номер провадження справи 4/109/25
25.09.2025 Справа № 908/2183/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу
за позовом Запорізької міської ради, (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “МАДЕРА ДЕВЕЛОПМЕНТ», (01021, м. Київ, вул. Грушевського Михайла, буд. 9Б, прим. Д7-1Б)
про стягнення 121 790,29 грн.
16.07.2025 через підсистему “Електронний суд» ЄСІКС до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 02/03.3-20/01820, сформована в підсистемі “Електронний суд» ЄСІКС 16.07.2025, (вх. № 2375/08-07/25 від 16.07.2025) Запорізької міської ради, м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю “МАДЕРА ДЕВЕЛОПМЕНТ», м. Київ про стягнення 121 790,29 грн. доходу, отриманого від безпідставно набутого майна (недотриманої орендної плати за землю) за період з 01.10.2021 по 28.02.2022.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2025 справу № 908/2183/25 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 29.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/2183/25, присвоєно справі номер провадження справи 4/109/25, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання.
Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на ст., ст. 11, 16, 526, 632, 1212, 1214 ЦК України, ст., ст. 79-1, 120, 122, 125, 152, 206 Земельного кодексу України, ст., ст. 1, 15, 21 Закону України “Про оренду землі», пп. 14.1.125 ст. 14, пп. 14.1.136 ст. 14, пп. 14.1.54 ст. 14, пп. 14.1.147 ст. 14, ст. 265, пп. 271.1 ст. 271, пп. 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України. Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що об'єкти нерухомого майна, які належить на праві приватної власності ТОВ «МАДЕРА ДЕВЕЛОПМЕНТ», розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 2310100000:03:041:0053, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Володимира Українця (раніше - Новокузнецька) буд. 41, власником якої є Запорізька міська рада. Договір оренди земельної ділянки між сторонами не укладався, що свідчить про безоплатне та безпідставне використання ТОВ «МАДЕРА ДЕВЕЛОПМЕНТ» земельної ділянки комунальної форми власності, без правовстановлюючих документів та з порушенням вимог статті 206 Земельного кодексу України щодо платності використання землі. Відповідачем не вжито заходів щодо сплати коштів за фактичне користування земельною ділянкою, внаслідок чого станом на теперішній час відповідач користується земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв'язку з чим відповідно до положень статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України останній повинен відшкодувати Запорізькій міській раді доходи, які він одержав у вигляді несплаченої орендної плати за період з 01.10.2021 по 28.02.2022 в розмірі 121 790,29 грн. На підставі зазначеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю, а також покласти на відповідача судові витрати зі сплати судового збору.
Відповідач у наданому суду 06.08.2025 через підсистему “Електронний суд» відзиві на позовну заяву (вх. № 15911/08-08/25 від 06.08.2025) проти позову заперечив з наступних підстав:
- позовна заява подана з порушенням встановленого законом трирічного строку позовної давності, а введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків;
- відповідач вчиняв дії з метою набуття відповідних прав користування земельною ділянкою, а бездіяльність Запорізької міської ради свідчить про намагання останньої уникнути своєчасної передачі земельної ділянки відповідачу. Міською радою не здійснено жодних заходів з метою зменшення збитків та отримання орендної плати від відповідача на підставі договору оренди, оформленого згідно чинного законодавства;
- відповідачем сплачувалися платежі за користування земельною ділянкою у 2021 та 2022 роках, що підтверджується податковими деклараціями з плати за землю за 2021, 2022 роки та Витягами з інформаційно-комунікаційної системи ДПС щодо стану розрахунків платника з бюджетом та сплати єдиного внеску, що свідчать про відсутність заборгованості перед бюджетом.
- Господарським судом Запорізької області розглядалася справа № 908/1653/22 за позовною заявою Першого заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Запорізької міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «МАДЕРА ДЕВЕЛОПМЕНТ». Предметом позовної заяві у вказаній судовій справі було стягнення недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів, що посвідчує право оренди (користування) в сумі 450 927,09 грн., зокрема: за період з 21.12.2020 по 31.12.2020 - 12 950,92 грн.; за період з 01.01.2021 по 31.08.2021 - 437 976,17 грн. Кадастровий номер земельної ділянки щодо якої стягувалася заборгованість у справі №908/1653/22 - 2310100000:03:041:0053 площею 3,4375 га, розташована за адресою: м.Запоріжжя, вул. Новокузнецька, 41, тобто та ж сама земельна ділянка щодо якої стягується заборгованість у справі №908/2183/25. Позивач безпідставно намагається стягнути з відповідача неіснуючу заборгованість за період з 01.10.2021 по 28.02.2022, яка була відсутня у вересні 2022 році при подачі позовної заяви у справі № 908/1653/22, а також із порушенням строку позовної давності.
