79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
17.09.2025 Справа № 914/1752/24
м. Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Ростислава Матвіїва за участю секретаря судового засідання Ольги Махник розглянув матеріали справи
за позовом: Фермерського господарства «Барич», с. Виннички, Пустомитівський район, Львівська область,
до відповідача 1: Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, м. Львів,
відповідача 2: Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області, с. Давидів, Львівська область,
предмет позову: визнання протиправною бездіяльності та поновлення порушеного права у спосіб витребування земельної ділянки,
підстава позову: порушення права власності на землю,
за участю представників:
позивача: не з'явився,
відповідача 1: Баїк Юлія Петрівна,
відповідача 2: Марушечко Мар'яна Богданівна.
1. ПРОЦЕС
1.1. До Господарського суду Львівської області 10.07.2024 надійшла позовна заява Фермерського господарства «Барич» до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області про визнання протиправною бездіяльності та поновлення порушеного права у спосіб державної реєстрації земельної ділянки.
1.2. Ухвалою суду від 15.07.2024 позовну заяву залишено без руху, а ухвалою суду від 15.08.2024 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
1.3. Рух справи відображено в попередніх ухвалах суду та протоколах судових засідань. Зокрема, у судовому засіданні 13.03.2025 прийнято до провадження уточнення до позовної заяви (про визнання протиправними дій та бездіяльності відповідачів у виконанні рішення Пустомитівської районної ради від 1993 року, поновлення порушеного права у спосіб виконання рішення в повному обсязі та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та передачі позивачу) і закрито підготовче провадження та призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 10.04.2025.
1.4. У судовому засіданні 10.04.2025 за клопотанням позивача, не розпочинаючи розгляду прави по суті, відкладено судове засідання на 07.05.2025, а 07.05.2025 судове засідання не відбулося через надходження повідомлення про замінування приміщення Господарського суду Львівської області, у зв'язку з чим перенесено на 05.06.2025. Надалі судові засідання відкладались, у тому числі за клопотаннями представників сторін та необхідністю залучення позивачем адвоката.
1.5. У судовому засіданні 25.06.2025 позивач не наполягав на задоволенні клопотань про призначення експертизи та про витребування доказів, які заявляв 09.01.2025; обґрунтувань та деталізацій заявлених 09.01.2025 клопотань, зокрема стосовно питань для експертизи та підстав витребування доказів, не подавав.
1.6. Відводів складу суду сторонами не заявлено.
1.7. У судовому засіданні 10.09.2025 за участю представників усіх сторін суд закрив стадію розгляду справи по суті та перейшов до стадії ухвалення та проголошення рішення, для чого оголосив перерву до 17.09.2025. У судове засідання 17.09.2025 позивач не з'явився, однак неявка представника сторони, обізнаного про дату та час судового засідання, на проголошення судового рішення не є перешкодою для постановлення рішення.
1.8. У судовому засіданні 17.09.2025 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
2. СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН
2.1. Позивач зазначає, що відомості про земельну ділянку, яка є в користуванні з 1994 року, не були внесені до Державного земельного кадастру та не присвоєно кадастровий номер земельній ділянці, що унеможливлює її приватизацію. 20.09.2023 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, щоб усунути допущене правопорушення та здійснити державну реєстрацію земельної ділянки згідно з наявним Державним актом на землю № 83 від 08.04.1991, та отримав відповідь, що такі дії можливо вчинити лише з участю ліцензованих землевпорядних організацій. На наступні звернення до різних землепорядних організацій з метою отримання кадастрового номеру на земельну ділянку позивач отримував відповідь, що здійснити державну реєстрацію неможливо, оскільки кадастровий номер вже присвоєний іншій особі за невідомим погодженням і рішенням відповідачів. Така неможливість отримати в натурі земельну ділянку у власність, виділену для ведення фермерського господарства відповідно до рішення Пустомитівської районної Ради № 44 від 19.10.1993, становить незаконне та непропорційне втручання в права позивача.
2.2. Тому позивач просить визнати протиправними дії та бездіяльність відповідачів у виконанні рішення Пустомитівської районної ради № 44 від 19.10.1993, що призвело до порушення права на землю, та поновити порушене право виконанням рішення Пустомитівської районної ради та витребувати земельну ділянку з чужого незаконного володіння та передати позивачу.
