Провадження № 11-кп/821/103/25 Справа № 707/3644/23 Категорія: ч. 1 ст. 121 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
09 вересня 2025 року м. Черкаси
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисниці ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12023250310003173 за апеляційною скаргою захисниці ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 07 березня 2024 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Приколотне Великобурлуцького району Харківської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
засуджено за ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати в сумі 3585 грн.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою залишено до набрання вироком законної сили. Початок строку відбування покарання вирішено рахувати з моменту затримання з 08.10.2023.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винний в тому, що він 08.10.2023 близько 12.30 год., знаходячись в стані алкогольного сп'яніння, перебуваючи в приміщенні кухні квартири АДРЕСА_3 , під час конфлікту, який виник раптово на ґрунті особистих неприязних стосунків, умисно, з метою заподіяння смерті наніс ножем, який тримав в правій руці, один удар ОСОБА_9 в ділянку розташування життєво важливих органів: ліву частину грудної клітки спереду, в результаті чого заподіяв потерпілому тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя.
Таким чином, ОСОБА_7 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але злочин не було закінчено з причин, що не залежали від його волі, і смерть ОСОБА_9 не настала, оскільки останнього було вчасно доставлено до медичного закладу, де надано невідкладну медичну допомогу.
Вимоги апеляційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисниця просить скасувати вищевказаний вирок та змінивши кваліфікацію вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення з ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК на ч.1 ст.121 КК, за якого призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із застосуванням ст.75 КК. Відмовити в стягненні з обвинуваченого процесуальних витрат в сумі 3585 грн., як таких що безпідставно призначені та проведені, які не відносяться до предмету доказування по справі, не доводять вину ОСОБА_7 та не були досліджені під час судового розгляду.
Підставами для скасування вироку захисниця зазначила невідповідність висновків суду викладених в судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. На переконання захисниці, висновки суду про доведення вини ОСОБА_7 не відповідають обставинам справи, водночас дослідження всіх обставин кримінального провадження, на думку захисниці, дають підстави стверджувати, що їх не можна покласти в основу вироку, оскільки частина із них здобута з істотним порушенням норм чинного законодавства, а інші - прямо чи непрямо не підтверджують існування обставин, про які зазначено у вироку.
Зокрема, сторона захисту вказує на невідповідність обвинувального акту вимогам п.5 ч.2 ст.291 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Зазначає про відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення та правової кваліфікації дій особи, що унеможливлює якісний і повний її захист, а тому є підставою, для скасування вироку. Також приводить доводи щодо невідповідності реєстру матеріалів досудового розслідування вимогам п.2ч.2ст.109 КПК та позбавлення судом сторони захисту в реалізації права передбаченого ч.2 ст.317 КПК.
Також звертає увагу на неналежність та недопустимість показань потерпілого ОСОБА_9 , які суд поклав в основу вироку, оскільки останній надавав показання в стані алкогольного сп'яніння, що порушувало його координацію, сприйняття запитуваної інформації та відображення фактичних обставин справи.
Окрім того, захисниця вказує на недоведеність обвинувачення за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК. Звертає увагу, що обвинувачений ОСОБА_7 не мав умислу на позбавлення життя потерпілого. Посилаючись на позицію касаційного суду приводить доводи щодо розмежування замаху на умисне вбивство та умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Вказує, що обвинувачений визнає свою вину у нанесенні саме тяжкого тілесного ушкодження потерпілому. Про вчинене той жалкує, має намір добровільно відшкодувати понесені ОСОБА_9 витрати на лікування. Щодо призначення покарання за ч.1 ст.121 КК просила врахувати особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має цивільну дружину, з якою прожив майже 20 років, допомагає сусідам по господарству, обставини які пом'якшують покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, надання медичної допомоги потерпілому, шляхом виклику швидкої допомоги, у вчиненому розкаюється та готовий компенсувати витрати понесені потерпілим.
Також захисниця приводить доводи щодо безпідставності стягнення з обвинуваченого процесуальних витрат на користь держави. Вказує, що під час судового розгляду прокурором не було подано, а судом не було досліджено висновки експертів, на які посилається прокурор. Одночасно з цим зазначені висновки експертів жодним чином не доводять вину обвинуваченого.
