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, подальших рішень про надання у власність або у користування вказаної ділянки не приймалось та, відповідно, будь-які інші правочини та похідні речові права не реєструвались.
Суд вказує, що за приписами ч.1 ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною 1 ст.328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
За змістом статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України, власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст.11 Лісового кодексу України, право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.
Частиною 1 ст.117 Земельного кодексу України встановлено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
За приписами ч.3 ст.122 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення водного господарства; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва.
Згідно ч.2 ст.117 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, зокрема, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» Розділ Х «Перехідні положення» ЗК України доповнено пунктом 24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом (з 27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).
Враховуючи наведене, суд погоджується з доводами прокурора, що на законодавчому рівні встановлена пряма заборона на перехід права власності (із державної у комунальну) на землі лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств.
Як встановлено судовими рішеннями у справі №469/1174/16-ц та справі №915/839/16, які набрали законної сили, та наданими прокурором доказами повністю підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:1498 належить до земель лісового фонду державної власності (квартал №43 виділи 2, 4 Березанського лісництва) та перебуває у постійному користуванні Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», на підставі державних актів на право користування землею від 15.11.1964.
За таких обставин, суд погоджується з доводами прокурора, що на підставі клопотання секретаря Коблівської сільської ради від 29.07.2021 №1304 спірна земельна ділянка державного лісового фонду, перейшла до комунальної власності всупереч встановленої законом заборони, та одночасно із незаконною зміною її цільового призначення - із земель лісогосподарського призначення на землі рекреаційного призначення.
За приписами ч.5 ст.116 Земельного кодексу України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Згідно ст.141 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, установлено, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки, у випадках визначених Законом.
Частиною 1 ст.149 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.
Передача земельних ділянок із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб, відповідно до ч.5 ст.122 Земельного кодексу України, належить до повноважень обласних державних адміністрацій.
За інформацією Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) від 10.03.2025 №399/06.2-12/25 та Миколаївської районної військової адміністрації від 05.03.2025 №880/02-19-25 розпорядження про припинення права постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ», а в подальшому його правонаступником - ДП «Миколаївське лісове господарство», наразі ДСГП «Ліси України» земельною ділянкою державного лісового фонду з кадастровим номером 4820983900:09:000:1498, її вилучення з постійного користування або зміна її цільового призначення не приймались.
До того ж, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 №318-р, з метою збереження об'єктів державної власності та недопущення здійснення неправомірних дій щодо заволодіння ними, Державний комітет із земельних ресурсів, центральні органи виконавчої влади та інших суб'єктів управління об'єктами державної власності, зобов'язано не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям.
Таким чином, Коблівською сільською радою всупереч наявності прямої законодавчої заборони та встановлених судом у справі №469/1174/16-ц обставини належності спірної ділянки до земель лісогосподарського призначення, в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно вилучено поза волею належного розпорядника - держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та постійного землекористувача - Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», ділянку із земель лісогосподарського призначення державної власності та прийнято її у комунальну власність із зміною цільового призначення - як землі рекреаційного призначення.
За такого, суд погоджується з доводами прокурора, що Коблівська сільська рада не набула у законний спосіб право комунальної власності на спірну земельну ділянку, як то передбачено ст.328 Цивільного кодексу України.
Суд вказує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 22.10.2019 у справі №923/876/16 та інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.
Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Пунктом 4 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтями 387, 388 Цивільного кодексу України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконного або самовільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.
Повернення державі земельної ділянки, незаконно переданої у комунальну власність із зміною цільового призначення, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.
Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.
Подібні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.
У пункті 146 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам).
Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
У пункті 148 вказаної постанови Великою Палатою Верховного Суду визначено, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.
Також, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 20, 21 ухвали від 08.11.2023 у справі №369/473/15-ц наголосила на тому, що зміну володільця земельної ділянки лісогосподарського призначення засвідчує державна реєстрація права власності на неї за іншою особою, ніж власник. У разі державної реєстрації права власності за володільцем-відповідачем, власник, який вважає, що його право власності порушує такий володілець, має право заявити вимогу про витребування відповідного нерухомого майна від того, за ким на останнє зареєстроване право власності.
Допоки реєстрація такого права за іншою, ніж власник, особою не відбулася (навіть за наявності рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, що допускає можливість провести цю державну реєстрацію), земельна ділянка лісогосподарського призначення не вважається такою, що вибула з володіння власника.
З огляду на викладене, суд погоджується з доводами прокурора, що спірна земельна ділянка має бути витребувана у Коблівської сільської ради на підставі статті 387 Цивільного кодексу України.
Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
За змістом статей 80, 84 Земельного кодексу України, суб'єктом права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Частиною 3 ст.122 ЗК України встановлено, що розпорядження землями державної власності у межах сіл, селищ для всіх потреб належить до повноважень районних державних адміністрацій.
За інформацією Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 20.03.2025 №10-14-0.61-1209/2-25 земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:1498 увійшла до меж села Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області.
Межі села встановлено згідно проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж села Рибаківка Березанського району Миколаївської області, затвердженого рішенням Миколаївської районної ради від 22.12.2021 №9.
Оскільки спірна ділянка державного лісового фонду на цей час розташована в межах села Рибаківка Миколаївської області, її власником (розпорядником) з 22.12.2021 є Миколаївська районна державна адміністрація.
За таких обставин, суд погоджується з доводами прокурора, що ефективним способом захисту інтересів держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації є витребування земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1498 (запис №43496557 від 12.08.2021) у теперішнього володільця - Коблівської сільської ради.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, відповідачем не спростовані та не заперечені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.
У зв'язку з перебуванням головуючого у даній справі судді Мавродієвої М.В. у відпустці повне судове рішення складено та підписано 25.09.2025.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Витребувати на користь держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації (54036, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Одеське шосе, буд.18А; код ЄДРПОУ 04056500) з незаконного володіння Коблівської сільської ради (57453, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с.Коблеве, вул.Одеська, буд.4; код ЄДРПОУ 04375748) земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1498, яка розташована в межах території села Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області, державну реєстрацію права комунальної власності на яку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено 12.08.2021, про що вчинено запис №43496557.
3. Стягнути з Коблівської сільської ради (57453, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с.Коблеве, вул.Одеська, буд.4; код ЄДРПОУ 04375748) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Спаська, буд.28; код ЄДРПОУ 02910048) 2422,40 грн судового збору.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 25.09.2025.
Суддя М.В.Мавродієва