2.3. Відповідач 1 заперечує стосовно позовних вимог, зазнаючи, що 04.06.1994 ОСОБА_1 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ЛВ №18, на земельну ділянку площею 4,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства, що позивач реалізував своє право на отримання земельної ділянки у постійне користування, при цьому рішення 08.04.1994 року не оскаржувалось. Відповідач зазначає, що право постійного користування на спірну земельну ділянку виникло 04.06.1994, відомості про спірну земельну ділянку, право користування на яку виникло до 2004 року, не внесено до Державного реєстру земель у Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, тому у нього були відсутні підстави для перенесення відомостей про таку земельну ділянку до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку. Позивачем також не долучено доказів того, що спірна земельна ділянка зареєстрована у Державному реєстрі земель у порядку, встановленому законодавством, що діяло до моменту набрання чинності Законом України «Про Державний земельний кадастр», тобто до 01.01.2013.
2.4. Відповідач 2 зазначає, що Фермерським господарством «Барич» не було вчинено жодних дій щодо оформлення належним чином технічної документації із землеустрою на земельну ділянку, що залишилась в фактичному користуванні після поділу. При тому що згідно із законодавством Фермерське господарство «Барич» в такому випадку мало вчинити ряд обов'язкових дій з метою приведення у відповідність документів, на підставі яких останнє користувалось наданою раніше земельною ділянкою, зокрема для встановлення точної площі та меж земельної ділянки. Сторона вважає, що позивач звернувся до суду з метою підтвердження вже наявного у нього права користування землею на підставі поданих документів, тобто Фермерське господарство «Барич» намагається лише підтвердити за рахунок судового рішення (оминаючи встановлений чинним законодавством порядок) своє вже існуюче право користування земельною ділянкою у спорі з Давидівською сільською радою. Однак Фермерським господарством «Барич» не підтверджено належними доказами факту порушення свого права зі сторони відповідача Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області.
2.5. Крім цього, покликаючись на судову практику, зазначає, що позовна вимога про визнання права постійного користування Фермерським господарством «Барич» на земельну ділянку є неефективною, та такою, що не забезпечить поновлення порушеного на думку позивача права.
2.6. Відповідач 2 заявляє про застосування наслідків позовної давності.
3. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ
3.1. ОСОБА_1 є керівником Фермерського господарства «Барич», яке зареєстроване 10.01.1995. Цій події передували обставини отримання фізичною особою в користування земельної ділянки, що підтверджується таким.
3.1. Відповідно до рішення Пустомитівської районної ради народних депутатів від 19.10.1993 про надання у постійне користування земельних ділянок для ведення селянських/фермерських господарств фізичним особам, зокрема й ОСОБА_1 , надано у постійне користування земельну ділянку - 10 га із земель запасу Винничківської сільської ради народних депутатів.
3.2. Надалі, розглянувши проект відведення земель для ведення селянського фрмерського господарства гр. ОСОБА_1 , Пустомитівська районна рада народних депутатів прийняла рішення від 08.04.1994 № 83, яким затвердила проект обміну рівновеликих ділянок земель запасу, площею 4 га; затвердила проект відведення земель і надала гр. ОСОБА_1 4,0 га ріллі із земель запасу; гр. ОСОБА_1 до освоєння земельної ділянки приступити після встановлення меж в натурі та одержання Державного акта.
3.3. ОСОБА_1 04.06.1994 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ЛВ № 18 на підставі рішення Пустомитівської районної ради народних депутатів від 08.04.1994 № 83.
3.4. Згідно з Державним актом земельна ділянка, площею 4,0 га, розташована на території Винничківської сільської ради народних депутатів і надається для ведення селянського (фермерського) господарства.
3.5. Розпорядженням голови Пустомитівської районної державної адміністрації № 785 від 11.12.2008 дано дозвіл на розробку проекту відведення земельних ділянок у власність за рахунок земель фермерського господарства «Барич» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах середньої земельної частки / паю / на території Винничківської сільської ради за межами населеного пункту гр. ОСОБА_1 - площею 1,3300 га, ОСОБА_2 - площею 1,3300 га, ОСОБА_3 - площею 1,3300 га. Вказаним громадянам звернутись в ліцензовану землевпорядну організацію за розробкою проекту відведення земельних ділянок.