Позиції учасників судового провадження.
У судове засідання потерпілий, явка якого є не обов'язковою, не з'явився, що відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК не перешкоджає проведенню розгляду без його участі.
Після докладу суддею-доповідачем змісту вироку, доводів апеляційної скарги, були заслухані:
- обвинувачений та його захисниця, які підтримали вимоги апеляційної скарги, пославшись на доводи, що в ній викладені;
- прокурор, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, пославшись на законність вироку суду першої інстанції.
Мотиви суду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого, захисниці та прокурора, вивчивши матеріали провадження та дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів приходить до таких висновків.
У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право змінити вирок.
Згідно із п.2 ч.1 ст.408 КПК, суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі зміни правової кваліфікації і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.409 КПК підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Покликання сторони захисту на невідповідність обвинувального акту вимогам КПК, є безпідставними.
У підготовчому судовому засіданні, судом першої інстанції було розглянуто можливість призначення судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 та встановлено, що обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК.
Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду з даного приводу, через те що обвинувальний акт щодо ОСОБА_7 містить виклад фактичних обставин, які в своїй сукупності дають повне уявлення стосовно складу вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
В той же час недоліки змісту інших документів, зокрема реєстру матеріалів досудового розслідування (відсутність нумерації сторінок, кількість томів) згідно з п.3 ч.3 ст.314 КПК не вказує на невідповідність обвинувального акту вимогам КПК, та не є безумовною підставою для скасування вироку.
Згідно з ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дотримався цих вимог закону.
Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статей 23, 91, 405 КПК прийняв рішення про безпосереднє, повторне дослідження доказів з метою перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне й об'єктивне уявлення щодо обставин конкретного кримінального провадження та постановити відповідне процесуальне рішення.
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_7 , кваліфіковані за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК, як закінчений замах на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, тобто вчинення усіх дій, які обвинувачена вважала необхідними для доведення злочину до кінця, однак довести свій злочинний умисел до кінця не змогла, з причин, що не залежали від її волі.
Перевіривши зібрані стороною обвинувачення докази у кримінальному провадженні, проаналізувавши та надавши їм відповідну правову оцінку, районний суд погодився із такою правовою кваліфікацією протиправних дій обвинуваченого та дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у його вчиненні.
Водночас апеляційний суд не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 , з огляду на таке.
Апеляційним судом під час апеляційного розгляду встановлено, що ОСОБА_7 08.10.2023 близько 12.30 год., знаходячись в стані алкогольного сп'яніння, перебуваючи в приміщенні кухні, за місцем свого проживання, під час конфлікту, який виник раптово на ґрунті особистих неприязних стосунків, умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень наніс ножем, який тримав в правій руці, один удар ОСОБА_9 в ділянку розташування життєво важливих органів: ліву частину грудної клітки спереду, в результаті чого заподіяв потерпілому тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя.
Таким чином, апеляційний суд доходить висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, і кваліфікує його дії за ч.1 ст.121 КК.
Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з положеннями закону України про кримінальну відповідальність, сталої судової практики та встановленими апеляційним судом обставинами цього кримінального провадження.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 07.02.2003 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» (далі - Постанова), замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання).
Якщо винний діяв з непрямим умислом, він не може нести відповідальність за замах на вбивство.
Також злочин не може бути кваліфікований як замах на вбивство у випадках, коли винний діє з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров'ю, так і настання смерті. Відповідальність у цих випадках повинна наставати лише за наслідки, які фактично було заподіяні.
Згідно з п. 22 вказаної Постанови питання про наявність у діях особи умислу на вбивство слід вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, треба враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передували події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Визнавши ОСОБА_7 винним у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, і призначивши йому покарання у виді та розмірі, встановленому законом, суд першої інстанції установив, що вина обвинуваченого полягає у вчиненні закінченого замаху на вбивство, тобто замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, оскільки ОСОБА_7 вчинив усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.
Обґрунтовуючи зазначений висновок, суд першої інстанції виходив із того, що умисел у обвинуваченого при замаху на вбивство охоплювався позбавленням життя потерпілого, оскільки локалізація, характер, механізм спричинення тілесних ушкоджень та знаряддя вчиненого злочину доводили умисний характер його дій, спрямованих на позбавлення життя.
