Справа № 344/5203/25
Провадження № 1-кп/344/868/25
24 вересня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
з участю:
секретаря ОСОБА_2 ,
прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
потерпілого ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Івано-Франківську кримінальне провадження з обвинувальним актом про обвинувачення
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, з вищою освітою, одруженої, працюючої на посаді головного технолога ТДВ «Івано-Франківський хлібокомбінат», реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України,-
ОСОБА_7 вчинила порушення правил безпеки дорожнього руху, як особа, яка керує транспортним засобом, що заподіяло смерть потерпілому.
Кримінальне правопорушення вчинено за наступних обставин.
Так, 16 січня 2025 року, близько 07 години 25 хвилин, ОСОБА_7 , керуючи автомобілем марки «Nissan Qashqai», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухалась по вул. Набережна ім. Стефаника в м. Івано-Франківську у напрямку вул. Приозерна. В цей час, навпроти павільйону Blago та будівлі військової інспекції безпеки дорожнього руху Івано-Франківського ЗВ ВСП, що по вул. Набережна, 7-А по нерегульованому пішохідному переході, позначеному інформаційно-вказівним знаком 5.38.1 «Пішохідний перехід» і горизонтальною дорожньою розміткою 1.14.1 «зебра» ПДР України справа наліво, відносно напрямку руху автомобіля, переходив дорогу у спокійному темпі пішохід ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який відповідно до вимог п. 4.16 а) ПДР України мав перевагу у русі. При наближенні до цього ж пішохідного переходу, водійка ОСОБА_7 проявила неуважність, не врахувала дорожню обстановку, не обрала безпечної швидкості руху,своєчасно не вжила заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, не надала перевагу пішоходу, для якого може бути створена перешкода чи небезпека та вчинила наїзд на ОСОБА_8 .
При цьому, водійка ОСОБА_7 порушила вимоги Правил дорожнього руху України, а саме:
п. 2.3., в якому зазначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, технічним станом транспортного засобу, не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;
п. 4.16. а) в якому зазначено, що пішоходи мають право на перевагу під час переходу проїзної частини позначеними нерегульованими пішохідними переходами;
п. 12.1. в якому зазначено, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу контролювати його рух та безпечно керувати ним;
п. 12.3., згідно якого у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди;
п. 18.1., де зазначено, що водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
У результаті порушення ОСОБА_7 Правил дорожнього руху України відбулася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої наступила смерть ОСОБА_8 від поєднання закритої травми грудної клітки, її органів, грудного відділу хребта, верхніх кінцівок, м'яких тканин голови, із забоями внутрішніх органів, синцями, саднами та забійно-рваною раною, переломами кісток скелету, яка ускладнилася тяжким травматичним шоком.
04.04.2025 року потерпілий ОСОБА_5 подав позовну заяву про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП. Вимогами поданої позовної заяви просив стягнути з ОСОБА_7 1 000 000 гривень моральної шкоди.
07.05.2025 року потерпілий ОСОБА_5 подав заяву про відмову від цивільного позову. Вимогами заяви просив закрити провадження за цивільним позовом потерпілого, цивільного позивача ОСОБА_5 у справі 344/5203/25 у зв'язку з відмовою позивача від позову. Заяву мотивував тим, що ОСОБА_7 в добровільному порядку виплачено грошові кошти, про які йшлося в цивільному позові.
У судовому засіданні обвинувачена свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнала повністю та беззастережно, підтвердила викладені в обвинувальному акті обставини. Суду пояснила, що не була уважною за кермом автомобіля під час керування та здійснила наїзд на потерпілого ОСОБА_8 . Просить вибачення та в добровільному порядку виплатила грошові кошти потерпілому ОСОБА_5 . До вчиненого обвинувачена ставиться критично, щиро кається, та просить суд її суворо не карати, запевняючи суд, що такого більше не повториться.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України за згодою учасників судового провадження судом встановлено порядок дослідження доказів в даному кримінальному провадженні та визнано недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються. Суд обмежився допитом обвинуваченої, дослідженням письмових доказів, які характеризують її особу, дають можливість вирішити долю речових доказів та питання процесуальних витрат. При цьому судом з'ясовано, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, сумніву у добровільності та істинності їх позиції немає, а також їм зрозуміло, що вони у такому разі будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Відтак, суд вважає, що вина обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення знайшла своє підтвердження та кваліфікує її дії за ч.2 ст.286 КК України як порушення правил дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло смерть потерпілому.
