24 вересня 2025 року
м. Харків
справа № 644/6894/23
провадження № 22-ц/818/3116/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
позивач та відповідач за зустрічним позовом - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк»,
відповідачка та позивачка за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 березня 2025 року в складі судді Попової В.О.
У вересні 2023 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 20.03.2018 між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0176/03/2018/0270, за умовами якого остання отримала кредит у сумі 483 650,00 грн строком до 19 березня 2025 року зі сплатою відсотків за користування кредитним коштами у розмірі 16,99 % річних на придбання автомобіля марки «FORD FOCUS», 2017 року випуску, що буде використовуватися в особистих та сімейних цілях. Сторонами була погоджена сплата позичальником процентної ставки в розмірі 19,99 % річних за порушення строків повернення кредиту.
Банк належним чином виконав своє зобов'язання щодо надання позичальнику кредиту, проте відповідачка не здійснювала погашення кредиту та сплату процентів згідно графіку, що призвело до виникнення заборгованості. Своїх зобов'язань за договором відповідачка не виконує з березня 2022 року, у зв'язку з чим станом на 20.08.2023 у неї виникла заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 352 243,27 грн, що складається із простроченої заборгованості по кредиту в розмірі 281 326,49 грн, простроченої заборгованості по процентах в розмірі 68 972,71 грн, 3 % річних в розмірі 532,60 грн, інфляційні витрати в розмірі 1411,77 грн.
Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором № 0176/03/2018/0270 від 20.03.2018, яка станом на 20.08.2023 становить 352 243,27 грн, а також стягнути судовий збір в розмірі 4226,92 грн та судові витрати в розмірі 36,00 грн.
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання кредитного договору недійсним.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що при укладанні кредитного договору ПАТ «Укргазбанк» порушено положення вимог ч.4 ст.12 ЗУ «Про споживче кредитування» та положення Закону України «Про захист прав споживачів».
Зазначила, що частина тексту договору виконана замалим шрифтом, щоб не надати споживачу інформацію про сукупну вартість кредиту та реальну річну відсоткову ставку, що є грубим порушенням прав споживача. Положення пункту 4.2.3 спірного договору обмежують права споживача і є нікчемними. Крім того, кредитний договір суперечить ряду норм чинного законодавства, у зв'язку з чим вважала його недійсним. Банк не виконав вимоги закону щодо надання повної, своєчасної та достовірної інформації про послугу, що є предметом договору, у зв'язку чим вона була позбавлена можливості належним чином оцінити властивості такої послуги та можливі негативні наслідки, що можуть настати.
Посилалася на те, що наявність форс-мажорних обставин виключає стягнення заборгованості за кредитним договором.
Просила визнати кредитний договір № 0176/03/2018/0270 від 20.03.2018, що укладений між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_1 недійсним, вирішити питання щодо судових витрат.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 березня 2025 року позовну заяву Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» - задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 0176/03/2018/0270 від 20.03.2018 в розмірі 352 243,27 грн, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» 4226,92 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову банку відмовити та задовольнити її вимоги зустрічного позову, вирішити питання щодо судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що банком заявлено вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, що суперечить вимогам закону. Вважала, що не підлягає стягненню і сума заборгованості за відсотками, нарахованими після 24 лютого 2022 року, оскільки вона є іншим платежем, сплата якого передбачена договором за прострочення виконання в розумінні п.18 Перехідних положень ЦК України, а тому підлягала списанню банком. Зазначила, що перед укладенням кредитного договору банк не надав необхідної, доступної, повної, достовірної і своєчасної інформації про продукцію (умови отримання кредиту, реальну річну відсоткову ставку, тощо) внаслідок чого споживач не отримав необхідної інформації для того, щоб його волевиявлення, спрямоване на укладення кредитного договору, було вільним та відповідало його внутрішній волі. Судом не враховано, що порушення зобов'язань боржником відбулось в силу форс-мажорних обставин. Посилалася на неналежне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, без виклику сторін за адресою реєстрації, достовірно відомою суду, позов подано особою, яка не мала права її підписувати, оскільки діяла на підставі довіреності, видача якої здійснена особою, яка не є посадовою особою банку та не надано жодного доказу саме про який договір їде мова, що вправі видавати довіреності.
