Справа № 221/5347/21
Провадження № 1-кп/204/890/25
23 вересня 2025 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, з зали судового засідання Чечелівського районного суду міста Дніпра кримінальне провадження № 62021050000000181 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.01.2021, за обвинуваченням: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 408, ч. 3 ст.410 КК України,
У провадженні Чечелівського районного суду міста Дніпра перебуває вищевказане кримінальне провадження.
23.09.2025 через канцелярію суду прокурор ОСОБА_8 подав клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання мотивовано тим, що ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 408, ч. 3 ст. 410 КК України. Для досягнення мети і завдань кримінального провадження на даний час існує необхідність у продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого. Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п.п.1,3,4,5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, ризик переховуватися від органу досудового розслідування та суду підтверджується, тим що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливого тяжкого злочину за яке, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 12 років, у зв'язку з чим, розуміючи тяжкість покарання, яке загрожує йому у разі визнання винним у вчиненні інкримінованих злочинів, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання. При цьому, можливі посилання сторони захисту на відсутність на даний час спроб втечі обвинуваченого будуть безпідставними, оскільки його належна процесуальна поведінка наразі обумовлена не його правосвідомістю, а відсутністю запобіжного заходу, що не свідчить про неможливість переховування обвинуваченого у разі не обрання йому запобіжного заходу. Ризик незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні підтверджується тим, що обвинувачений може вплинути на свідків, які разом з ним проходили військову службу в одній військовій частині, що фактично створює умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій та можливістю погроз застосування насильства до начальника. Ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином підтверджується тим, що обвинувачений, розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, як військовослужбовець маючи певну підтримку серед військовослужбовців, може будь-яким чином здійснювати вплив на свідків. Імовірність впливу на свідків за допомогою насилля складатиме суть ризику вчинити інше кримінальне правопорушення або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Крім цього, обвинувачений перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинені злочини, в яких обвинувачується, як військовослужбовець може умисно вчинити самоскалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення судового розгляду. Ризик вчиняти інші кримінальні правопорушення підтверджується тим, що обвинувачений вчиняючи дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, а також викрадення та привласнення військовослужбовцем іншого військового майна, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, може вказувати, на бажання обвинуваченого уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчить про можливість повторної втечі обвинуваченого. З урахуванням доведеності існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, ураховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років, ураховуючи вік обвинуваченого, посаду, стан здоров'я, майновий стан, ураховуючи особливу суспільну небезпеку з боку обвинуваченого прокурор уважав необхідним застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 подане клопотання підтримав, просив суд його задовольнити.
Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні проти задоволення клопотання прокурора заперечував у повному обсязі, просив суд звернути увагу, що клопотання прокурора стороні захисту вручено не було. Подане прокурором клопотання не обґрунтовано доказами, ризики нічим не підтверджені. Зокрема є необґрунтованим ризик переховування, оскільки до обрання запобіжного заходу ОСОБА_7 не чинив спроб до переховування.
Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні думку захисника підтримав, просив суд змінити запобіжний захід на домашній арешт.
Вислухавши клопотання прокурора, думку учасників процесу, суд доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі, серед іншого, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до вимог ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст. 408 КК України, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Так, відповідно до обвинувального акта ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 408, ч. 3 ст. 410 КК України, одне з яких відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким, та у випадку визнання винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень обвинуваченому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, що відповідає законодавчо передбаченим підставам для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно з п. 13 ч.1 ст. 3 КПК України обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
ОСОБА_7 вже пред'явлене обвинувачення, яке є твердженням про вчинення ним інкримінованих злочинів, тому суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих відомостей лише визначає, чи є причетність особи до вчинення кримінального правопорушення вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувальних заходів. Отже, суд на даній стадії судового розгляду не вирішує питання щодо винуватості особи, належності та допустимості доказів на підтвердження такої винуватості, а виходить лише з вірогідності причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень.
Аналізуючи наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, та які прокурором наведено на обґрунтування поданого клопотання, суд уважає, що стороною обвинувачення доведено наявність ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України та недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для їх запобігання, при цьому суд виходить з такого.
Інкриміновані обвинуваченому злочини, передбачені ч. 3 ст. 403, ч. 3 ст. 410 КК України відносяться до категорії тяжкого та особливо тяжкого злочинів проти встановленого порядку несення військової служби, за одне з яких законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, отже наслідки і ризик втечі для обвинуваченого можуть бути визнані ним менш небезпечними ніж кримінальне переслідування, та за висновком суду лише ця обставина спонукає людину до вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності. При цьому, кримінальні правопорушення, які інкримінуються обвинуваченому, мають високий ступінь суспільної небезпеки в період воєнного стану, а зумовлені ними наслідки є тяжкими не лише для конкретної особи, а й для суспільства в цілому.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У рішенні ж по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачені можуть ухилитись від слідства.
Окрім того, ризик втечі оцінюється судому світлі фактів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню, що кореспондується з позицією ЄСПЛ щодо необхідності оцінки ризику втечі.
Як встановлено судом, обвинувачений є раніше не судимим, має постійне місце проживання, однак, є неодруженим, на утриманні нікого не має, є військовослужбовцем, а отже характеризується відсутністю міцних соціальних зв'язків, а відтак і стримуючих факторів.
Оцінюючи ризик переховування, судом ураховується, що ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 19.07.2021 надано дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_7 з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Під час розгляду клопотання слідчим суддею встановлено, що ОСОБА_7 тривалий час переховується від органу досудового розслідування, перешкоджає проведенню слідчих дій та прийняттю процесуальних рішень у кримінальному провадженні.
Ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 26.07.2021 встановлено, що існує обґрунтована підозра вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 408, ч. 3 ст. 410 КК України, підозрюваний на неодноразові виклики слідчого не з'явився та переховується від слідства на тимчасово окупованій території України з метою ухилення від кримінальної відповідальності, оголошений у розшук. Вказаною ухвалою постановлено здійснювати спеціальне досудове розслідування у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_7 .
Відповідно до інформації ВЧ НОМЕР_1 від 18.06.2025, солдат ОСОБА_7 вважається таким, що самовільно залишив військову частину 29.01.2021. Також не перебуває на обліку у військовій частині, як військовополонений.
Згідно з Витягу із Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 за № 22 від 29.01.2021, ОСОБА_7 самовільно залишив місце розташування підрозділу, що залучається до операції об'єднаних сил на території Луганської та Донецької областей з метою виконання службових (бойових) завдань 29.01.2021, знятий з усіх видів забезпечення.
Таким чином, з урахуванням викладеного обвинувачений з великою імовірністю може вдатися до вчинення дій направлених на переховування від суду. Крім того, наведене спростовує доводи захисника про, те, що обвинувачений не чинив спроб до переховування, та посилання на недоведеність вказаного ризику.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків, слід вказати, що оскільки судове провадження у кримінальній справі не розпочато, перебуваючи на свободі, та під загрозою можливого застосування тяжкого покарання, у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованих злочинів, що є вагомим психологічним фактором, ОСОБА_7 може впливати на свідків, які не допитані в судовому засіданні.
При встановленні ризику впливу на свідків у даному кримінальному провадженні слід враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК).
Згідно ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому ризик впливу на потерпілого, свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом.
Таким чином, оскільки кримінальне провадження знаходиться на стадії підготовчого судового розгляду, свідки судом не допитані, на даний час існує ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Крім того, ОСОБА_7 відомо місце дислокації військової частини, у якій він проходив службу, а отже і місцезнаходження колишніх співслужбовців, командира військової частини, у зв'язку з чим перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснити спроби впливу на вказаних осіб.
Ризик вчинити інші кримінальні правопорушення підтверджується тим, що обвинувачений бажаючи уникнути відповідальності за скоєне, ураховуючи тяжкість покарання, що йому загрожує, може здійснити спроби повторної втечі, а отже вчинити інше кримінальне правопорушення.
Також суд зазначає, що вказані ризики, які є існуючими та обґрунтованими, посилюються через введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Однак, суд уважає не доведеним ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, оскільки наведений ризик є необґрунтованим, а клопотання не містить будь-яких доводів того, у чому саме буде полягати цей ризик. Також суд зазначає, що можливість обвинуваченого впливати на свідків, є самостійним ризиком, передбаченим п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому не розглядається як вчинення однієї з дій, направлених на перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Згідно практики Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Під час розгляду клопотання судом вивчалась можливість застосування відносно ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначених ризиків, однак при оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи, не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що запобіжний захід у виді тримання під вартою, з урахуванням наявності встановлених ризиків, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого ОСОБА_7 , судом на теперішній час не встановлено. Відомостей про неможливість перебування ОСОБА_7 під вартою суду не надано.
За висновком колегії суддів, на даному етапі судового провадження існує необхідність в застосуванні відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки даний запобіжний захід відповідає тяжкості інкримінованих кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, буде достатнім для запобігання вказаним вище ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого. Обставин неможливості застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у судовому засіданні не встановлена, відтак клопотання сторони захисту про обрання обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу задоволенню не підлягає.
Відповідно до п. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених, зокрема, ст.408 КК України.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
В ухвалі суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 20.06.2025 при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 визначено заставу у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. При визначенні обвинуваченому розміру застави судом враховано: дані про особу обвинуваченого, характер інкримінованих злочинів, його майновий та сімейний стан, а також наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. За переконанням суду саме застава у розмірі 908400 гривень є відповідною і достатньою для обвинуваченого у даному кримінальному провадженні, а також є достатньою і прийнятною з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Отже, ураховуючи обставини даного кримінального провадження, існування ризиків, встановлених судом, перебування країни в умовах воєнного стану, що виправдовує прагнення суду забезпечення присутності обвинуваченого в суді, у разі внесення ним застави, у зв'язку з чим встановлення саме такого розміру застави з урахуванням усіх обставин справи є пропорційним у даному кримінальному провадженні.
Таким чином, суд вважає, що з метою забезпечення встановлених та доведених у судовому засіданні ризиків, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 доцільно обрати обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів з визначенням альтернативного заходу у виді застави та покласти на нього обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 110, 176-178, 183, 193-194, 315, 369- 372, 376, 392-393 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження ОСОБА_7 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 21 листопада 2025 року включно.
Визначити стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу в кримінальному провадженні у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у розмірі 908400 грн.
У випадку внесення обвинуваченим ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначеної застави у розмірі 908400 гривень, вважати, що до нього обрано запобіжний захід у вигляді застави.
У випадку внесення застави зобов'язати обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком до 21.11.2025 виконувати наступні обов'язки: прибувати до прокурора або суду із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.
Роз'яснити обвинуваченому, що в разі невиконання покладених на нього обов'язків, застава звертається в дохід держави, а до нього для забезпечення виконання визначених законом обов'язків, може бути застосовано інший запобіжний захід.
У задоволенні клопотання сторони захисту про обрання більш м'якого запобіжного заходу - відмовити.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору, направити ІНФОРМАЦІЯ_2 ,для виконання та відома.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено 25 вересня 2025 року.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
Суддя ОСОБА_3