3.6. Наказом державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру Держгеокадастр № 485 від 17.11.2020 «Деякі питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності до комунальної власності» наказано керівникам головних управлінь Держгеокадастру в областях передати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність відповідно до статті 117 Земельного кодексу України з 17 листопада 2020 року.
3.7. Наказом № 69-ОТГ від 24.12.2020 Держгеокадастру Головного управління Держгеокадастру у Львівській області «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано у комунальну власність Давидівської сільської ради земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 538,8345 га. згідно з актом приймання - передачі, у тому числі земельну ділянку з кадастровим №4623683100:21:000:0246.
3.8. Відповідно до наказу Держгеокадастру від 20.12.2018 Давидівській сільській раді об'єднаної територіальної громади передано у комунальну власність земельні ділянки сілськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 779,920 га, які розташовані на території Давидівської сільської ради (колишні Давидівська, Пасіки-Зубрицька, Чишківська, Винниківська, Кротшинська сільські ради) Пустомитівського району згідно з актом приймання-передачі.
3.9. У додатку до наказу під номером 56 зазначена ділянка з кадастровим номером 4623681200:04:000:0098, площею 5,5829 га.
3.10. Відповідно до листа Давидівської сільської ради від 06.05.2021 голову позивача повідомлено, що його заява про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на ділянку, що знаходиться у постійному користуванні, площею 4,0 га в с. Виннички, була розглянута.
3.11. Відповідно до рішення Давидівської сільської ради № 546-10/2021 від 03.11.2021 відмовлено гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Давидівської сільської ради відповідно до п. 6 ст. 118 Земельного кодексу України (відсутність графічних матеріалів, на яких зазначено місце розташування земельної ділянки). Докази оскарження позивачем таких дій відсутні.
3.12. Давидівська сільська рада листом від 12.07.2022 повідомила позивача, що його заява від квітня 2021 року розглянута на земельній комісії та сесії, і позивачу надано рішення № 243-6/2021. Також повідомлено, що закон не дозволяє фізичній особі, яка отримана Державний акт на право користування земельної ділянкою, використовувати таку для ведення СФГ без створення такого СФГ.
3.13. Голова позивача стверджує, що звертався до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із заявою від 20.09.2023 про здійснення державної реєстрації земельної ділянки по виданому Державному акту від 1994 року та про видачу витягу. Копія заяви долучена до матеріалів справи, однак без доказів надіслання.
4. ВИСНОВКИ СУДУ
4.1. Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд зазначає таке.
4.2. Встановленими та безспірними є ті обставини, що відповідно до рішення Пустомитівської районної ради від 19.10.1993 голові фермерського господарства надано у постійне користування земельну ділянку, площею 10 га, відповідно до рішення Пустомитівської районної ради від 08.04.1994 - площею 4 га. До того ж у червні 1994 року на 4 га видано Державний акт на право постійного користування землею.
4.3. Сторони визнають, що рішення Пустомитівської районної ради від 08.04.1994 є пов'язаним із попереднім рішенням і за сукупністю двох рішень районної ради ОСОБА_1 отримав право на земельну ділянку саме площею 10 га; що земельна ділянка, площею 4 га, надана на виконання рішень Пустомитівської міської ради від 1993 та 1994 років. Водночас державний отримано тільки на частину такої площі - 4 га.
4.4. Позивач стверджує, що «Всупереч рішенню районної Ради, рішенню конкурсної комісії і чинному законодавству відповідачі безпідставно відмовились виконати рішення районної Ради в повному обсязі» «мене визнано фермером тільки з 4 га землі Державним актом № 83».
4.5. Позивач також стверджує, що «20.09.2023р. я черговий раз звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області», «На мої 4 звернення до різних землевпорядних організацій з метою отримання кадастрового номеру на земельну ділянку мені надано відповідь, що здійснити державну реєстрацію ДА № 83 від 08.04.1994р. неможливо оскільки кадастровий номер вже присвоєний іншій особі за невідомим погодженням і рішенням відповідачів».
