Постанова від 24.09.2025 по справі 553/2328/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 553/2328/22 Номер провадження 22-ц/814/2946/25Головуючий у 1-й інстанції Тимчук Р. І. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2025 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.

Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.

при секретарі: Коротун І. В.

учасники справи:

представник прокуратури Коваль Є.О.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою державного реєстратора відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзанової Ірини Юріївни

на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 13 лютого 2025 року, ухвалене суддею Тимчуком Р. І., повний текст рішення складено - 13 лютого 2025 року

у справі за позовом керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до державного реєстратора відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзанової Ірини Юріївни, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсним договору дарування та витребування майна, -

ВСТАНОВИВ:

08.07.2022 керівник Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до суду з позовом до державного реєстратора відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзанової І.Ю., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсним договору дарування та витребування майна, в якому просив суд: - визнати незаконним та скасувати рішення №34938280 державного реєстратора відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзанової І.Ю. від 26.04.2017 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення громадського призначення (офіс), підвальні приміщення житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 167,6 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; - визнати недійсним договір дарування від 28.11.2017, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , скасувавши рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г.І. (№38400880) від 28.11.2017 про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення громадського призначення (офіс), підвальні приміщення житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 167,6 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 ; - витребувати у ОСОБА_2 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлове приміщення громадського призначення (офіс), підвальні приміщення житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 167,6 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; - стягнути з державного реєстратора відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзанової І.Ю., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 судовий збір, сплачений Харківською обласною прокуратурою, у розмірі 23 645,40 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Немишлянською окружною прокуратурою м. Харкові за результатами вивчення питання додержання законодавства під час реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, додержання земельного законодавства встановлено, що державним реєстратором відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзановою І.Ю., 26.04.2017 прийнято рішення про державну реєстрацію №34938280. На підставі прийнятого рішення ОСОБА_3 внесла відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право приватної власності на об'єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення громадського призначення (офіс), підвальні приміщення житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 167,6 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 . Державну реєстрацію зазначеного об'єкту проведено на підставі технічного паспорту, інформаційної довідки, видані 03.04.2017 ТОВ «Актуаль». Згідно вказаного технічного паспорту, інформаційної довідки від 03.04.2017, видані ТОВ «Актуаль», встановлено, що вказаний об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення громадського призначення (офіс), підвальні приміщення житлового будинку літ. «А-2», 1931 року побудови, мають загальну площу 167,6 кв.м. Також зазначено, що вказаний об'єкт нерухомості знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Також встановлено, що були відсутні документи, передбачені п. 41 Порядку №1127, а саме: документи, що посвідчують введення об'єкту до експлуатації, документи про присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси тощо. Таким чином, документи, надані ОСОБА_1 державному реєстратору відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзановій І.Ю., не відповідали вимогам законодавства, а отже, не підлягало реєстрації право приватної власності на вищевказане нерухоме майно. Враховуючи той факт, що на час звернення до державного реєстратора об'єкт нерухомого майна, всупереч вимогам ч.2 ст. 331 ЦК України, не було введено в експлуатацію, то державна реєстрація прав власності такого об'єкта відбулася в обхід встановленого державою порядку. Такими діями державного реєстратора порушено інтереси громади м. Харкова, представником якої є Харківська міська рада. Адже, своїми рішеннями державний реєстратор фактично легалізував самочинне будівництво на території м. Харкова, яке проведено на земельній ділянці, яка перебуває в комунальній власності. Особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Інформація щодо направлення відповідного повідомлення (декларації) ОСОБА_1 до органів Державної архітектурно-будівельної інспекції України на офіційному сайті цього центрального органу влади в розділі «реєстр дозвільних документів» відсутня. Крім того, прийняття об'єктів в експлуатацію передує реєстрації речових прав на нього. Реєстрація речових прав є останнім етапом будівництва. Таким чином, державний реєстратор відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзанова І.Ю. у порушення вимог ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не направила відповідний запит до відповідного органу влади, установи, організації, підприємства, який проводив оформлення та/або реєстрацію прав на відповідний об'єкт нерухомого майна, з метою отримання інформації, необхідної для державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на вказане нежитлове приміщення громадського призначення (офіс), підвальні приміщення житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 167,6 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що у подальшому призвело до їх незаконного відчуження. Відомості про реєстрацію речових прав на земельну ділянку по АДРЕСА_2 , на якій розташований вищевказаний об'єкт нерухомості, в Державному реєстрі відсутні. Згідно інформації юридичного департаменту Харківської міської ради встановлено, що житлові будинки по АДРЕСА_2 , рішенням 12 сесії Харківської міської ради народних депутатів 1 скликання від 28.09.1992 «Про комунальну власність міста» включено до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова. На теперішній час, вказані житлові будинки перебувають на балансі КП «Жилкомсервіс», відповідно до договору про передачу майна в господарське відання №1288 від 28.02.2007, приватизація нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_2 , не відбувалася, а також діючі договори оренди на приміщення за вказаною адресою відсутні. Вказане свідчить про те, що право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна здійснено з порушенням вимог ст.ст. 3, 4, 5, 10, 18, 23, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також з порушенням вимог п.п. 12, 41 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, що призвело до їх вибуття з комунальної власності територіальної громади м. Харкова, чим порушено інтереси держави в особі Харківської міської ради. У подальшому 28.11.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладено договір дарування, відповідно до умов якого дарувальник ОСОБА_1 безоплатно передає обдарованій ОСОБА_2 об'єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення громадського призначення (офіс), підвальні приміщення житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 167,6 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.11.2017№38400880). Право власності на вищевказаний об'єкт нерухомого майна на цей час зареєстровано за ОСОБА_2 . З огляду на вказане, ОСОБА_1 не був власником спірного нерухомого майна та не мав права відчужувати нежитлову будівлю відповідно до ст. 717 ЦК України, останній не набув у законному порядку право власності на це майно, у зв'язку з чим, правочин, вчинений у формі договору дарування, має бути визнаний недійсним на підставі ч.1 ст. 203 ЦК України.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 13 лютого 2025 року позов керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі: Харківської міської ради, до державного реєстратора відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзанової Ірини Юріївни, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсним договору дарування та витребування майна - задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення №34938280 державного реєстратора відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзанової І.Ю. від 26.04.2017 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на нежитлове приміщення громадського призначення (офіс), підвальні приміщення житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 167,6 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір дарування від 28.11.2017, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , скасувавши рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г.І. (№38400880) від 28.11.2017 про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення громадського призначення (офіс), підвальні приміщення житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 167,6 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

