вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
25.09.2025м. ДніпроСправа № 904/3041/25
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,
представників учасників справи:
від позивача: Іванченко І.С.;
від відповідача: Кочура С.В.;
від третьої особи-1: представник не з'явився;
розглянувши матеріали справи №904/3041/25
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях
до "Телерадіокомпанії "Скіфія" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю,
за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ПРИДНІПРОВСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АКАДЕМІЇ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ,
про розірвання договору оренди та виселення із орендованого приміщення,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 09.06.2025 за вих. №б/н до Телерадіокомпанія "Скіфія" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач) у якій просить:
розірвати договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 19.04.2010 № 12/02-3977-ОД року укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях та Телерадіокомпанією "Скіфія" у формі товариства з обмеженою відповідальністю;
виселити Телерадіокомпанію "Скіфія" у формі товариства з обмеженою відповідальністю з орендованого державного нерухомого майна нежитлового приміщення, площею 89,7 кв.м. та частина даху площею 1,0 кв.м., яке розташоване за адресою: вул. Чернишевського, 24-А, м. Дніпро.
Судові витрати позивач просить суд стягнути з відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/3041/25 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2025.
Ухвалою від 13.06.2025 позовну заяву залишено без руху, позивачу запропоновано надати до господарського суду докази сплати судового збору у розмірі 4.844,80 грн та докази направлення іншим учасникам справи копій позовної заяви і доданих до неї документів з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Через підсистему "Електронний суд" 16.06.2025 від позивача надійшло клопотання від 16.06.2025 за вих. №б/н про усунення недоліків, до якої останній долучив платіжну інструкцію від 07.04.2025 №440 на суму 4.845,00 грн та належні докази направлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів листом з описом вкладень.
Ухвалою від 23.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.07.2025.
Через відділ документального забезпечення 18.07.2025 від відповідача надійшов відзив.
Ухвалою від 23.07.2025 продовжено строк підготовчого провадження, відкладено підготовче засідання на 27.08.2025.
Ухвалою від 27.08.2025 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті на 25.09.2025.
Через підсистему "Електронний суд" 23.09.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою від 24.09.2025 залучено Придніпровську державну академією будівництва та архітектури в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Повідомлено третю особу-1 про розгляд справи №904/3041/25 (наступне засідання у справі відбудеться 25.09.2025), надано доступ до матеріалів справи Придніпровській державній академії будівництва та архітектури в підсистемі "Електронний суд".
Згідно інформації, що міститься в системі Діловодство спеціалізованого суду, документ в електронному вигляді "ст. 50 ч.4 Залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог" від 24.09.2025 у справі №904/3041/25 (суддя Дупляк Степан Анатолійович) було надіслано одержувачу Придніпровській Державній академії будівництва та архітектури в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету: 24.09.2025 о 13:44, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
В судовому засіданні 25.09.2025 позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позову.
Представники третьої особи в судове засідання не з'явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.
Згідно зі ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, та зважаючи на процесуальні строки розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності вказаних представників.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. А тому справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-3977-ОД від 19.04.2010 в новій редакції від 19.05.2021, на нерухоме майно, яке знаходиться на балансі Придніпровської державної академії будівництва та архітектури, а саме: нежитлове приміщення, площею 89,7 кв.м. та частина даху площею 1,0 кв.м., яке розташоване за адресою: вул. Чернишевського,24-А, м. Дніпро.
Разом з тим, пунктом 1 додатку до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 лютого 2025 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введеного в дію Указом Президента України від 12 лютого 2025 року № 81/2025 було застосовано відносно кінцевого бенефіціарного власника відповідача санкцію, зокрема: заборону участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах, що відповідає вимогам пункту 7 ч. 1 ст. 4 Закону України від 14.08.2014 №1644-VII «Про санкції».
Позивач, керуючись абазом 2 частини 4 статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», на виконання доручення Фонду державного майна України від 21.04.2023 №Д5/16 з урахуванням зазначеного вище рішення РНБО, листом від 12.03.2025 № 11-06-01009 направив на адресу відповідача угоду про дострокове припинення договору оренди 19.04.2010 № 12/02-3977-ОД у 2 примірниках. Однак, листом від 28.03.2025 №16-03-25 відповідач відмовив в підписанні угоди про дострокове припинення договору оренди від 19.04.2010 № 12/02-3977-ОД та поверненні державного майна з оренди, що й зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач у відзиві зазначає, що чинні норми матеріального права не передбачають в якості підстав для розірвання договору оренди державного майна факт винесення РНБО України відповідного рішення про застосування персональних обмежувальних заходів (санкцій) до бенефіціарного власника юридичної особи - орендаря відповідного майна, а тому вважає позовні вимоги безпідставними.
Стислий виклад позиції третьої особи-1
Третя особа-1 пояснень не надала.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договору; наявності/відсутності підстав для розірвання договору та виселення відповідача з орендованого майна.
Суд встановив, що між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області (далі - позивач) та ТОВ Телерадіокомпанією «Скіфія» (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №12/02-3977-ОД від 19.04.2010 (далі - договір), яке знаходиться на балансі Придніпровської державної академії будівництва та архітектури, а саме: нежитлове приміщення, площею 89,7 кв.м, та частина даху, площею 1,0 кв.м, яке розташоване за адресою: вул. Чернишевського,24-А, м. Дніпро.
Відповідно до п. 2.1 умов договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна.
Згідно з п. 3.1. договору, орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 Умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до п. 3.3 договору орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 Умов, щомісяця: до 15 числа поточного місяця оренди - для орендарів, які отримали майно в оренду за результатами аукціону.
Відповідно до пункту 12.1 умов договору оренди майна, що належить до державної власності, він укладений на строк до 18.05.2026.
19.04.2010 був підписаний акт приймання-передавання, за яким відповідач прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове приміщення, площею 89,7 кв.м, та частина даху, площею 1,0 кв.м, яке розташоване за адресою: вул. Чернишевського, 24-А, м. Дніпро.
Згідно з Інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань кінцевим бенефіціарним власником Телерадіокомпанії "Скіфія" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю є, зокрема, Коломойський Ігор Валерійович ( АДРЕСА_1 ).
Пунктом 1 Додатку до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 лютого 2025 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введеного в дію Указом Президента України від 12 лютого 2025 року № 81/2025 було застосовано відносно Коломойського Ігоря Валерійовича, ІНФОРМАЦІЯ_1 , санкцію, зокрема: заборону участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах, що відповідає вимогам пункту 7 ч.1 ст. 4 Закону України від 14.08.2014 №1644-VII «Про санкції».
Враховуючи вказані обставини, на виконання доручення Фонду державного майна України від 21.04.2023 №Д5/16 з урахуванням зазначено вище рішення РНБО, листом від 12.03.2025 № 11-06-01009 позивач направив на адресу відповідача Угоду про дострокове припинення Договору оренди 19.04.2010 № 12/02-3977-ОД у 2 примірниках.
Відповідач листом від 28.03.2025 №16-03-25 відмовив в підписанні угоди про дострокове припинення договору оренди від 19.04.2010 № 12/02-3977-ОД та поверненні державного майна з оренди.
Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом позову позивач визначив розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 19.04.2010 № 12/02-3977-ОД, укладеного з «Телерадіокомпанією «Скіфія» у формі товариства з обмеженою відповідальністю та виселення його з орендованого державного нерухомого майна нежитлового приміщення, площею 89,7 кв.м, та частини даху, площею 1,0 кв.м, яке розташоване за адресою: вул. Чернишевського, 24-А, м. Дніпро.
Між сторонами спору склалися господарські відносини на підставі договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності. Отже, правовідносини сторін регулюється загальними нормами Цивільного кодексу України щодо найму, а також спеціальним Законом України «Про оренду державного та комунального майна».
У статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (частина 1). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2).
За змістом положень статей 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1).
Положення статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується з вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно із частинами 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Отже, за змістом частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, крім істотного порушення договору стороною такого договору, іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, є, зокрема, випадки, встановлені договором або законом, і в разі настання таких випадків сторона договору може звернутися до суду з позовом про зміну чи розірвання договірних правовідносин.