Обставиною, яка пом'якшує покарання, згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття ОСОБА_7 , активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування потерпілому завданих збитків.
Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.
Призначаючи покарання обвинуваченій, суд відповідно до вимог ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, дані про особу винної, те, що обвинувачена раніше не судима, одружена, працює, за місцем роботи та місцем проживання характеризується позитивно, на диспансерному обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, добровільне відшкодування потерпілому шкоди, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, як обставини, що пом'якшують покарання, та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Як вбачається з досудової доповіді, беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченої, її спосіб життя, історію правопорушень, результати оцінки ризику вчинення нею повторного кримінального правопорушення, а також її імовірної небезпеки для суспільства свідчать про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства.
Потерпілий ОСОБА_5 у судовому засіданні повідомив що будь яких претензій до обвинуваченої не має, заподіяна шкода йому відшкодована в повному обсязі, подав заяву про закриття провадження за його цивільним позовом. Щодо покарання поклався на розсуд суду.
Положеннями ст. 50 Кримінального кодексу України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Виходячи із засади співмірності, призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
Згідно з ч. 6 ст. 368 Кримінального процесуального кодексу України обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року (справа N 750/5031/18, провадження N 51-2761км21) зазначив, що процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Водночас, визначені у ст. 65 Кримінального кодексу України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 Кримінального кодексу України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадках, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
З огляду на викладене, враховуючи позицію прокурора, що просив призначити обвинуваченій покарання із у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, позицію потерпілого який щодо міри покарання поклався на розсуд суду, позицію обвинуваченої та його захисника, які просили визначити мінімальне покарання передбачено санкцією статті та із застосуванням ст.75 КК України, звільнити обвинувачену від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк без позбавлення права керувати транспортними засобами, суд вважає, що виправлення ОСОБА_7 можливе без ізоляції її від суспільства, а тому вважає необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої, здійснення виховного впливу та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, є призначення їй покарання за ч.2 ст. 286 КК України із застосуванням положень ст. 75 Кримінального кодексу України. Таке покарання є достатнім, справедливим та необхідними для її виправлення та для запобігання вчиненню кримінальних правопорушень як нею, так і іншими особами.
Визначене обвинуваченому покарання на переконання суду відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності. Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому злочину. Положеннями ст. 50 Кримінального кодексу України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до ч.3 ст. 206 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Тому арешти майна, накладені згідно ухвал слідчого судді підлягають скасуванню.
Процесуальні витрати за проведення судових експертиз відповідно до ч.2 ст.124 КПК України покласти на обвинувачену.
Запобіжний захід не обирався.
Питання речових доказів у справі вирішити відповідно до ст.100 КПК України.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.100, 124, 370, 373, 374 КПК України, суд -
ОСОБА_7 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити їй покарання - позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік 6 місяців.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України та п.2 ч.3 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_7 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Іспитовий строк обчислюється відповідно до положень ст.165 КВК України з моменту проголошення вироку.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави 6 369,50 гривень процесуальних витрат у кримінальному провадженні за проведення експертиз.
Закрити провадження за цивільним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди, у зв'язку із відмовою потерпілого від позову.
Речові докази:
- автомобіль марки «Nissan Qashqai», реєстраційний номер НОМЕР_2 (постанова від 16 січня 2025 року) - повернути власнику ОСОБА_7 .
Арешт накладений ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17.01.2025 року (справа № 344/852/25), - скасувати.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Вирок може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Івано-Франківський міський суд.
Суддя ОСОБА_9