Витребувано у ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлове приміщення громадського призначення (офіс), підвальні приміщення житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 167,6 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з державного реєстратора відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзанової Ірини Юріївни, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 судовий збір, сплачений Харківською обласною прокуратурою на р/р UA178201720343160001000007171, код ЄДРПОУ 02910108, Банк одержувача: ДКСУ м. Києва, код банку: 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800, призначення платежу: повернення судового збору, у розмірі 23 645,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, з'ясувавши дійсні обставини справи, надавши оцінку зібраним доказам в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі: Харківської міської ради, до державного реєстратора відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзанової І.Ю., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсним договору дарування та витребування майна.

В апеляційній скарзі державний реєстратор відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзанова І.Ю., посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, а справу направити на новий розгляд.

Апеляційна скарга мотивована тим, щосудом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволені клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Петренко О.М. про зупинення провадження у справі на підставі п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України до розгляду кримінального провадження №20212205300000388 від 04.08.2021 за ч. 3 ст. 365-2 КК України відносно громадянки ОСОБА_3 та ухвалення обвинувального вироку у справі, що перебуває на розгляді у провадженні Чугуївського міського суду Харківської області. При цьому, підстави відмови були обґрунтовані тим, що представник відповідача не надала до суду номер справи та копії ухвали про відкриття провадження у справі. Таким чином, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вищезазначеного клопотання, порушив норми ст. 251 ЦПК України, якими передбачено обов'язок суду зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Так як саме кримінальне провадження №20212205300000388 від 04.08.2021 за ч. 3 ст. 365-2 КК України відносно громадянки ОСОБА_3 , яке перебуває на розгляді у провадженні Чугуївського міського суду Харківської області, є тією справою, від якої залежить об'єктивний та неупереджений розгляд даної справи, так як саме встановлення винуватості чи не винуватості ОСОБА_3 є підтвердженням, чи є ОСОБА_3 належним відповідачем у даній справі, чи ні і, відповідно, чи є вона особою, з якої необхідно стягнути судовий збір, чи ні. У зв'язку з чим стверджувати, що саме ОСОБА_3 є належним відповідачем є передчасним. У свою чергу звертає увагу, що 28.12.2022 до суду від керівника Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова надходило клопотання про долучення до матеріалів справи копії обвинувального акту, що є підтвердженням, що дійсно є кримінальна справа, до вирішення якої неможливо розглянути дану справу. Отже, для притягнення особи до майнової відповідальності необхідним є встановлення наявності всіх складових частин складу правопорушення, а саме: наявність неправомірного діяння, наявність шкоди, наявність причинного зв'язку між протиправним діянням та спричиненою шкодою та наявність вини. Для покладення на відповідача відповідальності у виді стягнення судового збору вимагається встановлення факту порушення саме цією особою норм діючого законодавства або порушення чиїх то прав. Наявні у матеріалах справи докази містять інформацію наявності кримінального провадження і тому є всі підстави для зупинення провадження у даній справі, а суд першої інстанції проігнорував та не надав належної оцінки таким доказам та ухвалив незаконне рішення у справі. Також зазначає, що судом першої інстанції не було направлено їй як стороні відповідача жодних, належним чином оформлених ухвал і рішення, а її представнику на електронну пошту, зазначену в реєстрі адвокатів, і яка була зазначена під час листування в електронному суді, надсилалися ухвали і рішення, які не містять електронного підпису його автора, тобто такий документ не має юридичної сили.

