24 вересня 2025 року
м. Харків
справа № 643/3617/25
провадження № 22-ц/818/3452/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал»,
відповідачка - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2025 року в складі судді Тимош О.М.
У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 08.03.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №4454281 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого остання отримала кредит в розмірі 10 000,00 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 через платіжну систему ТОВ «Пейтек Україна», строк кредиту 360 днів з 08.04.2024 по 02.03.2025, стандартна процентна ставка 2,5% та знижена процента ставка 1,25% в день із застосуванням в межах строку кредиту.
25.10.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу №25/10/2024, у відповідності до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило, а ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло право грошової вимоги до відповідача.
Рішенням №251124/1 єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» від 25.11.2024 змінено найменування з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на нове найменування Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал».
Відповідач свої зобов'язання з повернення заборгованості не виконала.
За період з 08.03.2024 по 25.10.2024 первісним кредитором нараховано проценти за користування грошовими коштами у загальні сумі 58 000,00 грн.
Зазначило, що станом на дату укладання договору факторингу №25/10/2024 від 25.10.2024, строк дії кредитного договору №4454281 від 08.03.2024 не закінчився, а тому, в межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» у період з 26.10.2024 по 27.02.2025 (125 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 31 250,00 грн.
Таким чином, відповідач має заборгованість перед позивачем за договором №4454281 від 08.03.2024 у загальній сумі 99 250,00 грн, з яких: 10000 грн - тіло кредиту; 58 000,00 грн - нараховані проценти первісним кредитором, 31 250,00 грн - нараховані процентів ТОВ «ФК «Фінтраст капітал».
Просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» заборгованість загальною сумою 99 250,00 грн, з яких сума заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) - 10 000,00 грн, сума заборгованості за процентами нарахованих первісним кредитором - 58 000,00 грн, сума заборгованості за процентами нарахованих ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» - за 125 календарних днів - 31250,00 грн, а також стягнути судовий збір в розмірі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал» - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал» заборгованість в сумі 33 100,00 грн, з яких: 10 000,00 грн - тіло кредиту; 23 100,00 грн - нараховані проценти; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал» судовий збір у сумі 807,87 грн, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3335,01 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал» подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити у повному обсязі позовні вимоги та стягнути з відповідача на користь позивача - 56200,00 грн, яка складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 10000,00 грн, суми заборгованості за процентами нарахованих процентів первісним кредитором - 33700,00 грн, суми заборгованості за процентами нарахованих ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» за 125 календарних днів за період з 25.10.2024 року по 27.02.2025 року в сумі 12500,00 грн, а також сплачений судовий збір у сумі 1369,38 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн; судові витрати покласти на відповідача та стягнути з ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 3633,60 грн та витрати на правничу (правову) допомогу в апеляційній інстанції у сумі 4000,00 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що первісним кредитором не було дотримано норм чинного законодавства та не перераховано денну процентну ставку, відповідно до п.17 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про споживче кредитування». Враховуючи зазначені норми, апелянт вважає, що заборгованість за процентами нарахованими первісним кредитором, повинні бути нараховані наступним чином: з дати укладання договору 08.03.2024 року по 21.04.2024 року первісний кредитор повинен був нарахувати проценти за денною процентною ставкою 2% в сумі 9000,00 грн (10000,00 грн тіло кредиту х 2% (п. 1.4.1. кредитного Договору) х 45 календарних днів); у період з 23.04.2024 року по 19.08.2024 року включно первісний кредитор повинен був нарахувати проценти за денною процентною ставкою 1,5 % в сумі 18000,00 грн (10000,00 грн тіло кредиту х 1,5% х 120 календарних днів); у період з 20.08.2024 року по 25.10.2024 року включно первісний кредитор повинен був нарахувати проценти за денною процентною ставкою 1% в сумі 6700,00 грн (10000,00 грн тіло кредиту х 1% 67 календарних днів). Враховуючи зазначене, загальна сума процентів, нарахованих з період з 08.03.2024 року по 25.10.2024 року становить 33700,00 грн. Строк дії договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4454281 від 08.03.2024 року, становить 360 днів - з 08.03.2024 року по 02.03.2025 року включно. Відступлення право грошової вимоги щодо відповідача на підставі договору факторингу відбулось 25.10.2024 року. Враховуючи те, що на момент укладання договору факторингу № 25/10/2024 від 25.10.2024 року строк дії договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4454281 від 08.03.2024 року не сплив, апелянтом було здійснено нарахування процентів за користування грошовими коштами за 124 календарних днів в період дії договору з 26.10.2024 року по 27.02.2025 року. Нарахування здійснені, відповідно до умов договору № 4454281 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 08.03.2024 року, за стандартною процентною ставкою 1% відповідно до норм чинного законодавства, в розмірі 12500,00 грн.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал» необхідно задовольнити, рішення суду - змінити в частині сум стягнення.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 08.02.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №4454281 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за допомогою ІКС Товариства, доступ до якої забезпечується через вебсайт або мобільний застосунок «Credit7».