4.6. Відповідно до ст. ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
4.7. Суд зауважує, що по-перше, на стадії розгляду справи по суті представник позивача зазначив, що позов стосується земельної ділянки, площею 6 га; по-друге, описані вище обставини не підтверджені доказами (відмови у певний спосіб виконувати рішення районної ради не зафіксовано, доказів звернення стосовно реалізації та оформлення речового права на 6 га немає, а копія заяви від 20.09.2023 стосується державної реєстрації земельної ділянки по виданому Державному акту, тобто частини безспірної ділянки, площею 4 га); по-третє, описані обставини стосуються земельної ділянки, площею 4 га, тобто не спірної в цій справі.
4.8. Верховний Суд у справі № 906/707/19 (постанова від 15.02.2022) дійшов висновку, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду. Подібні правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, на яку посилається відповідач, та у постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, від 02.09.2020 у справі № 918/194/19.
4.9. Крім цього, Європейський Суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу «належного урядування». Так, у справі ««Рисовський проти України» (рішення від 20.10.2011) він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
4.10. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).
4.11. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
4.12. Тому суд, не маючи доказів скасування чи в інший спосіб припинення чинності рішення Пустомитівської районної ради від 19.10.1993 на цей час, констатує право позивача на фактичну реалізацію чинного права постійного користування земельною ділянкою, площею 10 га, наданого раніше. Суд також зауважує, що зміна власника та форми власності земельної ділянки не може бути підставою втрати позивачем наданого раніше в законний спосіб права.
4.13. Водночас, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
4.14. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
4.15. Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
4.16. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
4.17. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
4.18. Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
4.19. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).
4.20. Під час розгляду справи по суті з'ясовано, що відповідач 2 заперечує позовні вимоги, стверджуючи, що він не є правонаступником Пустомитівської районної ради. Досліджуючи вказану обставину, суд бере до уваги подані сторонами докази та загальнодоступні відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
4.21. Так, рішенням Давидівської сільської ради № 10-1/2016 від 26.12.2016 «Про припинення Винничківської, Кротошинської, Чишківської та Пасіки-Зубрицької сільських рад» Давидівська сільська рада є правонаступником активів та пасивів, всіх майнових прав та обов'язків Винничківської, Кротошинської, Чишківської та Пасіки-Зубрицької сільських рад. Тобто про правонаступництво від Пустомитівської районної ради у вказаному рішенні відомості відсутні.
4.22. Натомість відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отриманого судом 16.09.2025, Пустомитівська районна рада Львівської області припинена, а правонаступником визначено Львівську районну раду Львівської області. Крім цього, у витягу стосовно Львівської районної ради Львівської області в розділі «Дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа» зазначено Пустомитівську районну раду Львівської області.
4.23. Жодних інших документів, які б доводили протилежне стосовно обставини правонаступництва Пустомитівської районної ради, суду не подано; клопотань про заміну неналежного відповідача на належного від позивача не надходило.
4.24. Вказане не суперечить факту передачі земельних ділянок у комунальну власність Давидівської сільської ради земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 538,8345 га, згідно з обставинами, описаними в розділі 3 цього рішення. Розпорядником земельних ділянок, які фізично знаходились на території Давидівської сільської ради, була Пустомитівська районна рада, так як саме на підставі її рішення надано в постійне користування 10 га земельної ділянки.
4.25. Бездіяльність відповідачів позивач вбачає у невнесенні відомостей до державного земельного кадастру та неприсвоєнні кадастрового номеру ділянці, а також у незгоді з реєстрацією земельної ділянки, площею 5,5829 га. При цьому позивач не заявляє позовних вимог стосовно оскарження дій відповідачів по конкретній відмові в наданні конкретного дозволу чи в здійсненні конкретної реєстрації конкретної земельної ділянки. Позов спрямований на захист права користування земельною ділянкою, не виділеною в натурі, площею 6 га. Однак, із листування між сторонами вбачається, що сторони вели перемовини стосовно процедури реєстрації земельної ділянки, площею 4 га, якою фактично позивач користується, а не ділянки, яку відповідач ще не отримав у фактичне користування.
4.26. Крім цього, встановивши відсутність доказів переходу правонаступництва до Давидівської сільської ради, суд доходить висновку, що відповідачем у позовній вимозі про визнання протиправними дії та бездіяльності у виконанні рішення Пустомитівської районної ради № 44 від 19.10.1993 не може бути Давидівська сільська рада, а має бути правонаступник Пустомитівської районної ради - Львівська районна рада Львівської області.
4.27. Щодо іншої позовної вимоги про поновлення порушеного права виконанням рішення Пустомитівської районної ради та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та передання її позивачу, суд зазначає таке.
