Справа №701/872/25
Провадження №2/701/506/25
25 вересня 2025 рокуМаньківський районний суд, Черкаської області
в складі: головуючого - судді - Калієвського І. Д.
за участю секретаря -Байдужої Г.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Маньківка справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про розірвання шлюбу.
На підставу своїх вимог спирається на те, що із 25 липня 2017 року позивач перебуває в шлюбі з відповідачем і проживав із нею до лютого місяця 2022 року. Шлюб зареєстровано Дніпровським районним у місці Києві віддділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місці Києві, про що 25.07.2017 року складено відповідний актовий запис №1421. Від шлюбу із відповідачем спільних дітей не мають. Шлюбні відносини між ними припиненні із лютого місяця 2022 року. Спільного господарства не ведуть. Подальше спільне проживання та збереження шлюбу не можливе. Майновий спір відсутній. Наразі вони проживають в різниих містах без спілкування, тому за таких обставин, він вимушений звертатись до суду з даною позовною заявою про розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно з ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Ухвалою суду від 28.08.2025 року по справі призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з викликом сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Позивач в судове засідання не з?явився, але згідно письмової заяви просить справу розглядати у його відсутність та підтримує позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином (судові повістки за зареєстрованим місцем проживання та повідомлення через оголошення на офіційному веб-сайті "Судова влада України"), причини неявки суду не повідомила, відзив на позовну заяву не надала, заяви про розгляд справи в її відсутність не надходило.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи вищевикладене та приписи ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі осіб, які в судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.
У зв'язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, системно дослідивши матеріали цивільної справи в їх сукупності, вивчивши правові норми, які регулюють дані правовідносини, приходить до переконання, що позовну заяву слід задовольнити повністю з наступних підстав.
25 липня 2017 року між позивачем та відповідачем зареєстровано Дніпровським районним у місці Києві віддділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місці Києві, про що 25.07.2017 року складено відповідний актовий запис №1421. (а.с.4).
Згідно позовних вимог позивач зазначає, що спільне життя у них не склалось, шлюбні відносини між ними припиненні, спільне господарство не ведуть, подальше спільне життя і збереження шлюбу стало неможливим, воно суперечить їх інтересам.
Оскільки подальше спільне проживання подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, шлюб підлягає розірванню.
Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 СК України.
Відповідно до статті 51 Конституції України та ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
Відповідно до норм сімейного законодавства, добровільність шлюбу - одна з основних його засад.
Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз», підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.
Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.
Ч. 3 та 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.
Згідно ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно з ч. 3 ст. 115 СК України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рішення суду у справі про розірвання шлюбу повинно відповідати вимогам статті 215 ЦПК України (в редакції на 2007). У ньому, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім'ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.
Встановивши, що шлюб між сторонами на даний час носить формальний характер, збереження шлюбу суперечать інтересам сторін, суд дійшов висновку про неможливість збереження шлюбу та наявності підстав для його розірвання, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (стаття 51 Конституції України).
Вирішуючи даний спір, суд з'ясував узагальнені причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, на підставі яких дійшов висновку про те, що збереження сім'ї є неможливим, враховуючи фактичні взаємовідносин між сторонами.
Майновий спір не вирішувався.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покласти на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 77-81, 141, 263, 265 ЦПК України, ст. ст. 56, 104, 110, 112, 113 СК України, суд, -
Позов задоволити.
Шлюб, зареєстрований 25 липня 2017 року Дніпровським районним у місці Києві віддділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місці Києві, про що 25.07.2017 року складено відповідний актовий запис №1421 між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , зареєстрована та жителька АДРЕСА_2 ) - розірвати.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду через Маньківський районний суд Черкаської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 (тридцяти) днів з дня вручення йому відповідного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження.
Суддя І. Д. Калієвський