Водночас суд припустив, що навіть якщо обвинувачений не бажав і не допускав настання наслідків у виді смерті потерпілого, то мав допустити настання таких наслідків.
Наведені умовиводи суду першої інстанції дають підстави стверджувати, що обвинувачений діяв не з прямим умислом на вбивство.
Наведені висновки суду першої інстанції про відсутність у обвинуваченого бажання настання смерті потерпілого, хоча той і допускав її настання, стороною обвинувачення в апеляційному суді не оскаржувалось.
Згідно з положеннями ч.ч.1,2 ст.404, 421 КПК апеляційний суд за відсутності відповідних вимог апелянта не може погіршувати становище обвинуваченого. Отже апеляційний суд, обмежений доводами апеляційної скарги, позбавлений можливості спростовувати аргументи районного суду та прийти до висновку, що обвинувачений діяв з прямим умислом на вбивство.
З урахуванням наведеного, такі висновки суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_7 непрямого умислу свідчать про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність.
При відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу вчиненого злочину і виявлення його елементів та всіх обставин кримінального провадження. Характерною ознакою прямого умислу є також бажання настання злочинного наслідку, що був задуманий щодо матеріальних злочинів, і бажання вчинення злочинного діяння щодо формальних злочинів. У такого роду бажанні знаходить своє вираження вольова ознака умислу як його найважливіша і відмінна риса. Наявністю бажання настання злочинного наслідку при вчиненні злочину з матеріальним складом прямий умисел відрізняється від інших форм і видів вини. Бажання, як вольове начало, перебуває в нерозривній єдності із свідомістю особи, яка діяла з прямим умислом, і її здатністю передбачити наслідки свого діяння.
Згідно з ч.1 ст.15 КК замахом на кримінальне правопорушення є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення. Якщо умисне вбивство може бути вчинено як з прямим, так і з непрямим умислом, то замах на умисне вбивство можливий лише з прямим умислом, тобто коли вчинене свідчило про те, що винний усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, передбачав можливість або неминучість настання смерті іншої людини і бажав її настання, однак смертельний результат не настав з незалежних від нього обставин. При цьому необхідно наголосити, що за відсутності доказів, які б свідчили про те, що винна особа передбачала та бажала настання смерті потерпілого від своїх дій, вона повинна нести відповідальність за настання фактичних наслідків цих дій.
У суді першої інстанції та під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення щодо нанесення потерпілому тілесних ушкоджень - ножового поранення визнав. Утім категорично заперечив свій умисел на заподіяння смерті останньому. Зауважив, що після вчиненого просив свідка ОСОБА_10 викликати швидку медичну допомогу, залишався на місці вчинення кримінального правопорушення.
Вказані показання обвинуваченого були перевірені під час проведення слідчого експерименту, в ході якого були відтворені дії обвинуваченого та потерпілого, обстановка та локалізація нанесення обвинуваченим тілесного ушкодження. Встановлено дії останнього після нанесення удару ножем.
Допитати потерпілого в суді апеляційної інстанції не виявилося можливим, оскільки ОСОБА_9 у судові засідання неодноразово не з'являвся і про причини своєї неявки не повідомив.
Враховуючи вказане, за відсутності заперечень сторін кримінального провадження під час апеляційного розгляду, з метою їхнього безпосереднього сприймання, було прослухано відео-, звукозапис допиту потерпілого ОСОБА_9 , показання якого об'єктивно узгоджуються з наявними доказами матеріалів кримінального провадження.
Зокрема, потерпілий ОСОБА_9 у суді першої інстанції пояснив, що з обвинуваченим давно знайомий, раніше мав стосунки з дружиною ОСОБА_7 , через що між ними були неодноразові сварки. В той день близько 12.00 год. він прийшов до обвинуваченого, після чого вони в двох на кухні вживали алкогольні напої та розмовляли. Конфлікту між ними не було. Один одному не погрожували Обвинувачений, тримаючи в правій руці ніж несподівано наніс йому удар ножем в область серця. ОСОБА_7 допомогу не надавав. Після чого на кухню зайшла ОСОБА_11 та викликала швидку допомогу. Також вказав, що претензій до обвинуваченого немає.