У відзиві на апеляційну скаргу керівник Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова, просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Рішення суду першої інстанції відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не оскаржено.

У судове засідання апеляційного суду 24.09.2025 не з'явилися інші учасники процесу, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 09.07.2025 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на електронні адреси та засобами поштового зв'язку у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України та засобами поштового зв'язку (т.2 а.с. 213-218), які були доставлені до електронних кабінетів та поштовим зв'язком. Згідно рекомендованих повідомлень судові повістки на ім'я відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернулися до апеляційного суду без вручення з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням про дату, час і місце судового засідання. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 27.06.2025 (про призначення справи до апеляційного розгляду на 24.09.2025 о 10-40 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що Немишлянською окружною прокуратурою м. Харкова за результатами вивчення питання додержання законодавства під час реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, додержання земельного законодавства встановлено, що державним реєстратором відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзановою І.Ю. 26.04.2017 прийнято рішення про державну реєстрацію №34938280. На підставі прийнятого рішення ОСОБА_3 внесла відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право приватної власності на об'єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення громадського призначення (офіс), підвальні приміщення житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 167,6 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 (т.1 а.с. 57-60).

Державну реєстрацію зазначеного об'єкту проведено на підставі технічного паспорту, інформаційної довідки, які видані 03.04.2017 ТОВ «Актуаль» (т.1 а.с. 34-42).

Згідно вищевказаного технічного паспорту, інформаційної довідки від 03.04.2017, які видані ТОВ «Актуаль», встановлено, що вказаний об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення громадського призначення (офіс), підвальні приміщення житлового будинку літ. «А-2», 1931 року побудови, мають загальну площу 167,6 кв.м. Також зазначено, що вказаний об'єкт нерухомості знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Харківської міської ради №325/11 від 06.07.2011 (зі змінами та доповненнями, внесеними згідно з рішенням Харківської міської ради 24 сесія 7 скликання від 19.12.2018 №1366/18) затверджено Порядок присвоєння адрес об'єктам нерухомості, розташованим на території міста Харкова.

Порядок визначає єдині правила присвоєння адрес земельним ділянкам, а також об'єктам нерухомого майна, розташованим на них, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, встановлює єдині правила визначення адрес, їх склад і структуру.

Дія Порядку поширюється на фізичних та юридичних осіб, що використовують адресну інформацію щодо об'єктів нерухомого майна всіх форм власності, розташованих на території міста Харкова. Кожному об'єкту нерухомості присвоюється унікальна адреса на території міста Харкова.

Відповідно до п. 1.5 Порядку, адреса об'єкта нерухомого майна після проведення процедури присвоєння, зміни або анулювання підлягає реєстрації в Єдиному адресному реєстрі міста Харкова.

Розгляд питань щодо присвоєння, зміни або анулювання адреси об'єкта нерухомого майна здійснюється за заявами юридичних та фізичних осіб - власників об'єктів нерухомості, інших правонабувачів, у яких виникло право господарського відання або оперативного управління, спадкоємців (у разі зміни адреси об'єкта нерухомості, речові права на який входять до складу спадщини), відповідних органів місцевого самоврядування, а також органів державної виконавчої влади щодо об'єктів нерухомості державної власності.

