ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.09.2025Справа № 910/8290/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріс Балтія», Літва, м.Ріга
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливно Процесинговий Центр», м.Київ
про стягнення 2 874 742, 52 грн, -
За участю представників сторін:
від позивача: Брижатий С.В.
від відповідача: не з'яився
Товариство з обмеженою відповідальністю «Аріс Балтія» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливно Процесинговий Центр» про стягнення заборгованості в сумі 4 089 742,52 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов'язків за договором комісії №22/04/2020 від 22.04.2020.
Ухвалою від 07.07.2025 судом було залишено без руху позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріс Балтія», встановлено спосіб та строк усунення недоліків.
21.07.2025 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріс Балтія», в якій останнім вказано, що після звернення до суду із позовом сторонами було здійснено часткове врегулювання заборгованості на суму 1 215 000 грн, з урахуванням чого позивачем заявляються позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливно Процесинговий Центр» заборгованості в сумі 2 874 742, 52 грн. Саме виходячи із кінцевої ціни позову, позивачем і було сплачено суму судового збору в розмірі 43 121,14 грн.
Ухвалою від 22.07.2025 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 27.08.2025.
Відповідач у відзиві обставини наявності заборгованості перед позивачем визнав в повному обсязі, проте вказав, що для абсолютно повного задоволення всіх потреб підприємства з розвитку, суми грошей, яка залишиться після оплати боргу може не вистачити. Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливно Процесинговий Центр» планує отримувати прибуток вже через рік, одразу після чого і зможе поступово розраховуватись із позивачем.
Позивачем було подано відповідь на відзив, в якій вказано, що розрахунки за договором
комісії №22/04/2020 від 22.04.2020 не можуть ставитись в залежність від потреб відповідача в оновленні підприємства.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач визнав заборгованість в повному обсязі. Проте, наголосив, що якщо позивач зараз розрахується із відповідачем, то залишених грошей буде недостатньо для ефективної роботи підприємства в повному обсязі.
27.08.2025 судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 24.09.2025.
Представник відповідача у судове засідання 24.09.2025 не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням від 28.08.2025 про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.
Наразі, з огляду на неявку вказаного учасника судового процесу суд зазначає, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Наразі, судом враховано, що відповідачем було висловлено свою правову позицію по суті справи у відзиві та у запереченнях на відповідь на відзив. До того ж, у заяві від 24.08.2025 про проведення засідання за відсутності учасника судового процесу відповідачем було висловлено прохання у зв'язку із визнанням позову, проводити судове засідання 27.08.2025, а також всі інші судові засідання без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливно Процесинговий Центр».
Отже, за висновками суду, неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні 24.09.2025.
Представником позивача у судовому засіданні 24.09.2025 було надано усні пояснення по справі, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
В судовому засіданні 27.08.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
22.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аріс Балтія» (комітент) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Паливно Процесинговий Центр» (комісіонер) було укладено договір комісії №22/04/2020 на надання послуг, за умовами п.2.1 якого комітент доручає, а комісіонер бере на себе зобов'язання з укладення на користь комітента, від свого імені, за рахунок комітента й за комісійну плату договорів із замовниками (третіми особами) на одержання послуг на станціях комітента з використанням пластикових карт «ARIS». Місцем надання послуг є територія, розташована за межами митної території України.
Пунтками 3.2, 3.3, 3.4 контракту №22/04/2020 від 22.04.2020 визначено, що кошти, отримані комісіонером замовників у рамках виконання доручення комітента, перераховуються комісіонером на рахунок комітента регулярними платежами, протягом звітного періоду, відповідно до проміжних звітів комісіонера, складених в рамках звітного періоду.
Протягом звітного періоду комітент, на підставі звіту комісіонера, пред'являє комісіонерові рахунок за придбані замовниками за межами митної території України послуги. Послуги видачі (заправки) товару включають в себе вартість придбаних на станціях Комітента товарів і послуги процесингу, у тому числі вартість користування Пластиковими картами «ARIS», POS- терміналами, віртуальним кабінетом тощо.
Форма оплати: безготівкова, валюта договору - Українська гривня, валюта платежу -Євро. Оплата банківських витрат при покупці й перерахунку валюти. Комітенту здійснюється за рахунок комісіонера. Обов'язок комісіонера з оплати, вважається виконаним з моменту надходження коштів на розрахунковий рахунок комітента.
Цей договір дає з моменту підписання до 31.12.2020. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік, якщо за 10 календарних днів до моменту закінчення терміну його дії жодна зі сторін не заявить про необхідність закінчення терміну дії договору (п.п.8.1, 8.2 договору №22/04/2020 від 22.04.2020).
Додатковими угодами від 01.01.2021 та від 02.07.2022 сторонами було погоджено внесення змін до договору №22/04/2020 від 22.04.2020 в частині визначення комісійної винагороди.