Попри позицію апелянта, апеляційним судом не встановлено, що потерпілий ОСОБА_9 під час його допиту в суді першої інстанції перебував з ознаками алкогольного сп'яніння або стан потерпілого вплинув на зміст його показань, сприйняття ним обставин подій, що досліджувались судом.
Відповідно до релевантну практику Верхового Суду (постанова від 02 лютого 2022 року в справі № 127/19452/16-к) можливо обґрунтовувати висновки суду показаннями свідків, потерпілих, котрі ті давали під час минулого судового розгляду.
Апеляційний суд здійснив усі необхідні та можливі заходи для забезпечення явки у судове засідання потерпілого ОСОБА_9 , неодноразово надсилаючи судові повістки на його адресу.
Під час судового розгляду в суді першої інстанції даного кримінального провадження сторонам була надана можливість здійснити перехресний допит потерпілого ОСОБА_9 . Матеріали кримінального провадження підтверджують, що сторони повною мірою скористалися такою можливістю.
Дослідивши технічний запис допиту потерпілого, на якому, зокрема, зафіксовані запитання та відповіді під час допиту, що дає суду можливість не лише сприймати зміст їхніх показань, але й спостерігати манеру його поведінки під час допиту і робити висновки для оцінки їх достовірності. Сторони кримінального провадження під час даного судового розгляду, не були позбавлені можливості при дослідженні відео- аудіозапису та інших доказів звертати увагу суду на ті аспекти показань, які є важливими для оцінки їх достовірності.
Врахувавши наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що у цьому випадку показання потерпілого ОСОБА_9 , які той давав в суді першої інстанції, забезпечило сторонам достатні процесуальні гарантії, здатні компенсувати неможливість їхнього допиту під час апеляційного перегляду, внаслідок чого вони є допустимими доказами.
У суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_11 , яка є співмешканкою обвинуваченого, пояснила, що в той день до них з ОСОБА_7 прийшов ОСОБА_9 . Вони втрьох розпивали спиртні напої. Вона вийшла в іншу кімнату, повернувшись, почула від потерпілого хрип. Вона викликала швидку допомогу. Поки чекали швидку, побачила на тілі потерпілого в районі лівої частини грудей ножове поранення, ніж не бачила. Додала, що ОСОБА_9 в той день був у збудженому стані, стукав по столу, збирався до ЗСУ.
Колегія суддів вбачає, що вказані покази свідка узгоджуються з показаннями потерпілого ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_7 .
Згідно з випискою з амбулаторної карти №1684 від 08.10.2023 КЗ «Черкаський обласний наркологічний диспансер», ОСОБА_7 встановлено діагноз - стан алкогольного сп'яніння.
Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 09.10.2023, свідок ОСОБА_11 показала, як 08.10.2023 перебувала за адресою кв. АДРЕСА_3 разом із своїм співмешканцем ОСОБА_7 , який запросив в гості ОСОБА_9 , як разом на кухні вони вживали алкогольні напої, пізніше вона почула хрип та побачила як ОСОБА_9 сидів на стільці при вході на кухню, біля нього стояв ОСОБА_7 та діставав з грудної клітини в області серця потерпілого кухонний ніж.
Згідно з протоколом проведення слідчого експерименту від 23.10.2023, ОСОБА_7 повідомив, що 08.10.2023 за місцем свого проживання в ході розпивання алкогольних напоїв між ним та потерпілим виник конфлікт, в ході якого ОСОБА_12 вдарив ОСОБА_9 ножем в ділянку тулуба, а саме в область грудної клітини, та потім правою рукою вийняв ніж з тіла потерпілого. Куди саме вдарив, не звернув уваги.
Згідно з протоколом проведення слідчого експерименту від 07.11.2023, потерпілий ОСОБА_9 показав як 08.10.2023 він прийшов до обвинуваченого додому, де в ході розпивання алкогольних напоїв останній дістав ніж та наніс потерпілому ним удар правою рукою в область грудної клітини.
Відповідно до проколу огляду предмету від 07.11.2023, оглянуто медичну карту стаціонарного хворого №34578 на ім'я ОСОБА_9 з КНП «Смілянська багатопрофільна лікарня ім.Софії Бобринської», в якій зазначено, заключний клінічний діагноз ОСОБА_9 - проникаюче ножове поранення органів грудної клітки з пошкодженням ліво легені, травматичний пневмоторакс, алкогольна інтоксикація середнього ступеню.
