Справа № 530/1854/25
2-о/530/96/25
24.09.2025 року м.Зіньків
Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді О.В. Ситник, секретаря Стрілець Л.Г. , заявника ОСОБА_1 , представника заявника ОСОБА_1 адвоката Тараненка С.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження в місті Зіньків справу за заявою ОСОБА_1 , подану в його інтересах, адвокатом заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення юридичного факту , який породжує юридичні наслідки, -
Заявник ОСОБА_1 звернувся в Зіньківський районний суд Полтавської області із заявою про встановлення факу того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , самостійно, без будь-якої сторонньої допомоги та без участі матері виховує та повністю утримує неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та що дочка проживає разом із батьком, відсутність участі матері ОСОБА_2 у вихованні та утриманні доньки.
Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 19.09.2025 року відкрито провадження в цивільній справі окремого провадження та судове засідання призначено на 24.09.2025 року .
В судове засідання заявник ОСОБА_1 та його представник адвокат Тараненко С.О. з'явилися, заявлені вимоги підтримали та просили їх задовільнити, заінтересована особа ОСОБА_2 не з'явилася, належним чином повідомлена, заперечень проти заявлених вимог не заперечувала.
Заявник ОСОБА_1 повідомив суду що він знаходиться на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 з січня 2025 року , приблизно три місяці тому його співмешканка та мати дитини ОСОБА_2 залишила дочку у його сестри у м.Гадячі , а сама поїхала за кордон , ніяких домовленостей у нього з цивільною дружиною щодо залишення дочки у тітки не було , увесь цей час він надсилав своїй сестрі кошти на утримання дочки , мати не займається а ні утриманням а ні вихованням дочки , тобто залишила дитину у його сестри завідомо знаючи що він служить , тому він взяв відпустку на службі щоб мати можливість вирішити питання про проживання дитини .
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 якій роз'яснено ст. 63 Конституції України та яка повідомлена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання повідомила суду що вона є рідною сестрою заявника , проживає АДРЕСА_1 , приблизно три місці тому влітку її невістка , братова цивільна дружина привезла племінницю ОСОБА_5 та сказала що поїхала на заробітки і що із батьком дитини домовилася , з тих пір дитина з нею , ходить до школи , матір не бачила , вона зателефонувала братові і все розповіла , він надіслав кошти а тепер приїхав у відпустку , бо служить щоб визначити місце проживання дитини , оскільки матері немає .
З письмових пояснень свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вбачається, що вони добре знають колишню сім'ю заявника , які в зареєстрованому шлюбі не перебували , але мають дочку , на даний час ОСОБА_1 проходить службу військову, а мати дитини самоусунулась від виховання та утримання і поїхала за кордон , дитину не забрала а залишила у сестри ОСОБА_8 , дитина прихильна до батька , батько матеріально утримує дочку пересилаючи кошти , але дитина на даний час не з батьками а з тіткою .
Вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, приходить до висновку, що заявлені вимоги ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту , який породжує юридичні наслідки, підлягає до задоволення з таких підстав.
У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 “Про судове рішення у цивільній справі», - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 263 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Згідно ч.1. ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Частиною 3 ст. 13 ЦПК України, визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 7 ст.19 ЦПК України визначено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Порядок судочинства у справах про встановлення юридичних фактів врегульовано статтями 315-319 ЦПК. Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду за таких умов: 1) факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій; 2) для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення; 3) встановлення факту не має бути пов'язано з наступним вирішенням спору про право, підвідомчого суду; 5) заявник не має іншої можливості одержати чи поновити документи, які посвідчують факт, що має юридичні наслідки. Наявність спору про право, не підвідомчого судам, не є перешкодою для судового встановлення юридичного факту. Чинним законодавством не передбачений інший позасудовий порядок встановлення юридичних фактів.
В судовому засіданні було встановлено, що заявником по справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7), в цивільному шлюбі з ОСОБА_2 у них народилася донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с.10). На даний час донька знаходиться на повному утриманні батька ОСОБА_1 ,оскільки ОСОБА_2 залишивши доньку в родині ОСОБА_4 в м. Гадяч ,яка є рідною сестрою ОСОБА_1 та виїхала за межі України для працевлаштування та проживання. ОСОБА_2 участі у вихованні доньки не приймає, оскільки проживає окремо і спілкується рідко, у виховному процесі та навчанні доньки участі не приймає. Донька прихильна до батька. ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заінтересована особа ОСОБА_2 заперечень, що донька проживає та перебуває на утриманні батька суду не надала, ОСОБА_2 тривалий час проживає за кордоном, з дитиною опікується тільки батько, свідки надали пояснення які в сукупності узгоджуються з матеріалами справи та їх підтверджують .
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991 року, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно із ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.
При цьому, відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно ч.3 ст.151 СК України батьки мають право обирати форми та методи ви-ховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 157 Сімейного Кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Згідно ч. 4 ст. 157 СК України батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.
Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991 року, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно із ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Згідно ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Судом встановлено та не заперечувалось ОСОБА_2 те, що неповнолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 не проживає з своєю матір'ю , а проживає у своєї тітки , утримує дитину батько , який здійснює опіку над нею, піклується про її стан здоров'я, має стабільний дохід .
З урахуванням зазначеного, на підставі досліджених доказів, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню.
Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.
Суд бере до уваги, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є правоздатними, дієздатними законослухняними громадянами, які не порушують, не зачіпають права та інтереси держави на час розгляду справи, їх дії не суперечать Європейській конвенції з захисту прав і основоположних свобод з поправками внесеними протоколами.
У зв'язку з вищевикладеним, на підставі повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у цивільній справі доказів, з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, відповідно до вимог ст. 294 ЦПК України, суд приходить до висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 293,294,317,319,263-265,268,273ЦПК України , суд, -
Заяву ОСОБА_1 , подану в його інтересах, адвокатом заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення юридичного факту , який породжує юридичні наслідки, - задоволити.
Встановити факт що ,ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , самостійно, без будь-якої сторонньої допомоги та без участі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 виховує та повністю утримує неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 визначити з її батьком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Встановити факт відсутності участі ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 у вихованні та утриманні неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.
Суддя Зіньківського
районного суду Полтавської області О.В. Ситник