Відповідно до умов договору сума кредиту складає 10 000,00 грн, строк кредитування 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів (п.1.2, п.1.3).
Відповідно до п. 1.4.1 кредитного договору стандартна процентна ставка складає 2,50% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 договору.
Відповідно до п.1.4.2 кредитного договору знижена ставка становить 1,25% за кожен день користування кредитом та застосовується, якщо клієнт до 06.04.2024 (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, клієнт як учасник програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою. У випадку невиконання клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для клієнта здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим договором та доступні для інших клієнтів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки.
Згідно з п.3.1, п.3.2 кредитного договору проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод “факт/факт». До періоду розрахунку процентів включається день надання кредиту та день фактичного повернення кредиту. У випадку, якщо день надання та день повернення кредиту співпадають, нарахування процентів здійснюється за один день.
П. 4.1 кредитного договору передбачено, що сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з Графіком платежів.
Відповідно до п. 1.2 кредитного договору, товариство зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Згідно з п. 2.1 кредитного договору надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_2 .
Договір підписано в електронному вигляді електронним підписом з одноразовим ідентифікатором «74319», він містить її реквізити електронного платіжного засобу (платіжної картки), податковий номер, адресу, електронну адресу та номер мобільного телефону (а.с.40-60).
Додаток №1 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4454281 від 08.03.2024 містить таблицю обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної ставки за договором про споживчий кредит та погоджений сторонами договору (а.с.61)
Вищевказані умови кредитування визначені і в паспорті споживчого кредиту «Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма)», який 08.03.2024 підписано між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором 11693 (а.с.64-68).
21.02.2022 між ТОВ «Пейтек Україна» та ТОВ «Лінеура Україна» укладено договір про організацію переказу грошових коштів №210222-1, відповідно до п.1.1 якого Фінансова компанія за дорученням клієнта (платника) на підставі окремо укладеного кредитного договору між клієнтом та споживачем (отримувачем), за допомогою сервісу Фінансової компанії здійснює переказ в національній валюті України з метою видачі кредитів, від клієнта на картки Visa International та/або Mastercard та/або НПС Простір Отримувачів (а.с.135-143).
Листом ТОВ «Пейтек Україна» № 20241101-5301 від 01.11.2024 підтверджено успішний переказ за дорученням ТОВ «Лінеура Україна» 08.03.2024 в сумі 10 000,00 грн, номер картки НОМЕР_1 (а.с.39).
Позивачем надано Правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Лінеура Україна» від 21.11.2023 (а.с.95-110).
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Лінеура Україна» за кредитним договором №4454281 від 08.03.2024 за період з 08.03.2024 по 25.10.2024 станом на 25.10.2024 заборгованість складає 73 000,00 грн, з яких: 10 000,00 грн - тіло кредиту; 58 000,00 грн - проценти за користування кредитом; 5000,00 грн - штрафні санкції (а.с.72-81).
25.10.2024 між ТОВ «Лінеура Україна», як клієнтом, та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», як фактором, укладено договір факторингу №25/10/2024, згідно з умовами якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Відповідно до п. 1.2 договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після підписання сторонами акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно з додатком №2 та надходження ціни продажу у повному обсязі, відповідно до п.3.3 цього договору, на рахунок клієнта, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.
Ціна продажу за договором становить 2 857 292,90 грн (а.с.150?159).
25.10.2024 акт прийому - передачі інформації згідно «Реєстру боржників в електронному виді за Договором факторингу №25/10/2024 від 25.10.2024» був підписаний ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» (а.с.168).
Відповідно до витягу з реєстру боржників від 25 жовтня 2024 року до ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» перейшло право вимоги за кредитним договором № 4454281, сума заборгованості 10 000,00 грн, сума заборгованості за відсотками - 58 000,00 грн, сума заборгованості за пенею, штрафами - 5000,00 грн, сума заборгованості разом - 73000,00 грн (а.с.87).
Платіжна інструкція №3475 від 01.11.2024 підтверджує сплату ТОВ «Лінеура Україна» на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» грошових коштів у сумі 2 857 292,90 грн за договором факторингу №25/10/2024 від 25.10.2024 (а.с.94).
Про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «Лінеура Україна» повідомило відповідача шляхом направлення повідомлення в особистий кабінет, смс-повідомлення на зазначений в анкеті відповідачем номер телефону (а.с.69-70).
Відповідно до рішення єдиного учасника ТОВ «Фінтраст Україна» від 25.11.2024 вирішено змінити найменування товариства на ТОВ «Фінтраст капітал» (а.с.133-134).
Згідно з розрахунком ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» відповідачу ОСОБА_1 за кредитним договором №4454281 від 08.03.2024 нараховувалися проценти за користування кредитом за період з 26.10.2024 по 27.02.2025 у загальній сумі 31 250,00 грн (а.с.82-84).
Листом АТ КБ «ПриватБанк», наданого на ухвалу суду про витребування доказів, підтверджено, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 , на яку 08.03.2024 здійснено переказ коштів у сумі 10 000,00 грн (а.с.210).
Згідно положень ч. 1 ст. 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі ст. 1047 ЦК України у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається в письмовій формі.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Уразі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Згідно з абз. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Аналогічні положення містить норма ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як регламентовано ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження (ст.1080 ЦК України).
За сформованою позицією Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14-ц тлумачення ч. 1 ст.512 ЦК України дає підстави для висновку, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору факторингу (глава 73 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною першою статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За змістом статей 626, 628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За правилами ч. 1 ст. 638 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
За приписами п. 12 ч. 1 вказаної статті Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Договір про надання споживчого кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений;
Саме така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 , від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20, від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.
У своїй постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/21/20 Верховний Суд України зазначив, що електронний доказ може бути поданий у формі паперової копії.
Подання електронного доказу в паперовій копії не свідчить про недопустимість такого доказу. Надані до суду докази у паперовій формі належним чином засвідчено відповідно до Державного стандарту України.
Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Згідно з ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.
Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та ОСОБА_1 підписала його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).
Отже, відповідачка уклала із Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» електронний договір та підписала такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором 74319), а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
08.03.2024 ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання перед ОСОБА_1 за кредитним договором виконало та надало їй кредит в сумі 10000,00 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідачки № НОМЕР_3 .
Доказів того, що банківська картка з відповідним номером ОСОБА_1 не належить, матеріали справи не містять.
Виходячи з наведеного, позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 10000,00 грн.
Однак, отримавши кошти в кредит, в порушення умов виконання кредитного договору ОСОБА_1 , свої зобов'язання по поверненню кредиту і сплаті процентів за користування грошима належним чином не виконала.
ОСОБА_1 отримувала кредитні кошти, користувалася ними, що підтверджується розрахунком заборгованості, тому і підлягає стягненню з неї на користь кредитора в заявленому розмірі.
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідачка отримала кредит за договором № 4454281 від 08.03.2024, проте не виконала взяті на себе зобов'язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, отримані в кредит кошти не повернула, тому наявні підстави для стягнення з неї на користь позивача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 10 000,00 грн.
Щодо відсотків за користування кредитними коштами колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з кредитного договору № 4454281 від 08.03.2024 сторони погодили, що строк кредитування 360 днів, стандартна процентна ставка становить 2,5% за кожен день користування кредитом, знижена процентна ставка становить 1,25% за кожен день користування кредитом та застосовується, якщо клієнт до 06.04.2024 (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, клієнт як учасник програми лояльності отримає від товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, у зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 не сплачувала кредит взагалі, тобто не здійснила дій для отримання зниженої процентної ставки, у зв'язку з чим процентна ставка нараховується стандартна в розмірі 2,5% на день.
Таким чином, сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами. Тому, наявні правові підстави для стягнення не тільки тіла кредиту, а також заборгованість за відсотками.
22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».
Зокрема, ст. 8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п'ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Пунктом 17 «;Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону, яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Відтак, згідно вказаного Закону максимальний розмір денної процентної ставки не повинен перевищувати:
протягом перших 120 днів з дня набрання ним чинності, тобто, до 22 квітня 2024 року - 2,5 %;
протягом наступних 120 днів з дня набрання ним чинності, тобто, до 20 серпня 2024 року - 1,5 %;
починаючи з 241 дня з дня набрання ним чинності, тобто, з 21 серпня 2024 року, - 1%.
В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал» здійснило розрахунок заборгованості за кредитним договором у відповідності до вимог вищевказаного Закону.
Зокрема, з дати укладання договору 08.03.2024 року по 21.04.2024 року виходячи з того, що проценти за денною процентною ставкою 2% становлять 9000,00 грн (10000,00 грн тіло кредиту х 2% х 45 календарних днів); у період з 23.04.2024 року по 19.08.2024 року виходячи з того, що проценти за денною процентною ставкою 1,5 % становлять 18000,00 грн (10000,00 грн тіло кредиту х 1,5% х 120 календарних днів); у період з 20.08.2024 року по 25.10.2024 року виходячи з того, що проценти за денною процентною ставкою 1% становлять 6700,00 грн (10000,00 грн тіло кредиту х 1% 67 календарних днів); у період з 26.10.2024 року по 27.02.2025 року виходячи з того, що проценти за денною процентною ставкою 1% становлять 12500,00 грн (10000,00 грн тіло кредиту х 1% 125 днів календарних днів). Всього розмір відсотків за період з 08.03.2024 року по 27.02.2025 року становить 46 200,00 грн.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для стягнення не тільки тіла кредиту, а також заборгованість за нарахованими відсотками за період з 08.03.2024 року по 27.02.2025 року становить 46 200,00 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.
За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.
Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.
Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 20 вересня 2023 року у справі № 753/7936/22 (провадження № 61-1519св23).
Матеріали справи свідчать про те, що в суді першої інстанції інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал» представляв адвокат Столітній М.М., який діяв на підставі договору про надання правничої допомоги № 10/12-2024 від 10.12.2024, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 9422/10 від 18.09.2020 та вказаним адвокатом було підготовлено позовну заяву, відповідь на відзив.
28.01.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал» та адвокат Столітній М.М. склали заявку № 6930 на виконання доручення до договору № 10/12-2024 від 10.12.2024, відповідно до якої викладено перелік послуг правничої допомоги у рамках даної справи, вартість яких склала 10 000,00 грн.
Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також того, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал» задоволено частково на 56,62%, колегія суддів вважає, що справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал» 5662,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, що відповідає розміру пропорційно задоволених вимог.
Матеріали справи свідчать про те, що в суді апеляційної інстанції інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал» представляла адвокатка Городніщева Є.О., яка діяла на підставі договору про надання правничої допомоги № 10/12-2024 від 10.12.2024, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗР № 21/3145 від 18.05.2023, ордеру на надання правничої допомоги серії АІ № 1844377 від 11.03.2025 та вказаною адвокаткою було підготовлено апеляційну скаргу.
05.05.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал» та адвокатка Городніщева Є.О. склали акт № 68 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно договору № 10/12-2024 від 10.12.2024, відповідно до якої викладено перелік послуг правничої допомоги у рамках даної справи в суді апеляційної інстануії, вартість яких склала 4000,00 грн.
Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також того, що вимоги апеляційної скарги було задоволено, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал» 4000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріально права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з'ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Позовні вимоги задоволено частково на 56,62%, тому судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 1371,56 грн, а апеляційну скаргу задоволено в повному обсязі, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1937,43 грн, а всього 3308,99 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал».
З матеріалів справи вбачається, що за подання апеляційної скарги підлягав сплаті судовий збір в розмірі 1937,43 грн, однак Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал» сплатило судовий збір в розмірі 3633,60 грн, тобто зайво сплачені кошти становлять 1696,17 грн, які підлягають поверненню апелянту.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал» - задовольнити.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2025 року - змінити в частині сум стягнення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал» заборгованість в сумі 56 200,00 грн, з яких: 10 000,00 грн - тіло кредиту; 46200,00 грн - нараховані проценти.
Здійснити перерозподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал» витрати по сплаті судового збору в розмірі 3308,99 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал» 5662,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал» 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.
Зобов'язати Управління Державної казначейської служби в Основ'янському районі міста Харкова повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст капітал» частину сплаченого за платіжною інструкцією в національній валюті № 6884 від 08 травня 2025 року на рахунок UA398999980313161206080020661, отримувач коштів ГУК Харків обл/мХар Основ"ян/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37874947, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, код класифікації доходів бюджету 22030101, судового збору, а саме у розмірі 1696,17 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова