Справа № 368/64/25
2/368/380/25
Рішення
Іменем України
"17" вересня 2025 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Іванюти Т.Є.
при секретарі Вареник О.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кагарлику справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (м.Київ, вул. Гната Юри, 9 каб. 422) про позбавлення батьківських прав, -
Позивачка звернулася до суду з даним позовом посилаючись на те, що вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 13.05.2024 року було розірвано.
За період перебування у шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 в період шлюбу з позивачкою, у відповідача та ОСОБА_4 народилася дочка ОСОБА_5 .
У зв'язку з чим, після досягнення сином ОСОБА_3 віку 1-го року шлюб між сторонами і було розірвано.
15.05.2023 на підставі судового наказу Кагарлицького районного суду Київської області №368/552/23 з відповідача, як батька, на користь позивача, як матері стягнуто на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини всіх доходів в якості аліментів. Однак у відповідача наявна заборгованість по сплаті аліментів
Відповідач з часу народження сина ОСОБА_3 ніколи не бачив сина, ніколи не просив зустрічей чи побачень з ним, ніколи не цікавився його станом здоров'я, станом матеріального забезпечення, розвитком та навиками, ніколи звертався з приводу спілкування з ним чи хоча б побачень, ніколи не надавав добровільно, кошти на утримання сина, ні в період вагітності, ні після народження. Кошти на утримання стягуються виключно в примусовому порядку.
А тому просить позбавити відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 .
В судовому засіданні позивачка позов підтримала і суду пояснили, що син постійно проживає разом з нею, з пологового будинку відповідач її з сином не забирав, на той час проживав з другою жінкою, яка народила в один період з нею дитину. Відповідач жодних обов'язків як батько не виконує, життям дитини не цікавиться, проживає з другою жінкою, від якої має дитину. Після подачі заяви до суду про позбавлення батьківських прав відповідач в її присутності зустрівся з сином, але останній його не знає, а тому злякався зустрічі. Спроб зустрічі з сином до подачі вказаної заяви не було.
Відповідач та його представник в судовому засіданні проти позову заперечили, подали відзив на позовну заяву в якому просять відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач вказує на те, що він багато разів намагався добровільно домовитися з позивачкою щодо способів участі у вихованні дитини, пропонував допомагати сину, але вона відмовилася. На всі спроби хоч якось узгодити графік побачень з сином, позивачка безпідставно погрожувала йому особисто, а також нецензурно висловлювалася в адресу його теперішньої дружини та родичів. На спроби відповідача якимось чином дізнатися про те, як живе його син ОСОБА_3 і побачитися з ним, подала на нього до суду і в офіційному порядку відповідача тепер сплачує аліменти на дитину, навіть не бачучи сина. Також позивачка в усній формі пригрозила відповідачу, щоб він не наближався до її будинку, де вона наразі проживає разом із сином, бо викличе поліцію. Він взагалі не розуміє, чому скільки агресії в його сторону, адже вони тривалий час проживали у шлюбі, і він постійно завжди її підтримував та хоче брати участь у вихованні свого сина. Також відповідач вказує, що він належним чином виконує свої батьківські обов'язки.
Представник третьої особи Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, надіслав клопотання в якому просить слухати справу у їхню відсутність.
Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов слід задоволити з слідуючих підстав.
Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечувати здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в період шлюбу у сторін народився син ОСОБА_6 , актовий запис про народження №90, що підтверджуються свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 в період шлюбу з позивачем, у відповідача ОСОБА_7 з ОСОБА_4 народилась дочка ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_2 .
Відповідач з пологового будинку позивачку з дитиною не забирав, поскільки на той час проживав спільно з ОСОБА_4 , а потім і їх спільною дитиною.
Після досягнення спільним сином ОСОБА_3 віку 1 -го року, ОСОБА_2 звернувся з позовом про розірвання шлюбу та вказував, що шлюбні відносини з позивачем фактично припинено і носять формальний характер, оскільки, на момент народження спільного з позивачем сина ОСОБА_6 , відповідач вже проживав як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , щлюб з якою зареєстрував 25.06.2024 року.
З ініціативи ОСОБА_2 сімейні відносини між сторонами припинено ще в період вагітності позивачки, відтак створення відповідачем нової родини вплинуло також і на його відношення до спільного сина, а саме він не цікавився станом здоров'я позивачки в період вагітності, не забирав позивачку з пологового будинку та взагалі ніколи не бачив сина наживо.