Наразі, суд зазначає, що порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок визначено Законом України «Про міжнародне приватне право».
За приписами ст.43 Закону України «Про міжнародне приватне право» сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
У статті 44 Закону України «Про міжнародне приватне право» вказано, що у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є комісіонер - за договором комісії.
Отже, з огляду на те, що сторонами не було застосовано принципу автономії волі та не обрано право, що застосовується до договору №22/04/2020 від 22.04.2020, керуючись приписами статті 44 Закону України «Про міжнародне приватне право», суд дійшов висновку, що до правовідносин сторін, які виникли з вказаного правочину підлягає застосуванню право України.
Як вбачається з матеріалів справи, вказано позивачем та підтверджено відповідачем у відзиві
11.03.2025 Товариству з обмеженою відповідальністю «Паливно Процесинговий Центр» було надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Аріс Балтія» проміжний звіт комісіонера №11032025 на суму 5137184,76 грн. для здійснення розрахунків комісіонера з комітентом.
Проте, як вказують позивач та відповідач, комісіонером було лише частково проведено розрахунок, а саме перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріс Балтія» 2 889 009,15 грн, а отже, залишок оплати становить 2 248 175,61 грн.
Означені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з розглядуваним позовом.
Відповідач обставини наявності заборгованості перед позивачем визнав в повному обсязі, проте вказав, що для абсолютно повного задоволення всіх потреб підприємства з розвитку, суми грошей, яка залишиться після оплати боргу може не вистачити. Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливно Процесинговий Центр» планує отримувати прибуток вже через рік, одразу після чого і зможе поступово розраховуватись із позивачем.
Оцінюючи доводи сторін та подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст.1011 Цивільного кодексу України).
Судом було встановлено, що пунтками 3.2, 3.3, 3.4 контракту №22/04/2020 від 22.04.2020 визначено, що кошти, отримані комісіонером замовників у рамках виконання доручення комітента, перераховуються комісіонером на рахунок комітента регулярними платежами, протягом звітного періоду, відповідно до проміжних звітів комісіонера, складених в рамках звітного періоду.
Протягом звітного періоду комітент, на підставі звіту комісіонера, пред'являє комісіонерові рахунок за придбані замовниками за межами митної території України послуги. Послуги видачі (заправки) товару включають в себе вартість придбаних на станціях Комітента товарів і послуги процесингу, у тому числі вартість користування Пластиковими картами «ARIS», POS- терміналами, віртуальним кабінетом тощо.
Форма оплати: безготівкова, валюта договору - Українська гривня, валюта платежу -Євро. Оплата банківських витрат при покупці й перерахунку валюти. Комітенту здійснюється за рахунок комісіонера. Обов'язок комісіонера з оплати, вважається виконаним з моменту надходження коштів на розрахунковий рахунок комітента.
Судом вказувалось, що 11.03.2025 Товариству з обмеженою відповідальністю «Паливно Процесинговий Центр» було надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Аріс Балтія» проміжний звіт комісіонера №11032025 на суму 5137184,76 грн. для здійснення розрахунків комісіонера з комітентом.
Проте, як вказують позивач у позові та відповідач у відзиві, комісіонером було лише частково проведено розрахунок, а саме перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріс Балтія» 2 889 009,15 грн, а отже, залишок оплати становить 2 248 175,61 грн.
Наразі, суд зауважує, що за приписами ч.1 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
За таких обставин, враховуючи наведене у сукупності, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості доводів позивача щодо наявності у відповідача заборгованості у заявленому до стягнення розмірі.
Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Судом враховано, що відповідач обставини наявності заборгованості не заперечував, а навпаки підтвердив.
Одночасно, суд зауважує, що посилання відповідача на наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливно Процесинговий Центр» власних витрат на потреби товариства, що унеможливлює виконання на теперішній час зобов'язань перед позивачем, оскільки відсутність грошових коштів (їх недостатність) не нівелює господарського зобов'язання та ніяким чином не впливає на строк їх виконання.
До того ж, суд звертає увагу відповідача на існування інституту відстрочення та розстрочення виконання судового рішення у разі наявності дійсних ускладнень у його виконанні. Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю «Паливно Процесинговий Центр» не позбавлено права та можливості звернутись до суду з відповідною заявою.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріс Балтія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливно Процесинговий Центр» про стягнення заборгованості в сумі 2 874 742, 52 грн.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріс Балтія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливно Процесинговий Центр» про стягнення заборгованості в сумі 2 874 742, 52 грн- задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливно Процесинговий Центр» (03134, м.Київ, вул.Симиренка, буд.1/2, ЄДРПОУ 43552213) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріс Балтія» (реєстраційний номер 40003269708, вул.Дзелзавас, 74, м.Ріга, Латвія, LV-1082) заборгованість в сумі 2 874 742, 52 грн та судовий збір в сумі 43121,14 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 25.09.2025.
Суддя В.В. Князьков