09 червня 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» до суду апеляційної інстанції подало відзив на апеляційну скаргу, в якому вважало рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому посилалося на те, що нарахування сум на підставі ч.2 ст.625 ЦК України здійснено за період до 23.02.2022 року. Позивачем за зустрічним позовом не доведено, що при укладенні кредитного договору вона була чимось обмежена і їй не була своєчасно надана повна, достовірна та необхідна інформація, яка б давала можливості у повній мірі усвідомлювати, який договір вона укладає та на яких умовах, або які умови є істотними для кредитного договору, що в свою чергу могло б призвести до порушення її прав, оскільки вона належним чином та в повному обсязі була ознайомлена з умовами кредитування за кредитним договором від 20.03.2018. На виконання умов Кредитного договору ОСОБА_1 отримала грошові кошти та придбала автомобіль марки «FORD», моделі Focus, 2017 року випуску для використання в особистих та сімейних цілях. Також, позичальник, хоча і з порушеннями певний час на протязі 5 років виконувала свої зобов'язання за кредитним договором в частині повернення кредиту та оплачувала проценти за користування кредитними коштами. ОСОБА_1 не було надано кредитору будь-якого документу, виданого Торгово-промисловою палатою України, тобто, факт наявності форс-мажорних обставин та їх вплив і причинно-наслідковий зв'язок з неможливістю належного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів неможливості своєчасного виконання зобов'язання за кредитним договором внаслідок обставин непереборної сили. Сам по собі факт збройної агресії росії проти України не є підставою для звільнення від обов'язків зі повернення кредитних коштів та оплати процентів за користування ними (коштами).
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду - скасувати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь кредитора, підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20 березня 2018 року між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0176/03/2018/0270, за умовами якого банк надає позичальнику кредит в сумі 483 650,00 грн на придбання автомобіля марки Ford Focus, 2017 року випуску, який буде використовуватися в особистих та сімейних цілях. Кредит надається банком позичальнику шляхом безготівкового перерахування кредитних коштів на поточний рахунок ТОВ «Автоцентр Фрунзе». Кредит надається з 20 березня 2018 року по 19 березня 2025 року.
За умовами п.1.31, 1.3.2 цього договору за користування кредитними коштами у межах терміну кредитування процентна ставка встановлюється у розмірі 16,99% річних та є фіксованою. За користування кредитними коштами, що не повернуті в терміни, передбачені цим договором (прострочена заборгованість), процентна ставка встановлюється у розмірі 21,99% річних та є фіксованою.
Пунктом 1.3.3 договору передбачено, що у разі порушення позичальником будь-якого або декількох зобов'язань, встановлених пп.4.3.6-4.3.9 цього договору, позичальник сплачує банку комісію за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 0,5% (без ПДВ) від суми наданого кредиту.
Пунктом 3.1 цього договору передбачено, що позичальник здійснює погашення кредиту у відповідності з графіком, встановленим у додатку № 2 до цього договору, та сплату процентів за користування кредитними коштами шляхом сплати рівних один одному платежів в розмірі 9964,00 грн, щомісячно з першого по десяте число кожного місяця, шляхом внесення коштів на рахунок, через касу банку або шляхом безготівкового перерахування (а.с.11-20).
Також матеріали справи містять підписаний позичальницею графік зменшення заборгованості по кредиту, що є додатком № 2 до кредитного договору (а.с.23-24).
Банком також надано виписку/особовий рахунок ОСОБА_1 з 20.03.2018 по 20.08.2023 (а.с.35-57).
Згідно наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що станом на 20 серпня 2023 року заборгованість ОСОБА_1 становить 352 243,27 грн, що складається із простроченої заборгованості по кредиту в розмірі 281 326,49 грн, простроченої заборгованості по процентах в розмірі 68 972,71 грн, 3 % річних станом на 23.02.2022 в розмірі 532,60 грн, інфляційні витрати станом на 23.02.2022 в розмірі 1411,77 грн (а.с.25-34).
Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що її не було належним чином повідомлено про розгляд справи.
Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Як вбачається з матеріалів справи справа призначалась неодноразово. зокрема на 03 лютого 2025 року, 11 лютого 2025 року та на 06 березня 2025 року.
03 лютого 2025 року у суді першої інстанції в судовому засіданні був присутній представник ОСОБА_1 ОСОБА_2
11 лютого 2025 року в судове засідання учасники справи не з'явились, у зв'язку з чим розгляд справи відкладено на 06 березня 2025 року.
06 березня 2025 року у даній справі ухвалено судове рішення, однак доказів того, що суд першої інстанції повідомляв ОСОБА_1 та її представника про розгляд справи на 06 березня 2025 року матеріали справи не містять.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції.
За таких умов, оскаржуване судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням норм процесуального права з ухваленням нового судового рішення.
При ухваленні нового судового рішення по суті спору апеляційний суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. У частинах першій, третій, четвертій вказаної статті передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 11 Закон України "Про захист прав споживачів" тут і надалі, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір про надання споживчого кредиту укладається кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Зміст кредитного договору свідчить, що сторони правочину досягли згоди щодо усіх обставин, які мають істотне значення для укладення такого правочину (сума кредиту, процент за користування ним, строки повернення, розмір щомісячного платежу тощо).
Ураховуючи викладене, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, колегія суддів дійшла висновку про те, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позичальник на час укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та надалі виконував його, а банк надав йому усю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника і такі обставини ОСОБА_1 не спростувала.
Частиною шостою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено право споживача протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 не скористалася своїм правом щодо відкликання згоди на укладення договору та, навпаки, прийняла виконання умов договору шляхом його підписання та виконання, з отриманням кредиту і з частковим виконанням умов кредитного договору шляхом сплати заборгованості у відповідний період, що нею не заперечувалося.
Конституційний Суд України у Рішенні від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг зазначив, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через установлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.
Відповідно до частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 Закону України "Про захист прав споживачів".
Статтями 15 та 23 Закону України "Про захист прав споживачів" визначена відповідальність суб'єкта господарювання, яка не передбачає наслідком їх порушення недійсність договору.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.
Згідно з пунктом 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, на банки покладається обов'язок надання споживачу в письмовій формі інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту та зобов'язано банк отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з цією інформацією, що відповідачем виконано.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.
Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов'язань, є неприпустимим.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417 сво 19.
Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для визнання спірного кредитного договору № 0176/03/2018/0270 від 20.03.2018 недійсним, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині.
До подібних правових висновків дійшли: Верховний Суд України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341 цс 15; Верховний Суд у постановах: від 04 червня 2018 року у справі № 607/18995/15-ц (провадження № 61-18775 св 18); від 11 червня 2018 року у справі № 234/18469/15-ц (провадження № 61-9606 св 18); від 29 серпня 2018 року у справі № 635/7784/16-ц (провадження № 61-14707 св 18), від 12 липня 2021 року у справі № 522/7388/16 (провадження № 61-8630 св 21). Зазначена судова практика є сталою.
Щодо позовних вимог банку, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно з статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Під час розгляду справи встановлено, що кредитний договір 0176/03/2018/0270 від 20 березня 2018 року містить інформацію про суму кредиту, мету кредиту, умови та порядок видачі, строк їх повернення, погашення, розмір відсоткової ставки (річної), відповідальність сторін, вони підписані сторонами, сторони досягли домовленості з усіх істотних умов договору, на момент укладення договору позичальник не заявляв додаткових вимог щодо умов кредитного договору та в подальшому частково виконував його умови, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним й відповідало їхній внутрішній волі.
Однак, отримавши від банку кошти в кредит в розмірі 483 650,00 грн, в порушення умов виконання кредитного договору ОСОБА_1 , свої зобов'язання по поверненню кредиту і сплаті процентів за користування грошима належним чином не виконала.
ОСОБА_1 отримувала кредитні кошти, користувалася ними та протягом тривалого періоду часу виконувала зобов'язання щодо їх повернення, що підтверджується випискою по рахунку та не заперечується самою відповідачкою.
Банком, в підтвердження боргу ОСОБА_1 надано розрахунок заборгованості та виписку по рахунку боржника, яка є первинним документом та підтверджує здійснені по банківському рахунку операції, тому апеляційний суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог банку в частині стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту в розмірі 281 326,49 грн та за відсотками за користування кредитом в розмірі 68 972,71 грн.
При цьому колегія суддів зазначає, що договором сторони погодили, що процентна ставка на прострочену заборгованість за кредитом встановлюється на рівні 21,99 % річних, тобто не є комісією.
Враховуючи, що процентна ставка за неналежне виконання умов кредитного договору погоджена сторонами у належній письмовій формі, вона не є комісією (платою за додаткові та супутні послуги кредитодавця) і застосовується лише у разі порушення позичальником умов кредитного договору, з чим позичальниця погодилася, що підтверджується її особистим підписом, а умови договору є обов'язковими до виконання, немає правових підстав вважати ці умови договору недійсними.
Щодо стягнення з позичальниці 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв'язку з військовою агресією рф проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.
Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Із долученого до позовної заяви розрахунку 3 % річних в розмірі 523,30 грн та інфляційних втрат в розмірі 1411,77 грн вбачається, що банком їх нараховано за період з 13 серпня 2018 року по 23 лютого 2022 року, тобто в межах строку встановленого законом.
Таким чином, доводи ОСОБА_1 про те, що банком заявлено вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, що суперечить вимогам закону, є необґрунтованими.
Посилання ОСОБА_1 на те, що порушення зобов'язань боржником відбулось в силу форс-мажорних обставин, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують виконання позичальницею умов п.5.5 договору, а саме позичальниця не вживала заходів щодо повідомлення банка про настання форс-мажорних обставин.
Доводи ОСОБА_1 про те, що позов подано особою, яка не мала права її підписувати, колегія суддів до уваги не приймає, як такі, що спростовуються матеріалами справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - частковому задоволенню.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки по суті вимог апеляційну скаргу залишено без задоволення, тому підстав для перерозподілу судових витрат за апеляційною скаргою немає.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 23 травня 2025 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 6340,38 грн, у звязку з чим вказаний судовий збір підлягає стягненню в дохід держави.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 березня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 0176/03/2018/0270 від 20 березня 2018 року, яка станом на 20 серпня 2023 року становить 352 243,27 грн, що складається із простроченої заборгованості по кредиту в розмірі 281 326,49 грн, простроченої заборгованості по процентах в розмірі 68 972,71 грн, 3 % річних в розмірі 532,60 грн, інфляційні витрати в розмірі 1411,77 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 4226,92 грн.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання кредитного договору недійсним - залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 6340,38 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова