ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.09.2025Справа № 910/5077/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Нова Пошта»
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельно виробниче підприємство “Максус»
про стягнення 46041,40 грн
Суддя Усатенко І.В.
Секретар судового засідання Шокало О.В.
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання
У судовому засіданні 22.09.2025 в порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України було проголошено скорочене рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Нова Пошта» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельно виробниче підприємство “Максус» про стягнення 46041,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 107191 від 21.03.2016.
Ухвалою суду від 28.04.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
05.05.2025 від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали від 28.04.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 прийнято справу до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
14.05.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, зазначаючи про не надання доказів в підтвердження позовних вимог. Також відповідач просив застосувати строк позовної давності.
20.05.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що до позову долучено докази, які підтверджують обґрунтованість позовних вимог.
Ухвалою суду від 25.08.2025 у справі призначено судове засідання на 11.09.2025.
В судовому засіданні 11.09.2025 оголошено перерву до 22.09.2025, зобов'язано відповідача надати суду письмові пояснення.
17.09.2025 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, специфікації до акту № НП/2-0223099 від 20.06.2018.
19.09.2025 від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач проти позову заперечує з огляду на відсутність доказів в підтвердження позовних вимог. Та заявлено про застосування строків позовної давності, в разі, якщо суд дійде висновку про обгрунтованість позову.
22.09.2025 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з перебуванням представника за межами України.
В судове засідання 22.09.2025 представник позивача не з'явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник відповідача у вирішенні клопотання поклався на розсуд суду.
Суд не вбачає, що неявка представника позивача в судове засідання перешкоджає розгляду справи. Крім того, судом було задоволено заяву представника позивача про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконфернеції. В клопотанні про відкладення розгляду справи позивачем не наведено обставин щодо неможливості його участі в засіданні в режимі відоеконференції.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що 21.03.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Нова Пошта» (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Торгівельно виробниче підприємство “Максус» (замовник) укладений договір про надання послуг з організації перевезення відправлень № 107191, відповідно до п. 2.1 якого експедитор зобов'язується за плату та за рахунок замовника організувати перевезення та надання комплексу інших послуг, пов'язаних із організацією перевезення відправлення, а замовник зобов'язується їх прийняти і оплатити на умовах, визначених договором.
Відповідно до п. 2.2, 2.3 договору експедитор надає замовнику послуги на умовах цього договору та згідно з умовами, затвердженими експедитором. За надані експедитором послуги замовник сплачує експедитору винагороду згідно з чинним тарифами експедитора, розміщеними на офіційному сайті експедитора novaposhta.ua.
Пунктом 2.5 договору встановлено, що прийняття експедитором відправлення для надання послуг, визначених цим договором, оформляється експрес-накладною, у якій визначаються такі відомості: тип послуги, інформація про відправника, інформація про одержувача, інформація про кількість вантажних місць, вага відправлення, оголошена вартість відправлення, опис вмісту відправлення, платник послуг, форма розрахунку, розрахункові строки доставки відправлення, інформація про даткові послуги/сервіси. Вартість послуг експедитора.
Пунктом 3.1.3 договору експедитор зобов'язується надати замовнику документи для оплати послуг: рахунок-фактуру, акти наданих послуг. Податкова накладна надається експедитором замовнику в порядку та в строки, передбачені чинним законодавством України.
В свою чергу замовник п. 3.3.7, 3.3.8 договору зобов'язується своєчасно підписати надані експедитором акти наданих послуг для засвідчення факту належного надання послуг експедитором за договором; здійснювати оплату послуг експедитора за надані послуги згідно з чинним тарифами експедитора своєчасно та в повному обсязі.
Загальна ціна договору складається із вартості послуг, наданих експедитором протягом строку дії договору. Оплата вартості наданих експедитором послуг відбувається за чинним тарифами експедитора шляхом перерахування замовником на поточний рахунок експедитора коштів у розмірі 100% вартості наданих послуг упродовж 2 банківських днів після виконання замовлення на підставі актів наданих послуг експедитором та рахунку-фактури. Експедитор складає акти наданих послуг на підставі фактично наданих послуг і надсилає замовнику підписані та скріплені печаткою акти наданих послуг у двох примірниках для підписання замовником. Замовник упродовж 2 робочих днів з дати отримання актів наданих послуг від експедитора підписує надані експедитором 2 примірники актів наданих послуг та повертає експедитору 1 примірник підписаного акту або в той самий строк надає експедитору письмову мотивовану відмову від підписання актів. Не підписання замовником актів упродовж 2 робочих днів з дати отримання актів від експедитора без надання відповідних письмових пояснень є фатом визнання замовником повного виконання експедитором своїх зобов'язань за договором. У такому разі вважається, що акти погоджено, послуги експедитора надано в повному обсязі та відповідно до умов договору, претензії замовника відсутні й замовник зобов'язаний здійснити оплату послуг згідно з отриманим рахунком та актами наданих послуг (п. 5.1- 5.3 договору).