4.28. Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
4.29. Частина 1 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
4.30. Відповідно до ч. 1 ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
4.31. Визначені позивачем правові підстави є взаємосуперечливими, а з прохальної частини позовної заяви в редакції від 07.01.2025 та з пояснень позивача на стадії розгляду справи по суті, вбачається, що вимога стосується саме витребування майна з чужого незаконного володіння з метою фактичного набуття у користування частини земельної ділянки.
4.32. Усталеним є підхід, відображений у постанові Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 132/3304/22, про те, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння (пред'явлення віндикаційного позову з підстав, передбачених статтями 378, 388 ЦК України, та/або кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно) є способами захисту права власника у разі порушення його правомочності володіння своїм майном володіючим невласником.
4.33. Суд зауважує, що, по-перше, відсутні докази незаконного набуття відповідачами земельної ділянки, площею 6 га, право на яку позивач має на підставі чинного рішення Пустомитівської районної ради від 19.10.1993. Тобто у суду немає підстав стверджувати про перебування конкретної земельної ділянки у незаконному володінні відповідача 2 та робити висновки про неправомірне користування відповідачами ділянкою, яка належить позивачу. Крім цього, позивач претендує на користування земельною ділянкою, а не у власність, тоді як витребування земельної ділянки допускається за позовом власника майна.
4.34. По-друге, відсутні докази існування виділеної в натурі земельної ділянки, площею 6 га, як об'єкта цивільних прав, про витребування якої клопоче позивач, які відсутні докази звернення позивача до відповідачів стосовно формування та виділення ділянки, відмінної від 4 га. По-третє, відсутні докази існування конкретної земельної ділянки з ідентифікуючими ознаками, стосовно якої між сторонами існує спір, що унеможливлює задоволення вимоги про зобов'язання передати земельну ділянку позивачу.
4.35. Суд повторно звертає увагу, що право позивача на отримання земельної ділянки згідно з рішенням Пустомитівської районної ради від 19.10.1993 залишається чинним, адже відповідно до розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера; документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними. Водночас для реалізації такого права і завершення процедури фактичного отримання земельної ділянки усі сторони повинні дотримуватись вимог чинного законодавства.
4.36. Відповідно до розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» вбачається, що без подання заяв користувачів перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку підлягали лише земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель. Кабінету Міністрів України було доручено до 1 січня 2013 року забезпечити створення єдиної інформаційної системи Державного земельного кадастру, внесення до неї відомостей про межі адміністративно-територіальних одиниць, перенесення до неї записів про державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень (обтяжень) у їх використанні, зареєстрованих у Державному реєстрі земель.
4.37. У свою чергу Державний реєстр земель - це складова частина державного земельного кадастру, який складається з книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку і формується за допомогою АС ДЗК. Книга записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі - це документ суворого обліку, який є складовою частиною державного реєстру земель та містить відомості про зареєстровані державні акти на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою та договори оренди (суборенди) землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок.
4.38. Відповідно до обставин справи саме Державний акт на право постійного користування, площею 4 га, був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею. Доказів внесення в такий документ суворого обліку відомостей про іншу частину земельної ділянки, площею 6 га, у справі немає. Однак, як зазначалося вище, спір у справі, що розглядається, не стосується прав позивача на земельну ділянку, площею 4 га.
4.39. Натомість стосовно ділянки, площею 6 га, яку фактично позивач не отримав у користування незважаючи на рішення органу місцевого самоврядування, то суду не подано доказів звернень позивача до відповідачів чи правонаступника Пустомитівської районної ради стосовно завершення процедури отримання у фактичне користування земельної ділянки, стосовно її формування та реєстрації в державному земельному кадастрі. Тому у суду відсутні правові підстави стверджувати про порушення відповідачами прав позивача в межах заявленого спору та визнавати обґрунтованими вимоги про витребування не ідентифікованої земельної ділянки.
4.40. Резюмуючи, суд зазначає, що позовні вимоги не доведені та задоволенню не підлягають.
4.41. За наслідками вирішення спору судовий збір, сплачений позивачем, залишається за ним та відшкодуванню іншою стороною не підлягає.
Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 126, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 25.09.2025.
Суддя Матвіїв Р.І.