Слід зазначити, що Верховна Рада України, виходячи з положень Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та загальновизнаних міжнародних норм і правил, констатуючи, що пріоритетами національних інтересів України є, зокрема, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України, заявляючи, що пряме або опосередковане втручання у внутрішні і зовнішні справи України під будь-яким приводом є неприпустимим, усвідомлюючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, включаючи ворожі дії, збройний напад інших держав чи недержавних утворень, завдання шкоди життю та здоров'ю населення, захоплення заручників, експропріацію власності держави, фізичних та юридичних осіб, завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод, прийняла Закон України "Про санкції".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про санкції" (тут і далі в редакції, чинній на момент прийняття указу Президента України від 19.10.2022 № 726/2022) з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи. Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність.
Частиною 3 статті 5 Закону України "Про санкції" передбачено, що рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2 21, 23 25 частини 1 статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Закону України "Про санкції" до видів санкцій згідно з цим Законом належить, зокрема, заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.01.2021 у справі № 9901/405/1 звертала увагу на те, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод допускає реалізацію державою права вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Зазначене відповідає вказаному припису Конституції України. Втручання у право мирного володіння майном позивача має легітимну мету забезпечити контроль за власністю особи, яка може нести потенційну загрозу національним інтересам України. Вказаний контроль є необхідним для ефективного реагування держави на загрози її безпеці, що підтверджує, зокрема, преамбула Закону України "Про санкції". Зазначена мета відповідає пункту 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Згідно з Інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань кінцевим бенефіціарним власником «Телерадіокомпанії «Скіфія» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю є, зокрема, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
Пунктом 1 Додатку до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 лютого 2025 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введеного в дію Указом Президента України від 12 лютого 2025 року № 81/2025 було застосовано відносно Коломойського Ігоря Валерійовича, ІНФОРМАЦІЯ_1 , санкцію, зокрема: заборону участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах, що відповідає вимогам пункту 7 ч.1 ст. 4 Закону України від 14.08.2014 №1644-VII «Про санкції».
Правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, врегульовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути орендарями фізичні та юридичні особи, стосовно яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України "Про санкції", а також пов'язані з ними особи.
Отже, не можуть бути орендарями державного чи комунального майна як фізичні та юридичні особи, стосовно яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України "Про санкції", так і фізичні та юридичні особи, які є пов'язаними з особами, стосовно яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України "Про санкції".
Відповідно до положень підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України пов'язані особи юридичні та/або фізичні особи, та/або утворення без статусу юридичної особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням таких критеріїв, зокрема, для фізичної особи та юридичної особи, якщо фізична особа є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) юридичної особи.
Якщо фізична особа визнається пов'язаною з іншими особами відповідно до підпункту 14.1.159 цього пункту, такі особи визнаються пов'язаними між собою.
Поняття та кваліфікуючі ознаки кінцевого бенефіціарного власника передбачені Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань", Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи", наказом Міністерства юстиції України від 18.11.2016 №3268/5 "Про затвердження форм заяв у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань", Кодексом України про адміністративні правопорушення; Кримінальним кодексом України.
Згідно з пунктом 30 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція. Кінцевим бенефіціарним власником є, зокрема, для юридичних осіб будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю / володіння).
Відтак, з урахуванням положень підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, пункту 30 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", абзацу 1 частини 4 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути орендарями державного чи комунального майна фізичні та юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником яких є фізична особа/особи, стосовно яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України "Про санкції".
Як зазначив Верховий Суд у постанові від 18.03.2025 у справі №908/3321/23 слово "бути" згідно з Великим тлумачним словником сучасної української мови (за ред. В. Т. Бусела) може трактуватися, зокрема, як: існувати; знаходитися, перебувати де-небудь; трапитися, статися; дістатися, випасти на долю кого-небудь; стати ким-небудь, набувши певних знань, рис і т. ін. Відтак слова "не можуть бути орендарями" можуть стосуватися як неможливості набуття певними особами права оренди щодо державного і комунального майна, так і неможливості реалізації таких прав.
Також Верховний Суд вказав, що словосполучення, вжите в абзаці 1 частини 4 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", "не можуть бути орендарями державного чи комунального майна" слід тлумачити таким чином, що з особами, визначеними абзацом 1 частини 4 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", не може укладатися договір оренди державного чи комунального майна чи поновлюватися строк дії такого договору, оскільки такі особи не можуть бути орендарями державного чи комунального майна.
Поряд з наведеним, згідно із частиною 1, 2 статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (частина 4 статті 652 Цивільного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 дійшла висновку, що припис абзацу 2 частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України встановлює критерій, за яким для зміни чи розірвання договору на підставі цієї статті обставини, якими, укладаючи його, керувалися сторони, мають змінитися настільки, що, якби останні могли це передбачити, то б узагалі не уклали договір чи уклали б його на інших умовах. За відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, на підставі статті 652 Цивільного кодексу України договір не можна змінити ні за згодою сторін, ні за рішенням суду.
Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв'язку між ними. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин за рішенням суду, виходячи з принципу свободи договору (пункт 3 частини 1 статті 3, частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України), є винятковим заходом. Для застосування судом відповідного повноваження потрібна як сукупність чотирьох умов, визначених у частині 2 статті 652 Цивільного кодексу України, так і встановлення того, що розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (частина 4 цієї статті), тобто що таке розірвання буде необґрунтованим згідно з принципом "найменших негативних наслідків" для сторін договору (близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 910/17469/18, від 19.11.2019 у справі № 910/9859/18, від 25.02.2020 у справі № 922/2279/19, від 19.07.2022 у справі № 910/14155/21).
Як встановлено судом, станом на 19.05.2021, коли РВ ФДМУ та відповідач укладали в новій редакції Договір №12/02-3977-ОД, продовжуючи строк його дії до 18.05.2026, телерадіокомпанія «Скіфія» відповідала вимогам ч. 3 ст. 4 Закону 157-ІХ та могла бути орендарем державного майна, оскільки санкції до її бенефіціарного власника застосовані ще не були, тобто до ухвалення рішення Радою національної безпеки і оборони України від 19.10.2022 "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", яким до кінцевого бенефіціарного власника застосовано санкції, зокрема, у вигляді заборони оренди державного майна.
Позивач, обґрунтовуючи доводи позовної заяви, посилається на те, що введення обмежувальних заходів (санкцій) до кінцевого бенефіціара унеможливлює подальше виконання договору оренди від 19.05.2021 №12/02-3977-ОД орендодавцем, оскільки суперечить положенням Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Заперечення відповідача полягають у тому, що чинні норми матеріального права не передбачають в якості підстав для розірвання договору оренди державного майна факт винесення РНБО України відповідного рішення про застосування персональних обмежувальних заходів (санкцій) до бенефіціарного власника юридичної особи - орендаря відповідного майна, а тому вважає позовні вимоги безпідставними.
Водночас, Верховий Суд у постанові від 18.03.2025 у справі №908/3321/23 дійшов висновку, що застосування санкцій, передбачених Законом України «Про санкції», до фізичних чи юридичних осіб, які є орендарями державного майна, а також до пов'язаних з ними осіб може слугувати підставою для розірвання договору оренди державного майна з урахуванням умов укладеного договору оренди державного майна та підстав позову.
На підставі всебічного, повного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає неможливим подальше продовження позивачем орендних відносин з відповідачем з урахуванням наявності обмежень, визначених для відповідача Законом України "Про оренду державного та комунального майна", а також з урахуванням змісту словосполучення "не можуть бути" та з урахуванням мети і призначення санкцій, передбачених Законом України "Про санкції".
Відповідно до п. 12.6.7 договору оренди в редакції договору оренди про зміни №9 договір припиняється на вимогу однієї з сторін договору за рішенням суду з підстав передбачених законодавством.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Законом України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що фізичні та юридичні особи, стосовно яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України "Про санкції", а також пов'язані з ними особи не можуть бути орендарями державного та комунального майна (ч.4 ст. 4 Закону).
За таких обставин, матеріалами справи доведено відсутність можливості подальшого продовження позивачем орендних відносин з відповідачем.
Доводи відповідача у справі суд вважає не релевантними, оскільки відповідач обґрунтовує свої заперечення недоведеністю з боку позивача та відсутністю підстав для розірвання договору оренди за істотної зміни обставин, проте позивач просить розірвати договір оренди за рішенням суду з підстав передбачених законом - ч. 4 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Таким чином, позовні вимоги щодо розірвання договору оренди є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
Позивач також просив суд виселити відповідача з орендованого приміщення, в зв'язку з неможливим продовження позивачем орендних відносин з відповідачем та відмовою відповідача в добровільному порядку розірвати договір та звільнити приміщення.