Згідно п. 8.1, 8.2 договору він набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє протягом 1 року з дати підписання, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань згідно з цим договором. У разі, якщо ні одна зі сторін договору письмово за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору не повідомить іншу сторону про припинення дії договору, строк дії договору пролонгується на 1 рік на тих же самих умовах. Після закінчення строку дії договору його умови залишаються дійсними щодо всіх відправлень, прийнятих експедитором для організації їх транспортування та остаточного розрахунку між сторонами згідно з цим договором.
В підтвердження обставин надання послуг за договором, позивач надав акт № НП/2-0223099 від 20.06.2018 за організацію перевезення відправлень на загальну суму 46278,90 грн. Акт підписаний та скріплений печаткою позивача, з боку відповідача підпис відсутній.
На оплату наданих послуг позивач виставив рахунок-фактуру № НП/2-0223099 від 20.06.2018 на суму 46278,90 грн.
14.05.2021 позивач направив означені документи відповідачу, що підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком від 14.05.2021.
Суд відзначає, що акт та рахунок були направлені відповідачу майже через 3 роки, після нібито наданих послуг.
Крім того, для підтвердження того, які саме перевезення були здійснені та включені до акту № НП/2-0223099 від 20.06.2018 позивач до матеріалів справи долучив специфікацію. В останній зазначено номер електронної накладної, її дата, маршрут, відправник та його контакти, отримувач та його контакти., опис вантажу, вага, кількість місць, вартість вантажу та вартість послуг перевезення.
Суд відзначає, що подана до матеріалів справи специфікація не є первинним документом чи специфікацією як такою, а фактично відображає внутрішній (бухгалтерський) облік позивача, не містить підпису контрагентів та містить застереження “від виконавеця бухгалтер».
Позивач також долучив до матеріалів справи платіжні інструкції, в підтвердження здійснення оплати послуг за договором у сумі 12081,55 грн.
В розрахунку основного боргу за договором № 107191 від 21.03.2016 позивач зазначає, що загалом було надано послуг на суму 58122,95 грн, з яких відповідач оплатив 12081,55 грн, в зв'язку з чим сума заборгованості становить 46041,40 грн.
Отже, за твердженням позивача, в зв'язку з частковою оплатою вартості послуг наданих згідно акту № НП/2-0223099 від 20.06.2018 сума заборгованості складає 46041,40 грн, яку позивач просить стягнути у судовому порядку.
У відповідності до положень ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Приписами статей 525, 526, 530 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Частиною 1 ст. 909 ЦК України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до статті ч. 1 ст. 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Частиною 1 статті 929 ЦК України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Статтею 931 ЦК України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Статтею 1 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.
Статтею 12 наведеного закону визначено обов'язок сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Положеннями ч.1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
У відповідності до ч.2 ст. 9 наведеного Закону (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Згідно положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Верховним Судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
В позовній заяві позивач як на підставу своїх вимог про стягнення заборгованості за договором за послуги з організації перевезень посилається на сформований ТОВ “Нова пошта» акт № НП/2-0223099 від 20.06.2018 на суму 46278,90 грн, який з боку відповідача не підписаний.
Суд наголошує, що пункт 5.3 договору дійсно передбачає автоматичне визнання послуг наданими у разі ненадання мотивованої відмови, водночас це положення не звільняє експедитора від процесуального обов'язку довести факт надання послуг, зокрема, іншими належними доказами у випадку звернення до суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості за договором.
Суд зауважує, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях наявності доказів, оскільки у мотивувальній частині рішенні суду мають зазначатися зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини (пункт 1 частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Наданий позивачем акт не є належним доказом підтвердження надання послуг, адже не містять відомостей, визначених у договорі щодо ідентифікації відправлень, та не містить підпису замовника, який замовляв послугу, а також складений позивачем в односторонньому порядку.
Пунктом 2.5 договору встановлено, що прийняття експедитором відправлення для надання послуг, визначених цим договором, оформляється експрес-накладною, у якій визначаються такі відомості: тип послуги, інформація про відправника, інформація про одержувача, інформація про кількість вантажних місць, вага відправлення, оголошена вартість відправлення, опис вмісту відправлення, платник послуг, форма розрахунку, розрахункові строки доставки відправлення, інформація про даткові послуги/сервіси. Вартість послуг експедитора.
Відтак, саме оформленою експрес-накладною підтверджується факт надання експедиторських послуг.
Відсутність експрес-накладних за умови не підписання обома сторонами актів приймання-передачі ставить під сумнів надання послуг.
Однак, позивачем експрес-накладні про прийняття позивачем спірних відправлень до матеріалів справи надані не були.
Відповідач заперечував проти обставин надання йому послуг, вартість яких просить стягнути позивач.
Натомість, позивачем надано специфікацію до акту № НП/2-0223099 від 20.06.2018, яка містить перелік експрес-накладних до означеного акту.
Проте, вказана специфікація не містять даних щодо платника послуг, а отже, стверджувати що саме відповідач є платником послуг, а не отримувач, не вбачається за можливе. І як уже було зазначено судом вище подана до матеріалів справи специфікація не є первинним документом чи специфікацією як такою, а фактично відображає внутрішній (бухгалтерський) облік позивача, не містить підпису контрагентів.
У розумінні положень статті 48 Закону України “Про автомобільний транспорт» внутрішнє перевезення вантажів має бути документально оформлене товарно-транспортною накладною або іншим визначеним законодавством документом на вантаж.
Крім того, згідно ч. 3 ст. 9 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність» істотними умовами договору транспортного експедирування є, зокрема, вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; розмір плати експедитору; пункти відправлення та призначення вантажу.
Частинами 10, 13 наведеної статті закону передбачено, що підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Разом із цим, вказана інформація не зазначена у наданому позивачем до справи односторонньо складеному акті, а матеріали справи не містять відповідних експрес-накладних, складених в підтвердження фактичного надання послуг відповідачу у спірний період.
Надані позивачем акти звірки взаєморозрахунків також не підписані відповідачем, а тому не підтверджують схвалення чи визнання відповідачем заявлених у ньому послуг та вказану вартість цих послуг.
Відповідач заперечував обставини надання йому послуг, вказаних у акті № НП/2-0223099 від 20.06.2018.
Крім того, суд зауважує, що надана позивачем специфікація не може слугувати доказами надання послуг за договором, оскільки їх складання договором не передбачено.
Інших належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі, відповідач не надав.
Суд зазначає про те, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.
Саме на особу, яка хоче довести факт надання послуг, покладається обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а саме - надання послуг замовнику на виконання умов договору.
В свою чергу принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин, покладає тягар доказування на сторони й не зобов'язує суд вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Обставина підлягає доказуванню так, щоб задовольнити стандарт переваги більш вагомих доказів, коли висновок про існування обставини на підставі поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Обставина вважається доведеною, якщо докази на її підтвердження є більш вірогідними, ніж докази на її спростування; питання про вірогідність доказів суд вирішує за своїм внутрішнім переконанням, будучи зобов'язаним оцінювати докази, щоб дійти висновку, що факти справи скоріше мали місце, аніж не були.
Вказане у сукупності свідчить про те, що позивач не довів належними, вірогідними та допустимими доказами факт надання позивачем послуг з організації перевезення відправлень у спірний період в розмірі, зазначеному у позові, а тому суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог.
З огляду на зазначене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.
Оскільки, позов не підлягає задоволенню, підстави для застосування строку позовної давності відсутні.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 165, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд -
У позові Товариства з обмеженою відповідальністю “Нова Пошта» (03026, м. Київ, Столичне шосе, 103, корпус 1, поверх 9, ідентифікаційний код 31316718) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельно виробниче підприємство “Максус» (02121, м. Київ. Вулиця Братства тарасівців, 12/37, кв. 301, ідентифікаційний код 38473245) про стягнення заборгованості у розмірі 46041,40 грн - відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 25.09.2025
Суддя І.В.Усатенко