Адреса земельної ділянки, що формується із земель комунальної форми власності, визначається у складі рішення Харківської міської ради, яким надається дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або погоджується документація із землеустрою щодо поділу або об'єднання земельних ділянок. Присвоєння, зміна та анулювання адрес житлових будинків, будівель, споруд, квартир, нежитлових приміщень здійснюється на підставі наказу Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради.

Наказ про присвоєння, зміна та анулювання адреси об'єкту нерухомості погоджується з керівником Департаменту територіального контролю Харківської міської ради та керівником відділу правового забезпечення Департаменту територіального контролю Харківської міської ради. Копія наказу про присвоєння, зміну та анулювання адрес об'єктів нерухомості та копії документів, на підставі яких його прийнято, не пізніше наступного робочого дня з моменту його прийняття направляється до комунального підприємства «Міський інформаційний центр» для внесення відповідних даних до Єдиного адресного реєстру.

Проєкт рішення про присвоєння, зміну та анулювання адреси земельних ділянок готує та вносить на розгляд сесії Харківської міської ради Департамент містобудування за погодженням із керівником Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, керівником відділу правового забезпечення Департаменту територіального контролю Харківської міської ради.

З огляду на зазначене, належним документом, який би підтверджував присвоєння об'єкту нерухомого майна поштової адреси, може бути рішення виконкому Харківської міської ради або довідка (витяг) з Єдиного адресного реєстру міста Харкова.

Судом першої інстанції встановлено, що були відсутні документи, передбачені п. 41 Порядку №1127, а саме документи, що посвідчують введення об'єкту до експлуатації; документи про присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси тощо.

Таким чином, документи, надані ОСОБА_1 державному реєстратору відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзановій І.Ю., не відповідали вимогам законодавства, а отже, не підлягало реєстрації право приватної власності на вищевказане нерухоме майно.

Такими діями державного реєстратора порушено інтереси громади міста Харкова, представником якої є Харківська міська рада. Адже своїми рішеннями державний реєстратор фактично легалізував самочинне будівництво на території міста Харкова, яке проведено на земельній ділянці, яка перебуває в комунальній власності.

Інформація щодо направлення відповідного повідомлення (декларації) ОСОБА_1 до органів Державної архітектурно-будівельної інспекції України на офіційному сайті цього центрального органу влади (http://www.dabi.gov.ua/) у розділі «реєстр дозвільних документів» відсутня.

Крім того, прийняття об'єктів до експлуатації передує реєстрації речових прав на нього. Реєстрація речових прав є останнім етапом будівництва.

Таким чином, державний реєстратор відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзанова І.Ю. у порушення вимог ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не направила відповідний запит до відповідного органу влади, установи, організації, підприємства, який проводив оформлення та/або реєстрацію прав на відповідний об'єкт нерухомого майна, з метою отримання інформації, необхідної для державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на вказане нежитлове приміщення громадського призначення (офіс), підвальні приміщення житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 167,6 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що у подальшому призвело до їх незаконного відчуження.

Відомості про реєстрацію речових прав на земельну ділянку по АДРЕСА_2 , на якій розташований вищевказаний об'єкт нерухомості, у Державному реєстрі відсутні, що підтверджується відповідною Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Враховуючи той факт, що спірна земельна ділянка із розташованим на ній об'єктом нерухомого майна розташована в межах міста Харкова та не відноситься до земельних ділянок, зазначених у пп. а, б пункту 4 вищезазначеного Закону, речові права третіх осіб на неї не зареєстровані, то відповідно до Закону вона є власністю територіальної громади міста Харкова.

Водночас, згідно інформації юридичного Департаменту Харківської міської ради встановлено, що житлові будинки по АДРЕСА_2 , рішенням 12 сесії Харківської міської ради народних депутатів 1 скликання від 28.09.1992 «Про комунальну власність міста» включено до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова.

На теперішній час вказані житлові будинки перебувають на балансі КП «Жилкомсервіс» відповідно договору про передачу майна в господарське відання №1288 від 28.02.2007, приватизація нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_2 , не відбувалася, а також діючі договори оренди на приміщення за вказаною адресою відсутні (т.1 а.с. 23-24).

Вказане свідчить про те, що право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна здійснено з порушенням вимог ст. ст. 3, 4, 5, 10, 18, 23, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також з порушенням вимог п.п. 12, 41 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, призвело до їх вибуття з комунальної власності територіальної громади міста Харкова, чим порушено інтереси держави в особі Харківської міської ради.

У подальшому, 28.11.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, відповідно до якого дарувальник ОСОБА_1 безоплатно передає обдарованій ОСОБА_2 об'єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення громадського призначення (офіс), підвальні приміщення житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 167,6 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.11.2017 №38400880) (т.1 а.с. 43-44).

Враховуючи вищевикладене, право власності на вищевказаний об'єкт нерухомого майна на цей час зареєстровано за ОСОБА_2 .

Отже, з огляду на вказане, ОСОБА_1 не був власником спірного нерухомого майна та не мав права відчужувати нежитлову будівлю відповідно до ст. 717 ЦК України, останній не набув в законному порядку право власності на це майно, у зв'язку з чим, правочин, вчинений у формі договору дарування, має бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦПК України.

Вартість вказаних спірних нежитлових приміщень відповідно до висновку експерта складає 1 245 560,00 грн (т.1 а.с. 45-56).

Однак, з моменту прийняття рішень про державну реєстрацію права приватної власності на нежитлове приміщення громадського призначення (офіс), підвальні приміщення житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 167,6 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , спочатку за ОСОБА_1 , який незаконно набув право власності на зазначений об'єкт нерухомого майна, та у подальшому останнім незаконно відчужено ОСОБА_2 , Харківською міською радою та її виконавчими органами покладені на неї завдання щодо виявлення та оскарження незаконних рішень про державну реєстрацію, визнання недійсним вищевказаного договору дарування належним чином не виконуються, у зв'язку з чим не здійснюється захист інтересів держави (т.1 а.с. 81).

Внаслідок невжиття своєчасних заходів захисту інтересів держави у судовому порядку продовжують порушуватись інтереси держави.

Водночас, Харківською міською радою у даному випадку не було вжито будь-яких заходів позовного характеру на усунення вказаних порушень.

Оскільки, уповноважений орган Харківська міська рада не вжила заходів щодо скасування реєстрації права власності на вказане нерухоме майно, визнання недійсним договору дарування, то у прокурора виникли правові підстави, передбачені положеннями ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» для представництва інтересів держави в суді.

Таким чином, в окружної прокуратури наявні підстави для звернення до суду із відповідним позовом.

Підставою звернення до суду та позовні вимоги прокурора ґрунтуються на протиправності дій державного реєстратора внаслідок прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на вищевказаний об'єкт нерухомості, усупереч вимог законодавства, у тому числі п. 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127.

З огляду на вищевикладене, вбачається, що звернення прокурора до суду із позовом про скасування рішень про державну реєстрацію, визнання недійсним договору дарування та витребування майна є найбільш ефективним способом захисту прав та інтересів позивача Харківської міської ради.

Про прийняте рішення щодо звернення з відповідним позовом у порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» проінформовано Немишлянською окружною прокуратурою м. Харкова листом Харківську міську раду, який отримано радою 18.01.2022, що підтверджується штампом Відділу з питань звернень юридичних осіб Харківської міської ради та підписом уповноваженої особи цього Відділу (т.1 а.с. 69-73).

Згідно інформації від 18.02.2022, наданої Департаментом земельних відносин Харківської міської ради встановлено, що відомості про право власності на вищевказаний об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 відсутні (т.1 а.с. 74).

Водночас, Немишлянською окружною прокуратурою м. Харкова в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом від 07.06.2022 повторно повідомлено Харківську міську раду про наявні порушення під час реєстрації права власності на нежитлове приміщення громадського призначення (офіс), підвальні приміщення житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 167,6 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та необхідність вжиття міською радою заходів реагування на їх усунення (т.1 а.с. 75-80).

Згідно інформації від 20.06.2022, наданої Департаментом земельних відносин Харківської міської ради встановлено, що Харківською міською радою заходи цивільно-правового характеру (пред'явлення позову) щодо скасування державної реєстрації права власності на вищевказаний об'єкт нерухомого майна не вживалися (т.1 а.с. 81).

Таким чином, Харківською міською радою відповідні заходи реагування, у тому числі цивільно-правового характеру щодо усунення вищевказаних порушень, до цього часу не вжито.

З огляду на те, що прокуратурі про вказані порушення під час реєстрації права власності на нежитлове приміщення громадського призначення (офіс), підвальні приміщення житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 167,6 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 стало відомо під час здійснення досудового розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.07.2019 за №42019221050000108, після витребування на підставі ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18.08.2021 вищевказаних матеріалів щодо вказаного об'єкту нерухомого майна, строк на звернення до суду пропущено з поважних причин (т.1 а.с. 61-64).

Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час прийняття рішення) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час прийняття рішення) загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Приписами ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час прийняття рішення) встановлено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час прийняття рішення), якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених ст. 31 цього Закону.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час прийняття рішення) для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05.08.1992 та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об'єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:

1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;

2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об'єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.

Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об'єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об'єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність.

Відповідно до п. п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час прийняття рішення) державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

- відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

- відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

- відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

- наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

- наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 18 вказаного Закону державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

У випадках, передбачених законодавством України, державна реєстрація прав проводиться після технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, речові права на який підлягають державній реєстрації.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Згідно з ч.ч. 6, 7, 10-1 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25.12.2015 №1127, (далі по тексту - Порядок №1127), державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав.

Під час формування та реєстрації заяви щодо державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, утворений у результаті нового будівництва чи реконструкції, на об'єкт незавершеного будівництва автоматично за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримуються відомості Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів (далі - Єдиний реєстр документів) про документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, або у разі проведення державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва - про документ, що відповідно до вимог законодавства дає право на проведення будівельних робіт.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час прийняття рішення) державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі:

1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;

5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;

6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;

7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації;

13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 41 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються:

1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта;

2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;

3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси;

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, також не вимагається у разі, коли адреса отримана під час реалізації експериментального проекту з присвоєння адрес об'єктам будівництва та об'єктам нерухомого майна та зазначена в документі, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. У такому разі державний реєстратор відповідно до зазначених заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що згідно з вимогами законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, обов'язково перевіряє відсутність суперечностей між заявленою адресою та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Відповідно до п. 42 Порядку, для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05.08.1992, подаються:

1) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;

2) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.

Встановлено, що дія цього пункту розповсюджується лише на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них.

Крім того, для проведення державної реєстрації в порядку п. 42 Порядку, крім технічного паспорта необхідно надати документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної рад відносить, зокрема, прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами (пункт 41 частини першої статті 26 та пункт 26 частини першої статті 43).

Стаття 37 вказаного Закону закріплює такі власні (самоврядні) повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою: підготовка і внесення на розгляд ради питань щодо найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на території відповідного населеного пункту, а також підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо питань адміністративно-територіального устрою в порядку і межах повноважень, визначених законом.

Отже, питання щодо найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, в тому числі щодо присвоєння адрес об'єктам нерухомого майна на місцевому рівні, місцевими радами, законодавцем розглядаються в рамках повноважень місцевих рад щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України в своїй постанові від 20.04.2016 у справі №826/1112/15.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про основи містобудування» забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва.

Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;

6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» передбачено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Стаття 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачає, що Замовник має право виконувати будівельні роботи (реконструкцію) після направлення замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування; реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до І-ІІІ категорій складності.

Згідно з ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Відповідно до п. 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, у зв'язку з чим законодавець встановив загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 3 статті 215 цього Кодексу якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Згідно зі ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст.317 ЦК України). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об'єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і Законами України. Відповідно до ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, у тому числі, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», однією з форм місцевого самоврядування є представництво спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Таким чином, органи місцевого самоврядування в особі сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів поєднують в собі охоронні (контрольні) функції та функції суб'єкта права власності з усіма притаманними йому правомочностями щодо володіння, користування та розпорядження об'єктом права власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦПК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно зі ст. 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» одним з основних принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.

Згідно з п. 3 ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво в суді інтересів держави у випадках, визначених законом.

Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури визначаються законом.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон), прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 6 ст. 23 Закону передбачено, що під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених ч. 2 або ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно з ч. ч. 3 4 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Крім того, у постанові Великої палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18, зазначено, що сам факт не звернення належного позивача до суду, свідчить про те, що орган виконавчої влади неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно з ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Частиною 1 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

У пункті 145 Рішення ЄСПЛ від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного королівства» суд зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 Рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьев проти України» від 05.04.2015).

Вказане обумовлює застосування способів захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також необхідність врахування критеріїв «ефективності» таких засобів захисту та вимог частин 2-5 статті 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №904/9196/17).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З вищевказаних правових приписів вбачається, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

При цьому, норма ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

За змістом вказаної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов'язується як з об'єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб'єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Апеляційний суд у складі колегії суддів (виходячи з доводів апеляційної скарги відповідача державного реєстратора відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзанової І.Ю. та беручи до уваги, що рішення суду першої інстанції не оскаржено відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) погоджується з висновком суду першої інстанції, що стосується прав та законних інтересів відповідача державного реєстратора відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзанової І.Ю., виходячи з наступного.

Предметом даного позову є: - визнання незаконним та скасування рішення №34938280 державного реєстратора відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзанової І.Ю. від 26.04.2017 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення громадського призначення (офіс), підвальні приміщення житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 167,6 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; - визнання недійсним договору дарування від 28.11.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г.І. (№38400880) від 28.11.2017 про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення громадського призначення (офіс), підвальні приміщення житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 167,6 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 ; - витребування у ОСОБА_2 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлового приміщення громадського призначення (офіс), підвальні приміщення житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 167,6 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Розглядаючи спір в частині вимог до державного реєстратора відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзанової І.Ю., суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення в цій частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, що державним реєстратором відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзановою І.Ю. 26.04.2017 прийнято рішення про державну реєстрацію №34938280.

На підставі прийнятого рішення ОСОБА_3 внесла відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право приватної власності на об'єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення громадського призначення (офіс), підвальні приміщення житлового будинку літ. «А-2», загальною площею 167,6 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 (т.1 а.с. 57-60).

Задовольняючи позов в частині позовних вимог до державного реєстратора відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзанової І.Ю., суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна здійснено з порушенням вимог ст. ст. 3, 4, 5, 10, 18, 23, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також з порушенням вимог п.п. 12, 41 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, призвело до їх вибуття з комунальної власності територіальної громади міста Харкова, чим порушено інтереси держави в особі Харківської міської ради.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволені клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Петренко О.М. про зупинення провадження у справі на підставі п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України до розгляду кримінального провадження №20212205300000388 від 04.08.2021 за ч. 3 ст. 365-2 КК України відносно громадянки ОСОБА_3 та ухвалення обвинувального вироку у справі, що перебуває на розгляді у провадженні Чугуївського міського суду Харківської області, то ці доводи не заслуговують на увагу та не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині вимог до відповідача ОСОБА_3 , виходячи з того, що згідно п.6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

У даній цивільній справі №553/2328/22 відсутня об'єктивна неможливість розгляду її по суті, оскільки у ній зібрані усі докази, які дозволяють встановити та оцінити фактичні обставини, які є предметом позову, і ухвалити по суті судове рішення, що і було зроблено судом першої інстанції, тому клопотання сторони відповідача ОСОБА_3 про зупинення провадження у даній цивільній справі до ухвалення вироку у кримінальному провадженні відносно неї є безпідставним та не грунтується на вимогах п.6 ч.1 ст. 251 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що саме встановлення винуватості чи не винуватості ОСОБА_3 є підтвердженням, чи є ОСОБА_3 належним відповідачем у даній справі, чи ні і, відповідно, чи є вона особою, з якої необхідно стягнути судовий збір, чи ні, у зв'язку з чим стверджувати, що саме ОСОБА_3 є належним відповідачем, є передчасним, то ці доводи також не заслуговують на увагу та не є підставою для скасування рішення суду, оскільки дана цивільна справа може бути розглянута до розгляду справи у кримінальному судочинстві, дана цивільна справа розглянута на підставі вимог ЦПК України, норми якого передбачають принцип пропорційності у цивільному судочинстві, зокрема, з урахуванням розміру судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями (ст. 11 ЦПК України), та розподілу судових витрат між сторонами (ст. 141 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги про те, що 28.12.2022 до суду від керівника Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова надходило клопотання про долучення до матеріалів справи копії обвинувального акту, що є підтвердженням, що дійсно є кримінальна справа, до вирішення якої неможливо розглянути дану справу, що для притягнення особи до майнової відповідальності необхідним є встановлення наявності всіх складових частин складу правопорушення, а саме: наявність неправомірного діяння, наявність шкоди, наявність причинного зв'язку між протиправним діянням та спричиненою шкодою та наявність вини, що для покладення на відповідача відповідальності у виді стягнення судового збору вимагається встановлення факту порушення саме цією особою норм діючого законодавства або порушення чиїх то прав, то ці доводи також не заслуговують на увагу, оскільки у даному випадку до відповідача ОСОБА_3 пред'явлена позовна вимога немайнового характеру, тобто не про стягнення шкоди, заподіяної її діями. Розподіл судових витрат між сторонами та стягнення судового збору з відповідача, як зазначалося вище, є одним із положень принципу пропорційності у цивільному процесі та у даній справі не пов'язано з наявністю чи відсутністю шкоди від дій відповідача ОСОБА_3 .