Відповідно до п. 4.1 договору у разі припинення договору орендар зобов'язаний звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно від належних орендарю речей і повернути його відповідно до акта повернення з оренди орендованого майна в тому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо орендарем були виконані невід'ємні поліпшення або проведено капітальний ремонт, - то разом із такими поліпшеннями/капітальним ремонтом.
Таким чином, беручи до уваги розірвання договору оренди від 19.05.2021 №12/02-3977-ОД, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про виселення «Телерадіокомпанії «Скіфія» у формі товариства з обмеженою відповідальністю з орендованого державного нерухомого майна нежитлового приміщення, площею 89,7 кв.м, та частини даху, площею 1,0 кв.м, яке розташоване за адресою: вул. Чернишевського, 24-А, м. Дніпро.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Належних доказів на підтвердження своїх доводів, викладених у відзиві, відповідач суду не надав.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Європейський суд з прав людини у пункті 6 рішення від 05 жовтня 2023 року у справі «Леонтьєв та інші проти України» (Leontyev and оthers v. Ukraine) виснував, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов'язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов'язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення від 09 грудня 1994 року у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02, пункти 42-47; від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, пункт 25; від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, пункти 18, 19).
Також Європейський суд з прав людини вказував, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
У справі, що розглядається суд дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню.
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору покладаються на відповідача у розмірі 4.844,80 грн.
Відповідно до п. п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому частиною першою цієї статті передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Водночас, ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8 для сплати судового збору у разі подання до суду документів у електронній формі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22 наголосила, що при поданні позову через Електронний суд судовий збір розраховується з понижуючим коефіцієнтом.
Аналогічні правові позиції містяться в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.01.2023 у справі №905/1977/21, постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №906/1091/23, постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14.12.2023 у справі №263/4787/15-ц.
Позовна заява у справі №904/3041/25 була сформована в системі «Електронний суд», а тому правомірним є застосування ставки судового збору з понижуючим коефіцієнтом 0,8, що становить 4.844,80 грн (2.422,40 + 2422,40), який, з урахуванням положень ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.
Крім цього, господарський суд вважає за доцільне надати роз'яснення щодо повернення сплаченої суми судового збору за подання позовної заяви, у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Стаття 7 Закону України "Про судовий збір" містить вичерпний перелік пунктів, за якими повертається сплачена сума судового збору.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином у позивача наявна можливість повернути судовий збір у загальному розмір 0,20 к. (4.845,00 грн - 4.844,80 грн).
Керуючись ст. ст. 73-79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Розірвати договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 19.04.2010 №12/02-3977-ОД, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ЦЕНТРАЛЬНА, будинок 6; ідентифікаційний код 42767945), «Телерадіокомпанією «Скіфія» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (51200, Дніпропетровська область, місто Новомосковськ, ВУЛИЦЯ ШЕВЧЕНКА, будинок 3; ідентифікаційний код 23364394) та Придніпровською державною академією будівництва та архітектури (Україна, 49005, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Петрова Олега Архітектора, будинок 24 А; код ЄДРПОУ 02070772).
Виселити «Телерадіокомпанією «Скіфія» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (51200, Дніпропетровська область, місто Новомосковськ, ВУЛИЦЯ ШЕВЧЕНКА, будинок 3; ідентифікаційний код 23364394) з орендованого державного нерухомого майна - нежитлового приміщення, площею 89,7 кв.м, та частини даху площею 1,0 кв.м, яке розташоване за адресою: вул. Чернишевського, 24-А, м. Дніпро.
Стягнути з «Телерадіокомпанії «Скіфія» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (51200, Дніпропетровська область, місто Новомосковськ, ВУЛИЦЯ ШЕВЧЕНКА, будинок 3; ідентифікаційний код 23364394) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ЦЕНТРАЛЬНА, будинок 6; ідентифікаційний код 42767945) 4.844,80 грн (чотири тисячі вісімсот сорок чотири грн 80 к.) судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене 25.09.2025.
Суддя С.А. Дупляк