Не дивлячись на дії ОСОБА_2 , позивачка в свою чергу не вчиняла дій спрямованих на чинення перешкод у спілкуванні відповідача з сином. Абсолютне ігнорування факту існування дитини вчиняється виключно з боку відповідача, який фактично згадує про існування дитини лише у площині існуючих судових спорів: стягнення аліментів, зменшення розміру аліментів на утримання сина та позову про відмову у стягненні аліментів на утримання дружини.
Згідно відповіді №337 від 12.12.2024 Відділу (Служби) у справах дітей та сім'ї Кагарлицької районної міської ради, яка надана за місцем проживання батька зазначено, що батько ОСОБА_2 з заявами щодо чинення йому перешкод у опікуванні та встановленні графіку побачень з малолітнім сином ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не звертався.
Згідно відповіді №40-2671 від 13.12.2024 Служби у справах дітей та сім'ї Святошинської районної державної в м.Києві адміністрації, яка надана за фактичним місцем проживання дитини зазначено, що батько ОСОБА_2 з заявами щодо чинення йому перешкод у спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не звертався.
15.05.2023 на підставі судового наказу Кагарлицького районного суду Київської області №368/552/23 з відповідача, як батька на користь позивача, як матері стягнуто на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини всіх доходів в якості аліментів. Підставою для подачі заяви про видачу судового наказу про стягнення аліментів стало те, що відповідач як батько добровільно кошти на утримання сина кошти не надавав взагалі.
10.16.06.2023 на виконання вказаного вище судового наказу відкрито виконавче провадження №ВП № 72038600, по якому відповідач, як боржник та батько сплачує аліменти, але не в повному обсязі та не систематично, у зв'язку з чим мною написано заяву про видачу довідки про розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, яка буде надана додатково.
ОСОБА_2 , як батько, вважаючи, що розмір аліментів на утримання сина завеликий, звертався з позовом про зменшення розміру аліментів на утримання сина.
23.08.2024 рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів відмовлено. Відповідач ОСОБА_7 , як батько просив зменшити розмір аліментів на утримання сина ОСОБА_3 з 1/4 до 1/6 частини, оскільки розмір аліментів на його думку є завищеним та обтяжливим для нього в зв'язку з значним погіршенням його матеріального стану, адже у позивача наразі нова сім'я: дружина - ОСОБА_4 та дочка - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Наразі спільному сину ОСОБА_3 майже два роки, відтак його рівень свідомості дозволяє дитині розуміти статус осіб, які його оточують, він розуміє хто його мама, бабуся та дідусь, знає інших родичів, в нього вже є вирізняється мова, він відвідує дитячий садок, тому участь батьків у вихованні дитини у такому віці є першоосновою стабільного, врівноваженого емоційною розвитку дитини.
ОСОБА_2 з часу народження сина ОСОБА_3 ніколи не бачив сина, ніколи не просив зустрічей чи побачень з ним, ніколи не цікавився його станом здоров'я, станом матеріального забезпечення, розвитком та навиками, ніколи звертався з приводу спілкування з ним чи хоча б побачень, ніколи не надавав добровільно кошти на утримання сина, ні в період вагітності, ні після народження. Кошти на утримання стягуються виключно в примусовому порядку.
Тобто ОСОБА_2 , як батько просто викреслив сина зі свого життя, відсутність відповідача як батька в житті дитини є абсолютною та цілковитою, в усіх сферах.
За змістом характеристики вихованця ЗДО № 218 ОСОБА_6 , вбачається, що він відвідує ДНЗ з НОМЕР_3 , в садочок дитину приводить мама, охайно вдягненим, згідно сезону та доглянутим.
Згідно декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу № 001-85МЕ-580 вбачається, що єдиною довіреною особою пацієнта ОСОБА_6 є ОСОБА_1 , тобто його мати.
Отже, за два роки життя сина ОСОБА_6 , відповідач ОСОБА_2 , як батько інтересами дитини не цікавиться взагалі, його вихованням не займається, здорового та адекватного інтересу до сина не проявляє, про фізичний, духовний розвиток не дбає, доступу до культурних та інших духовних цінностей не надає, також він не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, сімейних цінностей, не виявляє інтересу до його - внутрішнього світу. Дитина взагалі повністю позбавлена батьківської любові, ласки, опіки, спілкування та тепла.
Обставини, які б перешкоджали ОСОБА_2 виконувати його батьківські обов'язки відсутні. Слід звернути увагу на те, що відповідач як батько свої батьківські обов'язки по відношенню до дочки ОСОБА_5 виконує, проживає з нею, що свідчить про те, що він обізнаний з батьківськими обов'язками, перешкод у їх виконанні йому ніхто не чинить, відтак можна вести мову про те, що це його добровільний свідомий вибір, а відтак він має свідомо розуміти наслідки такої бездіяльності.
Така поведінка відповідача як батька не сприяє забезпеченню, гарантуванню та дотриманню прав дитини, створенню уявлення про існування батька, відчуття батька.
Тривалість такої поведінки, її системність та абсолютність свідчить про загальне та суцільне невиконання відповідачем ОСОБА_2 , як батьком своїх батьківських обов'язків щодо сина ОСОБА_3 у жодній сфері його життя.
Матеріальну участь у забезпеченні сина відповідач, як батько приймає виключно в примусовому порядку, шляхом примусового стягнення коштів через виконавчу службу.
ОСОБА_1 працевлаштована, має стабільний дохід, немає шкідливих звичок, піклується про сина та забезпечує всім необхідним, що свідчить про створення позивачем для сина ОСОБА_3 стабільного, позитивного середовища для проживання, у дитини сталі соціальні зв'язки, він виховується у дусі поваги до сімейних цінностей та загальних норм моралі.
Дитині відносно якої вирішується питання про позбавлення батьківських прав 2 роки, тобто вік дитини незначний, проте аналізуючи поведінку батька вбачається абсолютна та суцільна незацікавленість у дитині, тобто повне нехтування без вагомих на те причин, невизнання взагалі факту існування свого сина, тільки у контексті мінімізування витрат, що свідчить про ухилення від виконання батьківських обов'язків, що виражається у пасивному нехтуванні поняттям існування дитини, що повністю вкладається в конструкцію приписів п.2 ч.1 ст.164 СК України, як підстави для притягнення до відповідальності шляхом позбавлення батьківських прав.
Виправити таку поведінку неможливо, так як відповідач дорослий, працездатний, дієздатний чоловік, який має родину, а тому ймовірно розуміється на тому, який спектр обов'язків покладено саме на батька, відтак він ймовірно має розуміти порядок, обсяг та алгоритм їх виконання. Позивач не може змусити відповідача полюбити сина, чи змусити цікавитись дитиною, хоча станом на день звернення з позовом до суду син і батько фактично проживають в Святошинському районі міста Києва, відтак позовні вимоги є обгрунтованими, а способом захисту прав позивача в розумінні захисту прав дитини є саме позбавлення батьківських прав.
Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування надали висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що він являється хрещеним батьком дитини, а тому матір та дитину добре знає. Під час обряду хрещення дитини батько був відсутній. Дитину в садочок водить позивачка або її сестра. Він жодного разу не бачив батька дитини.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснила суду, що позивачка її рідна сестра і вони проживають разом в одній квартирі. Вона працює в Макдональдсі, куди дуже часто заходить відповідач, і жодного разу не поцікавився дитиною. Ще до народження сина відповідач не проживав з позивачкою, не забирав їх з пологового будинку, не цікавився їх життям та не допомогав.
Відповідно до ст. 8 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України № 789-ХХП від 27 лютого 1991 року, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона (він) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини (п. 2 ч. і ст. 164 СК України).
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.89 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків
Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № з "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30.03.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до ї внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (п. 16 ППВСУ від 30.03.2007 року № 3).
Згідно ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства", покладається відповідальність на кожного із батьків щодо виховання, навчання та розвитку дитини.
Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства", виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладаються однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно ч.1 ст. 164 СК України, Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: і) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини: 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідно до положень ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789- XII і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дане стверджується копіями паспортів, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про народження, рішеннями Володимирецького районного суду Рівненської області, витягів з реєстру територіальної громади, судового наказу Кагарлицького районного суду Київської області, постанови про відкриття виконавчого провадження, характеристики, листами ССД,
Таким чином, діючи виключно в інтересах дитини, а також те, що відповідач ухиляється від обов'язку щодо виховання свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , чим завдає йому сильних моральних переживань та страждань, завдає шкоди психологічному здоров'ю дитини, а тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України, суд вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 10, 89, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, ст. 150, 164, 165 Сімейного Кодексу України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, 12 Закону України "Про охорону дитинства", суд, -
Позов задоволити .
Позбавити ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_2 , проживаючого АДРЕСА_3 батьківських прав відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1211,20 грн.
Рішення суду набуває законної сили відповідно до ст.. 273 ЦПК України.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом 30 днів.
Повний текст рішення виготовлено 25.09.2025 року.
Суддя: Т.Є. Іванюта.