Справа № 182/5433/25
Провадження № 2/0182/3638/2025
Іменем України
24.09.2025 року м. Нікополь
Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька - Шаховал І.О., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу -
До Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Суддя, розглянувши матеріали справи, приходить до наступного.
Частинами першою та другою статті 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватись завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України)
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що право на звернення до суду гарантовано, доступ до суду має бути забезпечено.
Верховний Суд в Постановах від 22 грудня 2021 року в справі № 591/4922/21 (провадження № 61-16576св21), від 11 вересня 2024 року в справі № 757/68189/21-ц (провадження № 61-5209св24) зазначив, що одне з найважливіших процесуальних питань, яке має вирішити суд під час відкриття провадження у справі, це питання про підсудність справи цьому суду і вказане має велике значення, оскільки означає дотримання судами положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Крім того, частиною першою статті 8 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач по справі 21 жовтня 1995 року народився в Арабській Республіці Єгипет, м.Дакахлія, та має громадянство Арабської Республіки Єгипет. При цьому, в позовній заяві позивачка зазначає, що відповідач проживає за межами України, а саме: АДРЕСА_1 , і відомостей щодо місця реєстрації ОСОБА_2 на території України позивачкою не зазначено, що дає суду підстави вважати, що відповідач на території України зареєстрованим не значиться.
Натомість, суддя звертає увагу на ту обставину, що порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей та основними, у даному випадку, є питання про те, чи підсудна справа судам України, зокрема, Нікопольському міськрайонному суду Дніпропетровської області, та визначення закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Статтею 497 ЦПК України визначено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Вимогами статті 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
Відповідно до ч.1 ст.60 вищевказаного Закону України, правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Таким чином, якщо подружжя є громадянами різних держав, спільно проживали на території України і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу провадиться за законодавством України. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є (ст.16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до ч.1 ст.110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Згідно ч.ч.2, 3 ст.60 Закону України «Про міжнародне приватне право», подружжя, яке немає спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватись до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права, згідно з частиною другою цієї статті, обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, позов про розірвання шлюбу з особою, яка не має в Україні місця проживання або місце проживання якої невідоме, може пред'являтися за місцем знаходження майна відповідача, або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а у випадку, коли з позивачем проживають його малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача - за місцем проживання позивача. За домовленістю подружжя справа може розглядатись за місцем проживання будь-кого з них.
У разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами.
Згідно ч.1 ст.27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
У разі відсутності відповідної реєстрації у відповідача, необхідно дотримуватись наступних положень закону.
Згідно ч.9 ст.28 ЦПК України, позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
Відповідно до ч.10 ст.28 ЦПК України, позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтись за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.
На виконання вимог ч.6 ст.187 ЦПК України, судом направлено запит для встановлення інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи та, згідно отриманої відповіді № 1810835 від 24 вересня 2025 року, встановлено, що ОСОБА_2 на території України зареєстрованим або знятим з реєстраційного обліку не значиться.
Тому, на підставі викладеного, суддя вважає, що позивачкою не були дотриманні вимоги ч.5 ст.177 ЦПК України, якою передбачено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази, позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Натомість, позивач не підтвердила жодними доказами останнє зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання або перебування відповідача, а у разі, якщо місце реєстрації проживання або перебування відповідача невідомо або відсутнє в межах України, необхідно додати до позовної заяви докази місцезнаходження майна відповідача, останнього відомого зареєстрованого місця його проживання або перебування чи постійного заняття (роботи). Однак, позивач не надала жодних доказів на підтвердження зазначених вимог, що перешкоджає суду належним чином встановити підсудність даної справи.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77цього Закону; якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи відповідача.
Натомість, такої угоди для визначення підсудності до матеріалів позову не додано.
Таким чином, позивачу слід підтвердити обставини, які свідчать про підсудність даної справи саме Нікопольському міськрайонному суду Дніпропетровської області.
У випадку, якщо відповідач має зареєстроване місце проживання чи перебування за межами України, суд підкреслює, що ч.1 ст.498 ЦПК України, яка кореспондується із ч.1 ст.80 Закону України «Про міжнародне приватне право», передбачає, що, у разі, якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутись з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
В рамках Гаазької конвенції з питань цивільного процесу, Україна має отримувати допомогу від таких країн, як Аргентина, Австрія, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Китай (адміністративна область Макао), Хорватія, Македонія, Кіпр, Чехія, Данія, Єгипет, Фінляндія, Франція, Німеччина, Угорщина, Ізраїль, Італія, Японія, Латвія, Люксембург, Марокко, Нідерланди (королівство у Європі), Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Суринам, Швеція, Швейцарія, Туреччина, Вірменія, Ватикан, Киргизія, Ліван, Молдова, Узбекистан.
Порядок здійснення вручення врегульовано в Україні Інструкцією про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України від 27 червня 2008 року № 1092/5/54.
Відповідно до п.2.3 розділу ІІ Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України 27 червня 2008 року № 1092/5/54 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 липня 2008 року за № 573/15264, доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України. Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України. Документи, що підлягають врученню, згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову.
У такому разі саме на позивача покладатиметься обов'язок забезпечити подання до суду належно оформлених, перекладених, нотаріально посвідчених документів, після чого вони направлятимуться судом до Міністерства юстиції України.
Гаазька Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, згода на обов'язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів», набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, з 22 грудня 2003 року.
Апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав - учасниць зазначеної Конвенції. Він засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, якими скріплено відповідний документ.
Відповідно до статей 2, 3 зазначеної Конвенції, кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Згідно з положеннями вказаної Конвенції, документ, на якому проставлено апостиль, не потребує жодного додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці цієї Конвенції.
Таким чином, оскільки позовна заява не відповідає вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України, провадження у справі не може бути відкрито, а тому, відповідно до ч.1 ст.185 ЦПК України, її слід залишити без руху з вказаних вище підстав та надати позивачеві строк для усунення недоліків, протягом десяти днів з дня отримання позивачем ухвали.
В разі невиконання вимог ухвали суду, позовна заява, відповідно до ч.3 ст.185 ЦПК України, буде вважатися неподаною і повернута позивачу.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.175, 177, 185, 353 ЦПК України, суддя -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання ухвали, інакше заяву вважати неподаною і повернути позивачеві.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал