Справа № 212/10579/25
1-кс/212/1150/25
про відмову в арешті майна
25 вересня 2025 року м. Кривий Ріг
Слідчий суддя Покровського районного суду міста Кривого Рогу ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 , розглянувши клопотання слідчого СВ ВП №3 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області ст. лейтенант поліції ОСОБА_3 , про арешт майна у кримінальному провадженні №62025170030010043 від 29.05.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України -
На розгляд слідчого судді надійшло клопотання слідчого у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025170030010043 від 29.05.2025 р. за ч. ч. 5 ст. 407 КК України про накладення арешту, з метою забезпечення збереження речових доказів.
В обґрунтування клопотання зазначено, що слідчим відділенням ВП № 3 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №62025170030010043 від 29.05.2025, за правовою кваліфікацією ч. 5 ст. 407 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ЗСУ-вч- НОМЕР_2 солдат за мобілізацією, курсант 1 навчального взводу 1 навчальної роти 6 зведеного навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_2 , 30 березня 2025 року самовільно залишив військову частину НОМЕР_2 , яка дислокувалась за адресою: АДРЕСА_1 та до теперішнього часу його місцезнаходження невідомо. Проживає: АДРЕСА_2 .
08.09.2025 в порядку ст. 208 КПК України, було затримано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час якого було виявлено та вилучено; 1 мобільний телефон фірми «HUAWEI»; 1 мобільний телефон фірми «Iphone s» 1 дріт зарядний та 1 блок «Моторола»; 1 браслет срібного кольору, запаковано в спец пакет НПУ №WAR1094831.
Крім того, з метою відпрацювання ОСОБА_4 на вчинення інших злочинів, працівниками СКП ВП №3 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області було встановлено, що останній може бути причетний до вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 185 КК України на території Покровського району міста Кривий Ріг.
Керуючись ст.40 ч.2 п.8, 94, 100 ч.2, 110 ч.3 на підставі ст.98 ч.1 КПК України, виявленні та вилучені вході обшуку вище вказані речі визнанні в якості речових доказів у кримінальному.
Згідно положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Враховуючи що, виявлені: 1 мобільний телефон фірми «HUAWEI»; 1 мобільний телефон фірми «Iphone s» 1 дріт зарядний та 1 блок «Моторола»; 1 браслет срібного кольору, запаковано в спец пакет НПУ №WAR1094831 та зазначене майно може бути використано як доказ факту, що встановлюється під час кримінального провадження, а також відшкодування завданого матеріального збитку потерпілому, тому вищеозначені речі мають значення речових доказів у кримінальному провадженні.
Таким чином, вилучені: 1 мобільний телефон фірми «HUAWEI»; 1 мобільний телефон фірми «Iphone s» 1 дріт зарядний та 1 блок «Моторола»; 1 браслет срібного кольору, запаковано в спец пакет НПУ №WAR1094831, згідно положень п. 3 ч. 2 ст. 167 КПК України вважаються тимчасово вилученим майном, згідно положень п. 1 ч. 2 ст. 167 КПК України.
Слідчий у судовому засіданні підтримав клопотання, просив його задовольнити за підстав викладених у клопотанні, зазначив що вилучені речі мають значення для кримінального провадження, оскільки зберегли на собі сліди злочину, містять відомості, які можуть бути використані, як доказ факту чи обставин, що встановлюються кримінальним провадженням, окрім того, може бути використаний для забезпечення відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням, тобто містять ознаки, зазначені в ст. 98 КПК України.
Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши клопотання та долучені в його обґрунтування матеріали слідчий суддя приходить до наступного переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Також слідчий суддя застосовує і враховує положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод за якими, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 КПК України закріплено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Частиною 2 ст.170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України. При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження суд повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, суд повинен з'ясувати мету, правову підставу для накладення арешту на майно та врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження. Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону. У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом».
Відповідно до ч.1 ст.173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Абзацом 2 ч.10 ст.170 КПК України передбачено, що не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Крім цього, згідно з вимогами ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинні бути зазначена, зокрема, достатня, належна, допустима, достовірна сукупність доказів, що майно, щодо якого здійснюється клопотання, є предметом, засобом чи знаряддям його вчинення, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого кримінального правопорушення, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину.
В обґрунтування поданого клопотання прокурор посилається на те, що метою накладення арешту є забезпечення збереження вказаного майна як речових доказів, оскільки таке майно відповідає ознакам ст. 98 КПК України. Водночас, слідчий суддя вважає, що прокурором до клопотання про арешт майна належних та достатніх доказів на підтвердження вказаних обставин не додано.
Відповідно до п. 2.6 Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року при накладенні арешту на майно слід перевіряти наявність: - належних підстав для арешту майна; - доказів, що вказують на вчинення особою чи особами, на майно яких слідчий просить накласти арешт, кримінального правопорушення; - встановлення розміру шкоди та питання щодо наявності цивільного позову, та співрозмірність обмеження права власності; - відповідність клопотання слідчого вимогам ст. 171 КПК; - чи накладається арешт на майно особи, яка не є підозрюваним у кримінальному провадженні.
Слідчий суддя враховує, що арешт майна лише з мотивів винесення постанови про визнання його речовим доказом без доведення достатності доказів необхідності забезпечення збереження речового доказу не узгоджується з положеннями законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.03.2021 (провадження № 11-410сап20).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено те, що суди застосовують при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини (далі по тексту ЄСПЛ) як джерело права.
Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини передбачено ст. 9 ч. 5 КПК України.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Амюр проти Франції" , "Колишній король Греції та інші проти Греції" , "Малама проти Греції" , "Україна-Тюмень проти України", "Спорронг та Льонрот проти Швеції" констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію "законів". Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
З огляду на обставину та не дання належних та допустимих доказів слідчим щодо арешту майна, а саме: мобільний телефон фірми «HUAWEI»; мобільний телефон фірми «Iphone s», дріт зарядний та блок «Моторола»; браслет срібного кольору, запаковано в спецпакет НПУ №WAR1094831, слідчий суддя дійшов висновку, що наявність правових підстав для арешту майна відсутні, а тому в задоволенні клопотання потрібно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.170-173 КПК України, слідчий суддя,-
Постановив:
В задоволенні клопотання слідчого СВ ВП №3 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області ст. лейтенант поліції ОСОБА_3 , про накладення арешту на мобільний телефон фірми «HUAWEI», мобільний телефон фірми «Iphone s», дріт зарядний та блок «Моторола», браслет срібного кольору, запаковано в спецпакет НПУ №WAR1094831, з метою збереження речових доказів, відмовити повністю.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1