Позивачем 15.08.2025 через підсистему “Електронний суд» надано відповідь на відзив, в якому позивач заперечив доводи відповідача про пропущення позовної давності при зверненні з даним позовом. Позивач відзначив, що чинним законодавством, з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду, передбачено продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своїх прав та інтересів.
Приписами частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, 28.08.2025 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зважаючи на закінчення строків розгляду справи, рішення прийнято без його проголошення - 25.09.2025.
Розглянувши матеріали справи, суд
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від № 429865005 від 04.06.2025, Товариство з обмеженою відповідальністю “МАДЕРА ДЕВЕЛОПМЕНТ», код ЄДРПОУ 41419790 (відповідач) є власником об'єктів нерухомого майна, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Володимира Українця (раніше - Новокузнецька) буд. 41, на підставі свідоцтва про право власності від 02.12.2020, посвідченого Хамулою Н.Г., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 1614 (трансформаторна підстанція літ. Б, загальною площею 69,9 кв.м), а також свідоцтва про право власності від 22.12.2020, посвідченого Хамулою Н.Г., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 1690 (будівля громадсько-торговельного центру літ. А 1-2, загальною площею 11 557,1 кв.м).
Зазначені об'єкти нерухомого майна розташовані на земельній ділянці загальною площею 3,4375 га, кадастровий номер 2310100000:03:041:0053.
Власником земельної ділянки кадастровий номер 2310100000:03:041:0053 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Володимира Українця (раніше - Новокузнецька) буд. 41, є Запорізька міська рада на праві комунальної власності
Договір оренди вказаної земельної ділянки з Товариством з обмеженою відповідальністю “МАДЕРА ДЕВЕЛОПМЕНТ» не укладався.
Запорізькою міською радою складено розрахунок, щодо розміру недоотриманих доходів за фактичне користування ТОВ «МАДЕРА ДЕВЕЛОПМЕНТ» (код ЄДРПОУ 41419790), земельною ділянкою площею 3,4375 га, кадастровий номер 2310100000:03:041:0053, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Володимира Українця (раніше - Новокузнецька) буд. 41, без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 01.10.2021 по 28.02.2022, згідно з яким рахується наступний розмір недоотриманих доходів:
- за 2021 рік з 01.10.2021 по 31.12.2021 - 109 494,06 грн.;
- за 2022 рік з 01.01.2022 по 28.02.2022 - 12 296,23 грн.
Розрахунок здійснений на підставі Рішення Запорізької міської ради від 30.06.2015 №7 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя», рішення Запорізької міської ради від 28.11.2018 №26 «Про встановлення розміру орендної плати за землю», витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 01.11.2021 № 1972/372-21, листа ГУ ДПС у Запорізькій області №2767/5/08-01-04-01-05 від 14.03.2025.
Загальний розмір недоотриманих доходів за період з 01.10.2021 по 28.02.2022 склав 121 790,29 грн. (109 494,06 грн. + 12 296,23 грн.), що стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.
Згідно ч. 3 ст. 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
У постанові від 16.02.2021 по справі №911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 ГПК України.
Враховуючи, що предметом спору у справі № 908/2183/25 є вимоги про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, а саме недотриманої орендної плати за землю, яка знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Володимира Українця (раніше - вул. Новокузнецька), буд. 41, кадастровий номер земельної ділянки 2310100000:03:041:0053, даний спір підсудний саме Господарському суду Запорізької області.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 265 Податкового кодексу України плата за землю є складовою податку на майно.
Статтею 10 Податкового кодексу України встановлено, що податок на майно є місцевим податком. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Відповідно до ст. 288.5.1 Податкового кодексу України розмір річної орендної плати не може бути меншим розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території.
За приписами підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляться у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно положень ст. 21 Закону України “Про оренду землі» та підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Неповернення Запорізькій міській раді безпідставно збереженої орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою порушує інтереси територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради в частині позбавлення можливості ефективного використання права комунальної власності та неотримання місцевим бюджетом відповідного доходу, який може бути використаний для задоволення нагальних потреб.
Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «МАДЕРА ДЕВЕЛОПМЕНТ», не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшило вартість власного майна, а Запорізькою міською радою втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), на отримання яких позивач цілком правомірно очікував.
Запорізька міська рада відповідно до вимог пунктів 3, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» та ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України є органом, який від імені територіальної громади здійснює права власника, щодо спірної земельної ділянки.
Крім того, відповідно до вимог ст. ст. 2, 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» Запорізька міська рада є органом, через який територіальною громадою міста Запоріжжя безпосередньо здійснюється місцеве самоврядування.
Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно ч. 3 ст. 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Основою будь-якої держави є нормативно правові акти, які є обов'язковими до виконання. Без права і законодавства держава не спроможна об'єктивно управляти суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень, охороняти і захищати права своїх громадян. При цьому, створюючи систему органів державної влади та визнаючи свободу кожного у реалізації права на власність, держава жодним чином не мала на меті, щоб будь-який суб'єкт правовідносин міг обійти встановлений законом порядок набуття певних прав.
Саме тому, врегульовуючи відносини набуття права на власність, законодавець унормував їх шляхом встановлення відповідних процедур, з якою вимогою - недопущення порушення прав інших осіб. При цьому, кожному без винятку не надано право на зловживання чи нівелювання закону.
Використання спірної земельної ділянки відповідачем без належного правового оформлення позбавило Запорізьку міську раду, як власника землі, права отримувати від цієї ділянки дохід у розмірі орендної плати.
Як визначено в ст. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
У відповідності до ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
При застосуванні положень статті 120 Земельного кодексу України у поєднанні з положеннями статті 125 Земельного кодексу України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об'єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об'єкт, розміщений на цій ділянці.
Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 Земельного кодексу України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Правовий механізм переходу права на землю у зв'язку з переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначений ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України. Виходячи зі змісту зазначених статей закону, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або користуванні колишнього власника будівлі.
Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.
Главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України (ст.ст. 116, 120-126) визначена певна процедура набуття та оформлення прав на землі комунальною власності громадянами та юридичними особами, яка передбачає звернення до власника землі (територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування) з метою подальшого оформлення права на землю. Вказана процедура є обов'язково для всіх суб'єктів земельних відносин.
Отже, з моменту набуття у власність відповідачем об'єктів нерухомості за адресою: м.Запоріжжя, вул. Володимира Українця (раніше - Новокузнецька) буд. 41, без подальшого оформлення прав на користування земельною ділянкою, діяльність відповідача на землях комунальної форми власності має лише видимість законної, що фактично можна віднести до зловживання правом, а саме особливого виду юридично значущої поведінки, яка полягає в соціально шкідливих учинках суб'єкта права, у використані недозволених конкретних форм у межах дозволеного законом типу поведінки, що суперечить цільовому призначенню права.
Водночас, за змістом ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту реєстрації цих прав.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяжень які підлягають державній реєстрації відповідно до цього закону виникають з моменту такої реєстрації.
Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Договір оренди земельної ділянки з Товариством з обмеженою відповідальністю “МАДЕРА ДЕВЕЛОПМЕНТ» не укладався.
Наведене свідчить про безоплатне та безпідставне використання Товариством з обмеженою відповідальністю “МАДЕРА ДЕВЕЛОПМЕНТ» земельної ділянки комунальної форми власності, без правовстановлюючих документів з моменту придбання нерухомого майна, з порушенням вимог статті 206 Земельного кодексу України щодо платності використання землі.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов; набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок Іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Предметом позову є стягнення з власника об'єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені, без належних на те правових підстав. Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України.
Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга ст. 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "є" частини першої статті 141 цього Кодексу).
За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди. При цьому згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Отже, за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Відповідачем не було оформлено право користування земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідного договору оренди та державної реєстрації права оренди.
Отже, відповідач користувався земельною ділянкою у період з 01.10.2021 по 28.02.2022 без достатніх правових підстав.
В даному випадку до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди (іншого речового права) щодо земельної ділянки, на якій розташовані ці об'єкти, відносини з фактичного користування ним без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Згідно зі статтею 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження №14-32цс19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (провадження № 14-175цс21).
Статтею 1213 Цивільного кодексу України встановлено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
З аналізу змісту норм ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.
У спірних правовідносинах наявні всі три вказані умови: відповідач зберіг майно (грошові кошти) у розмірі орендної плати, яка нараховується за володіння і користування земельною ділянкою комунальної власності за адресою: м. Запоріжжя, вул. Володимира Українця (раніше - Новокузнецька), буд. 41. Збереження такого майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідача з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомості за адресою: м. Запоріжжя, вул. Володимира Українця (раніше - Новокузнецька), буд. 41. Набуте відповідачем нерухоме майно, будучи згідно зі ст. 181 Цивільного кодексу України нерухомим майном, є органічно та нерозривно пов'язаною з земельною ділянкою. Відсутність договору оренди землі має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті чого відбулося збереження відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у розмірі орендної плати.
Правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні, так як реалізація речового права на земельну ділянку згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України, п. 14.1.136 ч. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем права володіння і користування земельною ділянкою безоплатно - відсутні, так само, як і підстави для ненарахування, несплати орендної плати за землю.
Власником земельної ділянки за адресою; м. Запоріжжя, вул. Володимира Українця (раніше - Новокузнецька) буд. 41, протягом вищезазначеного періоду часу була територіальна громада міста Запоріжжя в особі позивача відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України, згідно якої всі землі в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці є комунальною власністю, за винятком земельних ділянок, які перебувають у державній або приватній власності.
Таким чином, збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення цих коштів у відповідача за рахунок їх несплати позивачеві.
Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію “виправдане очікування», що є загальновизнаною, у тому числі у практиці ЄСПЛ.
При цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю, як землекористувача, є орендна плата. Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (п.п. 14.1.125, 14.1.136 ст. 14, п. 288.5 ст. 288 Кодексу).
Відповідно до вимог ст. 21 Закону України “Про оренду землі» та п.п. 14.1.136 ст. 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Частиною 1 ст. 15 Закону України “Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням ЇЇ розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за ЇЇ несплату.
За змістом п. 4 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення Глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Підстави та порядок стягнення коштів, які особа мала б отримати за звичайних умов, втім не отримала, визначені також ст. 22 Цивільного кодексу України, за змістом якої упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а інша сторона додержувалась правил здійснення господарської діяльності.
За приписами ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, що завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності. Разом з тим обов'язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе ніяких майнових витрат - він зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав).
У той час на відміну зобов'язань, які виникають із завдання шкоди за п.4 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України вина не має значення, оскільки важливим є сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто, Товариство з обмеженою відповідальністю “МАДЕРА ДЕВЕЛОПМЕНТ» є набувачем, без сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, за відсутності укладеного договору.
Відповідачем збільшено вартість власного майна, а Запорізькою міського радою (потерпілим) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок Запорізької міської ради.
Згідно наданого Запорізькою міською радою розрахунку щодо розміру недоотриманих доходів за фактичне користування Товариством з обмеженою відповідальністю “МАДЕРА ДЕВЕЛОПМЕНТ» земельною ділянкою за кадастровим номером 2310100000:03:041:0053 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Володимира Українця (раніше - Новокузнецька) буд. 41, без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 01.10.21 по 28.02.2022, розмір недоотриманих доходів склав:
- за 2021 рік з 01.10.2021 по 31.12.2021 - 109 494,06 грн.;
- за 2022 рік з 01.01.2022 по 28.02.2022 - 12 296,23 грн.
Загальний розмір недоотриманих доходів за період з 01.10.2021 по 28.02.2022 склав 121 790,29 грн. (109 494,06 грн. + 12 296,23 грн.).
Таким чином, несплата відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору призвела до недоотримання позивачем належних йому грошових коштів у вигляді орендної плати в сумі 121 790,29 грн.
Неповернення Запорізькій міській раді безпідставно збереженої орендної плати за користування земельною ділянкою порушує інтереси Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради в частині позбавлення можливості ефективного використання права комунальної власності та неотримання місцевим бюджетом відповідного доходу.
У постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.04.2023 у справі № 357/8975/20 викладено правові висновки про те, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20 вересня 2018 року у справі № 925/230/17 на які як на підставу касаційного оскарження посилається заявник. Відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів (коштів) за безпідставне користування земельною ділянкою є за своїм змістом кондикційними. Разом з тим, для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України). Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відносно доводів відповідача про подання позовної заяви з порушенням встановленого законом трирічного строку позовної давності суд зазначає наступне.
Згідно ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У відповідності до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Частинами 1, 3 ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Спірні правовідносини виникли з жовтня 2021 року, позивач заявляє позовні вимоги про стягнення недоотриманої орендної плати з 01.10.2021 по 28.02.2022.
Позивач звернувся до суду з даним позовом про захист порушеного права 16.07.2025.
Наслідки спливу позовної давності регламентовані нормами ст. 267 Цивільного кодексу України. Так, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Тобто, сплив позовної давності не припиняє право на пред'явлення позову, а припиняє право на його задоволення, виключає можливість здійснити в примусовому порядку саме порушене суб'єктивне право.
У відповідності до Закону України від 15.03.22 № 2120-ІХ “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (Закон № 2120), внесено зміни до Цивільного кодексу України щодо строків давності.
Згідно п. 19 розділу “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Відповідно до п. 1 Указу Президента України від 24.02.22 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який продовжено відповідними Указами Президента України та діє в період прийняття процесуального рішення по цій справі.
Таким чином, підстави вважати пропущеною позовну давність за вимогами позивача про стягнення з відповідача недоотриманої орендної плати з 01.10.2021 по 28.02.2022 відсутні.
Посилання відповідача на вчинення ним дій з метою набуття відповідних прав користування земельною ділянкою, на бездіяльність Запорізької міської ради щодо укладення з ним відповідного договору, на сплату платежів за користування земельною ділянкою у спірному періоді, а також на наявність господарської справи № 908/1653/22, в ході розгляду якої вимоги щодо стягнення недоотриманої орендної плати за спірний період не заявлялись, суд відхиляє як необґрунтовані.
Факт відсутності укладеного відповідачем договору оренди на користування земельною ділянкою кадастровий номер 2310100000:03:041:0053 є доведеним і останнім не заперечується. Доказів сплати нарахованих позивачем сум за період з 01.10.2021 по 28.02.2022 відповідачем не надано. Наявність судового рішення у справі № 908/1653/22, за яким стягнуто суму недоотриманої орендної плати за наступні періоди, не свідчить про відсутність аналогічної заборгованості за попередні періоди.
Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі “Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
Відповідач не надав доказів сплати позивачу недоотриманих грошових коштів у сумі 121 790,29 грн., контррозрахунку заявленої до стягнення суми не надав, належними доказами доводи позивача не спростував.
На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст., ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Запорізької міської ради, м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю ““МАДЕРА ДЕВЕЛОПМЕНТ», м. Київ задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МАДЕРА ДЕВЕЛОПМЕНТ», (01021, м. Київ, вул. Грушевського Михайла, буд. 9Б, прим. Д7-1Б; ідентифікаційний код юридичної особи 41419790) на користь Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 206, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915, номер рахунку (IBAN) UA 318999980314090544000008479, код класифікації доходів бюджету: 24060300, найменування коду класифікації доходів бюджету: інші надходження, отримувач: ГУК у Зап.обл/ТГ м. Запоріжжя/24060300, код отримувача (ЄДРПОУ): 37941997, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.) - 121 790 (сто двадцять одну тисячу сімсот дев'яносто) грн. 29 коп. доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за період з 01.10.2021 по 28.02.2022. Видати наказ.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МАДЕРА ДЕВЕЛОПМЕНТ», (01021, м. Київ, вул. Грушевського Михайла, буд. 9Б, прим. Д7-1Б; ідентифікаційний код юридичної особи 41419790) на користь Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 206, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915, на р/р UA 058201720344270024000034816, отримувач: Виконавчий комітет Запорізької міської ради, код ЄДРПОУ 02140892, банк: Державна казначейська служба України м. Київ) 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору. Видати наказ.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України “25» вересня 2025 р.
Суддя Н.Г. Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.