Відповідно до проколу огляду предмету від 22.11.2023, було оглянуто копії карти виклику та виїзду швидкої медичної допомоги №284, згідно з якими зафіксовано виклик та виїзд ШМД 08.10.2023 в АДРЕСА_4 , у зв'язку з ножовим пораненням в грудну клітину ОСОБА_9 .
Відповідно до висновку експерта №02-01/989 від 08.11.2023, у ОСОБА_9 мали місце ушкодження: рана грудної клітки зліва по передній поверхні, яка проникає в плевральну порожнину з пораненнями легені та крововиливом в плевральну порожнину, що виникла від дії гострого предмету з колото-ріжучими властивостями, по давності часу може відповідати часу події та відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як такі що небезпечні для життя.
Згідно з висновком судово-психіатричного експерта №595 від 08.11.2023, ОСОБА_7 був здатен у період часу, до якого віднесено скоєне правопорушення та на теперішній час усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними.
Суд першої інстанції засудивши ОСОБА_7 за ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК вказав, що враховує причини припинення тим злочинних дій.
Разом з тим суд не встановив таких причин, за яких обвинувачений не довів свій умисел на позбавлення життя потерпілого. Таких причин не зазначено й в обвинувальному акті.
За результатами судового розгляду суд апеляційної інстанції встановив, що обсяг обвинувачення та кримінально-правова кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи. Зокрема встановлено, що стороною обвинувачення не надано і не здобуто під час судового розгляду доказу, який би достовірно вказував, що ОСОБА_7 по відношенню до ОСОБА_9 діяв саме з прямим умислом на вбивство потерпілого. Водночас апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_7 діяв із неконкретизованим (невизначеним, непрямим) умислом на заподіяння тілесних ушкоджень та не мав жодних перешкод для доведення кримінального правопорушення до кінця.
Таким чином, після нанесення ОСОБА_9 удару ножем обвинувачений, який добровільно відмовився від вчинення злочину - остаточне припинення особою з власної волі замаху на злочин, усвідомлюючи можливість доведення злочину до кінця. У той же час обвинувачений контролював проміжком певного часу розвиток причинного зв'язку, не був позбавлений можливості довести злочин до кінця та не вчинив у подальшому відносно потерпілого будь-яких протиправних дій, направлених на вбивство останнього. Навпаки, як було з'ясовано у суді апеляційної інстанції, після спричинення тілесного ушкодження, за ініціативи обвинуваченого була викликана поліція і швидка допомога. Така поведінка обвинуваченого після вчинення злочину і його суб'єктивне ставлення до наслідків своїх дій вказує на те, що він не мав наміру заподіяти смерть потерпілому та доводить те, що він діяв з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров'ю, так і настання смерті потерпілого, а тому повинен нести відповідальність лише за фактично заподіяні наслідки, у розглядуваному випадку - тяжкі тілесні ушкодження.
Відповідно до вимог ст.65 КК, суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, апеляційний суд ураховує характер і ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який у відповідності до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких та дані про особу винного, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується негативно, зловживає спиртними напоями, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, відсутність обставин, що пом'якшують покарання, наявність обставини, що обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння, тому суд прийшов до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_7 слід призначити покарання необхідне й достатнє для його виправлення, попередження нових злочинів у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК.
Такий вид та розмір покарання відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого.
Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання відповідатиме тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особі винного, принципам законності, справедливості та індивідуалізації покарань, буде необхідним і достатнім для попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
В супереч позиції апелянта. судом першої інстанції при ухваленні обвинувального вироку, згідно з ч. 2 ст. 124 КПК правильно стягнуті з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів в сумі 3585 грн.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисниці ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 07 березня 2024 року щодо ОСОБА_7 змінити в частині кваліфікації дій та призначеного покарання.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК на ч.1 ст.121 КК та за цим законом України про кримінальну відповідальність призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
У решті вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена учасниками судового процесу до Верховного Суду, шляхом подачі касаційних скарг безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з моменту вручення копії ухвали апеляційного суду.
Головуючий ОСОБА_2
Судді: ОСОБА_3
ОСОБА_4