ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
24.09.2025Справа № 910/4700/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., розглянувши
заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут»
про розподіл судових витрат
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут»
до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
про стягнення 58 302 394,61 грн
без виклику представників сторін
У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» (далі - ТОВ «Волиньелектрозбут», позивач) до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ПрАТ «НЕК «Укренерго», відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 58 302 394,61 грн за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел № 06/19-76 від 07.01.2019.
Справа розглядалася у порядку загального позовного провадження відповідно до процедури, визначеної Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України).
За результатами розгляду цієї справи рішенням суду від 28.08.2025 позов ТОВ «Волиньелектрозбут» задоволено частково; стягнуто з ПрАТ «НЕК «Укренерго» заборгованість у сумі 45 940 358,66 грн, 3% річних у сумі 900 107,08 грн, інфляційні втрати в сумі 5 086 271,97 грн; провадження в частині позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 6 370 590,49 грн - закрито.
Після ухвалення вказаного судового рішення від представника ТОВ «Волиньелектрозбут», у визначений законом строк, надійшли докази до заяви про розподіл судових витрат, зробленої до закінчення судових дебатів, у якій позивач просить стягнути з ПрАТ «НЕК «Укренерго» витрати на правничу допомогу в сумі 100 000, 00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2025 розгляд вказаного питання було вирішено здійснювати у судовому засіданні без повідомлення (виклику) учасників справи за правилами, визначеними ст. 221, 244 ГПК України.
Зі свого боку відповідач подав заперечення на заяву позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, в яких вказав, що заявником не надано доказів на підтвердження здійснення оплати гонорару адвокату та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, що є підставою для відмови у розподілі судових витрат. Також відповідач зазначив, що заявлений позивачем розмір таких витрат є неспівмірним із складністю справи і витраченим часом на вчинення відповідних дій, а тому просив їх зменшити до 15 000,00 грн.
Розглянувши заяву позивача про розподіл судових витрат та дослідивши в цій частині наявні докази, дійшов висновку, що вказана заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами за результатами розгляду справи. Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У даному випадку на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 100 000 грн. позивачем долучено копії:
- свідоцтва серії ВЛ № 802 від 27.02.2015 про право на зайняття адвокатською діяльністю, видане Боричевському В.М.;
- ордеру серії АС № 1135886 від 11.04.2025 про надання правничої допомоги ТОВ «Волиньелектрозбут» адвокатом Боричевським В.М.;
- довіреності № 203 від 01.01.2025, виданої ТОВ «Волиньелектрозбут» адвокату Боричевському В.М. на представництво інтересів;
- договору про надання послуг у сфері адвокатської діяльності № 12/02 від 25.02.2025, укладеного між ТОВ «Волиньелектрозбут» та АО «Є-Фактум»;
- акт прийому-передачі наданих послуг у сфері адвокатської діяльності від 02.09.2025 на суму 100 000,00 грн.
Наведені вище докази суд вважає достатніми для підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
У той же час при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Як зауважила Велика Палата Верховного Суду, нормами процесуального законодавства передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат такі, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Така позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц, Верховним Судом у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, за якою при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited» проти України»). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У даному випадку суд враховує наступні критерії визначення розміру витрат на правову допомогу: ціну позову, яка перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; розгляд справи у загальному позовному провадженні; категорію справи, у якій предметом розгляду є спір незначної складності, що виник у зв'язку з неналежним виконанням договору та регулюється нормами Цивільного кодексу України, Закону України «Про ринок електричної енергії»; спірні правовідносини не передбачають необхідності дослідження і застосування великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, оскільки за своїм змістом справа є звичайним розрахунковим спором; обсяг виконаної адвокатом роботи під час підготовки позову; наявність відзиву відповідача, на яку представник позивача підготував відповідь на відзив; сплату відповідачем частини заявленої заборгованості та закриття провадження в цій частині позовних вимог; кількість судових засідань (5) та присутність на 4 із них адвоката ТОВ «Волиньелектрозбут»; наявність великої кількості аналогічних спорів у господарських судах, які переглядалися в касаційному порядку Верховним Судом; відповідна судова практика, в якій сформульовані підходи до застосування норм матеріального права в цій категорії спорів, є сталою.
Отже з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є неспіврозмірним зі складністю розгляду справи, тому вважає за необхідне зменшити розмір витрат заявника на правничу допомогу з 100 000,00 грн до 30 000,00 грн.
За таких обставин вимоги скаржника про стягнення витрат на правничу допомогу суд задовольняє частково.
При цьому суд приймає до уваги висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 04.10.2021 у справі № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19, про те, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Також суд враховує висновок Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, згідно з яким витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що судові витрати ТОВ «Волиньелектрозбут» в сумі 30 000,00 грн на професійну правничу допомогу адвоката підлягають стягненню з ПрАТ «НЕК «Укренерго», але з урахуванням часткового задоволення позову, у зв'язку з чим вони складають 26 719,35 грн (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог).
Отже, керуючись ст. 129, 221, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» про розподіл судових витрат задовольнити частково.
Ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія «Укренерго» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри 25, ідентифікаційний код 00100227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» (43026, м. Луцьк, вул. Яремчука Назарія, буд. 11-А, ідентифікаційний код 42159289) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 26 719 (двадцять шість тисяч сімсот дев'ятнадцять) грн 35 коп.
У іншій частині в задоволенні заяви - відмовити.
Повне додаткове рішення складене 24 вересня 2025 року.
Додаткове рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного додаткового рішення.
Суддя Головіна К.І.