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було направлено ОСОБА_3 як стороні відповідача жодних, належним чином оформлених ухвал і рішення, а її представнику на електронну пошту, зазначену в реєстрі адвокатів, і яка була зазначена під час листування в електронному суді, надсилалися ухвали і рішення, які не містять електронного підпису його автора, тобто такий документ не має юридичної сили, то ці доводи також не впливають на законність і обгрутованість рішення суду першої інстанції, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, згідно супровідних листів від 14.02.2025 за №553/2328/22/22/8165/2025 та за №553/2328/22/22/8162/2025 на електронні адреси державного реєстратора відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзанової І.Ю. та її адвоката Петренко О.М. (ордер адвоката від 21.03.2023 (т.1 а.с. 163), які зазначені ними у даній цивільній справі, були направлені копії рішення суду від 13.02.2015. Як вказує адвокат Петренко О.М. у своїй апеляційній скарзі від 14.03.2025 (яка визнана ухвалою апеляційного суду від 06.05.2025 неподаною), 14.02.2025 нею отримана копія рішення суду (т.2 а.с. 168). Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що електронна адреса відповідача ОСОБА_3 зазначена позивачем у позові, а також ці електронні адреси зазначені адвокатом Петренко О.М. у її заяві до Ленінського районного суду м. Полтави від 18.08.2024 про перенесення справи розглядом (т.2 а.с. 59), тобто вони є дійсними. Згідно ч. 5,6,7,8 ст. 14 ЦПК України суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат. Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом. Особливості використання електронного підпису або іншого засобу електронної ідентифікації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, визначаються Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Тобто, особливості використання електронного підпису або іншого засобу електронної ідентифікації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) передбачні спеціальним Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему, тому посилання відповідача лише на вимоги ст.ст. 5,6 "Про електронні документи та електронний документообіг" є недоречним.

Крім цього, частиною 1 статті 64 ЦПК України передбачено, що п редставник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки.

Таким чином, зазначене вказує, що адвокат Петренко О.М. як представник відповідача Рєзанової І.Ю., отримавши копію рішення суду від 13.02.2025, що нею не заперечується, отримала його копію і для відповідача ОСОБА_3 .

Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції (в межах доводів апеляційнолї скарги відповідача ОСОБА_3 ) відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavinandothersv. Ukraine, №4909/04, § 58).

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу державного реєстратора відділу державної реєстрації Чугуївської міської ради Рєзанової Ірини Юріївни - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 13 лютого 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2025 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов

Попередній документ

130491353

Наступний документ

130491355

Інформація про рішення:

№ рішення:	130491354
№ справи:	553/2328/22
Дата рішення:	24.09.2025
Дата публікації:	26.09.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Полтавський апеляційний суд
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; визнання права власності

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (25.02.2025)
Результат розгляду:	додаткове рішення суду
Дата надходження:	18.02.2025

Розклад засідань:

Минулі засідання (18)

26.09.2022 13:30	Ленінський районний суд м.Полтави
12.12.2022 13:00	Ленінський районний суд м.Полтави
13.01.2023 11:00	Ленінський районний суд м.Полтави
27.02.2023 16:15	Ленінський районний суд м.Полтави
17.04.2023 15:00	Ленінський районний суд м.Полтави
09.06.2023 11:00	Ленінський районний суд м.Полтави
25.08.2023 11:00	Ленінський районний суд м.Полтави
24.01.2024 00:00	Полтавський апеляційний суд
24.04.2024 00:00	Полтавський апеляційний суд
11.06.2024 11:00	Ленінський районний суд м.Полтави
18.07.2024 11:30	Ленінський районний суд м.Полтави
25.09.2024 10:30	Ленінський районний суд м.Полтави
12.11.2024 11:00	Ленінський районний суд м.Полтави
24.12.2024 14:00	Ленінський районний суд м.Полтави
17.01.2025 13:15	Ленінський районний суд м.Полтави
13.02.2025 11:00	Ленінський районний суд м.Полтави
25.02.2025 14:50	Ленінський районний суд м.Полтави
24.09.2025 10:40	Полтавський апеляційний суд